77. Соціально – педагогічні відхилення від норми.

Педагогічні відхилення – дане поняття стосується стандартів які визначають рівень освіти та виховання. Педагогічна норма являє собою прийняті стандарти загальної освіти, відповідно до яких кожна дитина повинна одержати початкову, неповну і повну середню освіту. Відхилення від педагогічних норм пов’язується найчастіше з тим, що діти не можуть одержати відповідну освіту через обставини що склалися або не хочуть це робити.

Педагогічні відхилення спостерігаються як в отриманні загальної освіти, так і в отриманні професійної освіти. Різновидом педагогічних відхилень є соціальні відхилення. Соціальні відхилення пов’язують з поняттям соціальна норма. Соціальна норма – це правила, зразок діяльності або міра допустимої поведінки людей чи соціальних груп, що склались в даному суспільстві. Це модель поведінки прийнята для даного соціуму. Усі соціальні норми поділяються на універсальні та індивідуальні або приватні. Соціальні норми також розподіляються за сферами в яких вони існують. Для регулювання соціальних норм кожне суспільство вводить певні соціальні обмеження. Соціальні норми для дітей виступають фактором виховання, а для дорослих є фактором існування будь-якого суспільства. Соціальні норми як правило дотримуються через: 1) соціалізацію особистості; 2) через застосування певних санкцій. Тенденції до відхилення у поведінці мають і свою історію. З соціальними відхиленнями пов’язують такі поняття як “важкий, важковиховуваний та девіант”. Основними видами соціальних відхилень в соціальній педагогіці вважаються: а) сирітство. б) девіантна поведінка: алкоголізм, наркоманія та ін.

78. Особливості, умови та правові норми соціалізації дитини з обмеженими можливостями.

Проблема соціалізації дітей з обмеженими можливостями є однією з актуальних проблем суспільства. Сьогодні все більша кількість батьків відмовляється віддавати свою дитину, яка має обмежені можливості, в заклади інтернатного типу. Залишившись фактично поза державною системою освіти, такі сім’ї та їхні діти не мають можливості своєчасно отримувати повноцінну реабілітаційну допомогу, що істотно впливає на міжособистісні відносини в сім’ї та інтеграцію дитини з обмеженими можливостями в суспільство. Роль сім’ї в соціалізації дитини-інваліда не заперечлива. Члени родини зазвичай забезпечують їй умови життя, опіку, виховання та освіту, передають досвід, навчають нормам суспільного життя. Сім’я створює умови, які включають в дію компенсаторні механізми дитини і сприяють мобілізації та реалізації фізичних та психічних ресурсів. Умови соціалізації дитини дошкільного віку з обмеженими можливостями: взаємодія сім’ї та центру ранньої соціальної реабілітації. Нинішня державна політика захисту дитинства є складовою загальної цілісної концепції розвитку суспільства України, що відображено в Конституції, Закони України «Про освіту», Закони «Про шлюб і сім'ю», у змінах і доповненнях, прийнятих Верховною Радою щодо порядку усиновлення (удочеріння) дітей, та інших нормативних документах. Повне уявлення про шляхи та основні етапи соціального захисту дітей - інвалідів у усьому світі можна скласти, аналізуючи документи Організації Об'єднаних Націй: Декларація прав дитини (1959), Декларація про права розумово відсталих осіб (1971), Декларація про права інвалідів (1975), Всесвітня програма дій щодо інвалідів (1981), Конвенція про права дитини(1989). У Декларації соціального прогресу та розвитку зазначена необхідність надання всебічного соціального забезпечення і послуг, соціальної опіки і страхування всім особам, які внаслідок хвороби і непрацездатності стали інвалідами, а також захисту прав і забезпечення добробуту дітей та інвалідів, що страждають фізичними чи розумовими вадами (ст. 11).