36. Форми і методи соціалізації особистості

Потрібно розрізняти направлену і ненаправлену (стихійну) форми соціалізації.

Направлена форма соціалізації (або виховання) – це спеціально розроблена певним суспільством система засобів впливу на людину з метою формування її особистості у відповідності з інтересами цього суспільства.

Цілеспрямоване виховання – це процес впливу вихователя на вихованця, що являє собою свідомо організовану запрограмовану і спеціалізовану діяльність суспільства з метою формування у людей необхідних і корисних для них поглядів, почуттів, рис характеру, психічних і фізичних якостей. Це процес систематичного цілеспрямованого впливу на фізичний і духовний розвиток особистості з метою підготовки її до виробничої, суспільної і культурної діяльності.

Ненаправлена, або стихійна форма соціалізації – це так би мовити “автоматичне” виховання певних соціальних навичок у зв’язку з постійним перебуванням індивіда в безпосередньому соціальному оточенні.

Цілеспрямована (виховання) і стихійна – це дві основні форми соціалізації, які мають свої особливості. Ці форми соціалізації взаємопов’язані, взаємообумовлені.

37. Принципи соціалізації

Для оптимального здійснення соціалізації необхідно знати її основні принципи:

- принцип системності, який передбачає вплив на особистість як мікро-, так і макросередовища, які тісно взаємодіють, взаємовпливають і взаємодетермінують одне одного;

- принцип діяльності, що обумовлює активну взаємодію особистості з іншими людьми, в яку індивід вступає в ході діяльності і спілкування, тобто наявний неперервний цілісний процес засвоєння особистістю об'єктивної дійсності завдяки включенню в діяльність;

- принцип двосторонньої взаємодії особистості і соціального середовища, входження особистості в систему суспільних відносин і водночас відтворення цих відносин в системі сімейних, товариських, навчальних, виробничих та інших зв'язків;

- принцип особистої активності та вибірковості дозволяє розглянути людину не як пасивну ланку в процесі соціалізації, а як особистість, спроможну активно діяти і самостійно вибирати соціальні умови власного розвитку та формувати власне «Я», виходячи з власного бачення ідеалів і переконань.

38. Провідні напрями соціалізації особистості

Провідні напрями соціалізації відповідають провідним сферам життєдіяльності людини: поведінковій, емоційно-почуттєвій, пізнавальній, буттєвій, моральній, міжособистісній. Інакше кажучи, у процесі соціалізації люди вчаться, як поводитися, емоційно реагувати на різні ситуації, виявляти й переживати різні почуття; яким чином пізнавати навколишній природний і соціальний світ; як облаштовувати свій побут; яких морально-етичних орієнтирів дотримуватися; як ефективно брати участь у міжособистісному спілкуванні та спільній діяльності.

Н.Лавриченко визначае провідні напрями соціалізації. Це – особистісний, міжособистісний, соціально-груповий, політико-правовий, економічний, екологічний, духовно-ціннісний.

- особистісний напрям – це становлення особистості як соціальної істоти у сфері внутрішніх самовизначень і відносин “Я – Я”;

- міжособистісний напрям – це сфера становлення і розвитку знань, умінь і навичок особистості, які забезпечують їй можливості спілкування іспільної діяльності з іншим – відносини “Я – Ти”. За такого спілкування та взаемодії і починається як власне соціалізація, так і внутрішній розвиток особистості;

- соціально-груповий напрям. Це сфера відносин “Я – Ми”, у межах якої молода особистість має оволодіти базовими передумовами майбутнього входження у множину різноманітних за характером і масштабністю соціальних груп. Це сімейно-побутові, гендерні та вікові відносини.

Саме ці напрями визначаються як головні, тобто такі, що є найважливішими, найсуттєвішими.