3.2 Гуманістична психологія та її представники а. Маслоу, к. Роджерс.

Гуманістична психологія грунтується на філософіїєвропейського екзистенціалізму та феноменологічному підході. Екзистенціалізм привніс в гуманістичну психологію інтерес до проявів людського буття і становленню людини, феноменологія - описовий підхід до людини, без попередніх теоретичних побудові, інтерес до суб'єктивної особистої реальності, до суб'єктивного досвіду, досвіду безпосереднього переживання «тут і тепер» як основного феномену у вивченні й розумінні людини. Тут можна також знайти і якийсь вплив східної філософії, яка прагне до з'єднання душі і тіла в єдине людське духовне начало [21, C. 65].  Гуманістична психологія багато в чому розвивалася як альтернатива психоаналізу і біхевіоризму. Один з найвидатніших представників цього підходу Р. Мей писав, що «розуміння людини як пучка інстинктів або зборів рефлекторних схем призводить до втрати людської сутності». Недослідження людської мотивації до рівня первинних, і навіть тварин, інстинктів, недостатня увага до свідомої сфері і перебільшення значимості несвідомих процесів, ігнорування особливостей функціонування здорової особистості, розгляд тривоги тільки як негативного феномену - саме ці психоаналітичні погляди викликали критику представників гуманістичної психології. Біхевіоризм, з їхньої точки зору, дегуманизировало людини, акцентуючи увагу лише на зовнішній поведінці і позбавляючи його глибини і духовного, внутрішнього, сенсу, перетворюючи тим самим особистість в машину, робот або лабораторну щура [21, C. 69]. Гуманістична психологія проголосила свій підхід до проблеми людини. Вона розглядає особистість як унікальну, цілісну систему, збагнути яку за допомогою аналізу окремих проявів і складових просто неможливо. Саме цілісний підхід до людини став одним з фундаментальних положень гуманістичної психології. Основними мотивами, рушійними силами і детермінантами особистісного розвитку є специфічно людські властивості - прагнення до розвитку і здійснення своїх потенційних можливостей, прагнення до самореалізації, самовираження, самоактуалізації, до здійснення певних життєвих цілей, розкриття сенсу власного існування. Гуманістична психологія не поділяє психоаналітичних поглядів на тривогу як негативний фактор, на усунення якого направлено людську поведінку. Тривога може існувати і як конструктивна форма, яка сприяє особистісному зміни і розвитку. Для здорової особистості рушійною силою по ведення і його метою є самоактуалізація, що вважається «гуманоїдний потребою», біологічновластивою людині як виду. Основні принципи гуманістичної психології формулюються наступним чином: визнання цілісного характеру природи людини, ролі свідомого досвіду, свободи волі, спонтанності і творчих можливостей людини, здатності до росту [19, C. 154].  Американський психолог А. Маслоу (1907-1970) - один із основоположників гуманістичної теорії, головною характеристикою особистості вважав потяг до самоактуалізації, самовираження, до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична потреба нести людям добро. Він стверджував, що людині не властиві природжені інстинкти жорстокості й агресії, як вважав 3. Фрейд. Навпаки, в них закладено інстинкт збереження своєї популяції, що змушує людей допомагати одне одному. Потреба в самоактуалізації своїх можливостей і здібностей властива здоровій людині, а найбільшою мірою - видатним людям. Суспільство може процвітати, якщо воно знаходить шляхи розвитку здорових, сильних, розумово повноцінних особистостей. Поступ суспільства відбувається не революційним шляхом, не соціальними перетвореннями, а задоволенням гуманістичних потреб людини [42, C. 321]. За А. Маслоу, ядро особистості утворюють гуманістичні потреби в добрі, моральності, доброзичливості, з якими народжується людина і які вона може реалізувати за певних умов. Однак, ці потреби в самоактуалізації задовольняються лише під час задоволення інших потреб і передусім фізіологічних. Більшості ж людей не вдається досягти задоволення навіть нижчих потреб. Ієрархія потреб,згідно з Маслоу, охоплює: - фізіологічні потреби; - потреби в безпеці; - потреби в любові й прихильності; - потреби у визнанні та оцінці;

-потреби в самоактуалізації

- реалізації здібностей і талантів.

Фізіологічні потреби. Потреби цього рівня - це потреби фізичною виживання: в їжі, воді, кисневі, сні, активності, захисті від екстремальних температур, сенсорній стимуляції. Це основні, найбільш сильні і невідкладні потреби. Якщо людина не задовольнить цих потреб на якомусь мінімальному рівні, вона не буде зацікавленою в потребах вищих рівнів ієрархії. Окреслені потреби мають і таку характерну рису: якщо одна з цих потреб залишається незадоволеною, вона дуже швидко стає настільки домінуючою, що всі інші потреби відходять на задній план [21, C. 100]. Потреби безпеки та захисту. До цього рівня належать потреби в організації, в законі і порядку, в прогнозованості подій, у відсутності таких загрозливих сил, як хаос, хвороби, страх. Слід підкреслити, що умови стабільності, надійності, прогнозованості надзвичайно важливі для розвитку особистості дитини. Не менш суттєвими потреби безпеки є для дорослих здорових людей. Здорова людина прагне надійності в роботі, умовах зарплати. Пошуками безпеки мотивовані такі дії людей, як створення накопичувальних рахунків, придбання страхових полісів. Потреби належності та любові Люди гостро переживають муки самотності, відсутність друзів і близьких або соціальне відчуження. Для здорового почуття власної гідності людині дуже важливо, щоб її визнавали інші та вважали гідною поваги. Любов є основною передумовою здорового розвитку особистості. Маслоу зробив висновки про існування суттєвої кореляції між щасливим дитинством та психічним здоров'ям дорослої людини [21, C. 103]. Потреби самоповаги. Потреби самоповаги Маслоу поділив на дві групи: самоповага та повага інших. Особистості важливо усвідомлювати, що вона гідна самоповаги, може справлятися із завданнями та вимогами життя. Другий тип потреб характеризується таким категоріями, як престиж, визнання, репутація, статус, оцінка, прийняття у соціальному оточенні. У такому випадку для особистості важливо знати, що те, що вона робить, визнано та високо оцінюється значимими людьми. Задоволення потреб цього рівня породжує почуття впевненості у собі, розвиває почуття власної гідності та усвідомлення, що особистість є корисною та необхідною в цьому світі. Маслоу підкреслював, що здорова самоповага ґрунтується на заслуженій повазі інших людей, а не на славі, лестощах чи соціальному статусі. Потреби самоактуалізації, або потреби особистого самовдосконалення. Самоактуалізація визначається Маслоу як бажання людини максимально розвинути свої здібності, цілком розгорнути закладений природою потенціал. У процесі самоактуалізації особистість стає саме такою, якою вона може бути, і досягає вершини своїх можливостей [21, C. 104]. Одним із найслабших положень у теорії Маслоу є те, що дані потреби знаходяться у заданій ієрархії і "вищі" потреби (наприклад, в самоактуалізації) виникають лише після того, як задовольняються більш елементарні, наприклад, фізіологічні потреби. Не лише критики, але і послідовники Маслоу доводять, що дуже часто потреба в самоактуалізації домінує і визначає поведінку особистості, незважаючи на те, що її фізіологічні потреби залишилися незадоволеними [23, C. 154]. Самоактуалізації досягає лише невелика кількість людей, вважає Маслоу. Самоактуалізованій особистості притаманні такі риси: - повне схвалення реальності й комфортне відношення до неї (не ховатися від життя, а знати, розуміти його); - схвалення інших і себе ("Я роблю своє, а ти - своє. Я в цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням. І ти в цьому світі не для того, щоб відповідати моїм очікуванням. Я є я, ти є ти. Я поважаю і приймаю тебе таким, яким ти є"); -професійне захоплення улюбленою справою, орієнтація на завдання, на справу; -автономність, незалежність від соціального середовища, самостійність думок; -здатність до розуміння інших людей, увага, доброзичливість до людей;

-постійна новизна, свіжість оцінок; -розрізнення мети і засобів, зла і добра (не будь-який засіб придатний для досягнення мети); -саморозвиток, вияв здібностей, потенційних можливостей, са-моактуалізуюча творчість у роботі, любові, житті; -готовність до розв'язання нових проблем, до усвідомлення власного досвіду, справжнього розуміння своїх можливостей. Фундаментальною позицією гуманістичної психології є визнання пріоритетності творчого потенціалу людини. Маслоу перший висловив тезу, що творчість є універсальною характеристикою людини, її невід'ємною сутністю. Творчі здібності притаманні людині від народження. Це природно для людини такою ж мірою, як птахам літати, а деревам - вкриватися листям. Здатність до творчості закладена в кожному з нас, для творчості не потрібні якісь особливі обдарування або навички. Щоб бути творчими, немає потреби писати книги, картини або компонувати музику [23, C. 167]. Так робить лише невелика кількість людей. Творчість - універсальна функція людини, що передбачає всі види саморозкриття. Творчими можуть бути люди будь-яких професій у своїй діяльності та побуті. Однак, більшість людей протягом життя втрачають здатність до творчості. Особливо руйнівні чинники творчого потенціалу пов'язані з офіційною освітою. Деградації особистості сприяють психологічні і соціальні чинники [23, C. 187]. Етапи деградації особистості за теорією Маслоу: - формування психології "пішака", глобального відчуття своєї залежності від інших сил феномен "безпорадності"; - створення дефіциту благ, у результаті чого вони стають первинними потребами в їжі та виживанні; -створення "чистоти" соціального оточення - поділ людей на "добрих" і "поганих", "своїх" і "чужих", відчуття провини і сорому за себе; -створення культу "самокритики"; -збереження "священних основ" заборонено навіть замислюватися над провідною ідеологією; -формування спеціалізованої мови складні проблеми спресовуються у короткі, надзвичайно прості вирази, які легко запам'ятати. Теорія Маслоу відповідає потребам сучасної людини, ЇЇ прагненням до творчості, до розкриття свого потенціалу, вона бере до уваги позитивні аспекти особистого життя і переконує, що кожна людина володіє потенціалом внутрішнього розвитку та самовдосконалення [23, C. 193]. Американський психолог К. Роджерс (1902-1987) підкреслював значення сьогодення і говорив про те, що люди повинні навчитися усвідомлювати і цінувати кожен момент свого буття, знаходячи у ньому щось прекрасне і важливе. Лише тоді життя розкриється в своєму дійсному значенні і лише в цьому випадку можна говорити про повноцінне функціонування особистості. Однією з важливих особливостей теорії Роджерса є феноменологічний підхід до особистості, згідно з яким, основою особистості виступає психологічна реальність, тобто суб'єктивний досвід, відповідно до якого інтерпретується дійсність. Визначальну роль у поведінці людини відіграє її здатність пізнавати світ і створювати на цій основі суб'єктивну реальність, тобто реальність свідомо сприйняту особистістю в даний момент часу. Прибічники феноменологічного підходу заперечують, що довколишній світ існує як об'єктивна реальність сама по собі, незмінна для всіх [43, C. 534]. Фундаментальне поняття теорії Роджерса - "Я-концепція", що складається із сприйняття себе і своїх взаємин з іншими людьми, а також з цінностей "Я". Я-концепція включає не лише сприйняття себе реального, але також і уявлення про те, якою би людина хотіла бути. Не зважаючи на те, що "Я" людини постійно змінюється в результаті досвіду, уявлення людини про себе залишається відносно постійним. Згідно теорії К.Роджерса, основною рушійною силою функціонування особистості є тенденція до самоактуалізаціїу тобто потреба людини реалізувати свої природні потенційні можливості. Люди здатні визначати свою долю, вони відповідальні за те, які вони є, тобто свобода самовизначення закладена в їхній природі. Для людей природно рухатися в напрямку дедалі більшої диференціації, автономності, зрілості. У тенденції самоактуалізації дуже важливою є потреба людини як у позитивній увазі з боку інших, так і у позитивному ставленні власне до себе. Потреба в позитивній увазі інших робить людину вразливою до впливу соціального схвалення. Потреба в позитивному самоставленні задовольняється, якщо людина вважає свою поведінку відповідною власній я-концепції [43, C. 543]. У розвитку особистості, згідно теорії Роджерса, вагомим фактором є ставлення до особистості значущих людей, перш за все батьків. Таке ставлення Роджерс поділив на два типи: -безумовна позитивна увага; -обумовлена позитивна увага. У першому випадку дитина отримує від значущих інших повне прийняття і пошану, а її я-концепція, що формується, відповідає всім природним потенційним можливостям. У другому випадку дитина стикається з прийняттям одних і відхиленням інших форм поведінки. Позитивна увага подається з умовою. Наприклад: "Я тебе любитиму, якщо ти будеш хорошим", а я-концепція дитини не відповідає природженим потенційним можливостям, зазнає тиску соціуму. У дитини формуються оціночні поняття про те, які з її дій і вчинків гідні пошани і прийняття, а які ні [43, C 545]. Залежно від того, яку увагу отримувала людина протягом життя, формується той або інший тип особистості. За Роджерсом, існує два протилежні типи особистості: "повноцінно функціонуюча" і "непристосована". Перша отримувала безумовну позитивну увагу. її характеризує схильність до екзистенційного способу життя гнучкість, адаптивність, спонтанність, індуктивне мислення, організмічна довіра інтуїтивний спосіб життя, впевненість у собі, емпірична свобода суб'єктивне відчуття свободи волі і креативність (схильність до створення нових і ефективних ідей і речей). Другий тип відповідає людині, що отримувала обумовлену позитивну увагу. Вона має умовні цінності, її я-концепція не відповідає потенційним можливостям, її поведінка обтяжена захисними механізмами. Вона живе згідно заздалегідь представленому плану, ігнорує свій організм, не довіряючи йому, відчуває себе швидше керованою, ніж вільною, швидше конформною, ніж творчою [43, C. 567]. Порушеннями я-концепції пов'язані основні форми психопатології особистості. Так, якщо поведінка людини не узгоджується з ЇЇ я-концепцією, вона відчуває тривогу, яка не повністю усувається її психологічним захистом і спричиняє розвиток неврозу. При значній невідповідності між "Я" і переживаннями захист може виявитися неефективним і я-концепція руйнується. Відкриття Роджерса пов'язані не лише з новим поглядом на само-актуалізацію і самооцінку людини, але і з його підходом до психокорекції. Карл Роджерс стверджує, що основний бар'єр, який заважає людям спілкуватись, - це природна тенденція обговорювати, оцінювати, схвалювати чи засуджувати поведінку чи твердження інших. Створений ним напрямок психотерапії отримав назву клієнтцен-трована терапія, одним із принципів якої є безоціночне сприйняття клієнта і його проблем [51, C. 549].

ВИСНОВОКИ

У процесі дослідження окреслених питань ми проаналізували гуманізм в етиці ділового спілкування. А також саме поняття «гуманізм» (лат. humanism — людяний, людський) яке має також великий вплив і на етику ділового спілкування. Гуманíзм - визнає  людину  найвищою  цінністю  у світі, де здійснюється повага до  гідності  та  розуму людини, право на щастя в житті, вільний вияв природних почуттів і здібностей. Це більше, ніж тільки етична доктрина, оскільки в ньому ставиться завдання зібрати воєдино і систематизувати всі сфери і форми прояву людяності. Це означає, що в рамках гуманістичного проекту інтегруються і культивуються на рівні світогляду і способу життя моральні, цивільно-правові, політичні, соціальні, національні і глобальні, філософські, естетичні, наукові та всі інші людські цінності. Отже, не дивлячись на плюралізм існуючих визначень поняття «гуманізм», можна підсумувати, що гуманізм - це світогляд, у центрі якого є людина як вища цінність, ствердження рівноправності людини як матеріально-духовної істоти стосовно іншої людини, природи, суспільства. Гуманізм виражає гідність особистості, її самодостатність, рівноправність. Сучасний гуманізм не лише стверджує необхідність гуманного відношення у сфері міжлюдських стосунків, а й до природи. Гуманізм - нерозривна єдність теорії і практики позитивного розвитку всіх сторін життя кожної людини і суспільства в цілому. Гуманізм - це вільна, розумна й відповідальна участь людини у житті суспільства та світу. Проте, оскільки гуманізм - це явище, що розвивається і здатне набувати нові форми під впливом дійсності, то ряд інших важливих характеристик гуманізму можна побачити, якщо дослідити його ґенезу. Любов до людей є найкращим порадником для розв'язання більшості складних проблем, у тому числі проблем спілкування. Вона включає в себе і повагу, і співчуття, і готовність допомогти. Саме вона підкаже у складних ситуаціях, коли і як розпочати спілкування, як вступити в контакт і як з нього вийти, які аргументи навести, яке рішення прийняти та ін. Коли любиш людей, з якими спілкуєшся, то докладеш зусиль, щоб їх зрозуміти, щоб не зачепити їхню честь, гідність, не примусити їх зайве страждати, допоможеш їм зберегти та поповнити свою самоцінність.

Визнаючи важливу роль справедливості в житті суспільства, людини, її, однак, не можна переоцінювати, абсолютизувати. Оскільки навіть досягнення абсолютної справедливості у правових відносинах і в особистісних стосунках саме собою не зробить людей щасливими. Якщо людина, маючи значні задатки, не реалізовує себе, для неї справедливість — ніщо. Крім того, справедливість може бути казенною, неодухотвореною. Вона є лише однією з граней ідеалу суспільства і особистості

Виявлення сутності і функціональної спрямованості ділового спілкування пов'язано з розумінням спілкування як найважливішого фактора соціального розвитку, у який утілена власне людська діяльність, сповнена гуманістичною спрямованістю й особистісним змістом. Емпіричною базою для вивчення спілкування і ділового спілкування послужили дослідження ряду напрямків гуманітарного знання, де спілкування трактується як особливий вид взаємодії людей у системі соціальних процесів, як фактор, що, створює еталони і стереотипи вчинків, сприяє соціалізації й адаптації (соціологія). Спілкування являє собою міжособистісний обмін результатами психічної діяльності; воно здійснюється завдяки створенню особливої мови спілкування, у якому укладені вербальні і невербальні варіанти прояву внутрішніх психологічних процесів (психологія, семіологія). Спілкування зазнає змін культурних і цивілізаційних перетворень, які впливають на видове різноманіття спілкування і варіативність його здійснення.

Основою етики ділового спілкування є загально людські відносини та мораль. Ділове спілкування є динамічним, оскільки основними його константами виступають конфлікт і співробітництво. У стратегії ділового спілкування велике місце займає профілактика конфліктів, попередження негативних їх наслідків. Конструктивна роль у динаміці ділового спілкування належить солідарності у двох формах соціальної інтеграції – партнерстві і співробітництві. Духовні устремління учасників ділового спілкування відбиваються поняттям “співдружність”, що являє собою унікальний шар повідомлень, від нормативно-значеннєвого, ідейно-раціонального до чуттєво-емоційного.

Сучасна людина дедалі більшою мірою усвідомлює, що нині вона справді мусить і здатна взяти на себе відповідальність за виживання свого роду й за продовження життя на планеті Земля загалом, – адже її технічний і науковий потенціал став чинником справді планетарного масштабу, й від того, як його буде скеровано, залежить подальша доля цивілізації й життя. Однак у моральному житті, моральному розвитку людей не буває готових рецептів. Кожне наше рішення містить у собі елемент ризику, і чим вищою є та чи інша людська ідея сама по собі, тим вона вразливіша, тим страхітливішими й болючішими можуть стати всілякі її перекручення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алєксандрова О. В. Філософія Середніх віків та доби Відродження: Підручник. – К.: Вид. ПАРАПАН, – 2002. – 172 с.

2. Абрамович С. Д. Риторика : навч. посібник / С. Д. Абрамович, М. Ю. Чікарькова. – Львів : Світ, 2001. – 240 с.

3. Андреева И. В. Этика деловых отношений / Андреева И. В. – СПб. : Вектор, 2006. – 160 с.

4. Аристотель. Большая этика // Аристотель. Соч.: В 4 т. М., 1983. Т. 4. С. 324- 332.

5. Арсентьева И.И., Стародубцева К. А. Феномен ноосферного гуманизма в глобализующемся мире // Современный гуманизм: Проблемы и перспективы. - Иркутск: ИГУ, 2004. - С. 175 - 184.

6. Бердяев Николай. Пути гуманизма. / Н. Бердяев // Здравый смысл. - 1997. №3.- С. 64-71

7. Блощинська В. А. Практикум з етики : навч. посібник / Блощинська В. А. – Ів.-Франківськ : ІМЕ, 2003. – 256 с.

8. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений : учебн. пособие / Ботавина Р. Н. – М. : “Финансы и статистика”, 2004. – 208 с.

9. Буряк А. В. Практикум по “Этике деловых отношений” : учебно-методическое пособие / А. В. Буряк, Е. А. Петунина. – Харьков : НТУ “ХПИ”, 2002. – 120 с.

10. Возный Т. С. Этика деловых отношений / Возный Т. С. – К. : УкрИНТЭИ, 2001. – 106 с.

11. Борзенко И.М., Кувакин В. А., Кудишина А. А. Основы современного гуманизма: Учебное пособие для вузов // Под ред. В.А. Кувакина и А.Г. Круглова. - М.: Росийское гуманистическое общество, -2002 г. - 381 с.

12. Брагина Л.М. Зразм и итальянские гуманисты / Л.М. Брагина // Зразм Роттердамский и его время. - М.: Наука, 1989. - 360 с.

13. Волинка Г. І., Мозгова Н Г., Федів Ю. О. Історія філософії в її зв'язку з освітою: Підручник / За ред. Г.І. Волинки. - К.: Каравела, 2006. - 480 с.

14. Горфункель А. X., Философия эпохи Возрождения. - М.: Высшая школа, 1990. - 368 с.

15. Гах Й. М. Етика ділового спілкування : навч. посібник / Гах Й. М. – К. : Центр навч. літератури, 2005. – 160 с.

16. Гуманистический манифест 2000 : Призыв к новому пленетарному гуманизму //Здравый смысл, № 13, 1999. - С. 2 - 36 -219.

17. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. - М.: Искусство, 1984. - 350 с.

18. Герасимчук А. А. Етика та етикет / А. А. Герасимчук, О. І. Тимошенко. – К. : ЄУ. – 2006. – 350 с.

19. Етика: Навч. посіб. / В. О. Лозовой і ін. — К.: Юрінком інтер, 2005. — 224 с.

20. Энциклопедия этикета. – М. : АСТ : Астрель, 2004. – 511 с.

21. Этика деловых отношений / Возный Т. С. – К. : УкрИНТЭИ, 2001. – 106 с.

22. Зубенко Л. Г. Культура ділового спілкування : навч. посібник / Л. Г. Зубенко, В. О. Немцов. – К. : “Екс Об”, 2000. – 200 с.

23. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування : навч. посібник. – 2-е вид., перероб. і доп. / Зусін В. Я. – К. : Центр навч. літератури, 2005. – 224 с.

24. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. / Г. Йонас. - К.: Лібра, 2001. - 400 с.

25. Історія філософії : Підручник / Ярошовець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін.; за ред. В.І. Ярошовця. - К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. - 774 с.

26. Історія філософії. Словник / За заг. ред. В.І. Ярошовця. - К., 2005. - 1200 с.

27. Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії: Навч. посібник. - Львів: Світ, 2001. - 320 с.

28. Корелин М., Ранний итальянский гуманизм, т. II, Ф. Петрарка, его критики и биографы, изд. 2-е, СПБ, 1914. - 268 с.

29. Короткий довідник з історії філософії: від витоків до середини ХІХ століття / За ред. Т.Д. Пікашової та В.Л. Чуйка - К., 1997. - 146 с.

30. Кувакин В.А. Основные характеристики гуманистического мировоззрения / В. А. Кувакин // Современный гуманизм: Документы и исследования. Изд. второе - М.: РГО, 2002. - 322 с.

31. Курс лекцій: Навч. посібник / Бичко І.В., Табачквський В.Г. та ін. - К.: Либідь, 1993. - 576 с.

32. Куртц П. Мужество стать: Добродетели гуманизма: Пер. с англ. // Здравый смысл: Спец. вып. - М., 2000. - С. 563 - 564.

33. Діловий етикет. – 2-е вид., допов. – К., 2001.

34. Лекторский В.А. Идеалы и реальность гуманизма// Вопросы философии. 1994. – 354c.

35. Малахов В. А. Етика: Курс лекцій: Навч. посіб. – 2 -ге вид., перероб. і доп. –К .: Либідь, 2000. – 358 с.

36. Моисеев Н. Рациональный гуманизм / Н. Моисеев // Общественные науки и современность. - 1992. - № 3 – 147 – 151 с.

37. Новейший философский словарь // сост. А. А. Грицанов. - Мк: изд В. М. Скакун, 1998 - 896 с.

38. Панфилова Т.В. О содержании понятий "гуманизм"/ Т. В. Памфилова//Филос. науки – 1990.- №9 112 – 117с.

39. Палеха Ю. І. Ділова етика : навч.-методичний посібник / Палеха Ю. І. – К. : ЄУФІМБ, 2000.– 250 с.

40. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин : навч. посібник / Палеха Ю. І. – К. : Кондор, 2008. – 356 с.

41. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій: Навч. посіб. – 3-є вид., перероб. і доповн. – Львів: Новий Світ – 2005. – 506 с.

42. Причепій Є. М., Черній А. М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л. А. Філософія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр "Академія", 2001. - 576 с.

43. Рассел Б. Історія західної філософії. – К.: «Основи», 1995. – 759 с.

44. Романовський О. Г. Ділова етика : навч. посібник / О. Г. Романовський, О. С. Пономарьов, О. М. Лапузіна. – Харків : НТУ “ХПІ”, 2006. – 364 с.

45. Режим доступу: http://www.humanism.al.ru/ш/articles.phtml?num=000002

46. Сартр Ж. П. Экзистенциализм - это гуманизм / Ж. П. Сартр // Сумерки богов. -М.: Политиздат, 1989. - С.319-344.

47. Татаркевич В. Історія філософії: Т.1: Антична і середньовічна філософія / Пер. з пол. А. Шкарб'юка. - Львів: Свічадо, 1997. - 456 с.

48. Токман О. В. Гуманізм як поняття і соціальне явище Філософський альманах. -К.: Центр духовної культури, - 2004. - №40.- 359 с.

49. Тофтул М. Г. Етика: Навч. посіб. — К.: Видав. центр "Академія", 2005. — 416 с.

50. Трофимова З.П. Гуманизм, религия, свободомыслие / 3. П. Трофимова. -М.: 1992. - 128 с.

51. Філософія. Підручник / За загальною редакцією Горлача М. І., Кременя В. Г., Рибалка В. К. - Харків: Консум, 2000. - 672 с .

52. Філософія: Навч. посіб. / Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. - 6-те вид., випр. і доп. - К.: Вікар, 2006. - 455 с.

53. Філософія: Навчальний посібник. Львів: "Магнолія Плюс"; видавець СПД ФО "В. М. Піча", 2005.- 460 с.

54. Філософія: підручник для студ. вузів / За ред. Г.А. Заїченка, В.М. Сагатовського, І.І. Кального, В.І. Даниленка. - К.: Вища школа, 1995. - 455 с.

55. Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. / за ред. акад. НАН Україні Л.В. Губерського. - К.: Знання, 2009. - 621 с.

56. Фромм Э. Бегство от свободы: Пер с англ./ Общ ред. и послесл. П. С. Гуревича. - М.: Прогресс, 1989. - 272 с.

57. Фромм Э. Душа человека / Э. Фромм. - М.: Республика, 1992. - 420 с.

58. Фромм Э. Иметь или быть / Э. Фромм. - М.: Прогресс, 1990. - 336 с.

59. Фромм Э. Психоанализ и этика / Э. Фромм. - М.: Республика, 1993.-415 с.

60. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней й средневековой философии : Пособие для вузов. - М., 1991. - 512 с.

61. Чмут Т. К. Етика ділового спілкування : навч. посібник : 3-є вид., перероб. і доп. / Т. К. Чмут, Г. Л. Чайка. – К. : Вікар, 2003.– 223 с.

62. Цапова В.О. Ділова етика як складова частина духовно-етичного самовизначення людини / Цапова В. О. // Духовність українства. –

2002. – № 4. – С. 110 – 114.