3. Гуляйпільський диктатор

Після Лютневої революції 1917 у Росії Махно повернувся у березні 1917 р. на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Махно повернувся до Гуляйполя справжнім героєм. Жадоба діяльності й влади переповнювала його. Він щиро вважав, що своєю боротьбою з експлуататорами сприяв поваленню самодержавства і заслужив значно більшого, ніж інші. Тому, об'єднавши колишніх «експропріаторів» і молодь, яка прагнула покінчити з багатіями, повів боротьбу з тими, хто після Лютневої революції захопив владу в Гуляйполі. Це були, в основному, офіцери кулеметної команди дислокованого тут 8-го Сербського полку. Вони створили «Громадський комітет», який намагався втілювати в життя політику Тимчасового уряду.

Махно відразу ж виступив під прапором захисту законних інтересів селян, чим викликав їх любов, повагу та підтримку. Він зажадав створення «Селянського союзу», який мав би право контролювати дії «Комітету».

Нестор користувався великою підтримкою не лише селянства, яке вбачало в ньому «страждальника» за їхні інтереси, але й місцевих робітників. Не останню роль відіграв і той факт, що, повернувшись до Гуляйполя, Махно одразу став працювати маляром на заводі «Богатир». Людина він був демократична й дисциплінована.

У квітні 1917 року «Селянський союз» на чолі з Махном було створено. Крім того, він увійшов до складу «Громадського комітету». Добре вивчивши своїх політичних суперників (втім жоден з них не наважився стати на один щабель у справі революційних завоювань з Махном), він невдовзі розправився з ними.

Використовуючи всі доступні й недоступні методи, аж до вбивства тих, хто займав вищі за нього посади, Махно став справжнім диктатором Гуляйполя та округи. У серпні 1917 року він очолив Раду робітничих і селянських депутатів, 4 жовтня був обраний головою профспілки деревообробників та металістів, керував рядом інших організацій Гуляйполя, що виникали тоді.

У серпні 1917 року Махно наказав конфіскувати в Гуляйполі і найближчих селах всю зброю і передати її бійцям «чорної гвардії», що значно збільшилась за рахунок місцевого селянства. Тоді ж він провів облік усієї поміщицької і колоністської землі, розподіливши її між селянами за кількістю їдоків. Відтоді гуляйпільське селянство тривалий час вважало, що землю одержало завдяки діяльності Махна. Авторитет його зростав дуже швидко.

Суворі закони махновської організації поширювалися не лише на рядових її членів, а й на ватажків. Ще до ув'язнення Махно покохав місцеву дівчину Настю Васецьку. Сидячи в Бутирці, надсилав їй ніжні листи, через свою матір передавав привіти, мріяв про зустріч. А коли повернувся в Гуляйполе і став першою людиною на селі, вирішив, як водиться, восени одружитися. Невдовзі у молодят народився син. Сім'я відволікала Махна від «боротьби з буржуазією». Це бентежило старих і нових його сподвижників. Тому вони потайки заарештували молоду дружину Махна і, незважаючи на його рішучі протести, під страхом смерті змусили її назавжди залишити Гуляйполе. Так безслідно зникла перша дружина і син грізного в майбутньому «батька».

Махно - один із ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолив місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників та металістів. Створена Махном місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам.

У кінці 1917 р. — початку 1918 р. Махно сформував «селянські вільні батальйони», які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ генерала О.Каледіна. Також Махно розпочав боротьбу проти прибічників Центральної Ради, в яких вбачав серйозних суперників. Махно різко виступив проти політики Центральної Ради, звинувативши її у зраді інтересів революції, й водночас підтримав Брестський мир, вважаючи його одним з найбільш розумних і тактичних маневрів у тій ситуації. Селянство ж, яке отримало землю і більше думало про весняну сівбу, ніж про збройний опір, не дуже поспішало поповнювати махновські загони.

У березні 1918 року, дізнавшись, що в Пологах перебуває начальник південних радянських військ О. М. Беленкевич, Махно запросив його до Гуляйполя, розповів про свою нелегку долю царського в'язня, про досягнення у боротьбі проти поміщиків і колоністів й навіть влаштував парад війська. Беленкевич, вражений побаченим, у запалі вигукнув: «Гуляйполе - це маленький червоний Петроград!» Він виділив Махнові 3000 гвинтівок, 2 вагони патронів, 6 гармат і 9 вагонів снарядів.

Наприкінці квітня й у травні 1918 року Махно подорожував містами Південної Росії й Поволжя. Побував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Саратові, Астрахані, потім знову опинився в Саратові, звідки вирушив до Москви. І скрізь він намагався встановити зв'язок з місцевими анархістами, видаючи себе за політкаторжанина, активного борця проти тих, хто хотів задушити революцію й реставрувати монархію.

Махно обурювався діями радянської влади, хоча в глибині душі вважав міських анархістів зрадниками великої ідеї. Він був твердо переконаний у тому, що справжній анархіст має не відсиджуватися в столиці, а йти на село і піднімати селянські маси на революційну.

29 червня 1918 року Махно залишив «безтолковогомінливу» Москву. На той час, коли Махно повернувся у рідні краї, українська земля горіла під ногами окупантів, а тисячі селян, які переховувалися по лісах та балках, були готові будь-якої хвилини піднятися на боротьбу проти ненависного ворога. Ніякі репресивні заходи не здатні були загасити полум'янародного повстання. Згідно з умовами Брестського мирного договору Радянська Росія не могла подавати необхідну, насамперед військову, допомогу українському народові. Проте на Україну все-таки надходили нелегально кошти, зброя, прибували для роботи у підпіллі досвідчені революціонери. І все ж справжніх селянських ватажків, які могли б очолити боротьбу народних мас, особливо в Катеринославській, Таврійській та Херсонській губерніях, майже не було. Це й спричинилося до швидкого зростання популярності Махна серед селянства.

Перша операція, здійснена очолюваним ним загоном, виглядала як звичайнісінький розбійний напад. Зібравши сподвижників, Махно запропонував розгромити під покровом ночі економію поміщика Резникова, четверо синів якого перебували у війську гетьмана. В результаті сім'ю Резникова було знищено, маєток спалено, а у махновців з'явилося 7 гвинтівок, 7 коней і револьвер…

Під час нападу на економію німця Нейфельда було захоплено бричку, на яку встановили знайдений там же кулемет. Відтоді тачанка стала символом махновщини. Тоді ж Махно разом з сімома вершниками здійснив перший 70-кілометровий рейд до Дніпра у пошуках прибічників. Він знайшов їх неподалік Гуляйполя, де діяв загін Єрмократьєва, розсіяний австрійськими військами. Махно приєднав деморалізованих повстанців до свого загону. Через день, коли він здобув перемогу над австрійцями, новачки одностайно визнали його за ватажка, а Єрмократьєв залишився в загоні рядовим бійцем. Потім він часто розповідав Махнові, що походив із збіднілого дворянського роду. Нестор не вірив цьому доти, поки Єрмократьєв у 1919 році не перекинувся на бік Денікіна, за що й був розстріляний махновцями.

Успіхи окрилювали Махна. Несподіваність удару, паніка і розгубленість у стані противника приносили перемоги. Побутує думка, нібито у цей період отаман був рівним серед рівних, завжди підкорявся рішенню більшості, на загальних підставах брав участь в обговоренні бойових операцій.