75 Поняття політичної ідеології-суть ,рівні,функції

Особливе місце в структурі політичної свідомості посідає політична ідеологія. Вперше поняття "ідеологія" ввів в науковий обіг французький філософ Дестюд де Трасі (1754—1836). В праці "Елементи ідеології" він розглядав ідеологію як науку про закони походження людських ідей із почуттєвого досвіду. Тож поняття "ідеологія" походить від поняття "ідея". Власне Д. де Трасі розглядав ідеологію як науку про ідеї, їх виникнення та функціонування.

Політична ідеологія — складне і суперечливе духовне утворення. Вона покликана розкрити специфіку двох видів розвитку — політичного та ідеологічного — і водночас показати їх взаємодію, вплив політики на ідеологію та ідеології на політичний процес. Наукове осмислення сутності ідеології почалося тоді, коли вже набули розвитку ідеології лібералізму, консерватизму, а згодом і марксизму. Ніколи політика без ідеології не існувала (і не буде існувати), бо ідеологія є необхідним структурним елементом політики. В традиційному (аграрному) суспільстві ідеологія, як правило, збігалася з релігією і розвивалась у релігійній оболонці. Завдяки секуляризації, тобто відокремлення церкви від держави, влади духовенства від світської влади, ідеологія дедалі набувала світського характеру. З'являлись її різновиди, що і спричинило посилення впливу ідеології на політичну поведінку громадян, посилило політичне розмежування в суспільстві, сприяло інституційним змінам.

Зрозуміло, що за цих умов виникла потреба осягнення сутності ідеології, і згодом з'явилось чимало неоднозначних тлумачень цього суспільного феномену. Назвемо деякі з підходів.

1) Виникнення політичної ідеології пов'язується з потребою легітимації влади (Г. Моска, Р. Міхельс, В. Парето). Тобто з допомогою ідеології можновладці обґрунтовують законність і справедливість існуючих соціальних інститутів, суспільного ладу та своєї влади в суспільстві. Завдяки ідеології вже на рівні ідей виникає взаємовизнання еліти і мас.

2) К. Маркс і Ф. Енгельс у своїй спільній праці "Німецька ідеологія" наголошували, що ідеологія — це: а) ідеалістична концепція, згідно з якою світ постає як втілення думок, принципів; б) тип мислення, коли не усвідомлюється залежність особистих ідей від матеріальних ідей (інтересів) класів; в) хибне, ілюзорне відображення дійсності в політичних, філософських, релігійних, моральних та інших формах. Висновок К. Маркса категоричний: конкретні інтереси (матеріальні) породжують ту чи ту суспільну теорію. Така теорія — це тільки ідеологічне (словесне) прикриття матеріальних інтересів. Тому ідеологія — це феномен мислення, зумовлений соціальними, життєвими інтересами. Хоча цей груповий, частковий інтерес часом ретельно маскується гаслами загальної справедливості. Отже, згідно з тезою К. Маркса, ідеологія — це сукупність ідей, поглядів, теорій, які відображають й оцінюють соціальну дійсність з позицій інтересів конкретних класів, приховуючи відносини панування і підкорення.

3) К. Мангейм (1893—1947) у своїй праці "Ідеологія та утопія" не поділяв марксистську ортодоксію і наголошував, що суспільне буття не зводиться до економічних відносин у сфері матеріального виробництва. На соціальну поведінку впливають не тільки матеріальні інтереси, а й інші чинники, зокрема релігія визначала "соціальне буття" в добу Середньовіччя. Тому ідеологія — це не обов'язково свідоме обдурювання. Ідеологія — це обґрунтування, апологія (захист) існуючого устрою. Вона здатна з'єднувати людей, акумулювати їх політичну енергію, та, за певних умов, можливі ідеологічні диверсії.

4) Д. Белл, Р. Арон, С. Ліпсет у другій половині XX ст. вимагали відмови від "ідеології", оскільки ідеологія не може містити об'єктивних реальних знань. Такі знання дає тільки наука, а ідеологія виражає суб'єктивні соціально-класові інтереси. Згадані мислителі виступали за деідеологізацію (відмова від ідеології), вважаючи, що сучасне індустріальне суспільство здатне вирішувати свої проблеми "за межами ідеологічних догм" (С. Ліпсет).

5) Р. Арон наголошував, що ідеологія виражає історичну перспективу, прагнення майбутнього. Тому ідеологія не може бути істинною чи хибною. Це проект майбутнього, в який постійно вносяться корективи. Тож ідеологія радше безперервний діалог, аніж щось остаточно доведене, стверджене.

6) Ідеологія — система уявлень, в якій практичне спрямування переважає над теоретичним, тобто вона спрямована більше на вдосконалення суспільного життя, аніж на теоретичне обгрунтування існуючого (Л. Альтюссер).

7) О. Лемберг у праці "Ідеологія і суспільство" висуває ідеологію як систему певних ідей, цінностей та норм. Вона призначена об'єднувати людей, щоб вони були здатні спільно жити та діяти. Політичні партії, рухи, суспільство не можуть існувати без ідеології, позаяк ідеологічний вакуум нестерпний для людини. Ідеологія сприяє розумінню світу. Жити без ідеології — це жити в незрозумілому для себе світі, без цінностей та норм, які є основою поведінки та способу життя людини.

8) Ідеології — такі системи цінностей, які стають актуальними у час глибоких суспільних криз (німецький політолог У. Матц). Тоді вони перетворюються в суспільний світогляд з великим потенціалом віри, орієнтації та сенсів. Хоч політичні переконання і різняться від релігійних за змістом, але й вони ґрунтуються"на вірі. Віра й сенси спрямовують людину у майбутнє. Якщо релігія пропонує "рай на небі", то ідеологія — "рай на землі", але обидві орієнтують на майбутнє. Ідеологи сьогодні відіграють чималу роль в суспільстві, та майбутнє відкрите суспільство повинно остаточно звільнитись від "цих сурогатів істинної громадянської віри".

9) Ідеологія — результат масової свідомості (неоанархісти).

Отже, спектр поглядів на ідеологію досить широкий — від негативного до позитивного полюсів. Негативи ідеологи пов'язують з її груповою суб'єктивністю, груповим егоїзмом. За такого погляду ідеологія протиставляється раціональному, науковому осягненню соціальної дійсності. Тоді ідеологія не стільки відображає і несе істину, скільки є "спотвореною свідомістю" (К. Маркс), "кристалізацією хибної свідомості" (В. Па-рето), "добровільною містифікацією" (К. Мангейм), "секуляризованою релігією" (Д. Белл), "невпізнаною брехнею" (Б.-А. Леві). Позитивний бік ідеології вбачають в її здатності об'єднувати людей на рівні ідей, пропонувати гуманістичні цінності, ідеали, норми, прищеплювати людям віру в можливість розбудови суспільства на найбільших всезагальних і оптимальних засадах та принципах.

Ідеологія тісно пов'язана із соціальною структурою суспільства. Сучасні ідеології є продуктами індустріального суспільства. В ньому ідеологія набуває розвинутих форм, бо з'являється її соціальна основа — класи, нації та партії. Класам, націям ідеологія потрібна на високій стадії їх розвитку. Поки соціальна група слаборозвинута, вона не усвідомлює свій груповий інтерес. її світогляд, ціннісні орієнтації перебувають ще тільки у формі колективної психології. Це групові настрої, загальні почуття, вірування, очікування, надії, прості, малоуз-годжені між собою словесні кліше. Тут переважають емоції, аніж логічна впорядкованість ідей, обґрунтованість висновків. Це тільки напівфабрикат, а не ідеологічний продукт. Ідеологією він стає тоді, коли теоретики-ідеологи надають: 1) системності, цілісності цим аморфним уявленням, ідеям, настроям; 2) логічно обґрунтовують поняття, висновки, принципи; 3) пропонують свої поради, рецепти суспільних змін, гасла; 4) виробляють ціннісне ставлення до світу, наголошуючи на тих чи тих цінностях (свобода, рівність, справедливість, патріотизм, демократія, любов і ненасильство, братерство). Наявність ідеології прискорює соціальне дозрівання групи, її індивідуалізацію. Група усвідомлює своє соціальне становище, самоідентифікується, сам ©організовується, обґрунтовує і теоретично виражає свій інтерес, визначає своїх партнерів та опонентів, інтерпретує минуле, сьогодення, майбутнє. Соціальна група еволюціонує, а відтак еволюціонує і її ідеологія. Коли група перебуває на висхідній ділянці свого розвитку, її ідеологія є більш критична щодо існуючого ладу, оптимістична, революційна. Коли група зменшується кількісно і її роль у суспільстві падає, то її ідеологія стає більш консервативною, апологетичною, прагнучи зберегти існуючий стан. Прийшовши до влади, соціальна група змушена враховувати інтереси інших соціальних груп та спільнот, її ідеологія стає поміркованішою. Якщо це вдається, то ідеологія сприяє суспільному розвитку всіх. Якщо ж груповий егоїзм бере гору, то соціальна група самоізолюється, породжуючи революційні настрої. Революційний клас, як правило, ще не достатньо соціально зрілий, щоб підпорядкувати свій протест історичній перспективі. Натомість він готовий покращити свій стан за рахунок інших класів, груп, націй. Він не бачить ближчої перспективи і перескакує в своїй уяві за видимий історичний горизонт. Його орієнтація — це суміш викривальної і бунтівної ідеології та далекосяжної перспективи, яка за даних умов самосвідомості громадян є утопією. Тож у соціально-світоглядному аспекті ідеологія, як і релігія, є формою дозрівання людської свідомості до стану вселюдської єдності. Такий стан передбачає відмову від особистого, групового (національного, класового, расового, релігійного, державного, цивілізаційного, навіть планетарного) егоїзму. А це дещо важче, аніж перебудова економічних, політичних, соціальних (освіта, медицина), духовних (релігія, мораль, право) інститутів та засад, хоча вона (перебудова) нагально потрібна. Цим частково й пояснюється криза сучасних ідеологій. Адже глобалізаційній добі напевно відповідатимуть дещо інші ідеологічні орієнтації, ніж ті, що запропонувала доба індустріалізму.

Ідеологія — це посередник (медіатор) між політичними інтересами і політичною діяльністю. Ідеологія дозволяє згрупувати соціальні інтереси, перетворити їх на чітку програму дій. Як правило, ці дії мають системний характер, охоплюють усі сфери суспільного життя (культурну, політичну, економічну, соціальну). Тому ідеологія зачіпає всю палітру суспільних проблем. Вона формує ставлення до влади, механізмів її функціонування, до проблем власності, виробництва, розподілу, до взаємостосунків між людьми.

Специфіка ідеології в тому, що вона в структурі свідомості посідає проміжне місце між її емпірично-буденним та науковим рівнями. Тому вона більше залежить від емоцій, почувань, пристрастей, переживань, ніж наука. Відмінність між ідеологією і наукою в тому, що наука (науково-теоретичний рівень свідомості) прагне розкрити внутрішні закономірні риси явищ та процесів. Ідеологія ж відображає ці явища і процеси через призму групових інтересів. Тобто об'єкт і науки, і ідеології може бути один і той же. Але якщо між об'єктом і наукою немає посередників, то між об'єктом та ідеологією таким посередником є інтерес групи (окрім методів та засобів пізнання). Ідеологія відображає певне ставлення до предмета знання (явищ, процесів), дає оцінку на основі цінностей, а наука переважно несе знання. Наука безпристрасна, ідеологія завжди пристрасна. Наука не може підлаштовуватись під смаки і вподобання когось, бо тоді вона вироджуватиметься, а ідеологія може змінювати свої акценти залежно від смаків і вподобань політичних та партійних лідерів, носіїв ідеології. Тож ідеологія більше спотворює, деформує реальність порівняно з наукою.

Ідеологія має свої різновиди — релігійна, правова, економічна, політична ідеологія. Політична ідеологія є стрижнем ідеологічної системи. Вона покликана згладити, узгодити суперечності інтересів класів, соціальних груп в їх боротьбі за державну владу чи участь в ній. Таким чином, ідеологія — це система ідей, поглядів, ідеалів, цінностей, які виражають та захищають інтереси, цілі, світорозуміння певних соціальних груп громадян з використанням політичної влади чи впливу на неї. Й поки суспільство поділятиметься на групи за інтересами, залишатиметься потреба у владному регулюванні їх відносин. Групи підтримуватимуть або протистоятимуть владі, формуючи групові образи щодо їх (груп) місця у суспільстві і відстоюючи власний погляд на світ як найдостовірніший. Коли ж групи дозрівають до почуття і усвідомлення всеєдності, тоді партикулярні (часткові) ідеології втрачають свою міць і привабливість. На їх місці утворюється універсальна ідеологія, яка вбирає в себе все цінне своїх предтеч. В історії людства такі ідеології мали релігійну оболонку і збігалися із світоглядом. Груп, які претендують в сучасному суспільстві на власне світобачення, багато, їх інтереси часто не збігаються, отож ідеологічний плюралізм та ідеологічна боротьба притаманні сучасним соціумам.

Рівні політичної ідеології.

Оскільки політична ідеологія, як ми вже сказали, представляєсобою специфічне духовну освіту, спеціально призначене дляцільової та ідейної орієнтації політичної поведінки, необхідно розрізнятинаступні рівні її функціонування: теоретико-концептуальний, на якомуформулюються основні положення, що розкривають інтереси та ідеали того чиіншого класу, верстви, нації, держави; програмно-політичний, десоціально-філософські принципи й ідеали переводяться в програми, гасла івимоги політичної еліти і являють собою ідейну основу для прийняттяуправлінських рішень і стимулювання політичної поведінки мас. Даний рівень функціонування ідеології безпосередньо пов'язаний здіяльністю партій, спілок, об'єднань, створених для трансляціїполітичних вимог прихильників певної ідеології. З огляду наполітична вага пов'язаних з ідеологією інститутів влади, і саму їїтрактують як «конституюють елемент політики»; актуалізований, якийхарактеризує ступінь освоєння громадянами цілей і принципів даноїідеології і характер їх втілення в тих чи інших формах політичногоучасті. Цей рівень може характеризувати досить широкий спектрваріантів інтеріоризації ідеології: від легкої зміни ідеологічних позиційдо сприйняття людьми своїх політичних уподобань як глибиннихсвітоглядних значень, здатних порядок у свідомості людей хідісторії, визначити принципи їх соціального мислення т.зв. «Тотальні» (К. Мангейм) або «парадигматичні» (Н. Пуланзас) ідеології.

Основні сучасні ідеології, Марксизм і соціал - демократія.

Суб'єкти і носії політичних відносин, що керуютьсяідеологічними цінностями і цілями, утворюють в політиці своєріднекомунікативний простір або т.зв. дискурс. Відбувається тутбезперервний обмін тими чи іншими підходами, оцінками й судженнями про одніі тих же або різних політичних подіях, дебати щодо політичної «Порядку денному» (тобто визначення групи питань, які є найбільшважливими для визначення шляхів використання влади), боротьба ідей іпоглядів сприяють народженню і розпаду ідеологій, новому синтезу ідейнихтечій, постійного ускладнення мотиваційної сфери політичногоповедінки.

У сучасних умовах разючий прогрес західних індустріальнихтовариств, нова роль середніх верств, соціокультурний прогрес світовогоспільноти радикальним чином вплинули на зміст комунікативногопроцесу і його характер. Так, падіння тоталітарних режимів в колишньому СРСР іряді країн Східної Європи стало потужним поштовхом падіння авторитету іролі «лівих» ідеологій. Перш за все це торкнулося ідеології марксизму -ленінізму.

Виникнувши в середині XIX століття і будучи зумовлено початковим, найбільшрізким етапом боротьби робітничого класу і буржуазії, це вчення особливуувагу приділяло революційних методів переходу від капіталізму досоціалізму, обгрунтування диктатури пролетаріату, розробки стратегії татактики революційного робітничого руху. Не говорячи навіть про внутрішнісуперечностях теоретичного методу Маркса, значною міроюзумовили малореалістіческое і досить поверхневе баченняісторичного процесу, треба відзначити, що по суті на всьому протязіідейної еволюції даної доктрини її прихильникам - і особливо «марксистів -леніністи »як найбільш одностороннім інтерпретаторів і догматичнихпослідовникам цих ідей - так і не вдалося вийти за рамки філософіїнасильства, орієнтації на силові методи зміцнення соціалізму і комунізму. Як один з найбільш конфронтаційних ідеологій, марксизм-ленінізм, відгородившисебе від інтелектуального і культурного спілкування з іншими системамиполітичних поглядів, прирік себе на неминуче духовне вимирання івитіснення з політичної арени. На жаль, ряд сучасних спробреконцептуалізіровать марксистське вчення, надати його політичних ідейпривабливість в очах населення Росії свідчить про його зближенняз націоналістичними і шовіністичними течіями, тобто відродження навітчизняному грунті сумної пам'яті націонал-соціалізму - тієї доктрини,для якої насильство було альфою і омегою всіх політичних устремлінь.

На відміну від марксизму, соціал-демократична ідеологія виходила івиходить з пріоритету поступовості історичної еволюції суспільства внапрямку ладу соціальної справедливості та рівності громадян незалежновід їх суспільного становища, збереження при цьому соціального іміждержавного світу. Уявлення про поступове реформуваннябуржуазного суспільства, необхідність відмови від класової боротьби нерозривнопов'язувалися в цій доктрині з розумінням першорядної значущості народноївлади в політичному і економічному житті, з посиленням соціальноїзахищеності трудящих і заохоченням робочого самоврядування. Соціал -демократії притаманна і сильна акцентація етичних стимулів політичногорозвитку, заперечення соціальних переваг громадян при тлумаченні їх прав ісвобод. Основну теоретичну платформу цієї ідеології складаютькатегорії справедливості, свободи і солідарності.

проповідую соціал-демократами концепція «соціального партнерства»,замінила, а почасти і вдосконалена ідею класового протиборства,зарекомендувала себе в умовах стабільного розвитку західних країн як більшбажаних, ніж марксизм, програма політичного руху. У той жечас нездійсненого висувалися соціал-демократією ідей (концепцій «Демократичного соціалізму», «держави загального добробуту»),непереконливість політичних інтерпретацій сучасної ролі середніх споев,вирішення проблеми найманої праці, соціальних наслідків технологічногоривка в розвинених індустріальних країнах і ряд інших теоретичнихпрорахунків, значною мірою породжених традиційним ставленням до сенсута утримання суспільного прогресу, серйозно підірвали вплив даногоідеологічної течії. Серйозну роль в ослабленні авторитету соціал -демократії зіграло і крах тоталітарних режимів в кінці 80-х років,розглядалася громадською думкою як поразку спорідненої їйідеології.

На тлі ослаблення політичної ролі «лівих» ідеологій помітно підсилилисвій ідейний вплив ліберальна (неоліберальна) і консервативна (неоконсервативної) ідеології. Перш за все це пов'язано з підтримкою цимидоктринами тих цінностей і понять, які в сучасних умовах лежать впідставі демократичної організації влади в суспільстві та взаємовідносиндержави і громадянина.

Структура і функції політичної ідеології

   Політична ідеологія має по суті таку саму внутрішню структуру, як ідеологія загалом, але щодо конкретнішої, більше спеціалізованої ділянки дійсності, яка в ній відображається, — політичної.    Структура політичної ідеології, як і її зміст, визначаються об´єктивним процесом суспільного розвитку і розвитку політичного суб´єкта — носія політичної ідеології.    Одним із основних структуроформівних чинників політичної ідеології є ті соціальні функції, які вона покликана виконувати. Серед них чи не найважливішими є:    - Теоретико-концептуальна — формулювання основних положень, які розкривають інтереси та ідеали певного класу, прошарку, нації, держави.    - Програмно-політична — переведення соціально-філософських принципів та ідеалів у програми, гасла й вимоги політичної еліти. Ця функція безпосередньо пов´язана з діяльністю політичних партій, союзів, об´єднань і виборчих блоків.    - Функція оволодівання масовою політичною свідомістю. Ця функція досягає позитивних результатів лише тоді, коли ідеї й положення ідеології відповідають поглядам й уявленням населення про спосіб життя, якому віддається перевага порівняно з іншими. Ідеологія інтегрує суспільство на ґрунті свідомо сформульованих цілей.    Своєчасне й ефективне здійснення цих функцій надає відповідним структурним елементам політичної ідеології (інтересу, ідеї, гіпотезі, концепції, теорії, ідеалові, гаслу, програмі політичного розвитку тощо) необхідного динамізму й оперативності у виробленні та прийнятті оптимальних рішень. Якщо політична ідеологія не виконує взятих на себе соціальних функцій, вона стає гальмом для свого самоутвердження і веде до деформації окремих структуростримувальних її елементів, між якими існують різноманітні зв´язки: необхідно-причинні, закономірні, випадкові та ін.    Вихідним елементом структури політичної ідеології, що її визначає, формує і детермінує, виступає політичний інтерес, на який спирається і з якого виходить власне політична ідеологія.    Саме такий інтерес виступає як форма вираження потреби, а потреба — вираження політичної необхідності.    Політична ідеологія починається з ідей, виступає як їхня система, хоч і не зводиться до них. У ній розкривається функціональне призначення ідей, можливості й особливості практичної реалізації переходу їх в інші структурні компоненти.    Таким чином, вихідним моментом теоретичного пізнання змісту політичної ідеології виступає політична ідея. Ця ідея розуміється як форма відображення політичної дійсності, як наслідок осягнення думкою предмета пізнання — політичного процесу. У цьому контексті політична ідея являє собою "місток" від думки до дій, від свідомості — до активності. Тут об´єктивна потреба відображається в теорії через інтереси, цілі й мотиви соціальних спільностей та особистостей, вона стає керівництвом до дії.    Тому вироблення нових політичних ідей слід вважати не лише важливою сферою духовного виробництва, а й необхідною потребою вдосконалювати діяльність політичних механізмів суспільства. За таких умов важливо, щоб можливість самореалізування політичної ідеї була доповнена відповідними силами і засобами, які б найповніше втілили її в життя.    У сучасних суспільствах основними силами, які втілюють політичні ідеї в життя, виступають різного роду політичні інститути, і насамперед політичні партії.    Зазвичай у процесі формування політичної ідеології важливу роль відіграє взята на озброєння найвірогідніша соціально-політична гіпотеза, яка дає змогу передбачити процес внутрішньо закономірного зв´язку існуючих ідеологічних і політичних явищ, до певної міри обґрунтувати його фактичними даними, пояснити ймовірність виникнення ідеологічних та політичних явищ і передбачити нові.    З методологічного боку вироблення гіпотези — надзвичайно складна справа. Тому є багато гіпотез, які неправильно, однобоко тлумачать відомі факти і штовхають до помилкових висновків. Використання системного і структурно-функціонального підходів до процесу створення та обґрунтування політичних гіпотез дає змогу розглядати логічне й інтуїтивне, теоретичне й емпіричне, дедуктивне й індуктивне як взаємопов´язані і взаємодіючі моменти в єдиному процесі розроблення та реалізації гіпотез.    А загалом гіпотеза не має самодостатнього значення, вона лише "просуває" знання до концепції, а від неї — до теорії.    Саме в політичній концепції відбувається посутніше поглиблення та конкретизація знань, хоча й вона об´єктивно все ще продовжує ту пошукову функцію, що її започаткувала гіпотеза при аналізі політичної дійсності.    Тому цілком правомірно розглядати політичну концепцію як проміжну ланку чи передумову створення політичної теорії. Таким чином, політична концепція — це ще не теорія, хоча вона з великою мірою достовірності може пояснювати досліджуваний політичний процес чи явище. Концепція перетворюється на теорію лише тоді, коли вона пройде випробування часом або ж практикою. Концепцію, що не витримує такої достовірності, слід вважати ні чим іншим, як пропагандистським прожектом. Така "концепція" зазнає теоретичного і практичного краху.    Втілення політичних концепцій у практику показує, що реалізація політичних знань опосередковується багатьма чинниками: типом держави, системою суспільних організацій, боротьбою чи співпрацею різних політичних сил, монополізмом чи плюралізмом поглядів і т. ін. Врахування цих і деяких інших чинників є неодмінною умовою вироблення науково обґрунтованої політичної концепції.    Істинність чи помилковість політичної концепції перевіряється аналізом не тільки її внутрішньої структури, а й детермінуючих чинників (необхідність, потреба, інтерес), світоглядних ідеалів (справедливість, свобода, сенс життя) та ціннісних регулятивів розв´язання проблем політичного життя (демократія, політична норма, ідеал).    Стосовно політичних теорій концепції можуть виконувати в одних випадках роль неповного теоретичного знання, а в інших — створювати "концептуальне ядро" теорії.    У сучасній суспільствознавчій науці поняття "теорія" вживається в різних смислових контекстах. При визначенні стратегії й тактики діяльності основних суб´єктів політичного процесу: суспільства, держави, соціальних груп, партій, громадських організацій, політичних поглядів, дій тощо, традиційно вживається поняття "політична теорія", що є найважливішим системотвірним елементом внутрішньої структури політичної ідеології.    Правильність чи хибність політичних теорій перевіряється практикою (політичним експериментом, реалізацією цілей, завдань, гасел і т. ін.).    Прихильники різних напрямів політології єдині в одному: практичні факти підтверджують або відкидають науковість, ефективність теорій, а самі теорії в процесі пізнання і перетворення дійсності стають фактами, якщо точно відображають цю дійсність і дають реальні рецепти перетворення чи відтворення її.    Політичні теорії можуть реалізуватися двома шляхами: безпосереднім впливом на політичну діяльність держав, соціальних груп і особистостей та через ідеали і гасла, які знаходять собі місце в комплексному утворенні — політичних програмах.    У структурі політичної ідеології поняття "теорія" може вживатися у двох значеннях: як структурна частина політичної ідеології і як завершальний етап пізнавального процесу становлення політичної теорії.    Програмним стрижнем політичної ідеології є політичний ідеал — уявлення політичного суб´єкта про досконалість політичного устрою суспільства. У політичному ідеалі повинні відображатися корінні інтереси і завдання політичних суб´єктів, що стосуються основ їхньої життєдіяльності, — характеру власності і відносин соціальних спільнот з приводу власності; ставлення політичного суб´єкта до держави і політичної влади, до перспектив їхнього розвитку за умови, що клас, група чи партія в цій державі стають панівними; а також відносини між націями, народностями, іншими етнічними групами; проблеми створення і використання рівних умов політичного, духовного і фізичного розвитку особистості тощо.    Політичному ідеалові притаманні такі риси: випереджувальне відображення дійсності на основі передбачення, прогнозу; прогресивний вплив на розвиток суспільних відносин, на свідомість і світогляд людей.    Основою життєдіяльності політичних ідеалів є їхня відповідність дійсності, вони не можуть випереджати дійсність, оскільки виступають специфічним відображенням її у формі ідеального. Який би не висувався ідеал, як би він не пропагувався, але якщо його реалізація не впливає на поліпшення умов життя людей, то його привабливість швидко згасає і він стає гальмом у розвитку суспільства.    У структуру політичної ідеології включаються і політичні гасла, які також повинні відповідати реаліям життя. Політичні гасла — це керівні ідеї, завдання, вимоги і директиви політичних перетворень. Вони завжди повинні закликати людей до безпосередньої дії, отже, не можуть бути "вічними" і застиглими. Політичні гасла — це ефективний засіб трансляції політичної ідеології в масову свідомість, а через неї — і впровадження їх у практику.    Таким чином, політичне гасло є не лише засобом розвитку творчої активності людей, а й способом перевірки дієвості політичної теорії.    У комплексному вигляді структурні складники політичної ідеології (ідеал, гіпотеза, концепція, теорія, гасло) становлять політичну програму діяльності суб´єктів політичного процесу.    Політична програма — це пропонований план діяльності класу, соціальної групи, партії, уряду, політичного блоку, регіональних громадських організацій, світових співтовариств тощо. У політичній програмі теоретично обґрунтовуються основні позиції суб´єкта політичного процесу в усіх сферах суспільного життя, визначається послідовність його дій, шлях і цілі пропонованих політичних перетворень, їхні засоби, методи діяльності тощо.    Одним із найскладніших розділів при розроблянні політичної програми є передбачення шляхів, темпів і строків політичної трансформації суспільства. У ньому недопустимо як забігання вперед, без достатнього прогнозного обґрунтування, так і відставання від реалій життя, без з´ясування його глибинних причин і умов.