1.

Залежно від потужності, висоти вибуху і метеорологічних умов радіоактивні випадання можуть мати різний характер. Розрізняють два види радіоактивних випадань:

— місцеві, локальні випадання утворюються поблизу місця ядерного вибуху на поверхні або близько поверхні землі. Розмір радіоактивних частинок цих випадань досягає 0,1—2 мм;

— тропосферні випадання мають розмір частинок 10—100 мк. Вони складаються з аерозолів, викинутих у тропосферу. Тропосферні аерозолі досягають поверхні землі в середньому через 15—20 днів після їх утворення. За цей час під дією руху повітряних мас та інших метеорологічних факторів вони можуть бути переміщені на великі відстані від місця появи і навіть обійти земну кулю;

— стратосферні випадання складаються з радіоактивних аерозолів, викинутих в атмосферу вище тропопаузи, вони мають повсюдний (глобальний) характер. Розмір аерозольних частинок стратосферних випадань не більше 10 мк.

Великий вплив на ступінь і характер забруднення місцевості мають метеорологічні умови. Вітер у верхніх шарах атмосфери сприяє розсіванню радіоактивного пилу на великі території і цим самим знижує ступінь забруднення місцевості. Сильний вітер у приземному шарі атмосфери частину радіоактивного пилу, який випав на поверхню землі, може підняти в повітря і перенести на іншу територію, що призведе до зменшення ступеня забруднення в даному районі, але збільшення території, забрудненої радіоактивними речовинами.

Таблиця 15. Коефіцієнти затримання радіоактивних речовин лісами

Ліс	Форма випадання	Коефіцієнт затримання, %
Сосновий ліс віком 60 років, зімкнутість крони 0,9	Випадання частинок до 50 мкм	80—100
Сосновий ліс віком 25 років, зімкнутість крони 0,8	Випадання частинок розмірами до 100 мкм	70—90
Сосновий ліс віком до 30 років, зімкнутість крони 0,8	Випадання повторних частинок, піднятих з поверхні землі вітром	40—60
Березовий ліс віком 40 років взимку, зімкнутість крони 0,8	Випадання повторних (ґрунтових) частинок, піднятих з поверхні землі вітром	20—25
Березовий ліс віком 30—40 років влітку, зімкнутість крони 0,8	Глобальні випадання після ядерних вибухів	20—60
Сосновий ліс віком 50—60 років, зімкнутість крони близько 1,0	Та сама	50—90

Таблиця 16. Територія, непридатна для проживання після ядерного вибуху (1 Мт) і руйнування ядерного реактора РВБК-1000 (потужність 1000 МВт), км2

Доза, рад/рік	Період часу
	1 рік	5 років	10 років	100 років
2	15000/2300	90/800	15/360	2/500
10	2000/500	10/200	2/100	0/20
50	300/100	2/40	0/20	0/5
100	130/50	0/20	0/10	0/2

Реактори типу ВВБР працюють на Запорізькій, Хмельницькій, Рівненській, Південноукраїнській АБС.

30 травня 1986 р. вся територія радіоактивного забруднення (ЗмР/год і більше) була умовно поділена на три зони:

1) відчуження — територія обмежена ізолінією з рівнем радіації понад 20 мР/год і річною дозою більше 40 бер;

2) тимчасового відселення — від 5 до 20 мР/год і річною дозою 10—40 бер;

3) жорсткого контролю — від 3 до 5 мР/год і річною дозою 5—10 бер.

Таблиця 17. Активність радіонуклідів у четвертому енергоблоці ЧАЕС на момент аварії, Кі

Радіонуклід	Період напіврозпаду	Активність радіонукліда
Нептуній	2,35 доби	7,2-108
Йод	8,04 доби	8,6 -107
Стронцій	50,5 доби	6,3-107
Ніобій-95	35,15 доби	1,3· 108
Стронцій-90	29,12 року	6-Ю6
Цезій-137	30 років	8-Ю6
Плутоній-238	87,74 року	2,6-104
ІІлутоній-239	24 065 років	2,3-104
Плутоній-240	6 537 років	3,3· 104

Рівні радіації на зовнішніх і внутрішніх межах зон знизилися за рік після аварії в 10 разів. Зі зниженням небезпеки зовнішнього опромінення переважного значення в загальній уражаючій дозі набуло внутрішнє опромінення цезієм-137, стронціем-90, ізотопами плутонію.

У 1991 р. прийнятий Закон України "Про правовий режим території, що дістала радіоактивне забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", який визначає рівні забруднення місцевості та вид екологічної зони.

Згідно зі статтею 1 Закону забрудненою вважається територія, проживання на якій може призвести до опромінення населення понад 0,1 бер за рік (перевищує природний доаварійний фон).

За статтею 2 забруднена територія поділяється на такі зони.

1. Зона відчуження — 30-кілометрова зона (40—80 Кі/км2), з якої була проведена евакуація у 1986 р. Зона відчуження потенційно небезпечна — є місця, де припадає 1000 Кі на км2.

2. Зона безумовного (обов'язкового) відселення — територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими ізотопами: цезієм від 15,0 Кі/км2, стронцієм від 3,0 Кі/км2, плутонієм від 0,1 Кі/км2. Це територія, де людина може дістати додаткову дозу опромінення понад 0,5 бер на рік.

3. Зона гарантованого добровільного відселення — це територія за щільністю забруднення ґрунту ізотопами: цезієм від 5,0 до 15 Кі/км2, стронцієм від 0,15 до 3 Кі/км2, плутонієм від 0,01 до 0,1 Кі/км2, на цій території людина може отримати додаткову дозу опромінення понад 0,1 бер за рік.

4. Зона посиленого радіоекологічного контролю з щільністю забруднення ізотопами: цезієм від 1,0 до 5,0 Кі/км2, стронцієм від 0,02 до 0,15 Кі/км2, плутонієм від 0,0005 до 0,01 Кі/км2. На цій території людина може отримати додаткову дозу опромінення 0,1 бер за рік.

Радіоактивне забруднення місцевості при аваріях на аес

Специфіка цього забруднення полягає у тому, що радіонукліди залишаються зв'язаними у аерозольних частинах та природно хімічно неактивними, отже, у більшості своєї нерозчинними.

На радіоактивно забрудненій території, де не проводилась рекультивація земель, радіонукліди знаходяться в сантиметровому шарі Грунту. Тому вони легко переносяться вітром, паводковими водами, потрапляють у рівні ґрунтових вод та активно їх забруднюють. Так виникає вторинне забруднення.

Так, при вибуху на Чорнобильській АЕС в атмосферу було викинуто близько 450 типів різних радіонуклідів. З них більшість - це короткоживучі ізотопи. Одним з основних, що обумовлював на 50 - 70 % радіоактивність того часу, був радіоактивний йод - 133 з періодом напіврозпаду 8,04 доби. Пізніше було виявлено більш живучі радіонукліди: Ніобій-95, Церій-141, Рутеній-103, Стронцій-89, Цирконій-95, Церій-144, Рутеній-106, Цезій-134, Свинець-210, Стронцій-90, Цезій-137, а також трансуранові елементи: Нептуній, Плутоній, Америцій, Уран, Торій та радіоактивні гази: Ксенон-133, Кріптон-85.

Своєрідний стан викинутих при аварії радіонуклідів був обумовлений тим, що горів графіт з великою температурою, що й обумовило фізико-хімічний стан радіонуклідів. Цю особливість слід враховувати при оцінці екологічних наслідків катастрофи - частинки з новими якостями (оксиди і карбіди деяких рідких металів). Вони дуже важко змиваються з поверхні рослин та грунту. Рослини не спроможні їх поглинути, вони переносяться вітром, поверхневими та ґрунтовими водами, все це створило специфічні типи забруднення.

За оцінкою академіка А. Сахарова - сумарна довготривала дія радіації від зруйнованого реактора адекватна вибуху десятимегатонної водневої бомби.

При аваріях на реакторах енергоблоків АЕС зони можливого радіоактивного забруднення характеризуються дозами опромінення за перший рік після аварії (рад.) та потужністю дози опромінення через 1 годину після аварії (рад/год).

Слід радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на реакторах енергоблоків АЕС поділяється на п'ять зон (ріс. 46.1.):

Зона М - радіаційної небезпеки, характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 5 рад. (0,014 рад/год), на внутрішній - 50 рад. (0,14 рад/год), у середині - 16 рад;

зона А -помірного радіоактивного забруднення , характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 50 рад. (0,14 рад/год), на внутрішній - 500 рад. (1,4 рад/год), у середині - 160 рад;

зона Б - сильного радіоактивного забруднення, характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 500 рад. (1,4рад/год), на внутрішній - 1500 рад. (4,2 рад/год), у середині 866 рад.;

зона В - небезпечного радіоактивного забруднення, характеризується дозою опромінення на зовнішній межі - 1500 рад. (4,2 рад/год), на внутрішній межі - 5000 рад. (14рад/год ), у середині 2740 рад.;

зона Г - надзвичайно небезпечного радіоактивного забруднення, характеризується дозою опромінення на зовнішній межі - 5000рад. (14рад/год), у середині 9000рад.

Рис. 4.1 Графічне відображення зон можливого радіоактивного зараження місцевості при аваріях на реакторах енергоблоків АЕС

При ліквідації наслідків аварії:

в зоні М (та у рештах зон) - повинні виконуватися основні заходи радіаційної безпеки: радіаційний та дозиметричний контроль, захист органів дихання та шкіри, профілактичний прийом препаратів стабільного йоду, санітарна обробка особового складу сил ЦЗ, дезактивація обмундирування, одягу техніки, будівель, споруд шляхів та інше;

в зоні А - виходячи з умов обстановки необхідно максимально скорочувати час перебування сил ЦЗ та населення на відкритій місцевості. При проведенні робіт (заходів) в межах зони обов'язково захищати органи дихання та шкіру;

в зоні Б - особовий склад сил ЦЗ повинен діяти з використанням броньованої техніки, розміщуватись у захисних спорудах;

в зоні В - дії можливі тільки у сильно захищених об'єктах бойової та іншої техніки. Час на проведення робіт (заходів) необхідно скорочувати до декількох годин. Аварійно-рятувальні роботи проводити з залученням радіаційно-стійкої спеціальної техніки;

в зоні Г - не припустимо допускати майже короткочасне перебування людей.