Еволюція художніх стилів в мистецтві

Лекція. Тема 2. Старовинна музика. Музична культура Середньовіччя

1.Античність. Виникнення музики. Перші музичні інструменти.

2.Музика давніх цивілізацій.

3.Музика античної Греції і Риму. «Небесна гармонія сфер».

4. Християнська літургія. Григоріанські піснеспіви.

5. Виникнення поліфонії. Органна музика.

6. Мистецтво Ars antique/Ars nova, або Нове мистецтво.

7. Світська музика: бродячі артисти і трубадури.

1.Античність. Виникнення музики. Перші музичні інструменти.

Музика виникла одночасно з людством. Можна сказати, що приблизно 40 000 років тому Homo sapiens став Homo musicus. Перші музичні досвіди були безпосередньо пов’язані з громадською діяльністю людини: похоронні ритуали, полювання, церемонії, пов’язані із землеробством. Перші переконливі свідчення про ці досвіди належать до епохи палеоліту (кам’яний вік, від 700 до 10 тис. років тому), коли людина навчилася виготовляти інструменти за допомогою каменю, кісток, дерева, щоб за допомогою них відтворювати певні звуки. Найдавнішими музичними інструментами були ударні. Ідіофон – давній музичний інструмент – виник в переод формування у давньої людини мови. Для давньої людини музика – це насамперед ритм. Вслід за ударними були винайдені духові, згодом струнні, зображення яких збереглись на багаточисельних наскальних малюнках, більшість яких знаходиться в Піренеях. В цей час появляється аерофон – інструмент із кості або каменю, зовнішній вид якого нагадував ромб або наконечник. У дірочки протягували і закріпляли нитки, після чого музикант проводив рукою по цих нитках, перекручуючи їх. Найчастіше грали на нього ввечері, а звук, який добувався на цьому інструменті, нагадував голос духів.

2.Музика давніх цивілізацій.

Вважають, що колискою музичної цивілізації були території, що омиваються Тігром і Євфратом (тепер це територія Іраку) в Месопотамії. Серед музичних інструментів були духові: флейти і гобой, які виготовлялися з тростини; струнні: ліри і арфи. У Вавілоні були розроблені космологічні концепції музики. У VІ ст. до н. е. Піфагор називає музичну теорію «небесною гармонією», яка унаслідувала традиції учених Вавілону. Важливу роль грала музика у Давньому Єгипті. Єгиптяни, як і вавилоняни, встановили зв’язок семи нот із семи планетами. Давня культура була підпорядкована вирішенню релігійних завдань. Мистецтво розглядалося як засіб, що нагадує про постійну присутність божества в житті, тому твори світського змісту були пронизані релігійним змістом не менше, як культова архітектура чи зображення богів. Релігійні завдання були покладені і на музику. Давня людина з особливою гостротою відчувала силу впливу музики на найсклад-ніші і найсокровенніші сторони душі. Не випадково в більшості країн музиканти були служителями храмів (а подекуди і жрецями); вміння грати на якомусь інструменті вважалося вищим, божественним даром. Саме в давнину музика склалася як професійне мистецтво.

3.Музика античної Греції і Риму. «Небесна гармонія сфер».

Розвиток музичної культури Давньої Греції охоплює біля 20 століть (2-ге тисячоліття до н. е. – V ст. н. е.) і відбувався за аналогією із Месопотамією та Єгиптом. Музичні інструменти удосконалювалися, ставали більш склад-ними як у виготовленні, так і в оволодінні технікою гри на них. З’явилися нові інструменти – ліра, кіфара, формінга, барбітон (струнні); різні види авлоса, сірінги і труб (духові); тімпан, сістр, кімвала (ударні). Олександрійський механік Ктесібій (ІІІ–ІІ ст. до н. е.) сконструював перший водяний орган – гідравлос. В основі музичної системи греків лежить тетрахорд (від грець. «тетра» – частина слова, що означає «чотири», і «хорде» – струна) – чотири послідовні звуки, що нисхолять від першого до останнього. При поєднанні двох тетрахордів утворюється звукоряд у межах октави, який, в залежності від підвищення чи пониження одного із звуків, набуває різного емоційного зафарбування. На цій основі виникли лади: дорійський, фрагійський, лідійський і ін. Лади у греків, разом із мелодією і ритмом, вважалися носіями певного характеру, настрою. Музиці приписували лікувальні властивості. Сила музики відбита в давньогрецьких міфах (Орфей).

Одночасно із розвиток культури відбувався і розвиток світогляду людини. Філософія і музика були тісно пов’язані між собою.

«Небесна гармонія сфер». У давній Греції вперше був помічений певний закономірний зв’язок між звуками і математичними величинами. Відкриття цих закомірностей пов’язане з іменем Піфагора. Відповідно до його теорії, музика являла собою певну фізичну матерію. За допомогою аналізу співвідношень між різними сонорними підвищеннями були визначені основні типи гам, що дозволило упорядкувати всю систему музичної гармонії на Сході. Великий вплив на теорію Піфагора мали астрономи і математики Вавілону. Спираючись на його праці, він створив космічну теорію, яка представила світ як певний простір гармонії, в якому планети випромінюють безперервні звуки, упорядковані аналогічно нотам у гамі. Відповідно до цієї теорії, низькі звуки відповідали Місяцю, високі – планеті Земля і т. д. Піфагор відзначав також, що кількість нот в гамі відповідає кількості планет на небі і дорівнює магічній цифрі – 7. Основний внесок Піфагора у розвиток музики полягає у вченні про пропорції звуків. За основу були узяті струнні інструменти, що являли собою дошку з натягненими струнами. В результаті багаточисельних дослідів були знайдені певні числові вирази (інтервальні коефіцієнти) – октава (2/1), квінта (3/2) і кварта (4/3). Відраховуючи послідовно квінти від певного звуку і переносячи їх в одну октаву, можна було отримати числове значення будь-якого звуку діатонічної чи хроматичної гами. Подальший розвиток музична теорія отримала у працях Нікомаха, К. Птолемея (І–ІІ ст. н.е.). Етичну концепцію музики розвивали Платон, Арістотель та інші філософи.

У Давній Греції мистецтво інструментальної музики було нерозривно пов’язано з трагедією і поезією: голос, жести акторів і їх рухи формувалися за допомогою музики. Нерідко музичні фрагменти складали цілі частини вистав. Музика також дозволяла розкрити пластику тіла і надавала велику експресію рухам.

Великі драматурги Давньої Греції – Есхіл, Софокл, Евріпід і Арістотель – були добрими музикантами і танцюристами. Цитра і ліра стали музичною емблемою класичної Греції. Співаки, виконавці на цитрі мали велику повагу суспільства.

Щодо Давнього Риму, то відомостей про його музичну культуру є мало. Римська імперія асимілювала і зберегла музичні інструменти Греції, яку завоювала. Багато філософів і латинських музичних теоретиків відзначали втрату глибини і вишуканості зразкових вистав Греції, перенесених до Риму, які стали носити виключно видовищно-розважальний характер. Однак вплив грецького мистецтва зберігся до появи християнської культури. В 395 р. Римська імперія була розділена на дві частини – Західну (з центром у Римі) і Східну – Візантію (столиця – Константинополь).