168.Принципи перевиховання:залучення до праці,повага особистості вихованця,самоврядування,співробітництво педагогів і вихованців.

Перевиховання— виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Принципи перевиховання. До принципів перевиховання належать:

- Поєднання переконання з примусом. Передбачає вміле поєднання методів переконання і примусу в перевихованні: що вищий рівень свідомості, то більшою є необхідність у використанні методів переконання, і навпаки.

- Гуманне ставлення до важковиховуваних. Людина не зможе позбутися грубості, агресивності, якщо не відчує гуманного ставлення до себе дорослих і однолітків.

- Об'єктивне ставлення до важковиховуваного у процесі перевиховання. Передбачає виявлення не лише негативних, а й позитивних рис, на які спираються у процесі перевиховання.

- Однакове ставлення до різних категорій вихованців. Важковиховуваному не слід дорікати, що він гірший за всіх, бо це озлоблює і викликає бажання стати ще гіршим, щоб справдилися прогнози педагогів.

- Необхідність здійснення педагогічного впливу на важковиховуваного в неефектному стані. Виключає вплив на такого вихованця відразу після скоєння негідного вчинку, тому що через його ефектний стан педагог не може виявити об'єктивність, а вихованець — зрозуміти справедливість педагогічного впливу. А. Макаренко пропонував у таких випадках «відстрочену» бесіду, яка дає змогу вихованцю «охолонути», а педагогові — підготуватися до розмови.

- Випереджувальне формування позитивних якостей. Подолання недоліків передбачає не зосередження уваги на негативних рисах особистості, а формування нових позитивних рис.

- Провідна роль наставника у перевихованні. Оскільки більшість важковиховуваних має значний досвід спілкування з аморальними особами, особливий вплив на них справляють контакти з людьми, які прагнуть дотримуватися норм моралі.

169.Соціально-педагогічна діяльність у громадських організаціях та релігійних конфесіях.

Багатовекторність практичної діяльності соціального педагога дає йому змогу працювати в різних закладах та установах: загальноосвітніх і спеціалізованих школах різного типу, школах-інтернатах, дитячих будинках, будинках для дітей-інвалідів, будинках і центрах дитячої освіти та виховання, культурологічних центрах, соціально-виховних службах та клубах за інтересами, за місцем проживання, центрах технічної та екологічної освіти, центрах соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, центрах молодої сім'ї; соціальних притулках для дітей і підлітків, соціальних службах у справах дітей, соціально-реабілітаційних центрах для дітей та ін. На базі багатьох із цих закладів та установ діють сучасні громадські дитячі та молодіжні організації, тому взаємодія, співпраця з ними соціального педагога є об'єктивною необхідністю.

Російський соціальний педагог Марина Шакурова визначає такі можливі напрями співпраці соціального педагога з дитячими і молодіжними організаціями:

- допомога у створенні спеціальних програм для привернення уваги до проблем організації;

- створення умов для розвитку лідерського і творчого потенціалу, що сприятиме становленню особистості неповнолітньої дитини, її здатності протистояти різним негативним впливам;

- привернення уваги державних та муніципальних органів до розв'язання проблем дитинства, дитячих об'єднань, організацій;

- налагодження взаємодії дитячих та молодіжних організацій з іншими соціальними інститутами для організації соціальної допомоги дітям і молоді;

- залучення дітей і молоді до розв'язання проблем через спеціально створені органи дитячого самоуправління;

- організація роботи дітей і підлітків для надання соціальної допомоги ровесникам та іншим людям;

- підготовка членів організації до соціального самозахисту, тобто формування в них тих соціальних знань та вмінь, які забезпечать єдність соціального захисту і самозахисту;

- здійснення педагогічної корекції соціальної поведінки і зв'язків;

- профілактика асоціальної поведінки.

Серед різних форм взаємодії соціального педагога з громадськими дитячими та молодіжними організаціями (партнерство, посередництво, координація, наставництво) значну увагу приділяють розгляду соціального педагога як керівника, лідера дитячої чи молодіжної організації. 

За 21 рік незалежності нашої держави соціальна діяльність діючих українських релігійних конфесій набула вираженого багатовекторного спрямування. Ряд релігійних організацій насамперед докладають зусиль до розв’язання проблем соціально незахищених верств населення: облаштовують пункти безкоштовного харчування нужденних;забезпечують медичне лікування малозабезпеченим людям; організовують літній відпочинок дітям з бідних сімей,сиротам та інвалідам;допомагають школам,будинкам-інтернатам,медичним закладам;створюють при храмах і монастирях дитячі будинки,школи-сиротинці, соціально-реабілітаційні центри для нарко- та алко- залежних,хворих на СНІД; займаються духовної опікою громадян,які перебувають у виправних закладах,тощо.

Християнські конфесії динамічно розгортають волонтерський рух. Його суть:створення невеликих груп віруючих,які надають адресну соц.,мед. та патронажну допомогу інвалідам,хворим,людям похилого віку,дітям-сиротам,опікуються засудженими в місцях позбавлення волі.

Релігійні організації не стоять осторонь врегулювання проблем,породжених дією стихійних природніх факторів. Також апробують нові форми соціального служіння,так, з 1.09.2008р в Україні офіційно розпочав діяти недержавний церковний пенсійний фонд,заснований УГКЦ Л.Гузаром. Важливу роль також відіграють благодійні фонди.