Теорія та історія соціального виховання

№ 1.  Соціальне виховання – це:

а. робота з дітьми в певному соціальному середовищі, яке є “полем” соціальної самореалізації людини, прояву її ініціативи, самостійності, творчості

б. відносно цілеспрямована і соціально-контрольована соціалізація, яка здійснюється як під під впливом зовнішніх сил і умов (чинників), так і внаслідок мотивів і дій самої людини, спрямованих на самозміну

в. стихійний /цілеспрямований процес взаємодії всіх причетних до зростаючого покоління осіб або суспільних інституцій із конкретною дитиною (групою осіб) з метою розвитку й саморозвитку їх різнобічних особистісних якостей, підготовки до громадянського, сімейного, трудового, творчого життя в процесі особистісного самовдосконалення й самореалізації

г. елемент соціальної політики, соціальне завдання всього суспільства: пошук шляхів соціального миру на основі ідеї розв’язання і попередження соціальної конфліктності засобами освіти та виховання

№ 2.  До соціального виховання з позиції соціальних інститутів і самої особистості не відноситься:

а. цілеспрямоване соціальне виховання,

б. соціальне навчання

в. соціальне самовиховання

г. офіційно та соціально зумовлене виховання

№ 3.  До соціального виховання з позиції держави не відноситься:

а. суспільне виховання, формування людини у відповідності з соціальним ідеалом

б. формування соціально активної особистості, упровадження суспільних моральних цінностей, ідеалів, способу життя

в. громадянське виховання

г. сімейне виховання як вид соціального виховання

№ 4.  Найбільш доцільна головна мета соціального виховання:

а. виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури національних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури

б. становлення громадянина України, патріота своєї країни, готового самовіддано розбудовувати її як суверену, незалежну, демократичну, правову і соціальну державу, здатного виявляти національну гідність, знати свої обов’язки і права, цивілізовано відстоювати їх, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, поводитися компетентно, бути конкурентноспроможним, успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури

в. різноаспектне формування базової культури особистості в зоні актуального і найближчого, більш високого рівня розвитку інтегративних якостей, виокремлених у контексті формування культури сім’янина, культури формування й задоволення потреб особистості, культури фаху та вчинку, генетичної, психічної, інтелектуально-креативної, фізично-оздоровчої, світоглядної, трудової, естетичної, екологічної та інших культур

г. формування різнобічного і гармонійного розвитку особистості

№ 5.  Проголошена мета виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді особистісних рис громадян української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури – у відповідному документі, авторстві:

а. Зайченко І.В. (2003)

б. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті (2001)

в. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні (2005)

г. Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ століття), 1994

№ 6.  Проголошена мета виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури – у відповідному документі, авторстві:

а. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті (2001)

б. Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ століття), 1994

в. Зайченко І.В. (2003)

г. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні (2005)

№ 7.  Проголошена мета виховання – становлення громадянина України, патріота своєї країни, готового самовіддано розбудовувати її як суверену, незалежну, демократичну, правову і соціальну державу, здатного виявляти національну гідність, знати свої обов’язки і права, цивілізовано відстоювати їх, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, поводитися компетентно, бути конкурентноспроможним, успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури – у відповідному документі, авторстві:

а. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті (2001)

б. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні (2005)

в. Зайченко І.В. (2003)

г. Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ століття), 1994

№ 8.  До принципів результативності виховної діяльності, побудованої на основі проектування й реалізації індивідуальних виховних програм,а. інтелектуально-емоційне співвпочування у внутрішній стан іншої людини

б. відбір виховних форм, методів і засобів виховного впливу, побудованого на результатах діагностики рівня сформованості інтегративних якостей базової культури окремої особистості та диференційованого підходу стосовно включення дітей у відповідні, необхідні для них, види різнобічної життєдіяльності

в. узгодження змісту й методів виховання реальній соціальній виховній ситуації

г. профілактика негативних проявів поведінки дитини, вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища

№ 9.  Головна мета національного виховання – передача молодому поколінню соціального досвіду, багатої духовної культури народу, його національної ментальності, спорідненості світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і талантів – належить лержавному документу, автору:

а. Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні (2005)

б. Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті (2001)

в. Державній національній програмі „Освіта” (Україна ХХІ століття), 1994

г. Зайченку І.В. (2003)

№ 10.  Стратегічна мета соціального виховання громадянина України і світу:

а. це спеціально і педагогічно організований процес створення оптимальних умов для формування людини як особистості

б. виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури національних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури

в. формування всебічної і гармонійно розвиненої особистості, родини і суспільства

г. вірність Богові, українському (своєму) народу, родині й окремій особистості, утвердження Творення, Совісті, Волі, Розуму, Таланту, Сили, Здоров’я, Віри, Надії, Любові, Закону, Миру, Щастя, Істини та інших доброчинностей, які лежать в основі різноаспектного розвитку базової особистісної, національної та світової Культур

№ 11.  Соціальний виховний ідеал суспільства:

а. свідома і самостійна діяльність, яка виникає в результаті активної взаємодії особистості з соціальним середовищем, що впливає на розвиток у неї позитивних якостей і подолання негативних

б. цілеспрямований вплив вихователя на перебудову у вихованця неправильно сформованих поглядів, особливостей поведінки, які ускладнюють процес формування особистості

в. вплив вихователя на вихованця з метою формування у нього бажаних соціальних якостей, здійснюваний у навчальний і позанавчальний час

г. формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості, родини і суспільства

№ 12.  Зміст соціального виховання визначається науково обгрунтованою системою:

а. створення оптимальних умов для формування особистості

б. самовиховання та самоосвіти особистості

в. процесу передачі суспільно-історичного досвіду наступним поколінням з метою підготовки їх до практичної діяльності

г. біологічних, соціально-економічних і духовних потреб особистості, загальнокультурних і національних цінностей, рівня домагань і самооцінки особи, мотиваційно-смисловою сферою особистісної саморегуляції, які складають цілісне поєднання елементів механізму внутрішньої ціннісно-смислової регуляції відповідної поведінки людини

№ 13.  До змісту соціального виховання не включається:

а. набуття досвіду спрямованості вчинкових дій людини

б. знання вікових особливостей дітей

в. формування особистісних відносин-ставлень (до суспільства й держави, інших людей і самої себе, праці й відпочинку, природи і суспільних груп, релігії й мистецтва тощо)

г. формування соціально значущих якостей

№ 14.  До біологічних особистісних потреб дитини не відносять:

а. когнітивні та естетичні потреби

б. статеву потребу

в. потребу в емоційному контакті дитини з матір’ю

г. потреби в уринуванні, дефекації

№ 15.  До біологічних особистісних потреб дитини відносять:

а. потребу в повноцінному харчуванні

б. потребу в добротних матеріально-побутових умовах

в. потребу в сні, відпочинку

г. визнання серед ровесників, у гуртах, групах

№ 16.  До соціальних особистісних потреб дитини не відносять:

а. потребу в отриманні ситуації успіху, досягнення

б. потребу в повазі, визнанні серед ровесників, друзів

в. потребу в самоактуалізації

г. потребу в духовному спілкуванні з Богом

№ 17.  До соціальних особистісних потреб дитини відносять:

а. потреби в одязі, у житлі

б. потребу в автономії, відчутті внутрішньої свободи

в. потреби у воді, їжі

г. потребу в творчості

№ 18.  У дихотомії ціннісно-орієнтаційної основи моральної культури особистості лежить:

а. зіставлення вчинку з точи зору Совісті чи Безсовісності

б. зіставлення вчинку з точи зору Добра чи Зла

в. зіставлення вчинку з точи зору Справедливості чи Несправедливості

г. зіставлення вчинку з точи зору Правди чи Кривди

№ 19.  У дихотомії ціннісно-орієнтаційної основи демократичної культури особистості лежить:

а. зіставлення вчинку з точи зору Справедливості чи Несправедливості

б. зіставлення вчинку з точи зору Віри чи Невіри

в. зіставлення вчинку з точи зору Рівності чи Нерівності

г. зіставлення вчинку з точи зору Свободи чи Необхідності

№ 20.  У дихотомії ціннісно-орієнтаційної основи статевої культури особистості лежить:

а. зіставлення вчинку з точи зору Любові чи Ненависті

б. зіставлення вчинку з точи зору Насолоди чи Огиди

в. зіставлення вчинку з точи зору Гідності чи Негідності

г. зіставлення вчинку з точи зору Рівноваги чи Нерівноваги

№ 21.  У дихотомії ціннісно-орієнтаційної основи креативної культури особистості лежить:

а. зіставлення вчинку з точи зору Дару чи Інтуїції

б. зіставлення вчинку з точи зору Новизни чи Рутини

в. зіставлення вчинку з точи зору Волі чи Абулії

г. зіставлення вчинку з точи зору Логіки чи Безладу

№ 22.  У дихотомії ціннісно-орієнтаційної основи родинної культури особистості лежить:

а. зіставлення вчинку з точи зору Ласки чи Лайки

б. зіставлення вчинку з точи зору Закону чи Беззаконня

в. зіставлення вчинку з точи зору Любові чи Ненависті

г. зіставлення вчинку з точи зору Збудження чи Гальмування

№ 23.  У дихотомії ціннісно-орієнтаційної основи громадянської культури особистості лежить:

а. зіставлення вчинку з точи зору Справедливості чи Несправедливості

б. зіставлення вчинку з точи зору Рівності чи Нерівності

в. зіставлення вчинку з точи зору Закону чи Беззаконня

г. зіставлення вчинку з точи зору Свободи чи Необхідності

№ 24.  До завдань соціального виховання не можна зараховувати:

а. усвідомлення вихователями особливостей функціонування механізму внутрішньої ціннісно-смилової регуляції вчинкової діяльності дитини

б. самоосвіту

в. формування різнобічних- соціально-значущих інтегративних якостей відповідної культури особистості

г. включення дитини в систему різнобічних відносин спілкування й життєдіяльності для повноцінного самовираження своїх потенціальних можливостей аж до професійного самовизначення

№ 25.  До завдань соціального виховання не можна зараховувати:

а. формування системних якостей другого порядку – відповідної спрямованості особистісних відносин та інтегративних якостей

б. перевиховання особистості

в. врахування особливостей формування певних якостей у зіставленні з відповідними відносинами за принципом діади – відношення-якість

г. педагогічно-доцільний відбір системи ігрових, комунікаційних, інтелектуальних, трудових, навчальних, творчих, мистецьких, спортивних тощо видів діяльності для забезпечення умов усебічного розвитку системних інтегративних якостей базової культури особистості

№ 26.  До процесів інтеріоризації не можна віднести:

а. уподібнення себе (здебільшого неусвідомлене) комусь значущому іншому (батьку, літературному герою тощо) як знаку чи еталону (поведінки, спілкування, учинків) на основі реального чи уявного емоційного зв’язку з ним та проникнення в його особистісно-смислове поле життєдіяльності

б. процес формування структурно-функціональних компонентів свідомості у результаті засвоєння зовнішніх дій з матеріальними предметами і оволодіння зовнішніми знаковими засобами

в. переміщення зовнішніх (реальних) дій свого матеріального носія у внутрішній (ідеальний) план особистісних дій (розумових, креативних, моральних, інших)

г. процес формування внутрішніх структур психіки, зумовлений засвоєнням структур і символів зовнішньої соціальної діяльності

№ 27.  Екстеріоризація – це:

а. вияв емоційного зв’язку з іншою особою

б. перетворення структури предметної діяльності в структуру внутрішнього плану свідомості

в. процес породження зовнішніх дій, висловлювань тощо на основі перетворення низки внутрішніх структур, що склалися на основі інтеріоризації зовнішньої соціальної діяльності людини

г. ототожнення себе з певною з певною (великою чи малою) соціальною групою чи спільністю, прийняття її цілей і цінностей, усвідомлення себе повноправним членом

№ 28.  Відповідно до видів (стилів) особистісної спрямованості людини у громадянській культурі визначають особу як:

а. екстраверт, амбіверт, інтроверт

б. космополіт, патріот, націоналіст, шовініст

в. теїст, деїст, атеїст

г. альтруїст, колективіст, індивідуаліст, егоїст

№ 29.  До статевої культури можна віднести такі види особистісної спрямованості людини:

а. холеричність, сангвінічність, флегматичність, меланхолійність

б. невинність, незайманість, непорочність, цнотливість; шляхетність, лицарськість, праведність, достойність

в. еротично-інтимна, ерекційно-любрикаційна, еякулятивно-оргазмна, оргазмно-екстазна спрямованості інтегративних якостей і дій-ставлень особистості

г. добродійна, демократична, самоправна та деспотична спрямованості інтегративних якостей і дій-ставлень особистості

№ 30.  До креативної культури можна віднести такі види (стилі) особистісної спрямованості людини:

а. холеричність, сангвінічність, флегматичність, меланхолійність

б. ефектор-дивергенція, програмування-дивергенція, корекція-конвергенція, синхронізація-конвергенція

в. акомодативність, асимілятивність

г. мимовільна, поневільна, довільна, свавільна спрямованості інтегративних якостей і дій-ставлень особистості

№ 31.  До системно-синергетичних законів формування базової культури особистості не відносять:

а. суспільний закон формування базової культури особистості

б. соціобіологічний закон розвитку особистості

в. педагогічний закон формування інтегративних якостей особистості

г. синергетичний закон самовиховання, самовдосконалення інтегративних якостей особистості

№ 32.  Суспільний закон формування базової культури особистості – це:

а. адекватне відображення об’єктивної (незалежної від волі суб’єкта) дійсності виховного процесу, що характеризується загальними стійкими властивостями за будь-яких конкретних обставин

б. певна впорядкованість подій, відносна постійність, сталість головних детермінуючих чинників, регулярність зв’язку між речами

в. будь-яка інтегральна властивість (моральна культура, громадянська культура, інша) характеризується мірою і є результатом сформованості суспільно-значущих інтегративних якостей, генетично заданих і соціально набутих у результаті функціонування механізму внутрішньої ціннісно-смислової регуляції моральної (громадянської, іншої) поведінки та зовнішніх відносин особистості (моральних, громадянських, інших) упродовж її життєдіяльності та самореалізації

г. ефективний розвиток інтегративних якостей особи (моральних, громадянських, правових, інших) забезпечується багатством включення її в систему зовнішніх відповідних відносин (моральних, громадянських, правових, інших) та свідомим чи несвідомим або підсвідомим розв’язанням ситуаційних дій-ставлень у результаті функціонування механізму внутрішньої ціннісно-смислової регуляції відповідної (моральної, громадянської, правової, іншої) поведінки людини

№ 33.  Педагогічний закон формування базової культури особистості – це:

а. будь-яка інтегральна властивість (моральна культура, громадянська культура, інша) характеризується мірою і є результатом сформованості суспільно-значущих інтегративних якостей, генетично заданих і соціально набутих у результаті функціонування механізму внутрішньої ціннісно-смислової регуляції моральної (громадянської, іншої) поведінки та зовнішніх відносин особистості (моральних, громадянських, інших) упродовж її життєдіяльності та самореалізації

б. філософська категорія, яка відображає необхідне, істотне, стійке, повторюване, загальне для даної галузі відношення між явищами об’єктивної дійсності

в. цілісність виховних впливів на особистість

г. цілеспрямований процес взаємодії вихователів (батьків, учителів, інших) та вихованців-учнів у їхній творчій співпраці, яка стимулює розвиток в останніх довершених соціальних (моральних, правових, громадянських, інших) якостей через забезпечення необхідних умов для ефективного функціонування механізму внутрішньої ціннісно-смислової регуляції поведінки особи в процесі включення її в систему різнобічних відносин життєдіяльності й самореалізації

№ 34.  Синергетичний закон формування базової культури особистості – це:

а. єдність виховання і суспільного життя, корінні основи та образ життя суспільства

б. будь-яка інтегральна властивість (моральна культура, громадянська культура, інша) характеризується мірою і є результатом сформованості суспільно-значущих інтегративних якостей, генетично заданих і соціально набутих у результаті функціонування механізму внутрішньої ціннісно-смислової регуляції моральної (громадянської, іншої) поведінки та зовнішніх відносин особистості (моральних, громадянських, інших) упродовж її життєдіяльності та самореалізації

в. ефективний розвиток інтегративних якостей особи (моральних, громадянських, правових, інших) забезпечується багатством включення її в систему зовнішніх відповідних відносин (моральних, громадянських, правових, інших) та свідомим чи несвідомим або підсвідомим розв’язанням ситуаційних дій-ставлень у результаті функціонування механізму внутрішньої ціннісно-смислової регуляції відповідної (моральної, громадянської, правової, іншої) поведінки людини

г. суб’єктивне переживання особистісних досягнень у контексті індивідуального розвитку особистості та її індивідуального життя

№ 35.  До принципів культуровідповідності соціального виховання відносять:

а. формування цілісної картини світу в системному педагогічному процесі, спрямованому на гармонійний і різнобічний розвиток особистості

б. орієнтація на найвищі морально-духовні досягнення й потенційні можливості вихованця

в. формування базової культури особистості на засадах привласнення нею загальнокультурних надбань

г. принцип рівноправного партнерства в процесі спілкування учасників виховного процесу

№ 36.  До принципів національної спрямованості соціального виховання відносять:

а. формування національної самосвідомості, національної ідентичності

б. постійний стратегічний рух до здійснення вихованцем нових, соціально-значущих задумів

в. становлення особистості як творця і проектувальника свого життя, прийняття нею самостійних рішень і відповідальності, активної дії у повноцінному житті

г. запобігання вживанню наркотичних речовин, різних проявів деструктивної поведінки

№ 37.  До принципів гуманізації виховного процесу у соціальному вихованні відносять:

а. визнання дитини як найвищої цінності, врахування її індивідуальних і вікових особливостей та можливостей у задоволенні її базових потреб на основі вироблення індивідуальної програми її особистісного розвитку

б. формування відкритості, толерантного ставлення до відмінних від національних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірування, здатності диференціювати спільне й відмінне в різних культурах

в. постійне самовдосконалення, адекватне й гнучке реагування на соціальні зміни

г. досягнення спеціально спроектованої системи виховних цілей, узгоджених з психологічними механізмами розвитку особистості

№ 38.  До принципів суб’єкт-суб’єктної взаємодії у соціальному вихованні відносять:

а. узгодження змісту й методів виховання реальній соціальній виховній ситуації

б. забезпечення комплексу соціально-педагогічної допомоги і захисту дітей із урахуванням реальних можливостей і дії найрізноманітніших чинників соціуму в процесі координації взаємодії всіх соціальних інституцій

в. уникнення жорстких приписів, врахування активності суб’єкта впливів, його психічного стану, життєвого досвіду, системи звичок і цінностей

г. урахування своєрідності й неповторності особистісного розвитку

№ 39.  До принципів цілісності у соціальному вихованні відносять:

а. формування готовності до ефективного розв’язання життєвих проблем у реальних соціально-економічних умовах

б. непохитної віри в безмежні потенційні творчі сили й можливості дитини й активної співдії в реалізації ситуацій успіху

в. активна співучасть, співдія, співдопомога, незалежно від потенційних можливостей її надання і соціальної ситуації необхідності

г. забезпечення наступності напрямів і етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях, охоплення всіх сфер життєдіяльності дитини та причетних до них соціальних інституцій

№ 40.  До принципів життєвої смислотворчої самодіяльності у соціальному вихованні відносять:

а. формування відкритості, толерантного ставлення до відмінних від національних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірування, здатності диференціювати спільне й відмінне в різних культурах

б. взаємозв’язок виховних завдань соціального розвитку демократичного суспільства

в. становлення особистості як творця і проектувальника свого життя, прийняття нею самостійних рішень і відповідальності, активної дії у повноцінному житті

г. забезпечення наступності напрямів і етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях, охоплення всіх сфер життєдіяльності дитини та причетних до них соціальних інституцій

№ 41.  До принципів полікультурності у соціальному вихованні відносять:

а. сприйняття й створення необхідних передумов для утвердження української культури як невід’ємної складової культури загальнолюдської, її інтегрованості в європейський і світовий простір

б. безумовної і всеосяжної любові до дитини

в. відсутність маніпулятивного втручання з метою ненанесення шкоди особистійній самоцінності й самодостатності

г. принцип альтруїстичної самовідданості й невідворотної відповідальності за дії і вчинки своїх дітей

№ 42.  До принципів соціальної відповідності у соціальному вихованні відносять:

а. формування звичок здорового способу життя, культури статевих стосунків, профілактика негативних проявів поведінки дитини

б. вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища, формування позитивних соціальних настанов

в. забезпечення комплексу соціально-педагогічної допомоги і захисту дітей із урахуванням реальних можливостей і дії найрізноманітніших чинників соціуму в процесі координації взаємодії всіх соціальних інституцій

г. дотримання продуктивних виховних дій у професійно-творчій та індивідуальній взаємодії

№ 43.  До принципів превентивності у соціальному вихованні відносять:

а. дотримання й демонстрація проявів батьківської любові

б. відсутність маніпулятивного втручання з метою ненанесення шкоди особистійній самоцінності й самодостатності

в. величезна моральна та правова відповідальність; систематична, постійна взаємодопомога, взаємопідтримка протягом усього життєвого шляху людини, незалежно від часу й віку

г. запобігання вживанню наркотичних речовин, різних проявів деструктивної поведінки, відвернення суїцидів на основі забезпечення системи заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, інформаційно-освітнього характеру

№ 44.  До принципів діагностичностіу соціальному вихованні відносять:

а. результативності виховної діяльності, побудованої на основі проектування й реалізації індивідуальних виховних програм

б. вивчення потенційних здатностей і можливостей дитини, рівня сформованості її різнобічних інтегративних якостей

в. непохитної віри в безмежні потенційні творчі сили й можливості дитини й активної співдії в реалізації ситуацій успіху

г. формування способів розумного задоволення і правильного формування основних життєво необхідних потреб особистості (біологічних, соціальних, економічних, духовних)

№ 45.  До принципів контактної діалогічної взаємодії у соціальному вихованні відносять:

а. умовна прихованість способів виховного впливу, відсутність маніпулятивного втручання з метою ненанесення шкоди особистійній самоцінності й самодостатності

б. формування відкритості, толерантного ставлення до відмінних від національних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірування, здатності диференціювати спільне й відмінне в різних культурах

в. забезпечення наступності напрямів і етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях, охоплення всіх сфер життєдіяльності дитини та причетних до них соціальних інституцій

г. дотримання продуктивних виховних дій у професійно-творчій та індивідуальній взаємодії

№ 46.  Принцип системності у соціальному вихованні особистості:

а. комплексне застосування в часі, просторі, постійності впливу різних умов та обставин

б. відсутність головних і другорядних принципів, застосування кожного з них відповідно до вимог часу, умов та обставин

в. непохитної віри в безмежні потенційні творчі сили й можливості дитини й активної співдії в реалізації ситуацій успіху

г. вивчення потенційних здатностей і можливостей дитини, рівня сформованості її різнобічних інтегративних якостей, прояву її різнобічних відносин, генетично заданої і соціально набутої на даний момент моделі поведінки

№ 47.  Принцип синергетичності у соціальному вихованні особистості:

а. визнання дитини як найвищої цінності, врахування її індивідуальних і вікових особливостей та можливостей у задоволенні її базових потреб на основі вироблення індивідуальної програми її особистісного розвитку

б. емерджентної сполуки, врахування несподіваного поєднання різних, часом несприятливих чинників; спонтанності й самореалізації активної і пасивної діяльності особистості

в. культивування у зростаючої особистості почуття самоцінності, впевненості в собі, визнання права на індивідуальний вільний розвиток і реалізацію своїх здібностей

г. формування шанобливого ставлення до рідної культури, активної участі в розбудові й захисті своєї держави

№ 48.  Соціальна опіка – це:

а. організаційно-педагогічний і соціально-психологічний феномен турботи, захисту прав й інтересів дітей, позбавлених через різні соціальні причини батьківського піклування, що виявляється в заміні природних вихователів дитини, забезпеченні необхідної взаємодії з нею опікунів і піклувальників в умовах сім’ї, або спеціально зорганізованих суспільством закладів різного типу, наближених до родинних взаємин

б. цілеспрямований процес взаємодії опікунів (батьків-вихователів) із вихованцями, взятими під опіку/піклування з метою забезпечення необхідних організаційно-педагогічних умов для розвитку, саморозвитку й самовдосконалення їх особистісних різнобічних якостей громадянина, сім’янина, трудівника, людини-творця

в. соціально-правова форма захисту особистих і майнових прав неповнолітніх, система відповідних заходів стосовно дітей, які втратили батьків або знаходяться в ситуації відсутності такого піклування у власній родині, тобто в умовах бездоглядності чи безпритульності

г. цілеспрямований процес взаємодії батьків та їхніх дітей із метою розвитку й саморозвитку, самовдосконалення різнобічних якостей особистості сім’янина, громадянина, трудівника, творця

№ 49.  Різновиди соціальної опіки:

а. поєднання форм сімейної та суспільної опіки

б. адопційна сім’я (сім’я з усиновленням)

в. неповна сім’я

г. повна змінена сім’я

№ 50.  Суспільна опіка – це:

а. адопційна неповна сім’я

б. повна сім’я

в. спеціальний заклад для дітей з особливими потребами

г. власне опікунська сім’я