13. Структура владних відносин та механізм розподілу влади

Більшість дослідників проблеми влади схиляються до того, що загальновизнаним джерелом влади є сила. Тому владу у свідомості нашого народу часто ототожнюється з насильством. Організація виступає середовищем становлення відносин, сприяють як мобілізації ресурсів немає і людей, а й втіленню у життя прийнятих рішень.

Виділяються такі базові компоненти структури спілкування у межах державно-публічної влади:

1) агенти;

2) цінності;

3) способи (інструментально-інституційні) і

4) ресурси.

Взаємодія з-поміж них яких і визначає відносини, які висловлюються у поняттях «панування» і «підпорядкування», «воля» і «сила», «контроль» і «розподіл», «керівництво» і «лідерство», «управління» і «тиск», «володарювання» і «вплив», «авторитет» і «насильство», тощо.

Отже, відносини «панування і підпорядкування» агентів влади становлять центральне ланка механізму соціального спілкування для людей, у якому його учасники визнають сформований порядок владних відносин легітимним, тобто, соціально значимим необхідним способом і стереотипом взаємодії людей суспільстві.

Поділ влади відбувається на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Кожна з гілок влади вважається самостійною та незалежною, і тим самим виключається можливість узурпації державної влади будь-якою особою або органом держави.

Цей принцип включає певну систему вимог:

• розподіл функцій і повноважень (компетенції) між державними органами відповідно до вимог поділу праці;

• закріплення певної самостійності кожного органу влади під час здійснення своїх повноважень, неприпустимість втручання у прерогативи один одного та їх злиття;

• наділення кожного органу можливістю протиставити свою думку рішенню іншого органу держави та виключення зосередження всієї влади в одній гілці;

• наявність в органів влади взаємного контролю та неможливість зміни компетенції органів держави неконституційним шляхом.

14. Поняття політичної системи. Її суть, характер та зміст

Політична система – це сукупність і механізм взаємодії державних і політичних інститутів, політичних відносин, а також політичних і правових норм. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним ладом, формою правління, типом держави, характером політичного режиму, політико-ідеологічними та культурними відносинами у суспільстві, політико-правовим статусом держави, історичними та національними традиціями політичного устрою.

Поняття політична система носить багатоаспектний характер. Тим і пояснюється неоднозначність підходів в його аналізі:

1. Якщо розглядати систему в інституційному плані, то її можна звести до сукупності державних і недержавних інститутів і норм, в рамках яких проходить політичне життя даного суспільства.

2. В іншому варіанті підкреслюється владний аспект політичної системи і її визначення пов'язується, головним чином, з узаконенням державного примусу як засобу регуляції взаємин між людьми.

3. В третьому — політичну систему розглядають як систему авторитарного (за допомогою влади) розподілу цінностей в суспільстві.

Дане поняття об'єднує різноманітні дії і взаємини володарюючих груп і підвладних, таких, що управляють і керованих, пануючих і підпорядкованих, теоретично узагальнює діяльність і взаємозв'язки організованих форм владо-відносин — державних і інших інститутів і установ, а також і політичних цінностей і норм, регулюючих політичне життя членів даного суспільства. В межах окремих держав політичне життя найбільшою мірою проявляє себе як система, а політична система найповніше проявляє свою головну функцію — суспільної інтеграції. Тому поняття політична система застосовують для аналізу політичного життя в межах окремих держав. Коли мова йде про політичну систему суспільства, то мають на увазі саме окремі держави.