1.2. Основні функції, особливості та класифікація проблемного навчання

Функція проблемного навчання полягає в тому, щоб познайомити учнів з методами наукового пізнання, навчити творчому придбання та застосування знань і умінь. Оволодіння досвідом творчої діяльності не самоціль навчання, а один із засобів виховання творчої особистості. Проблемне навчання спрямоване на формування здібностей до творчої діяльності і потреби в ній. Для того щоб проблемне навчання в школі було оптимальним у цьому відношенні, недостатньо включити в процес навчання випадкову сукупність проблем і проблемних завдань. Система проблем повинна охоплювати всі основні їх типи, властиві кожній області знання, важливі для загальної освіти методи пізнання; характеристики творчої діяльності повинні відрізнятися поступово зростаючою складністю.

Проблемне навчання впливає на хід всього навчального процесу, але не можна все навчання зробити проблемним, так як, по-перше, цілі проблемного навчання не вимагають використання всього навчального матеріалу. По-друге, у змісті освіти є багато складних питань, недоступних для самостійного проблемного засвоєння учнями. Нарешті, є багато матеріалу, який необхідно просто запам'ятати. Ось чому в кожному конкретному випадку треба вирішувати питання про доцільність використання проблемного навчання.

Основні функції і відмінні ознаки (особливості) проблемного навчання були сформульовані М.І. Махмутовим. Він поділяє їх на загальні та спеціальні.

Загальні функції проблемного навчання:

• засвоєння учнями системи знань і способів розумової і практичної діяльності;

• розвиток інтелекту учнів, тобто їх пізнавальної самостійності і творчих здібностей;

• формування діалектико-матеріалістичного мислення школярів;

• формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Спеціальні функції проблемного навчання:

• виховання навичок творчого засвоєння знань (застосування системи логічних прийомів або окремих способів творчої діяльності);

• виховання навичок творчого застосування знань (застосування засвоєних знань у новій ситуації) і умінь вирішувати навчальні проблеми;

• формування і накопичення досвіду творчої діяльності (оволодіння методами наукового дослідження, вирішення практичних проблем і художнього відображення дійсності)

• формування мотивів навчання, соціальних, моральних та пізнавальних потреб.

Кожна із зазначених функцій здійснюється в різноманітній практичній і теоретичній діяльності школяра і залежить від обліку характерних особливостей проблемного навчання, які одночасно є і його відмінними ознаками.

Перша і найважливіша особливість - це специфічна інтелектуальна діяльність учня по самостійному засвоєнню нових понять шляхом вирішення навчальних проблем, що забезпечує свідомість, глибину, міцність знань і формування логіко-теоретичного та інтуїтивного мислення.

Друга особливість полягає в тому, що проблемне навчання - найбільш ефективний засіб формування світогляду, оскільки в процесі проблемного навчання складаються риси критичного, творчого, діалектичного мислення. Самостійне вирішення проблем учнями одночасно є і основною умовою перетворення знань у переконання, так як тільки діалектичнийпідхід до аналізу всіх процесів і явищ дійсності формує систему міцних і глибоких переконань.

Третя особливість випливає з закономірною взаємозв'язку між теоретичними і практичними проблемами і визначається дидактичним принципом зв'язку навчання з життям. Зв'язок з практикою і використання життєвого досвіду учнів при проблемному навчанні виступають не як проста ілюстрація теоретичних висновків, правил, а головним чином як джерело нових знань і як сфера докладання засвоєних способів вирішення проблем у практичній діяльності. З цієї причини зв'язок з життям служить найважливішим засобом створення проблемних ситуацій і (безпосереднім або опосередкованим) критерієм оцінки правильності рішення навчальних проблем.

Четвертої особливістю проблемного навчання є систематичне застосування вчителем найбільш ефективного поєднання різноманітних типів та видів самостійних робіт учнів. Зазначена особливість полягає в тому, що вчитель організовує виконання самостійних робіт, що вимагають як актуалізації раніше придбаних, так і засвоєння нових знань і способів діяльності.

П'ята особливість визначається дидактичним принципом індивідуального підходу. При проблемному навчанні індивідуалізація обумовлена наявністю навчальних проблем різної складності, які кожним учнем сприймаються по-різному. Індивідуальне сприйняття проблеми викликає розбіжності у її формулюванні, висунення різноманітних гіпотез і знаходження тих чи інших шляхів їх докази.

Шоста особливість полягає в динамічності проблемного навчання (рухомий взаємозв'язку його елементів). Ця особливість обумовлена динамічністю самої проблеми в основі якої завжди лежить протиріччя, властиве кожному явищу, факту дійсності.Динамічність проблемного навчання полягає в тому, що одна ситуаціяпереходить в іншу природним шляхом на основі закону взаємозв'язку і взаємозумовленості всіх речей і явищ навколишнього світу.Як вказують дослідники, в традиційному навчанні динамічності немає, замість проблемності там переважає «категоричність».

Сьома особливість полягає у високій емоційності активності учнів, зумовленої, по-перше, тим, що сама проблемна ситуація є джерелом її порушення, і, по-друге, тим, що активна розумова діяльність учня нерозривно пов'язана з чуттєво-емоційною сферою психічної діяльності. Самостійна розумова діяльність пошукового характеру, пов'язана з індивідуальним «прийняттям» навчальної проблеми, викликає особисте переживання учня, його емоційну активність.

Восьма особливість проблемного навчання полягає в тому, що воно забезпечує нове співвідношення індукції та дедукції і нове співвідношення репродуктивного і продуктивного засвоєння знань.

Перші три особливості проблемного навчання мають соціальну спрямованість (забезпечують міцність знань, глибину переконань, вміння творчо застосовувати знання в житті). Інші особливості носять спеціально-дидактичний характер і в цілому характеризують проблемне навчання.

Проблемна ситуація - це стан пізнавальних труднощів, які залучають учнів до самостійного пізнання елементів нової теми. Проблемна ситуація, яка виникає в учбовій діяльності, може викликати стан емоційного піднесення, активності учня, інтересу до навчання, адекватної оцінки учнем своїх інтелектуальних можливостей, а також стан незадоволеності, напруги, труднощів, негативного відношення до виконання навчального завдання, неадекватну самооцінку, що в кінцевому результаті може бути однією з причин невстигання учня. Властивістю проблемної ситуації є здатність викликати зацікавленість у прийнятті і вирішенні проблем. Якщо проблемна ситуація привертає увагу учнів, викликає зацікавленість, значить проблему прийнято, учень зацікавлений у ній і готовий до її вирішення. [11, С.4]

У дидактиці проблеми класифікують за галуззю і місцем виникнення, за роллю в пізнавальному процесі, за способом їх вирішення.

За галуззю і місцем виникнення розрізняють такі навчальні проблеми:

1) предметні - виникають в межах одного предмета і розв'язується засобами і методами цього предмета;

2) міжпредметні - виникають у навчальному процесі в результаті міжпредметних зв'язків і зв'язку навчання з життям; вирішуються методами різних предметів;

3) урочні - умовно їх можна назвати навчальними, виникають безпосередньо під час уроку; вирішуються колективно або індивідуально під керівництвом учителя;

4) позаурочні - виникають у процесі виконання домашніх завдань, у позакласній роботі, в життєвому досвіді учнів; вирішуються переважно індивідуально, в окремих випадках - у класі, в колективі.

Залежно від ролі в навчальному процесі проблеми поділяють на:

1) основні - на початку уроку вчитель ставить основну проблему уроку (тему), яка активізує пізнавальну діяльність учнів щодо всього матеріалу уроку. Нерідко це єдина проблема, розв'язання якої забезпечує успішне вивчення всієї теми;

2) допоміжні - основна проблема інколи непосильна для самостійного розв'язання, тому вчитель ділить матеріал на частини і ставить допоміжні проблеми. Це дає змогу не лише поетапно вирішувати проблему, а й формує самостійність.

Щодо способів розв'язання виділяють такі проблеми:

1) фронтальні - проблеми, які ставлять перед усім класом і вирішують зусиллями всіх учнів;

2) групові - вирішуються окремою групою учнів. Групи можуть розв'язувати одну загальну або кожна свою окрему проблему;

3) індивідуальні - проблеми, які ставить сам учень або вчитель, але, як правило, вирішує учень самостійно [27, с.214-219].