2. Організація і розвиток мовленнєвої комунікації.

Організація і розвиток мовленнєвої комунікації також має свої особливості і закономірності.

Для того щоб передати повідомлення, людина повинна заздалегідь попіклуватися про наявність або формування спільного соціального досвіду.

Спільність комунікантів може бути різної якості: спільність мови, якою вони говорять; спільність соціального жаргону або професійної мови, за допомогою якої краще досягається взаєморозуміння; спільність статі, сімейного положення тощо.

Чим більше спільний досвід, чим більше спільних соціальних зв'язків, тим точніше буде зрозуміле адресатом послане повідомлення.

На початковому етапі організації мовний комунікації необхідно ввести предмет повідомлення (тему) і утримувати його в свідомості шляхом періодичного нагадування, уточнення.

Під час доситьтривалої розмови співрозмовники більш-менш обґрунтовано переходять від однієї теми до іншої. При цьому нарощування обсягу інформації (тобто продуктивність повідомлень) буде залежати від міри підготовленості співрозмовників або аудиторії.

До власне комунікативних аспектів розмови можна віднести прийоми при верненняі утримання уваги с лухачів, а також о браний тон спілкування —дружній , офіційний або поблажливий.

Серед інших комунікативних прийомів певне значення має встановлення дистанції між партнерами. Люди значно розрізняються за своєю індивідуальною манерою встановлювати дистанцію. Деякі прагнуть якомога більш докладно проникнути в обставини і переживання партнера. Інші, напроти, відсторонюються від співрозмовника. Встановлюючи в розмові ту або іншу дистанцію, людина по- різному відкриває і себе: вона може виявляти глибокий інтерес до особистості партнера, при цьому не впускаючи його в свій особистий світ , або навпаки, глибоко розкривати себе, залишаючись неуважним до стану іншого.

Структура розмови переважно формується за рахунок почергового включення в неї учасників. При цьому виявляються певні показники міри взаємодії і зв’язку партнерів. Вони стосуються наступного: виявляється у співрозмовників інтерес до загальної теми або кожний говорить про своє; як часто партнери використовують пропозиції і судження, висловлені протилежною стороною.

Ці показники можуть виявити авторитетність людини, чиї судженняпривертають найбільшу увагу, готовність (або неготовність) партнерів прийняти і визнати чужу думку.

Активність участі людинив розмові, що виявляється в частоті включення в неї і тривалості участі в ній, може свідчитипро ступінь зацікавленості людини в темі розмови, в його учасниках, в самому спілкуванні; п ро самооцінку людини, її впевненість в собі, сором’язлив і ст ь; про загальну схильність людини до розгорнутості або лаконічності висловлювань.

Таким чином, виявлення структури і опис ходу мовленнєвої комунікації дозволяє осмислити слабкі і сильні сторони мовленнєвої поведінки.

3. Мовленняі взаєморозуміння.

На процес взаєморозуміння в мовному спілкуванні значний вплив справляють такі характеристики мовного висловлювання, як денотація і конотація, полісемія, синонімія, статичність, суміщення спостереження і оцінки.

Життєвий досвід кожної людини впливає на значення, яке вонанадає словам. Цей явищевпливає на взаєморозуміння і маєназву конотаці я.

Денотацієюназивається лексичне значення слова, що визнається більшістю людей даного лінгвістичного співтовариства.

Конотацієюназиваються вторинні асоціації слова, що поділяються однім або декількома членами даного співтовариства; в цьому сенсі вон и суб'єктивні і емоційні за своєю природою .

Наприклад, слово «лис» означає рід ссавців сімейства псових (денотація). Однак для робітника хутряної промисловості, фермера або мисливця воно може асоціюватись з товаром або експонатом особистої колекції; для більшості людей -з хитрістю, нещирістю(конотація).

Оскільки слова можуть викликати сильну емоційну реакцію, часто говорять, що вони мають негативну або позитивну конотацію(порівняти, наприклад, конотації слів «злодій» або « Дід Мороз» ). В становлено, що фізіологічні реакції на «гарні» слова («любов», «поцілунок», «друг») і на слова «неприємні» («ненависть», «смерть») дещо розрізняються. Найбільш сильні емоції викликаютьтак звані «персональні» слова: ім'я, по- батькові, прізвище, ім'я і по- батькові батьків , назва професії тощо.

Отже, життєвий досвід людини є одним з найважливіших чинників, що виявляють вплив на значення, що вона надає словам. Ігнорування цього чинника ускладнює комунікацію.

До факторів, що слід враховувати при аналізі того, чому люди сприймають слова по- різному, слідує віднести і такі, як час і місце. Значення не задані слову на віки, вони змінюються від епохи до епохи, від поколіннядо покоління, а також в залежності від регіону в межах однієї країни, не говорячи вже про різні країни. Необхідно пам'ятати про це спілкуючисьз людьми зі значною різницею у віці та з представниками інших міст і областей.

Деякі слова мають більше одного узвичаєного значення, що також може стати причиною взаємного непорозумінь у спілкуванні. В українській мові прикладами таких слів є «гранат» (дорогоцін не камінняі фрукт); «корінь» (підземна частина рослини, основна частина слова, математичний термін) і ін. Це мовне явище називається «полісемі єю».

Полісемія —наявність у слова більшеодного узвичаєного в даному мовному співтоваристві значення.

Значення полісемантичних слів найчастіше доситьлегко розуміється завдяки мовному контексту, в який вони включені.

Відомо, що повідомлення може бути закодованебагатьма альтернативними, але функціонально еквівалентними кодами, тобто за допомогою різних слів і фраз. Це пов'язане з таким мовним явищем, як синонімія.

Синонімія - використання різних слів і фраз для повідомлення схожої інформації. Наприклад, зміст висловлювання «ти запізнився», можна передати з допомога фраз«ти прийшов пізно», «ти не прийшов вчасно». Очевидно, що вибір, здійснюваний відправником повідомлення, впливає на розуміння повідомлення одержувачемі викликає відповідну реакцію. Вибір синонімічноговиразу може свідчити про ставлення того, хто говорить до певної людини або події. Порівняйте наступні пари синонімів, що явно демонструють нейтральне,позитивнее та негативне ставлення промовця до об'єкту:ощадливий —скнара; традиційний — старомодний; екстраверт — зухвалий; обачливий —боягузливий; прогресивний —радикальний; інформація —пропаганда; ексцентричний —божевільний; невисокий —коротун.

Ще одна особливість використання мови, що часто породжує проблеми в мовленнєвому спілкуванні, пов'язана зі суміщенням в висловлюванні фактів (реально дій, що спостерігаються, подій) і оцінок(висновків, заключень).

Спостерігаючи, людина можебачити, чути, торкатись. Результати таких спостережень описові. Оцінка же включає в себе деякі висновки стосовнотого, що спостерігається, ставлення спостерігача до предметів, явищ, дій партнера тощо. Через те, що учасники спілкування свої припущення або думки представляють як фактичасто виникають суперечки. Не випадково в судових процесах така велика увага приділяється відокремленню фактуальних суджень та умовиводів. Вочевидь, в подібних ситуаціях невірний умовивід може мати серйозні наслідки.

В буденному спілкуванні неможливо, та й не потрібно, повністю відмовлятися від умовиводів, заснованих не на фактах. Тим не менше для успішної комунікації необхідно використовувати мову більш точно і бути більш уважним, слухаючи інших; важливо вміти відрізняти фактуальні твердження і висновки, засновані на думці, бачити різницю між твердженнями, в які містятьоцінки і результати спостережень, і висловлюваннями, де вони розділені.

Перевагою і водночас причиною труднощів в мовленнєвій комунікації є статичністьвисловленої оцінки . « Який ти неуважний» , «ви можете завжди на нас розраховувати» —подібні твердження можуть призвести до помилкового припущення, що люди постійні і незмінні. Більш конкретний опис ситуації дозволяє зменшити наслідки помилок такого роду впроцесі спілкування. Ситуативний опис знижує абстрактність і стереотипність висловлювання, робить промову більш ясною і конкретною.

4. Особливості мовлення в соціально-орієнтованомуспілкуванні.

Особливості ситуації спілкування безпосередньовпливаютьна зміст і оформлення мовлення. Один і той же зміст в різних умовах, з різноманітними партнерами викладається по-іншому. При цьому маєзначення кількістьучасників мовного спілкування (проголошується промова перед аудиторією або розмовляють двоє-троє осіб) і орієнтація спілкування —на особистість конкретної людини (так зване особистісно-орієнтоване спілкування), на соціальні ролі співрозмовників (професійні, посадові, групові) або на аудиторію в цілому.

Соціально-орієнтоване спілкування —це спілкування людей як представників тих або інших груп (національних, вікових, професійних, статусних, тощо). Відповідно, визначальним чинником мовної поведінки співрозмовників стає їх групова приналежність або рольова позиція (наприклад, керівник —підлеглий, консультант —клієнт, викладач —студент, тощо).

В соціально-орієнтованій взаємодії чітко виражений обслуговуючий характер мовлення —воно спрямованена організацію спільної діяльності людей. Ця особливість передбачаєбільш точну (в порівнянні з міжособистісною взаємодією) регламентацію мовної поведінки. І хоча норми мовної поведінки відносяться до сфери мовчазнихугод між членами суспільства, саме в сфері соціально-орієнтованого спілкування їх дотримання супроводжується більш ретельним контролем.

Стосовно використання мови сформульовано ряд конкретних правил, виконання яких дозволяє людям здійснювати спільні дії. Вхідними умовами є:

 наявність у учасників взаємодії хоча б короткочасної найближчої спільної мети. Навіть якщо їх кінцеві цілі відрізняються або суперечать однаодній, на період взаємодії завжди повинна бути певна спільна мета;

 очікування, що взаємодія буде тривати до тих пір, доки обидва учасника не вирішать їїприпинити (співрозмовникине відходять один від одного не говорячи ані слова, і не починаютьні з того ні з цього займатися чимось іншим).

Описані умови отримали назву «принцип кооперації»(Грайс, 1985).

Принцип кооперації —вимога до співрозмовників діяти таким чином, який відповідав би прийнятій меті і спрямуванню розмови.

Основні правила мовної комунікації, зумовлені цим принципом:

1. Висловлювання повинно містити рівно стільки інформації, скільки вимагається для виконання поточної мети спілкування; зайва інформація інколи вводить в оману,викликаючи питання і розміркування, що не стосуються справи, слухач може припуститинаявність особливої мети, особливого сенсу в наданні цієї зайвої інформації.

2. Висловлювання повинно, по можливості, бути правдивим: намагайтеся не говорити того, що вважаєте неправдивимабо того, для чого немає достатніх підстав.

3. Висловлювання повинно бути релевантним, тобто відповідати предмету розмови: намагайтеся не відхилятися від теми.

4. Висловлювання повинно бути ясним: уникайте незрозумілих висловів, неоднозначності, зайвої багатомовності.

В реальності мовленню часто властиві порушення і недотримання тих або інших правил комунікації: люди бувають багатослівні, не завжди говорять те, що думають, їхпромова буває уривчастою, нечіткою. Однак, якщо порушення не стосується базового принципу кооперації, взаємодія триває і досягається той або інший рівень взаєморозуміння. В іншому випадку відступ від правил може призвести до порушення комунікації і деградації мовлення.

Поряд з принципом кооперації важливе значення для регулювання соціальної взаємодії має принцип чемності(ввічливості). Такі ключові елементи принципу чемності, як тактовність, великодушність, схвалення, скромність, згода, доброзичливість, висловлені (абоне висловлені) безпосередньо в мовленні, визначають характер соціальних взаємовідносин.

Мета, що чітко усвідомлюється відправником повідомлення, вимагає продуманоїформи повідомлення і прогнозованої реакції аудиторії. Відмінна особливість мовної комунікації в соціально-орієнтованому спілкуванні —достатньо чіткі очікування з боку одержувачів повідомлення. При чому ці очікування зумовлені більш-менш стійкими рольовими стереотипами, що існують в уявленні адресатів, а саме: як повинен говорити представник тієї або іншої соціальної групи, яка промова викликає або не викликає довіру, володіє або не володіє промовець темою. Чим більш офіційною є мовна ситуація, тим більш формалізовані очікування слухачів.

Природнім наслідком описаних особливостей стає своєрідна знеособленість промови, коли учасники мовного спілкування говорять немов би не від себе, не від свого імені, а «від імені групи», тобто так, як прийнято говорити в групі, представниками якої в даній ситуації вони себе відчувають.

Особливого значення набувають мовні стратегії і тактики, які застосовуються співрозмовниками.

Стратегія мовного спілкування -цепроцес побудови комунікації, спрямований на досягнення довготривалих результатів. Стратегія включає в себе планування мовної взаємодії в залежності від конкретних умов спілкування і особистостей комунікаторів, а також реалізацію цього плану, тобто лінію бесіди.

Метою стратегії може бути завоювання авторитету, вплив на світогляд партнера, заклик до вчинку, співробітництва або утриманнявід від певних дій.

Тактикамовного спілкування -цесукупність прийомів ведення бесіди, лінії поведінки на певному етапі в рамках окремої розмови. Вона включає конкретні прийоми привернення уваги, встановлення і підтримкиконтакту з партнером, впливу на йогопереконання, приведення в певний емоційний стан.

Тактика може змінюватись в залежності від умов спілкування, отриманих відомостей, почуттів і емоціййого учасників. Одна і та ж людина за різних обставин може прагнутиреалізувати різноманітні цілі або стратегічні лінії. Зміна тактик в розмові —мисленнєва операція, що нерідкочиниться інтуїтивно. Збираючи і осмислюючи тактичні прийоми, можна навчитися застосовувати їх свідомо і майстерно.

Щоб керувати течією бесіди, необхідно заздалегідь продумувати загальну картину і можливі варіанти розвитку розмови, навчитися розпізнавати ключові моменти, в яких можлива зміна теми, виокремлювати прийоми мовного впливу, що застосовуються співрозмовником, оцінювати його стратегію і тактику, виробляти шляхи гнучкого реагування-підігрування або чинення протидії.