8. Значення діяльності «батька» махна в історії

Нестор Махно - людина, яка, впродовж усієї громадянської війни очолювала масовий селянський рух на півдні України. Махновщина, як в фокусі, відбила суперечливе ставлення селянських мас до радянської влади на різних етапах революційного процесу, пройшовши шлях від стихійного руху проти панівних класів до ударної антирадянської збройної сили. Протест, з одного боку, проти насильницької політики більшовиків на селі, а з другого - страх реставрації буржуазно-поміщицького ладу, змушували селян шукати місце між революцією й контрреволюцією.

Помилки та перекручення, яких припускалися місцеві радянські органи, посилювали невдоволення селянства. Користуючись усім цим, Махно прагнув бути своєрідною «третьою силою», щоб захистити селянство як від нової влади, так і від старих порядків. Однак ця політика, що грунтувалася на анархістських гаслах «безвладного суспільства», «вільних Рад» і таке інше, зазнала краху.

Історики робили не одну спробу розібратися в лабіринтах махновщини, проте й досі залишається чимало суперечливого й нез’ясованого. Найбільш містко й вичерпно пояснив феномен махновщини, напевно, М. В. Фрунзе: «На протязі громадянської війни кожна сила, що намагалась бути нейтральною між пролетаріатом і буржуазією або водночас ворожою й пролетаріату й буржуазії, негайно скочувалась у той чи інший бік. Всяка активна опозиція Радянській владі, якими б лівими гаслами вона не прикривалася, неодмінно перетворювалась на допомогу ворогам Радянської влади. Типовим прикладом цьому є Махно».

Махновщина була своєрідною громадянською війною у таборі сил, які боролися проти старого ладу. Махно назвав це фронтом, по обидва боки якого були тільки трудящі та революціонери.

Боротьба з радянською владою, яка змела на своєму шляху об'єднані сили внутрішньої та зовнішньої контрреволюції, була своєрідним виявом відчайдушної зухвалості з боку «Шаміля степів», як назвав Махна О. Гончар, стала божевільною спробою осідлати саму реальність, стриножити хід історії.

Реальність же така, що Махно і очолюваний ним рух зазнали краху не лише в роки громадянської війни. «Нова махновщина» не повторилася, як про це мріяли селянський «батько» та його найближчі сподвижники, ні в роки насильницької колективізації, ні в період голодомору на Україні, ні за інших екстремальних умов, що зачіпали інтереси села в період сталінщини. Не спалахнула, як 1918 року, селянська війна під махновськими прапорами й у роки Великої Вітчизняної війни.

Махновщина на чолі з її ватажком - фігурою яскравою й колоритною - так і залишилась надбанням історії. Сьогодні не варто застосовувати щодо Махна старі кліше «антигероя», «політичного авантюриста», «перевертня» тощо, а, віддавши йому належне як історичній персоналії, віднести до головних дійових осіб періоду революції та громадянської війни в Україні.

Список використаної літератури

1. Білоцерківський В. Я. Історія України. - К., 2007.- 536 c.

2. Бойко О. Д. Історія України. — К., 2002. – 656 с.

3. Беспечный Т.А. Нестор Махно: правда и легенды / Т.А. Беспечный, Т.Т. Букреева. – Д., 1996. – 287 с.

4. Верстюк В.Ф. Махно (Міхненко) Нестор Іванович // Енциклопедія історії України: Т. 6, К.: В-во «Наукова думка», 2009. - 790 с.

5. Ісакова Н.П., Кропивко О.М., Паламарчук Н.І. Історія України. – К., 2005. – 204 с.

6. Литвин В.М. Історія України. – К., 2008. – 814 с.

7. Махно Н. Сповідь анархіста. –К., 2008. –624 с.

8. Нестор Махно (1888–1934), провідник повстанського руху // 100 найвідоміших українців. — К., 2005. — с. 471–479.

9. Панченко П.М. Формування та діяльність махновського руху в Україні (1917–поч. 1919 р.) // Наука. Релігія. Суспільство. – 2005. – №3. – с.83–86.

10. Світлична В.В. Історія України. – К., 2002. - 304 с.

11. Телицин В. Нестор Махно: ист. хроника. –М.; Смоленск, 1998. – 448 с.

12. Юрій М.Ф. Історія України. – К., 2004. – 252 с.