38.Суспільна природа мови. Суспільні функції мови

Розуміння природи мови передбачає відповідь на питання, чи потрібно вважати мову явищем біологічним, психічним або соціальним. Одні вчені (А. Шлейхер) вважали мову явищем біологічним, інші ( В. Гумбольдт, О. Потебня) — явищем психічним. У сучасному мовознавстві домінує думка про мову як суспільне явище.

Визначення мови як суспільного явища спирається на тверезий аналіз фактів розвитку і застосування мови. Мова не успадковується і не закладена в біологічній суті людини. Дитина говорить мовою оточення, а не обов'язково мовою батьків. В умовах ізоляції від суспільства діти не говорять зовсім, як про це свідчить описана англійським психологом Р. Сінгом історія ви­явлених у лігві вовчиці двох дівчаток.

Мова також не є явищем психічним, бо в такому разі вона виникала б і розвивалася б у кожної людини окремо незалежно від мовленнєвого впливу навколишнього оточення.

До розуміння мови як суспільного явища вчені дійшли у середині XIX ст. Одним із перших був Я. Грімм, який заявив, що «мова за своїм походженням і розвитком — це людське надбання, витворене цілком природним чином». В. фон Гумбольдт, який стверджував, що мова розвивається тільки в суспільстві і «людина розуміє себе настільки, наскільки досвідом установлено, що її слова зрозумілі й іншим». Ф. де Соссюр убачав соціальний характер мови в її примусовості щодо індивідів.

Характеризуючи мову як соціальне явище, не слід упускати з поля зору й те, що в мові також наявні ознаки, які співвідносять її з біологічними і психологічними явищами. Що стосується біологічного аспекту мови, то передусім необхідно назвати той факт, що людина має біологічну схильність до оволодіння мовою. Деякі вчені стверджують, що на відміну від високоорганізованих тварин людина має мовний ген.Відсутність в інших вищих приматів,у тому числі і в людинопо-дібних мавп, мовного гена й зумовила непереборну еволюційну прірву між людиною і твариною. Наявність біологічного аспекту мови підтверджується теорією вроджених структур Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що дитина народжується із закладеними в мозку певними мовними структурами, через що, наприклад, дитині-китайцю буде значно легше засвоїти рідну мову, ніж, скажімо, англійську.

Із психічними явищами мову пов'язує те, що в індивідуальному мовленні відображаються психічні особливості мовця, а в національній мові — психічний склад усієї нації.

Про те,що мова є суспільним явищем,свідчать її функції, які виявляють її сутність,дію. Найго-ловніші функції — комунікативна і когнітивна (засіб мислення і пізнання).Другу функцію ще наз. пізнавальною, мислетворчою. Інколи до базових відносять ще емотивну (засіб вираження почуттів і емоцій) і метамовну (засіб дослідження й опису мови в термінах самої мови).

З основними функціями співвідносяться похідні.З комунікативною пов'язана фашинна (засіб встанов. контакту), конативна (засвоєння), волюнтативна (волевиявлення) і кумулятивна або істор.-культурна (зберіг. всього того, що виробила нація за всю свою історію в духовній сфері).

Із когнітивною співвідноситься репрезентативна, або номінативна функція (засіб позначення предметів та явищ зовнішнього світу і свідомості), а з емотивною — поетична, або естетична.

К. Бюлер, вивчаючи емотивну функцію, виявив спеціальні мовні засоби, які передають емоційний стан мовця: порядок слів, протяжне вимовляння звуків (чуд-о-о-во). Франц. мовознавець Е. Бенвеніст виділив ще перформативну функцію і вказав на її засоби вираження: цю функцію виконують слова й вирази, вимовляння яких одночасно є їх словесною дією: обіцяю, поздоровляю.

Кількісна і якісна характеристика мовних функцій у сучасній мовознавчій літературі не збігаються.

У підручнику із загального мовознавства за редакцією А. Є. Супруна називають три основні функції:

1) засіб спілкування; 2) засіб зберігання і передачі історичного досвіду людей; 3) основний засіб мислення.

3. Д. Попова вважає, що мова має лише одну функцію — засіб спілкування. Все інше, що в мовознавстві називають функціями, на її думку, насправді є не функціями, а властивостями мови. В основному серед базових називають дві функції — комунікативну і когнітивну, але й тут немає єдності щодо їх важливості.

Мовні функції мають суспільний характер, через що нерідко їх називають суспільними функціями мови. Щоправда, є й вужче розуміння терміна суспільні функції мови — сфера використання мови в суспільстві: мови з обмеженим обсягом суспільних функцій і мови з максимальним обсягом функцій (мови міжнародного і міжнаціонального спілкування).

Отже, мова виникла в суспільстві, обслуговує суспільство і поза суспільством неможлива, як і неможливе суспільство без мови. Своєрідність мови як суспільного явища полягає в тому, що:

1) на відміну від минущих явищ суспільного життя мова споконвічна і буде існувати доти, доки існує суспільство;

2) мова обслуговує всі сфери людської діяльності, вона невіддільна від будь-яких явищ суспільного життя: організації праці, управління суспільним виробництвом;

3) мова відображає суспільну свідомість — ідеологію, політику, право, мораль, науку, мистецтво.