1.3. Законодавче регулювання нарахувань утримань із заробітної плати
Організація і порядок ведення обліку утримань із заробітної плати регламентується наступною нормативною базою:
1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні» від 16.07.1999 р. № 996/XIV цим законом регламентуються правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні [1].
Даним законом визначається ціль бухгалтерського обліку та фінансової
звітності. Згідно з законом ціль ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності являється надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів на підприємстві.
Цим законом передбачаються загальні вимоги до фінансової звітності, а саме на підставі даних бухгалтерського обліку підприємство повинне складати фінансову звітність, яка підписується керівником і бухгалтером підприємства. Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.
Принципами підготовки фінансової звітності є:
Рис 2.2.1. Принципи підготовки фінансової звітності
Також Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачається, що контроль за дотриманням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їхньої компетенції, передбачених законами[19].
2. Закон України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24.03.1995р.[5] Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.
3. Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012р.[3] № 5067-VI. Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.
4. Закон України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993р. № 3356-XII[4]. Цей Закон визначає правові засади розробки, укладення та
виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців.
5. Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996р. № 504/96-ВР[2]. Цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
6. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991р. № 887-XII[6]. Цей Закон спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України.
Закон визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.
Закон створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства.
Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, Радами народних депутатів, органами державного управління.
7. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII[7]. Цей Закон регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників[28].