20. Мовознавство на сучасному етапі

Хоча мовознавство має більш ніж двадцятивікову традицію, однак найінтенсивніший його розвиток припадає на XX ст. За це століття змінилося три наукові парадигми: порівняльно-історична (генетична), системно-структурна (таксономічна) й комунікативно-функціональна¹.

Когнітивна лінгвістика

На зміну системно-структурній парадигмі (структуралізму), де мова інтерпретувалася як своєрідна суворо організована система, в якій кожне явище має свою цінність залежно від місця в цій системі, і де було проведено чіткі межі між мовною синхронією і діахронією, мовою і мовленням, звуком і фонемою, морфом і морфемою, словом і лексемою,тощо, прийшла когнітивна лінгвістика, котра розглядає мову не як «систему в самій собі і для самої себе», а у зв'язку з людиною, без якої виникнення й функціонування цієї системи було б неможливим. Лінгвістика ніби повернулася назад, до тих парадигм, які розглядали мову як явище суспільне, явище, тісно пов'язане з історією народу, його культурою. Іншими словами, на сучасному етапі відбувається гуманізація мовознавства. Когнітивна лінгвістика виникла в 70-ті роки XX ст. (у 1975 р. в назві статті американських мовознавців Дж. Лакоффа та X. Томпсона з'явився термін когнітивна граматика)

Когнітивна лінгвістика— мовознавчий напрям, який функціонування мови розглядає як різновид когнітивної, тобто пізнавальної, дія­льності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості до­сліджує через мовні явища.

Когнітивна лінгвістика є складовою частиною когнітології.Когнітологія досліджує моделі свідомості, пов'язані з процесами пізнання, з набуттям, виробленням, передаванням людиною знань, яка надходить до людини різними каналами, з переробленням знань, з прийняттям рішень, розумінням людської мови, логічним виведенням та з іншими видами пізнавальної діяльності. Когнітологія є комплексною наукою. Значення мови для когнітології є надзвичайно великим, бо саме через мову можна об'єктивізувати розумову діяльність, тобто вербалізувати її.

З іншого боку, вивчення мови — це опосередкований шлях дослідження пізнання, бо когнітивні й мовні структури перебувають у певних співвідношеннях. Вона досліджує, як пов'язані мовні фор­ми зі структурами людських знань, а також те, як вони представлені в голові людини. Предметом когнітивної лінгвістики є проблема ролі мови у процесах пізнання й осмислення світу, в проведенні процесів його концептуалізації й катетеризації, проблема співвідношення концептуальних систем із мовними, наукової та звичайної картин світу з мовною.

Переваги когнітивної лінгвістики й когнітивного підходу до мови в тому, що вони відкривають широкі перспективи бачення мови в усіх її різноманітних зв'язках із людиною, з її інтелектом і розумом, з усіма мисленнєвими й пізнавальними процесами, нею здійснюваними, і, нарешті, з тими механізмами та структурами, які лежать у їх основІ.

Когнітивна лінгвістика є поліпарадигмальною наукою. Вона успадкувала набутки всіх попередніх мовознавчих парадигм і розвиває успадковані від лінгвістики, а також від філософії, психології класичні проблеми зв'язків між мовою та мисленням, однак розглядає їх у дещо іншому плані, а саме в таких категоріях: знання, його мовні різновиди, мовні способи репрезентації знань, мовні процедури оперування знаннями, ментальні структури та процеси у свідомості.Головна ідея когнітивної лінгвістики як нового напряму: мовна здатність людини є частиною її когнітивної здатності.

Для когнітивної лінгвістики характерні такі загальні принципові настанови, як експансіонізм (виходи в інші науки), антропоцентризм (вивчення мови з метою пізнання її носія), функціоналізм (вивчення всього різноманіття функцій мови), експланаторність (пояснення мовних явищ).

Представниками когнітивного підходу в семантиці є переважно американські вчені Дж. Лакофф, Р. Ланга-кер, Р. Джекендофф, Ч. Філлмор, Л. Талмі, А. Гольд-берг, Дж. Тейлор, А. Чен-кі та ін. Відомою є праця Р. Джекендоффа «Семантика і когнітивна діяльність», в якій обґрунтовано зв'язок семантики з психологією. Зокрема у ній доводиться, що при сприйнятті мовлення людина користується тими самими механізмами, що й при сприйнятті загалом.

Представники когнітивної семантики вважають, що їх головне завдання — виявити і пояснити, як організоване знання про світ у свідомості людини і як формуються та фіксуються поняття про світ. Тому вони розглядають семантику і мовні проблеми загалом через призму пов'язаних із лінгвістикою наук — герменевтикою.ґештальтпсихологією, когнітивною психологією. Когнітивісти висунули кілька теорій і ввели в науковий обіг нові поняття і, відповідно, терміни.

Новою є когнітивна теорія категоризації— теорія систематизації значень слів у мовній свідомості людини, яка здійснюється у межах сформованої в її свідомості наївної картини світу. В її основу покладено ідею Б. Уорфа про членування світу на категорії за допомогою мови. Когнітивний погляд на категоризацію ґрунтується на припущенні, що здатність людини до катетеризації пов'язана з її досвідом та уявою, особливостями сприйняття, а також зі здатністю створювати образи, метонімії тощо. Метою катетеризації є пояснення нового через уже відоме та структурування картин світу за допомогою узагальнень. Об'єкти — члени категорії не є рівноправними: всередині кожної категорії одні об'єкти є психологічно більш значущими, ніж інші. Людина сприймає будь-яку семантичну категорію як таку, що має центр і периферію і, відповідно, «більш прототипічних» і «менш прототипічних»представників. Отже, прототип — це такий центральний член категорії, який є її найкращим представником, головним репрезентантом. Навколо такого прототипу в свідомості індивіда об'єднуються всі інші об'єкти, що входять до категорії.

Концепцію прототипів запропонувала А. Вежбицька іншу Прототипами, на її думку, є не самі об'єкти, а їх ідеалізовані,ментальні утворення, які не належать до об'єктів, що піддаються спостереженню, але які концептуально відображають суттєві властивості нашого уявлення про об'єкт. Так, наприклад, до прототипу «велосипед» не належать такі предмети, як фари і дзвінок.

Із теорією катетеризації пов'язане поняття ментальних репрезентацій, під якими розуміють умовні функціонально визначені структури свідомості та мислення людини, що відтворюють реальний світ у свідомості, втілюють знання про нього і почуття, які він викликає, відображають стани свідомості та процеси мислення. Процеси свідомості й мислення розглядаються як оперування ментальними репрезентаціями.

Основним семантичним поняттям у когнітивній лінгвістиці є «концепт», і саме цим когнітивна лінгвістика найбільшою мірою відрізняється від інших напрямів дослідження семантики. Поняття концепту поки що не має однозначного визначення. Під ним розуміють ментальний прообраз, ідею поняття і навіть саме поняття. Він має двоїсту сутність — психічну та мовну. З одного боку, це ідеальний образ, чи, точніше, прообраз, що уособлює культурно зумовлені уявлення мовця про світ, з іншого — він має певне ім'я у мові.

А. Вежбицька розрізняє концепт-мінімум, концепт-максимум і енциклопедичний додаток. Концепт-мінімум — це неповне знання смислу слова (мовцеві відома реалія, але далеко не все, що її стосується; у життєвій практиці вона для нього не є важливою)

. Концепт-максимум охоплює всебічне знання мовцем смислу слова, у тому числі енциклопе-дичні відомості, професійні знання про реалію. Так, якщо для мешканця України концепт «яблуко» є концептом-максимумом, то концепт «ківі» є концептом-мінімумом (мовці не знають, на кущі чи на дереві ростуть ці фрукти, як ці рослини догля­дають, як вони цвітуть…).

Кожен концепт має ідеалізовану когнітивну модель, під якою розуміють усі наші уявлення про об'єкт зразу, в цілому, що зумовлює певну поведінку мовного знака.

Зміна поняття значення на поняття концепту засвідчує зміну орієнтацій від трактування смислу як абстрактної сутності, репрезентація якої не пов'язана з мовцем і адресатом, до його інтерпретації як ментальної сутності, що з'єднує зовнішній світ із внутрішнім світом людини. Отже, когнітивна семантика вивчає не значення слів, а концепти.

Дослідження концептів у мові стало предметом багатьох студій когнітивістів.Уже досліджено чимало соціально-політичних, ідеологічних, філософських, культурних, ментальних, міфологічних концептів: «свобода», «справедливість», «істина», «доля», «душа», «дух», «серце», «шлях», «жінка», «чоловік» тощо.

Серед різних методик концептуального аналізу вирізняються етноцентрична концепція А. Вежбицької, яка виходить із того, що значення зумовлене ментальністю певного етносу. Кожна мова специфічна, в ній відображений своєрідний національний характер. Способи концептуалізації світу закладені в мові. Завдання лінгвіста — реконструювати властивості національного характеру через мову. Оскільки різні мови концепту алізують світ неоднаково, то через зіставлення мов виявляються відмінні концептуальні структури світу. Однак концептуальні структури не є статичними.

Кожен концепт пов'язаний з деякими іншими концептами, і разом вони утворюють домени, тобто фони,із яких вичленовується концепт. Так, концепт «дуга» сприймається з опорою на уявлення про коло. Співвідношення між концептом і доменом Р. Лангакер інтерпретує в термінах профіль і база. Він вважає, що семантику можна зображати у вигляді схем, де виділена жирною лінією чи іншим знаком частина буде профілем мовної одиниці, а все інше — її базою.

Упорядковане поєднання концептів у свідомості людини становить її концептуальну систему. Ці концепти можуть бути картиноподібні й мовоподібні. Концептосис-тему, таким чином, не можна зводити до ментального лексикону, яку ще називають внутрішнім лексиконом, тезаурусом, мовною пам'яттю.

Концептосистема не є стабільною. Навпаки, вона динамічна, весь час змінюється під впливом постійного процесу пізнання. Водночас слід зазначити: концепто-системи в різних людей не збігаються, що залежить не тільки від їхнього інтелектуального рівня, а й від життєвої практики.

Компонентами концептосистеми є фрейми— це структура, що репрезентує стереотипні, типізовані ситуації у свідомості людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, яка ґрунтується на такому ж ситуативному шаблоні.

За Мінським, фрейм — це ієрархічно впорядкована репрезентація певної стандартної ситуації дійсності. У пам'яті людини зберігається великий набір різноманітних фреймів, які актуалізуються під час сприймання нових сцен. Фрейм не є закритою структурою. Він може доповнюватися шляхом поглиблення інформації про ситуацію, образного уявлення про неї.

Р. Шенк застосовує фреймовий аналіз до аналізу розуміння смислу зв'язного тексту. Зокрема, він розрізняє два різновиди фреймів — сценарії та плани. Сценарії описують стандартні, типові ситуації в їх розвитку. До сценаріїв входять назва ситуації, імена учасників ситуації, перелік причин виникнення ситуації та набір сцен. Плани служать для встановлення причиново-наслідкових зв'язків між сценаріями.

У багатьох працях когнітивістів використовуються поняття фігури і фону.Рухомі об'єкти у просторі й часі— це фігури, а нерухомі — фон.Фігури,маючи просторові й часові межі,тяжіють до визначеності.Фоном є нерухомі, громіздкі об'єкти і які часто не мають простор. і часових меж.

Поняття фону і фігури знайшли застосування в описі семантики прийменників і в аспектології. Особливу увагу когнітивісти приділяють вивченню метафори. Водночас метафора є знаряддям формування нових ментальних категорій, утворення нових концептуальних систем, формування нового знання. На думку когнітивістів, усі значення пов'язані між собою метафоричними перене­сеннями. У кожній метафорі є донорська і реципієнтна зони. Донорська зона завжди конкретна й антропоцентрична: для її породження широко використовується людина, зокрема її тіло (ручка, ніжка тощо), місцезнаходження у просторі та рух (укр. він у жаху І його охопив жах).

У когнітивній семантиці метафора стала робочим інструментом, методом опису полісемії, її типів, способів переходу від одного значення до іншого. Більше того, за допомогою метафори відтворюється історія значень, причини і послідовність їх появи, тобто досліджується діахронічна семантика.

Схеми, які показують зв'язки між значеннями, М. Джонсон назвав топологічними схемами, а напрям, який вивчає відношення між окремими значеннями слова, — топологічною семантикою.

Особливою оригінальністю характеризується конструкційна граматика Філлмора. На думку вченого, є чимало таких мовних виразів, у яких форма або зміст не виводяться зі значення або форми їхніх складників. Тому потрібно ще враховувати значення самих конструкцій, які накладають певні обмеження на складники конструкції. Згідно з цією ідеєю, вихідною є конструкція, а не дієслово. Конструкція, властива для певного класу дієслів.Дієслово ніби вмонтовується в різні конструкції й отримує властиве конструкції значення:

Диліжанс їхав (плив, чесав) через село.

!!!!У когнітивній лінгвістиці стираються межі, встановлені структуралізмом, між семантикою і психологією, синхронією і діахронією, мовою і мовленням, словниковою й енциклопедичною інформацією, значенням і смислом, різними значеннями полісемічних слів і навіть різними концептами. Заперечується принцип мовної економії та принцип алгоритмічної побудови речення. Стверджується, що мова не є економною, вона не тільки допускає дублювання, а й вимагає його, і функціонує не за алгоритмічними законами.

Функціональна лінгвістика, або функціоналізм, — сукупність шкіл і напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування.

Виникнення функціональної лінгвістики датують червнем 1976 р., коли було створено Міжнародне товариство функціональної лінгвістики у Франції, куди ввійшли такі вчені, як А. Мартіне, М. Мамудян та ін. Функціоналізм сформувався як альтернатива дескриптивізму Л. Блумфіль-да і глосематиці Л. Єльмслева.

Основний принцип функціональної лінгвістики — розуміння мови як цілеспрямованої системи засобів вираження, який уперше був проголошений у «Тезах Празького лінгвістичного осередку» в 1929 р. Функціональний підхід передбачає аналіз функціональної природи мовних одиниць та й мови загалом, за якого акцентується на призначенні мовної одиниці. Саме цим названий підхід різ­ниться від інших, наприклад, формального.

У функціональній граматиці об'єктом дослідження є функції морфологічних і синтаксичних, рідше лексичних, одиниць. Таке дослідження може проводитися у двох напрямках — від функцій до засобів їх реалізації і від засобів до їх функцій. Двосторонній підхід у функціональній лінгвістиці виправданий тим, що певна функція може реалізуватися різними мовними засобами, а один і той самий засіб може виконувати різні функції.

Помітним набутком функціональної лінгвістики є введена в науковий обіг О. В. Бондарком теорія функціонально-семантичного поля як системи різнорівневих мовних одиниць, здатних виконувати одну спільну функцію, що ґрунтується на спільності категоріального змісту. Функціонально-семантичне поле має центр і периферію. Центром є одиниця, яка найбільшою мірою спеціалізується на вираженні певної семантичної категорії. Є моноцентричні і поліцентричні поля. Моноцентричні поля ґрунтуються на граматичній категорії, а поліцентричні поля — на сукупності різних мовних засобів, які не створюють єдиної гомогенної системи форм, вони є слабо центровані.

Функціонально-семантичні поля різних мов, в основі яких лежить одна й та сама семантична категорія, можуть мати неоднакову структуру. Так, у слов'янських мовах центром поля аспектуальності є категорія виду, а в німецькій мові, де виду немає, центральну роль відіграють різні лексико-граматичні засоби вираження граничності. Різноструктурними є в германських і слов'янських мовах поля означеності/неозначеності. Бондарко вважає, що дослідження функціона­льно-семантичних полів різних мов є одним із найважливіших завдань функціональної лінгвістики.

Лінгвістика тексту—галузь мовознавчих досліджень, об'єктом яких є правила побудови зв'язного тексту та його змістові категорії.

Нині текст аналізують як складну комунікативну структуру, враховуючи особистість автора з

його психологічними, ментальними, соціальними, культурними, етнічними та іншими властивостями, адресата (читача) з його рівнем сприймання і ситуацію. Інформація диференціюється на фактуальну, концептуальну (авторське розуміння) та підтекстову. Під час аналізу тексту враховується принцип конгеніальності, тобто гармонізації творчих можливостей автора і читача, при цьому звертається увага на пресупозицію — фонові знання, якими послуговується автор при творенні тексту, а читач при його сприйнятті. Сприймання тексту роз­глядається як проникнення у свідомість автора. Як і в когнітивній лінгвістиці, в лінгвістиці тексту широко використовують антропоцентричний підхід і дані інших наук — когнітології, герменевтики, етнології, а також таких стикових дисциплін, як психолінгвістика, етнолінгвістика.

З лінгвістикою тексту пов'язане вчення про дискурс — текст у сукупності прагматичних, соціокультурних, психологічних та інших чинників;. Образно кажучи, дискурс — це текст, занурений у життя. До дискурсу належать не тільки власне мовні засоби, а й міміка, жести, за допомогою яких виражається референція, емоційно-оцінний вплив на співрозмовника. Тому його можна моделювати у формі фреймів (типових ситуацій) або сценаріїв (ситуацій у розвитку).

До початку 80-х років XX ст. термін дискурс уживався як синонімічний терміну текст. Нині ці терміни стали диференціювати: під текстом розуміють об'єднану смисловим зв'язком послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність, а під дискурсом — різні види актуалізації тексту, розглянуті з погляду ментальних процесів і у зв'язку з екстралінгвальними чинниками.

Комунікативна лінгвістика.— напрям сучасного мовознавства, який вивчає мовне спілкування, що складається з таких компонен­тів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка конта­кту та код (засоби) повідомлення.

Умовою успішної комунікації є бажання її учасників спілкуватися; за відсутності такої кооперації виникає конфліктна комунікативна поведінка. На думку американського логіка Г. Грайса, успішна комунікація можлива за умови дотримання 4 максимівінформативності(висловлення повинно бу-ти змістовним), істинності, релевантності (говорити тільки те, що стосується справи), ясності.

Важливим чинником у спілкуванні є дотримання мовленнєвого етикету — прийнятої певним суспільством системи стійких норм спілкування для встановлення мовленнєвого контакту.

Мовленнєвий етикет характеризується яскравою національною специфікою, пов'язаною з неповторною мовленнєвою поведінкою, звичаями представників певного етносу. Йому притаманна фразеологізована система формул (укр. Ласкаво просимді, рос. Добро пожаловать.).

Праці: Костомаров В. Г. Русский речевой зтикет; Формановс-кая Н. И. Русский речевой зтикет; Радевич-Винницький Я. К. Етикет і культура спілкування.

Значне місце в комунікативній лінгвістиці належить теорії мовленнєвих актів дій здійснюваних відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки. Основними ознаками мовленнєвого акту є намір, цілеспрямованість і конвенціональність (дотримання прийнятих у соціумі норм мовленнєвої поведінки).

Теорія мовленнєвих актів сформувалася в лінгвістичній філософії під впливом ідей В. Вітгенштейна про багатоаспектність мови і її нерозривність з формами життя. Основи теорії мовленнєвих актів закладені англійським філософом Дж. Остіном.

Популярним є вчення Остіна про три рівні мовленнєвого акту: іллокуція (відношення мовлення до мети, мотивів і умов здійснення комунікації), перлокуція (вплив на свідомість та поведінку адресата, виникнення нової ситуації), локуція (використання мовних засобів для досягнення мети). На цьому ґрунті виникло вчення про непрямі мовні акти. Наприклад: Я хотів би побути сам (прохання до присутніх вийти).

У мовленнєвих актах беруть участь мовець і адресат. Вони повинні мати якусь кількість спільних мовленнєвих навиків, знань та уявлень про світ. Крім цього, до мовленнєвих актів належать обставини мовлення — той фрагмент дійсності, якого стосується його зміст.

З комунікативною лінгвістикою тісно пов'язана прагматика, яка вивчає комплекс проблем, що стосуються мовця, адресата, їхньої взаємодії в комунікації, а також ситуації спілкування. Прагматика вивчає мовлення в межах загальної теорії людської діяльності. На цьому ґрунті виникло вчення про перформативи, під якими розуміють висловлення, рівнозначні дії, вчинку. Наприклад: Я оголошую війну; Я клянусь; Я заповідаю;. Тут дія виражається самим мовленнєвим актом (так, присяга неможлива без проголошення тексту; проголошуючи перформатив, мовець не описує й не називає дію, а здій­снює її). Саме тому перформатив не може отримати істиннісну оцінку. Поняття перформатива введено Дж. Остіном.

З проблемою комунікації пов'язана низка нових тем. Серед них можна назвати такі: лінгвістика брехні, особистість комуніканта.

Предметом сучасної лінгвістики стали й перешкоди ефективності спілкування, так званий комунікативний шум, комунікативні збої, тобто різноманітні помилки, надто велика метафоричність, неточність вираження думки, паузи, розбіжність обсягу внутрішнього словника в комунікантів, різні психічні особливості комунікантів, розбіжність їхніх стратегій мовленнєвої тактики, поведінки, нарешті, зовнішні перешкоди.

Синергетика — сучасна філософська теорія самоорганізації, новий світогляд, що пов'язується з дослідженням феноменів самоорганізації, нелінійності, глобальної еволюції, з вивченням процесів становлення «порядку через хаос».