155.Соціально-педагогічна робота за місцем проживання.

Соціальний педагог працює за місцем проживання дітей у мікрорайонах, у неформальних об'єднаннях, клубах, товариствах. Саме середовище охоплює всі сторони життя дітей, підлітків і включає побут, сімейні відносини, дозвілля.

Виховання дітей у мікрорайоні вимагає від соціального працівника об'єднувати свої зусилля щодо вирішення загальної проблеми виховання і захисту дітей із працівниками школи, соціальними службами. Центром у цьому єднанні є дитина, особистість дитини, її сім'я, середовище однолітків. Адже поза школою, поза контролем сім'ї та школи дитина виявляє свої негативні риси, байдикує, встановлює зв'язки з неформальними, часто злочинними, групами.

Соціальний педагог, який працює у районі, повинен співпрацювати з батьками й дітьми, домагаючись нормалізації відносин, підтримувати тісний зв'язок із школою, з'ясовувати причини небажання дітей ходити до школи, виявляти сім'ї, у яких жорстоко ставляться до дітей, які страждають від знедоленості. Така діяльність передбачає залучення спеціалістів: лікарів, юристів, працівників міліції, вчителів, соціальних працівників різних напрямків, представників ад­міністративних органів.

Функції соціального працівника, який працює за місцем проживання: організаційна (організація вільного часу); підтримуюча (допомога і підтримка у вирішенні дитячих проблем, які виникли); контролююча (контроль за поведінкою, за відносинами дітей і молоді з ровесниками, сім'єю); комунікативна (налагодження спілкування з дітьми).

Об'єктами роботи соціального працівника за місцем проживання стають найчастіше діти, молодь, що вживають наркотики, алкоголь, які стоять на обліку в дитячій кімнаті міліції для неповнолітніх, діти з неблагополучних сімей, такі, що відстають у навчанні.

У своїй діяльності соціальний педагог повинен керуватися такими важливими принципами, як гуманізація, демократизація, повага до людини, її захист.

156.Територіальна громада,як соціалізуючий простір особистості.

Територіальна громада- це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

У соціальній педагогіці громаду розглядають як різновид соціального середовища. Громада як конкретний соціум забезпечує процес соціалізації особистості власними ресурсами, оскільки в ній існує певне „поле” соціокультурних норм і правил, які в процесі соціалізації особистості оформляються в її персональну ціннісно-нормативну систему. Чим більше розвинута громада в моральному, інтелектуальному, культурному, матеріальному та інших напрямках, тим більше можливостей отримує кожний її член для особистісного розвитку. I навпаки, розвиток громади залежить від рівня розвитку осіб, які її складають. Тобто існує взаємообумовленість між рівнем розвитку громади та її конкретних представників.

Громада є свого роду соціальним інститутом, побудованим на територіальній спільності та соціально-економічному базисі, що виступає регулятором суспільного життя населення. Тому її основними функціями є: виробництво-споживання, соціалізація, соціальний контроль, соціальна участь, взаємопідтримка. Ці функції спрямовані на розвиток життєвого сценарію як самої громади, так і окремої особистості. Завдяки цим функціям громада є тією сферою, де реалізуються всі життєво важливі потреби людини в соціумі: визначаються норми соціально необхідної поведінки; здійснюється контроль за соціальним функціонуванням індивіда в соціумі через систему формальних принципів; здійснюється підтримка індивіда через різні типи організацій: релігійні, громадські, спеціалізовані.