70. Засвоєння соціальних ролей як складова процесу становлення особистості.

Соціальна роль – сукупність нормативно зумовлених соціальних властивостей, очікувань і зобов»язань з конкретною соціальною позицією. Це роль більш-менш визначений шаблон поведінки, що очікується від людини, яка займає відповідний статус у суспільстві.

При входженні дитини в соціумі засвоюються цінності і норми , дитина пристосовується до нових умов соціального буття, входить до певної соціальної спільності, групи, дитячого колективу та інше.

Дитина виконуючи певне завдання, доручення, фактично виконує певну соціальну роль, входить у систему ситуацій, які вимагають реакції певних якостей, а отже сприяють її розвитку. Перехід дитини до нового виду діяльності обумовлює її входження в нові соціальні умови.

Якщо дитина немає досвіду виконання ролей – це призводить до проблем соціалізації.

Тому використання соціальним педагогом у практиці роботи з дітьми рольового підходу є важливим інструментом спрямування розвитку особистості, підготовки її до виконання соціальної функції.

71. Соціальна адаптація, соціальна дезадаптація і соціальна реабілітація дитини.

Соціальна адаптація — пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольова пластичність поведінки, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії. Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) та асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними).

Дезадаптація — це порушення механізмів взаємовідносин особистості та середовища за рахунок внутрішніх змін або змін у середовищі найближчого соціального оточення.

Соціальна реабілітація - вид соціальної роботи, спрямованої на відновлення основних соціальних функцій, психологічного, фізичного, морального здоров'я, соціального статусу сімей, дітей та молоді;

72. Роль соціального виховання і самовиховання в соціалізації дитини.

Жодна людська якість не може бути розвиненою в дитини без виховання. Передавання дитині і засвоєння нею суспільно-історичного досвіду людства становить суть виховання.

Виховання – це система виховних заходів спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Специфічними для виховання є двосторонній характер, багатогранність завдань і змісту, форм і методів, неперервність і тривалість участі.

Структурними елементами процесу виховання є: мета , зміст, завдання форми методи і засоби ,його результати і коригування результатів.

Етапи процесу виховання: 1) виділення конкретних рис і властивостей особистостей, які передбачається виховати; 2) вивчення вихованця і діагностика проектування його особистості на основі зразка-ідеалу;

3) засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей; 4) організація досвіду поведінки відповідно до зразка; 5) спонукання вихованця до самостійної роботи над вдосконаленням своєї особистості.

Управління процесом виховання – це діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований вплив на вихованців. Воно передбачає: підбір змісту у вихованні; вибір методів, прийомів, і форм роботи; організація діяльності учнів і досвіду їх поведінки; регулювання взаємовідносин у групі, координація впливу н6а дитину вчителів, батьків, громадськості; керівництво самовихованням учнів і корекція змісту виховання.

Виховання покликане правильно організовувати діяльність дитини і відбувається у різних видах, у різні вікові періоди. Види діяльності змінюються і стають пріоритетними: * емоційне та емоційно-предметне спілкування з дорослими; *предметна діяльність; *гра; * продуктивні види діяльності; * праця; * навчальна діяльність.

Самовиховання здійснюється за таких умов: створено сприятливий клімат для самовиховання; у дитини сформовано ідеал до якого вона прагне; в дитини наявний певний рівень свідомості, коли вона правильно оцінює свої дії і поведінку; у дитини є уявлення про позитивні риси і недоліки особистості; у дитини є певний рівень сили волі.

Прийоми самовиховання: само переконання; самонавіювання; само заохочування; самоаналіз тощо.