4. Місце історичної географії в системі наук.

Історики, що розмовляють на мові соціальної науки, достатньо переконливо вивчають питання суспільного розвитку в різні історичні періоди і намагаються аналізувати вплив географічного фактору тільки з позиції своєї дисципліни. Вони, як правило залишають без уваги питання взаємодії природного середовища з окремими етносами, не оперують природно науковими поняттями.

Етнографи нерідко зводять складне питання про взаємодію суспільства і природи до проблеми взаємовідносин конкретних етносів з географічним середовищем, при цьому розглядають останню в якості екологічної ніші. Загальні міжетнічні соціальні питання при розробці цієї проблеми їх цікавлять менше.

І історики і географи досить абстрактно розглядають природу в якості фактора розвитку суспільства і впливу на окремі народності. Складна багатоступенева диференціація природного середовища ними за звичай не враховується.

Представники фізично географії вільно орієнтуються в питаннях спонтанної еволюції природи, але недостатньо в питаннях суспільного розвитку, етнічній структурі.

Історична географія як погранична наука вносить елементи соціального пізнання в фізичну географію і природно-історичного – в суспільну географію. Цим наводяться мости між різноманітними науками, що сприяє перш за все розробці актуальних проблем природного середовища, природокористування.

Вивчення історії антропогенних змін природного середовища (з позицій іст.геогр.) дозволяє уточнити поняття фізичної географії: наприклад, міру змін ландшафтів, про вік освоєння ландшафтів, співвідношення антропогенних та природних факторів на розвиток геосистем. З’являється можливість конкретно оцінити швидкість протікання окремих процесів і наблизитись до питання стійкості природного комплексу.

Питання освоєння ландшафту і розселення людей по його території вивчаються одночасно. В сучасній структурі сільського розселення відбиваються особливості минулого природокористування.

Історичним дослідженням часто бракує природно наукового підходу (навести приклад археолога Ситника). Тому історики повинні бути зацікавлені в створенні правильного наукового підходу до ландшафтів минулих епох. (наприклад ліс був набагато серйознішим бар’єром для контактів, ніж гірські системи – це треба враховувати). Це дає змогу давати більш аргументовані висновки про господарство чи припустимо культурні зв’язки регіону. Особливо близькими є ці питання для істориків – спеціалістів в галузі аграрної історії.

Більшість географічних назв мають локальне розповсюдження і приурочені до певних ландшафтів і їх частин. Така приуроченість є наслідком історичного процесу освоєння території. Ось чому топонімісти проявляють інтерес до результатів історико-ландшафтних досліджень.

Практичний інтерес має вивчення деяких древніх промислів, пов’язаних, зокрема, з використанням природних ресурсів. При організації різноманітних археологічних, інженерно-геоглогічних та інших досліджень потрібним є знання історичного процесу освоєння території і всіх змін, що відбулися в ландшафті. Наприклад, надзвичайно важливим було вивчення питань освоєння слов’янами природного середовища Карпат при реконструкції наскельної давньоруської фортеці Тустань вченим Рожком на місці сучасного села Урич (Урицькі скелі).

Як і в українській географії, багатоманіття історично сформованих аспектів вичення взаємовідносин природи і суспільства привело сучасних іноземних вчених до надзвичайно широкого розуміння завдань історичної географії. Наприклад, А.Кларк вважає завданням цієї науки “будь-яке вивчення географії минулого, чи географічних змін в часі незалежно від того, буде це вивчення культури чи фізичних чи білогічних умов і яким би воно не було обмеженим по площі і темі”.