Б). Постмодернізм у живопису.

  Постмодернізм у живопису виник дещо пізніше, ніж в архітектурі. Поворот до нього почався тільки в 70-і рр.., Проте, розпочавшись пізніше, він досить швидко прийшов до свого завершення. Про це свідчив цілий ряд виставок, що відбулися в європейських країнах на самому початку 80-х рр.. У Лондоні мала місце виставка «Новий дух в живописі» (1980), в Берліні - «Дух часу» (1981), у Парижі - «Бароко-81» (1981), в Римі - «Авангард і трансавангард» (1982), в Сен-Етьєні - «Міф. Драма. Трагедія »(1982). Названі та інші виставки красномовно говорили про те, що модернізм і авангард вичерпали себе, що вони майже непомітно й нечутно пішли зі сцени мистецтва, і їх відхід не викликав особливого жалю і тим більше трагедії чи катастрофи, що їхнє місце зайняв постмодернізм. Особливої ​​виділення в постмодерністській живопису заслуговує творчість французького художника Жерара Гаруста. На його прикладі найбільш яскраво видно не тільки характерні для всього постмодернізму риси й особливості, але й ті глибокі зміни, які відбулися в положенні мистецтва за післявоєнний час. Ще на початку нашого століття, коли модернізм вже отримав досить широке поширення і все більше трансформувався в авангард, відома формула «мистецтво вимагає жертв» було адресовано головним чином до самих художникам. Особливо це стосувалося саме нових, прогресивних течій, на які суспільство дивилося досить байдуже. Художники жили комунами, оселялися в бідних кварталах, на Монмартрі, в кімнатах верхніх поверхів, призначених для прислуги, або ж на горищах, харчувалися впроголодь. Заради мистецтва вони жертвували усім своїм життям. У багатьох з них вона склалася трагічно. В якості прикладу можна вказати на долю Ван Гога, Гогена, Модільяні та ін За всіма цими параметрами Ж. Гаруст являє собою пряму протилежність. Його зовнішній вигляд відповідає моді і позначений дендизм: він носить капелюх, строгий костюм, кишенька якого прикрашена хусточкою, і краватку. Ж. Гаруст досить швидко домігся значного успіху. У 42 роки він отримав можливість влаштувати персональну виставку в Центрі Помпіду, що свідчило про вищу визнання його творчості. В даний час він є одним з тих французьких художників, хто досяг найбільшої міжнародної популярності. Саме Гаруст дав одному зі своїх полотен назву «Дежа-вю» («Вже бачене»), що стало своєрідним знаком чи символом всього мистецтва постмодернізму. Стосовно до інших видів мистецтва воно виступає як «вже читане», «вже чуте»: у творчості постмодерністів, велике місце займають пародії, наслідування, імітації, цитування і запозичення. Необхідно відзначити і ще одну рису постмодернізму - надмірність. Пристрасть до використання безлічі стилів і манер з самих різних епох не знає кордонів. При вивченні шедеврів постмодернізму, складається враження, що в якості моделей для своєї творчості постмодерністи ставлять перед собою шедеври визнаних майстрів, копії чи імітації яких мають намір здійснити. Однак, роблячи це, опускають свою кисть не тільки у фарби, але і в кислоту. Відомо, що робить кислота з прекрасним обличчям. Стосовно до живопису вона роз'їдає, спалює ознаки гарного смаку, краси і гармонії. Добутий результат не піддається однозначному тлумаченню й оцінці. У цілому постмодернізм у живопису демонструє вже знайомий еклектизм, змішання стилів і манер, захоплення цитуванням і запозиченнями, іронією і пародією, відмова від прогнозів на майбутнє, звернення до міфології і минулого і разом з тим їх розчинення в сьогоденні.