1. Поняття податкового права, його предмет, метод та ознаки

Специфіка податкового права характеризується предметом і методом правового регулювання. Якщо предмет фінансового права охоплює відносини, пов'язані з різнобічним рухом фінансових ресурсів, то податкове право виділяє тільки відносини з одностороннього руху грошових від платників до бюджетів та державних цільових фондів у формі податків, інших обов'язкових платежів податкового характеру. Процес розподілу й використання публічних фінансових ресурсів не є предметом податкового права.

Таким чином, предмет податкового права — це сукупність однорідних, специфічних правовідносин, встановлених і контрольованих державою, що визначають правовий режим надходження грошових коштів від платників податків та інших обов'язкових платежів податкового характеру до держави й місцевого самоврядування для формування грошових фондів останніх.

Ці відносини можна поділити на такі основні групи:

1) відносини зі встановлення податків та інших обов'язкових платежів податкового характеру:

2) відносини із стягнення податків, інших обов'язкових платежів податкового характеру;

3) відносини, пов'язані зі здійсненням податкового контролю;

4 ) відносини, пов'язані з відповідальністю за правопорушення у сфері оподаткування.

Методом податкового права є система прийомів (способів) впливу на суспільні правовідносини, які складають предмет податкового права, на поведінку учасників цих відносин.

Основним методом податкового права, як і фінансового права, є метод владних приписів, який характеризується особливими засобами впливу, заснованими на нерівності суб'єктів, і передбачає використання в основному Імперативних норм. Це обумовлено самим змістом податкових правовідносин - забезпечення формуванням бюджетів відповідних рівнів та державних цільових фондів. При регулюванні податкових відносин цей метод набуває своєї специфіки, яка полягає у змісті податкових правовідносин, а також залежить від правового статусу їх суб'єктів.

Ознаки методу владних приписів при регулюванні податкових правовідносин:

- владні розпорядження стосуються кола платників, порядку, умов та розміру платежів до бюджетів і державних цільових фондів тощо;

- коло органів, уповноважених давати владні розпорядження учасникам податкових правовідносин, складають податкові органи;

- широке використання імперативних норм податкового права з метою формування бюджетів і державних цільових фондів за рахунок доходів платників податків та інших обов'язкових платежів податкового характеру.

У податковому праві застосовуються й інші прийоми (способи) регулювання податкових відносин. Можливість вибору ставки оподаткування, наприклад, дає можливість формувати податкову політику суб'єктам підприємницької діяльності на власний розсуд шляхом використання рекомендацій, узгоджень, пропаганди, що обумовлює метод переконання. Проте деяка свобода дій підпорядкованих суб'єктів обмежена тими ж владними розпорядженнями органів влади й можлива лише в межах наданих суб'єкту прав.

Виділяють наступні ознаки податкового права:

1) однорідність фактичного змісту, що полягає в регулюванні чітко визначеного різновиду суспільних відносин, пов'язаних з рухом податків:

2) єдність норм податкового права, які утворюють податкове право і становлять єдину систему, визначену однорідним фактичним змістом, що не виключає спеціалізацію юридичних норм всередині податкового права;

3) законодавча відокремленість, що означає зовні відособлене закріплення основних положень податкового права в його нормах1. Це має виразитися в прийнятті кодифікованого нормативно-правового акту (Податкового кодексу), що сприятиме відмежуванню податкового права як галузі законодавства.

Таким чином, податкове право — це сукупність фінансово-правових норм, що регулюють суспільні відносини з приводу встановлення, стягнення податків та Інших обов'язкових платежів податкового характеру, а також інші відносини в галузі оподаткування.

Контролюючий орган, крім проведення податкових перевірок, зобов’язаний роз’яснювати платникам зміни у порядку оподаткування і може відвідувати з цією метою суб’єктів господарювання, повідомляється в листі Мін′юсту України на адресу Державної податкової адміністрації від 5 березня 2010 року. «При запровадженні нового податку, збору (обов’язкового платежу) або ухваленні змін до порядку провадження існуючих центральний (керівний) орган контролюючого органу зобов’язаний роз’яснити їх платникам особливості такого провадження, використовуючи засоби масової інформації або інші доступні для таких платників способи доступу до зазначеної інформації, включаючи візити працівників контролюючих органів (не пов’язані зі здійсненням податкових перевірок) до платників податків та зборів (обов’язкових платежів) з метою роз’яснення положень нового порядку», — йдеться у документі, який було оприлюднено на веб-сайті парламенту 30.04.2010 р. Платник податків має право безкоштовно отримати будь-яке податкове роз’яснення, зокрема надане іншому платникові податків з конкретного питання (з дотриманням правил комерційної чи банківської таємниці), у терміни, передбачені для надання відповіді на звернення громадян до органів державної влади, встановлені законом. Мін′юст роз’яснює, що податкове роз’яснення — оприлюднення офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їхньої компетенції, яке використовується при обгрунтуванні їхніх рішень під час проведення апеляційних процедур. Водночас воно не має сили нормативно-правового акта, як і листи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які мають лише роз’яснювальний, інформаційний характер і не встановлюють правових норм. Податковими роз’ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Надане контролюючим органом вищого рівня, воно має пріоритет перед податковими роз’ясненнями підпорядкованих йому контролюючих органів і перед податковими роз’ясненнями, виданими іншими контролюючими органами.

На думку вчених, законодавчі акти, що покладені в основу податкового законодавства, становлять певну систему: 1. Загальні нефінансові закони -конституційні закони чи закони, що стосуються до інших галузей права та містять податкові норми. 2. Загальні фінансові закони - здебільшого вони представлені бюджетними законами. 3. Загальні податкові закони -законодавчі акти, що містять положення, які регулюють податкову систему в цілому, її основні засади, головні характеристики податкових важелів. 4. Спеціальні податкові закони - законодавчі акти, які регулюють окремі групи та види податків. Податкове законодавство має персоніфікований та строковий характер. Визначальною рисою правового статусу платника податків є наявність презумпції його винуватості, що суперечить загальноприйнятим положенням юриспруденції. Слід зауважити, що останні кілька років в Україні стоїть проблема прийняття Податкового кодексу. З метою реалізації економічної програми, проголошеної у Посланні Президента України до Верховної Ради "Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000- 2004 роки", розроблено проект Податкового кодексу України. У ньому запропоновано істотно знизити ставки основних податків. Ставку обкладення ПДВ пропонується зменшити з 20% до 17%, з яких 15% - для формування звичайного бюджету та 2% - для формування бюджету розвитку. Це зменшить податковий тиск на споживання, хоч і не знизить ціни на товари. Привабливість ідеї кодифікації податкового права зумовлена функціями, які повинен виконувати кодекс. Ці функції полягають у стабілізації податкового права і створенні таким чином прогнозованого, певного економічного середовища; обмеженні фіскальної експансії уряду, тобто політики збільшення державних видатків і, відповідно, рівня оподаткування; забезпеченні єдиної термінології, уніфікації правил оподаткування; узгодженні податкових законів, ліквідації суперечностей між ними, встановленні механізмів взаємодії всіх елементів податкової системи; формуванні у платників уявлення про загальний податковий тягар у країні. Важливим елементом податкового закону є строки сплати податку. Вони встановлюються в законі, який регулює кожний окремий вид податку, з метою забезпечення рівномірності та регулярності надходження коштів до бюджету. Податковий період - це строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов'язання. Податковий період не слід плутати з поняттям "звітний період" - строк складання та надання податковому органові звітності. Принципово важливим елементом кожного податкового закону має бути положення про пільги, а саме: або вказівка на те, що зі сплати даного податку пільги не можуть мати місця взагалі; або вказівка на об'єкти оподаткування, на які поширюються пільги, та характер цих пільг; або перелік суб'єктів оподаткування, на яких поширюються пільги зі сплати податку.

Джерела податкового права

Джерело податкового права має встановлювати певні правила поведінки, які виключають його індивідуалізацію щодо окремого суб'єкта; має бути виданим компетентним органом(в основному органами державної влади); мати чітку відповідність матеріальної і процесуальної сторін функціонування податкового механізму.

Отже, джерелами податкового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми податкового права.

Джерела податкового права можна поділити за кількома принципами.

I. За владно-територіальною ознакою (в основному це стосується видів нормативних актів):

1)загальнодержавні нормативні акти;

2)республіканські (Автономна Республіка Крим);

3)місцеві нормативні акти.

II. За характером правових норм:

1)нормативні — акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку;

2)ненормативні — акти, що не містять правових норм загального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером встановлення:

1.Звичай, який санкціонують компетентні органи у встановленому порядку. Найчастіше йдеться про звичай, на який є посилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування податкових актів, межі компетенції державних органів у сфері оподаткування.

2.Прецедент дістав широкого поширення в правових системах англосаксонського типу, особливо за наявності пробілу в законодавстві. Специфіка в цьому разі полягає в тому, що право-застосовний орган фактично є нормо творчої структурою. Багато процесуальних норм народилися в ході судових слухань з податкових справ. Наприклад, розгляд податкових правопорушень в американському суді ускладнювався посиланнями на п'яту поправку до Конституції США, що надавала право відмовитися від дачі показань, бо це могло призвести до «самозвинувачення» . Верховний Суд США, наділений повноваженнями конституційного контролю, відмовив підозрюваним у можливості використовувати п'яту поправку до Конституції уразі розгляду справ з податкових правопорушень.

Подібні ситуації приводять до необхідності систематизації найважливіших судових рішень. У США судову нормо-творчість здійснюють Верховний Суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди і податковий суд США.

3. Міжнародні договори (конвенції, угоди) важливого значення набувають при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела податкового права не завжди однозначне. Міжнародні договори наділені різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими Верховною Радою, то в США їх дія рівнозначна законам, і до системи законодавства міжнародні договори включаються нарівні з законами США. Це зумовлює проблеми як забезпечення правового регулювання таких норм, так і системи гарантій їх забезпечення.

4. Правова доктрина притаманна для мусульманських країн, де вона як одне з важливих джерел шаріату заповнює прогалини законодавства відповідно до приписів мусульманської доктрини.

5. Нормативний правовий акт — найважливіше, а іноді єдине джерело податкового права. У деяких випадках інші джерела розглядають як похідні від нормативного акту.