- •Штонь о. П., Буда в. А. Курсова робота з української мови. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2002.— 64 с вступ
- •Вибір теми й опрацювання відповідної наукової літератури
- •Поради щодо бібліографування
- •Читання й конспектування
- •2. Особливості виконання курсових робіт різних типів
- •2.1. Загальна характеристика реферативних робіт
- •2.2. Методичні поради стосовно написання робіт дослідницького типу
- •Опрацювання мовного матеріалу
- •2.3. Специфіка виконання курсових робіт залежно від об'єкта дослідження
- •Рекомендована література Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія. Лінгвостилістика
- •Ономастика й діалектологія
- •Фонетика, орфоепія
- •Словотвір
- •Морфологія
- •Синтаксис
- •3. Вимоги до тексту курсової роботи
- •3.1.4. Вступ
- •3.1.5. Основна частина
- •3.1.6. Висновки
- •3.2.2. Нумерація
- •Розділ 2 Характеристика мисливської лексики, її стилістичних функцій у гуморесках Остапа Вишні
- •2.1. Класифікація мисливської лексики
- •3.2.3. Ілюстрації
- •3.2.4. Таблиці
- •3.2.5. Посилання
- •3.2.6. Список використаних джерел
- •3.2.7. Додатки
- •Література
- •Додатки
- •Розділ 1
- •Семантико-граматичні розряди фо
- •Та їх основні структурні моделі
- •У романі "чотири броди"
- •Розділ 2 синонімія фразеологічних одиниць роману "чотири броди"
- •Розділ з відбиття матеріального й духовного життя народу у фразеологізмах
- •Висновки
- •Список використаної літератури
Вибір теми й опрацювання відповідної наукової літератури
Першим етапом виконання курсової роботи, зрозуміло, є вибір теми та консультація наукового керівника. На вступній консультації студент одержує загальні настанови щодо роботи над темою: визначається обсяг конкретного мовного матеріалу, що стане предметом дослідження, з'ясовуються актуальність і новизна запропонованої проблеми, мета і поетапні завдання наукового пошуку, окреслюються попередній план роботи та необхідна література.
Самостійна ж робота студента над темою починається зі складання бібліографії. Добір літератури здійснюється у такий спосіб:
Найбільш важливі праці рекомендує керівник під час вступної консультації.
Студент переглядає каталог у бібліотеці свого навчального закладу та в інших книгозбірнях, складає картотеку монографій, статей, що стосуються теми дослідження.
Студент звертається до бібліографа, щоб одержати додаткові відомості про наукову літературу з теми.
Вивчаючи роботи з визначеної теми, студент складає список праць, на які посилаються автори, або виписує їх із поданого переліку джерел.
Дослідник звертається до бібліографічних покажчиків, довідників, бюлетенів.
Поради щодо бібліографування
Бібліографічні записи найбільш зручно робити на спеціальних (каталожних чи бібліографічних) картках, придбаних або виготовлених самостійно із цупкого паперу розміром 7,5 на 12,5 см. У зошиті робити такі записи не бажано, бо це завдасть зайвого клопоту під час кінцевого оформлення курсової роботи, коли необхідно буде подати список літератури, складений за алфавітом.
Послідовність запису у бібліографічній картці така:
Прізвище та ініціали автора (авторів, якщо їх кілька).
Із нового рядка записується без скорочень і змін назва праці.
Після назви з нового рядка подаються вихідні дані (місто видання, назва видавництва, рік видання, кількість сторінок).
Під час написання курсової найчастіше доводиться мати справу із книжками, збірниками, журналами. Особливості їх бібліографічного опису подано у Додатку 3.
Після того, як література з теми зібрана, необхідно з'ясувати, чи є вона у місцевих книгосховищах. Для цього, розклавши картки за абеткою, треба перевірити за алфавітним або систематичним каталогами наявність потрібних книг у бібліотеці. Під час бібліографічних записав на картках доцільно зазначати шифри, під якими подані ті чи інші книжки в каталозі. Це дозволить значно зекономити час. Адже якщо студент звірить свою картотеку із наявною у конкретній бібліотеці й зафіксує шифри, то йому не доведеться щоразу під час замовлення книги знову звертатися до каталогів.
Читання й конспектування
Зібравши всю необхідну літературу, студент ґрунтовно вивчає і конспектує її. У якому ж порядку варто ознайомлюватися із потрібними джерелами? Звичайно, цей порядок визначається чинниками, які не залежать від студента: наявністю літератури, доступністю вільних екземплярів. Але завжди треба мати на увазі, що при написанні будь-якої курсової роботи постане необхідність простежувати розвиток мовознавчих поглядів, концепцій, тобто подавати хронологію становлення ідей. Тому доцільно, опрацьовуючи літературу, дотримуватися хронологічного принципу ознайомлення із науковими джерелами [1, 17].
Результатом опрацювання літератури є два види матеріалів: конспекти й виписки. Подамо окремі поради щодо цих видів записів.
1. Конспектуючи будь-яку працю, студент повинен пам'ятати, що відшукувати в ній найважливіші думки буде значно легше, якщо при читанні звертати увагу на манеру викладу думок окремими авторами — від загального до конкретного чи навпаки. Залежно від цього головні думки, тези, ідеї подаються на початку або в кінці абзаців.
2. У конспекті основні положення необхідно викладати словами автора.
Якщо ж між кількома його думками пропущено ланку менш суттєвих доказів чи роздумів, то для збереження логічного зв'язку можна пропущені думки передати своїми словами, обов'язково позначивши, на яких сторінках опрацьовуваного джерела знаходяться занотовані твердження, висновки тощо.
3. На відміну від конспектів, виписки — це дослівно виписані цитати із вказівкою джерела. Вони зазвичай значно менші за обсягом.
4. Обидва види записів доцільно робити не в зошиті, а на "картках" — окремих аркушах паперу будь-якого формату (можна скористатися стандартними аркушами, сторінками із зошита, бібліографічними картками та ін.). Пізніше це дозволить тематично згрупувати такі записи, об'єднати їх за хронологією розвитку ідей, за спільністю чи відмінністю висвітлення окремих питань тощо. Техніка оформлення карток проста, але вона дає змогу зекономити час при подальшому оформленні роботи, а також допомагає поступово накопичувати матеріал для майбутніх досліджень. Наведемо опис найбільш поширеної форми картки, пропонованої авторами одного з навчально-методичних посібників [1, 19]. Звичайний аркуш ділять на чотири частини: у лівому верхньому куті залишають місце для точного бібліографічного запису роботи, яка опрацьовується; у правому куті коротко вказують зміст чи вузьку тему, якої стосується запис; ліворуч по всій довжині аркуша залишають поля для власних зауважень, порівнянь тощо; основна площа картки відводиться для конспектування чи виписок. Усі записи роблять з одного боку аркуша. При цитуванні авторський текст беруть у лапки, у кінці зазначають номер сторінки. Якщо ж текст переходить із однієї сторінки на іншу, то нумерацію сторінок зручно подавати на полях, а в тексті цей перехід позначати двома вертикальними рисками. Зрозуміло, що така методика запису має багато переваг: а) вона дає можливість швидко згрупувати записи, що мають спільну тематику (для цього досить зібрати усі картки, орієнтуючись на зміст написаного у правому верхньому куті); б) при остаточному оформленні роботи точно фіксується бібліографічний апарат — посилання, цитування (при цьому орієнтуються на лівий верхній кут, де подано вихідні дані роботи, номер сторінки вказується залежно від записів на полях чи в кінці цитати); в) власні позначки на полях дозволяють у процесі роботи над літературою простежити особливості трактування окремих питань і фактів, виявити своє ставлення до них.
Прикладом може слугувати подана нижче картка — фрагмент конспекту праці Сергія Єфремова "Історія українського письменства" (до курсової роботи "Особливості поетичного синтаксису Павла Тичини").
Опрацьовуючи таким чином літературу, треба завжди зазначати, які виділення — шрифтом, розрядкою тощо — є в книзі, а які належать тому, хто конспектує. Це треба робити для того, щоб при цитуванні виписок у курсовій роботі зауважити, кому належать виділення: авторові цитованого джерела (підкр. авт.) чи авторові курсової (підкр. мною (нами). — початкові літери імені та прізвища), як це показано у наведеному вище прикладі.
Необхідно зважати на те, що, конспектуючи праці, написані іноземною мовою, не варто їх відразу перекладати. Адже не все із виписаного буде використано у курсовій роботі, та й під час такого перекладу можна припуститися помилок, неточностей, для виправлення яких доведеться знову повертатися до оригіналу. Цитуючи перекладені тексти, обов'язково слід зазначати, кому належить переклад — авторові курсової чи науковцям, які наводять інтерпретацію іншомовного фрагмента.
Єфремов CO. Історія укра- |
| ||
їнського письменства. - К.: |
Безсполучникові складні речення | ||
"Феміна", 1995.-688 с. |
| ||
Пор.: Коваль А.П. |
"3 суто Гейнівською трактовкою він виллє інтимні | ||
Практична стилістика сучас- |
свої переживання, ніби уриваючи, пересипаючи | ||
ної української літерат. мо- |
скороминущі враження іншими, ще бистрішими, | ||
ви. - К.: Вища школа, 1987. - |
що аж слово за ними не встигає, поспішаючи, вер- | ||
С.218 (про лаконічність, енер- |
таючись назад до перебутого, та не спопелілого | ||
гію і силу вислову безспо- |
ще в душі почування. | ||
лучникових конструкцій) |
Подивилась ясно, — заспівали скрипки! | ||
|
Обняла востаннє, — у моїй душі. ..."(620). | ||
|
"...вміє Тичина кинути глибоко символічний образ, | ||
|
надаючи найзвичайнісінькій події щось значуще, | ||
|
якийсь внутрішній зміст. І майстерність цього ма- | ||
|
люнку - саме в його надзвичайній прос- | ||
|
тоті та лаконічності (підкр. нами. -О.Ш.). | ||
|
Гаптує дівчина й ридає - | ||
|
Чи то ж шиття! | ||
|
Червоним, чорним вишиває | ||
|
Мені життя" (620). | ||
|
"Іноді виноситься поет на вершки справді трагіч- | ||
|
ного, страшного .. глибокого й нерозгаданого в | ||
620ІІ621 |
своїх суперечностях, яких гримаси доводиться | ||
|
зворушеною душею спостерігати людині. 11 |
| |
|
Одчиняйте двері - | ||
|
Наречена йде! | ||
|
Одчинились двері - | ||
|
Горобина ніч! | ||
|
Одчинились двері - | ||
|
Всі шляхи в крові!" (621). |
Слід також наголосити на тому, що виконання наукової роботи із лінгвістичних дисциплін зазвичай вимагає самостійного аналізу певного мовного матеріалу. Тому помиляються студенти, котрі шукають у прочитаній книзі чи статті матеріал, який можна буде без істотних змін використати у своїй роботі. Із цього приводу варто навести таку думку: " У наукових джерелах треба виявляти принципи, методи для самостійного аналізу мовного матеріалу. Наприклад, готуючись до виконання роботи на тему "Порівняльні звороти в романі "Чотири броди" М.П.Стельмаха", студент або зовсім не знайде, або знайде в літературі дуже мало матеріалу, що стосується безпосередньо мови роману видатного українського письменника.
Виконавець цієї роботи повинен спочатку ознайомитися із структурою, семантикою і стилістичними функціями порівняльних зворотів у творах художньої літератури, засвоїти певні принципи аналізу мовних явищ роману, враховуючи зміст, особливості образної системи твору, що зумовлюють вибір автором відповідних мовних явищ, засобів" [10, 6].
Додамо, що одночасно із роботою над літературою триває збирання й опрацювання фактичного мовного матеріалу, який є предметом дослідження, аналізу. Якщо ж курсова має реферативний характер, то студентові слід зосередитися лише на накопиченні та систематизації наукового матеріалу, необхідного для розкриття теми.