Рекомендована література

1. Баландин Р.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация. – М.: Мысль, 1988. – 391с.

2. Крип’якевич І.П. Історія ураїнської колонізації // Географія України і сумежних земель. – Краків, Львів, 1943. – с.256-275.

3. Мукитанов Н.К. От Страбона до наших дней (Эволюция географических представлений и идей). – М.: Мысль, 1985. – 237с.

4. Заставний Ф.Д. Географія України: У 2-х книгах. – Львів: Світ, 1994. – 472с.

5. Жекулин В.С. Историческая география: предмет и методы. – Л.:Наука, 1981. – 223с.

6. Витвер И.А. Историко-географическое введение в экономическую географию зарубежного мира. – М., 1963. – 365с.

7. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. – 495с.

8. Дністрянський М.С. Кордони України. Територіально-адміністративно-територіальний устрій. – Львів: Світ, 1992. – 141с.

2.Визначення предмету представниками історичної науки. Історики раніше від географів підійшли до думки вивчати історію природи у зв’язку з історією суспільства. І це не є випадковим. Історики 17-18 ст. були одночасно і географами, ось чому в історичних творах часто зустрічались відомості про лісистість, формування ярів, розвіюванні пісків й інших природних явищ. Звичайно сама постановка питання безумовно заслуговує того, щоб про неї говорити як про передумову розвитку історичної географії в її сучасному розумінні.

Історики перед географами завжди мали ту перевагу, що оперували обширним історичним матеріалом, який знайомив, зокрема, з історичними аспектами зміни природного середовища.

В цілому, історики в більшості випадків розглядають історичну географію як історичну галузь знання, зосереджуючи свою увагу в основному на соціально-економічних питаннях. Дослідження конкретної географії минулих епох рідко зачіпають питання фізичної географії. Історична географія являє собою систему взаємозв’язаних дисциплін. Розгляд поняття історико-географічного середовища як основного предмету вивчення науки заслуговує уваги. Зміст у використанні цього поняття полягає у виділенні ролі інтегрального дослідження системи організації господарства, населення, природного середовища для даної епохи і даної конкретної території.

Один із засновників російської історичної географії CM . Середонін у своєму курсі історичної географії Росії зауважив, що "предмет історичної географії --це вивчення взаємних стосунків природи і людини у минулому".

Своєрідну концепцію взаємозв’язків етносу і ландшафту розвиває Л.Н. Гумільов, який розглядає історичну географію як народознавство. Під етносом він розуміє стійкий колектив осіб, що протиставляють себе всім іншим колективам і такі що мають своєрідну в кожному випадку структуру. Етнос є, з однієї сторони, похідним від історичного процесу (етногенезу), а з другої через добування їжі (господарство) – пов’язаний з біоценозом того ландшафту, в якому він утворився. Гумільов розглядає історичну географію як науку “про післяльодовиковий ландшафт в динамічному стані, для якого етенос є індикатором”. Таким чином, історична географія в розумінні цього вченого – наука, що вивчає історію народів у зв'язку з історією природи. Особливо яскраво ця ідея виражена в його фундаментальній праці “Етногенез і біосфера Землі”.

3. Визначення предмету представниками географічної науки. В 18 ст. історики одночасно були і географами. В кінці 19 ст. диференціація науки привела до розмежування галузей знань. Диференціація зачіпила і саму географію, в якій в подальшому сформувались 2 підсистеми – фізична і суспільна географія. При цьому суспільна географія зберегла певний зв’язок з історією, хоча би тому, що ці дисципліни відносяться до однієї системи суспільних наук.Наукові фізико-географічні школи вийшли з лона геології і біології, тобто природничих наук. Проте аналіз причинно-наслідкових зв’язків, генетичний підхід привели до необхідності “наводити мости” як між суспільною і фізичною географією, так і між окремими галузями географічної науки та історією.

Порівняння праць по історичній економічній географії, які виконані істориками і географами, виявляє суттєві відмінності в підходах. Історики вивчають переважно часові зрізи, географи намагаються вивчати історію сучасних економіко-географічних об’єктів. Нажаль далеко не завжди ці роботи дотичні. Господарський розвиток в минулі епохи був тісно пов’язаний з природним середовищем. Тому акцентування уваги тільки на економіко-географічних процесах минулого робило такий підхід одностороннім. Не дивно, що представники суспільної географії мало просунулись вперед в вивченні питань історичної взаємодії природного середовища і суспільства.

В наш час нагромадились численні факти, що свідчать про природньоісторичні зміни середовища (неотектоніки – затоплені міста, дамби в Голандії, клімату – поширення Сахари, гідросфери – обміління судноплавних рік, Полтви, рослинного та тваринного світу, біоценозів), ці зміни пройшли за історичний час, тобто за відносно короткий період існування суспільства.

Таким чином, історична географія в розумінні представників фізичної географії – наука, що вивчає останній (після появи людини) етап в розвитку природи.

Наприклад, один з основоположників сучасної української фізичної географії Докучаєв багато місця в своїх працях приділяв реконструкції ландшафтів.

Ландшафт – однорідна по умовах розвитку природна система, основна категорія територіального поділу ландшафтної оболонки. Складається з морфологічних частин і компонентів (гірських порід, рослинності і т.д.).

Один з засновників сучасного ландшафтознавства Л.С. Берг широко використовував в науковій роботі матеріали історичних джерел. В монографії “Клімат і життя” розглядаються такі питання як процеси зникнення озер, про обміління і висихання рік і озер Казахстану і Туркестану, про зміни клімату і рослинності окремих країн в ході історії, про коливання рівня Каспійського моря.

Деякі із вчених сучасної доби (С.Арнольд, Польща) наголошували, що історична географія повинна займатися вивченням, реконструкцією природних, культурних і політичних ландшафтів (цебто середовища). Б.Горак (Чехословаччина) вважав, що "історична географія, яка є регіональною географією минулого, уміщує в собі історико-регіональну географію, історичну етнологію, історію географії та історичну картографію". І.Сіндик (Югославія) зауважував, що "завдання історичної географії - описати і пояснити деяку географічну область в одній історичній епосі", а предмет -

"географічне середовище і людина у процесі історії"

Власне визначення предмета історичної географії дав В.К.Яцунський географія СРСР". На його думку ,історична географія на основі періодизації, прийнятій в історичній науці, повинна дати характеристику фізичної, економічної і політичної гео

графії даної країни чи території на відповідних відтинках часу. Основними елементами цих характеристик повинні бути:

1) фізико-географічний ландшафт даної епохи;

2) населення з точки зору його етнічного складу, розміщення і руху по території;

3) географія виробництва і господарських зв'язків;

4) географія зовнішніх і внутрішніх політичних меж, а також найважливіших історичних подій.