39.Соціальна зумовленість мовних явищ. Суспільний характер мовної норми

Соціальною є не тільки мова як система взаємопов'язаних і взаємозумовлених одиниць, що має чітку ієрархічну структуру, соціальним є й мовлення — це передусім акт спілкування людей. Люди говорять не для того,щоб відтв. мову й демонструвати свої мовленнєві здібності, а для того, щоб передати позамовну інформацію чи вплинути на інших учасників комунікативного акту.

Соціальна природа мовлення виявляється і в тому, що мовці намагаються дотримуватися наявних у суспільстві вимог щодо вимови.Соціальна природа мовлення підтверджується тим, що воно є частиною соціальної діяльності людини і всього суспільства.

Мовна норма — сукупність найбільш стійких, традиційних елементів системи мови, історично відібраних і закріплених суспільною мовною практикою; сукупність колективних реалізацій мовної системи, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку й усвідомлених ним як правильні.

Мовна норма існує в будь-якому колективі, оскільки в кожному колективі є свій мовний еталон. Таким еталоном чи «мовним ідеалом» (термін О. М. Пєшковського) можуть бути найрізноманітніші категорії: «як у школі», «як по радіо». Психологічно мовні норми є обов'язко-вими для всіх членів колективу, при цьому такі норми можуть не збігатися з літературними. На­приклад, в одному з населених пунктів Львівщини, де порядковий числівник від семи звучить як семий, сіма, семе, предметом насмішки стала вимова цих числівників жителями сусіднього села (сьомий, сьома, сьоме), хоч саме така вимова відповідає літературній нормі: усіх мешканців цього села стали обзивати сьомами. Порушення традиційних для певної спільноти мовних норм може викликати психологічні труднощі. Люди, яким доводиться спілкуватися у двох колективах із різною мовною орієнтацією, змушені постійно «переключатися» з однієї мовної норми на іншу. Мовна норма характеризується трьома властивостями: вибірковістю, стійкістю і обов'язковістю. Вибірковість виявляється в тому, що кожна мовна норма по-своєму реалізує можливості мови. Так, із двох варіантів напасть і напасть, новий і новий лише перший у кожному наведеному прикладі є нормативним.

Стійкість — це збереження мовних традицій («так у Шевченка», «так говорять усі»), обмеження хитань і варіантів, посилання на авторитетні джерела вживання.

Обов'язковість полягає в тому, що все визнане суспільством вважається правильним і його повинні дотримуватися мовці.

Між нормою літературної мови і нормою нелітературних варіантів мови є відмінності. Літературні норми стійкіші та диференційованіші. Вони кодифіковані (викладені в словниках культури мови). Мовна норма, особливо літературна, є одночасно і власне лінгвістичною, і соціальною категорією. Соціальність норми виявляється як у відборі і фіксації мовних явищ, так і в оцінюванні мовних фактів як нормативні чи ненормативні. Мовна норма як соціально-історична категорія входить до загальних норм і звичаїв суспільства.

Усталеність і обов'язковість літературної норми не заперечує диференційованого комплексу мовних засобів, їх варіативності та синонімічних способів вираження. Це забезпечує функціонально-стилістичну диференціацію літературних мов.

Між літературною нормою і реальним вживанням мови можуть бути розходження, що залежить від багатьох суспільних і мовних чинників. Особливо ці розходження помітні між писемною й усною мовами.Сильний розрив існує між писемним і усним варіантами чеської мови.

Мовна норма в усіх своїх різновидах має суспільний характер. Варіювання мовної норми поясню­ється не тільки і не стільки часовим чинником, скільки соціальними умовами. Кожне суспільство кодифікує літературну норму і захищає її через школу та інші освітні й адміністративні інститути.

Мова як символ соціальної солідарності

Соціальна солідарність — поняття, яке служить для позначення соціальної згуртованості(Огюст Конт). Використовувалось воно далі головним чином у французькій соціології. Особливу увагу приділив дослідженню соціальної солідарності засновник франц. соціологічної школи Еміль Дюркгейм. У його концепції — це одне з центральних понять, якому була присвячена, по суті, вся його наукова творчість. Для Дюркгейма соціальна солідарність рівнозначна суспільному стану, а її відсутність — соціальній патології.

Соціальний символізм визначається як один із виявів взаємозв'язку між соціальною структурою суспільства і його культурою, як регуляція соціальних стосунків за допомогою культурних засобів. Розрізняють невербальний і вербальний символізм. Прикладами невербального символізму можуть служити одяг (військова і шкільна форми, одяг священиків), а також різні види колекціонування, комплектація певних книг, музичних записів.

Вербальний символізм — це мовний словесний символізм. Певні слова, звороти, особливості вимови можуть набувати властивостей символу належності мовця до певної соціальної групи. Це пов'язано з одним із мотивів, яким керується мовець у своїй внутрішньогруповій поведінці: показати своїм мовленням, що він належить до цієї групи.

Вступаючи в спілкування, комуніканти творять у своїй уяві образ співбесідника і шукають у його поведінці символічні елементи для підтвердження або спростування своїх припущень. При першому спілкуванні незнайомці хочуть дізнатися, хто їх співбесідник за соціальним рівнем, для того щоб виявити, що є спільного і відмінного в них — мова, соціальний жаргон. Знання соціальних ролей співбесідника дає можливість змоделювати подальшу мовленнєву поведінку.

Питання соціального символізму в мовленнєвій поведінці є частиною проблеми управління поведінкою людини. Взагалі мова як засіб свідомої регуляції людиною поведінки інших людей може виконувати дві функції — інструментальну і символічну. У першому випадку поведінка регулюється за допомогою мовних знаків у вигляді інструкцій, наказів. У другому випадку в мовних знаках нема прямих вказівок, вони осмислюються символічно ( звернення на ти чи Ви).

Соціальний символізм у мовленні виявляється в різних за обсягом соціальних групах: від сім'ї до цілого етносу. Кожна така група характеризується притаманним їй особливим варіантом мови — соціолектом.

Соціальний поділ мов, на думку Р. Варта, з якою не можна не погодитися, має місце не на рівні мовної системи, яка зрозуміла всім, а на рівні дискурсу та його різновидів;— мови нецікаві, байдужі одна до одної; в нашому суспільстві ми обходимось мовою собі подібних не маючи життєвої потреби в мові іншого — для кожного самодостатньою є його мова. Ми тримаємося у межах мови своєї соціальної і професійної зони, і таке самообмеження дозволяє нам якось пристосовуватися до роздрібленості нашого суспільства. Своїм носіям соціолект є вигідним перш за все тим, що «надає їм захист».

Зазначене вище простежується уже на рівні найменшого соціального об'єднання — сім'ї-для полегшення однакового розуміння між людьми одного кола або родини встановлюється своя мова, свої звороти мови, що визначають ті відтінки понять, які для інших не існують».

Сім'ї можуть бути властиві й особливі риси поведінки та мовлення, які мають для її членів спільну символічну функцію: вказують на належність мовців до однієї соціальної групи. Цю функцію виконують певні мовні засоби, а саме мовні одиниці, характерні для членів певної родини. У ролі сімейних слів і виразів можуть виступати емотиви (пасочка, ягідка), іншомовні слова, нерідко де­формовані (сенька з англ. іігапк уои, пардон), загальновідомі слова в незвичному (сімейному) значенні (крокодил «виріб із крокодилячої шкіри»), різні модифіковані форми загальновживаних слів унаслідок метатези звуків (дуркувати «друкувати»), субституції звуків (пумадор «помідор»), а також уживання усічених (буля «бабуля») і контамінованих (накладання основ) форм (мучень «учень»).Можна говорити й про сімейну фразеологію. Джерелом сімейної фразеології є телепере­дачі, твори художньої літератури, а також певні соціально-побутові ситуації: трясти животом, щас спою «не витримаю». Конкретна ситуація, представлена в соц..-побутовій сфері, в якомусь фільмі, шоу, узагальнюється, абстрагується від джерела й пізніше включається до образно-номінативної системи камерного мовлення, що складає своєрідний соціолект родинного кола.

На особливу увагу заслуговує дослідження білінгвальних сімей в аспекті родинної солідарності. Спостереження за сім'ями, де батьки розмовляють однією мовою, а діти іншою, засвідчують, що в таких родинах сімейна солідарність втрачається. Подібні ситуації стимулюють послаблення взаєморозуміння між членами родини, призводять «до послаблення зв'язку підростаючих поколінь з дорослими.

Значно інтенсивніше, ніж у мовленні сім'ї, соціально-символічний характер виявляється в мовленні соціальних груп, об'єднаних на основі майнових, професійних, культурних ознак. Прагнення таких груп сформувати своє мовлення продиктоване бажанням створити додаткову ідентифікуючу ознаку, яка б виконувала роль соціального символу і на основі якої можна було б здійснювати поділ на «своїх» і «чужих». Нерідко ця причина супроводжується іншою причиною — психологією протесту.

Досліджуючи мову двох груп «металістів», студентів-менеджерів Нац. аграрного університету і студентів-філологів укр.. відділення Київського нац.. унів-ту Н. О. Шовгун виявила, що в тих групах інтенсивно як соціальний символ виступає номінація і реномінація. Так, зокрема, у групах металістів широко використовуються лексичні запозичення як без змін(У нас сьогодні рагіу), так і в транслітерованому, іноді навіть в українізованому оформленні (окейно «добре»), власні новотвори (карнати «розмовляти»), вживання відомих слів у специфічному значенні(лажа «музична фальш»). У досліджуваних групах символами соціальної солідарності виступають також кліше і штампи, компресія у фразеології (чого ти від мене, як чорт від ладану).

У соціальних групах за соціально-майновими,віковими характеристиками чи не найвиразнішими засобами більшої чи меншої спільності інтересів у психологічному плані в усіх мовах виступають іменні й займенникові вокативи. Вони відображають певний ступінь солідарності й готовності до співпраці й взаєморозуміння або, навпаки, відчуженості й ворожості.

Член групи вищого посадового рангу має можливість завдяки більшій свободі вибору вокативів довільно встановлювати психологічний тон спілкування з підлеглим, виражаючи свої позитивні чи негативні почуття до нього символічно. У той самий час члени групи підлеглих позбавлені можливості виражати своє ставлення таким чином.

Вокативи дуже чітко виражають опозицію «свій — чужий». Нерідко вокатив, звичайний для однієї соціальної групи, в іншій групі використовується в образливому чи іронічному значеннях. Пор. використання вокативів пан і товариш представниками різних фракцій Верховної Ради України і ЗМІ різного політичного спрямування.

Мовними засобами соціального символізму переважно виступають лексико-фразеологічні одиниці. У цілому використання лексики в соціально-символічній функції зводиться до:

1)вживання різного роду лекс. і семан. новотворів. Кожна соціальна група прагне сформувати своє слововживання, яке б виконувало роль соц.. символу(один і той самий об'єкт по-різному представлений словами в різних суспільствах);

2) відбору стилістичних синонімів;

3) вживання іншомовних слів;

4) вживання грубих слів.

Крім лексики цю функцію здатні виконувати одиниці всіх інших рівнів мови — фонетичного, граматичного.За допомогою звукової характеристики можна виразити належність до певної вікової групи,.. про що в свій час писав М. С. Трубецькой. Для радянської партноменклатури було характерним пом'якшення приголосних перед [є] (пролетаріат, література), м'який [з'] в суфіксі -ізм (комуні[з'м]).Нині почала формуватись особлива галузь у вивченні фонетики — соціофонетика.

Символами належ. мовця до певної соц. групи в синтаксисі виступають усклад. і складні речення.

Серед інших символів соціальної солідарності — навмисне недотримання мовних норм.

В українській літературі, як класичній, так і сучасній, використання різних мов для соціально-політичної і моральної характеристики персонажів стало вже традиційним. Це один із найбільш влучних прийомів експлікації опозиції «свій — чужий». Енкаведисти в романі І. Багряного «Сад Гетсиманський» віддають команди російською: «Заключонниє! Садітесь!»; «Грязнов, з вєщамі»

Щоб не виникло псих. труднощів, щоб стати «своїм», люди змушені пристос. до мовних норм, а у разі належності до кількох соціальних груп «переключатися» з одного мовного субкоду на інший.

Мова сприймається як найбільш очевидна і легко розпізнавана ознака етнічної належності.

Своєрідність мови може сприйматися по-різному залежно від характеру стосунків між спільно­тами — байдуже або акцентовано. Якщо етнічна група усвідомлює свою мовну єдність та своєрідність і пов'язує з тим усвідомленням позитивні емоції, мова буде прищеплювати її носіям почуття патріотизму. Вона стає недоторканною сутніс­тю, що протиставляється іншим мовам. «

Залежність стану мови від стану суспільства

1. Мова відображає особливості соціальної організації суспільства. Стан мови залежить від характеру економічних формацій і форми держави.

2. У мові відображається соціальна диференціація суспільства. Суспільство диференціюється за класовою, становою, майновою і професійною ознаками.

3. У мові відображаються демографічні зміни. Збільшення чи зменшення населення, зміни в його складі, чисельності етносів, зрушення у співвідношенні між міським і сільським населенням — все це певною мірою впливає на мову. Так, скажімо, наплив російськомовного населення в Україну, що свідомо сплановував союзний центр, призвів до того, що міста, де в основному поселялися переселенці, поступово русифікувалися, витіснивши з ужитку українську мову.

4. У мові відображені відмінності в рівнях економічного розвитку. Так, наприклад, національна чи державна мова складається, як правило, на основі діалекту тієї території, яка є найрозвиненішою в культурному й економічному аспектах. Від рівня економічного розвитку залежить і ступінь діалектного членування мови.

5. У мові знаходять відображення явища надбудовного характеру. Наприклад, прийняття християнства в Київській Русі призвело до поширення тут старослов'янської мови як мови богослужіння та й загалом релігійної літератури і проникнення старослов'янізмів у давньоруську мову. Певний вплив на розвиток мов справляють суспільні течії й погляди.

Незаперечний вплив на розвиток мови має творчість письменників, діячів культури та мистецтва. 6. У мові відображений розвиток культури суспільства. Саме з розвитком культури пов'язане збагачення словника, розширення сфери вживання літературної мови, її стилістична диферент-ціація. Впровадження писемності, а з нею поширення перекладів може навіть зумовити зміни в структурі мови.