1. Актуалізація опорних знань.

2. Повідомлення теми, мети, мотивація навчальної діяльності.

3. Оголошення плану лекції, списку літератури.

4. Розповідь учителя (власне лекція).

5. Повідомлення учнів (заздалегідь підготовлені за завданням учителя (до 5 хв).

6. Використання ТЗН, наочності.

7. Бесіда на сприймання матеріалу.

8. Підсумок.

Готуючись до лекції, учитель не лише добирає навчальний матеріал, а й призначає учнів, які будуть разом із ним готувати її. Він продумує завдання для кожного члена творчої групи. Учням можна запропонувати, наприклад, оформити дошку (написати тему, епіграф, план лекції, цитати, дати тощо); оформити виставку книжок (видання творів письменника, творчість якого вивчається, наукової літератури, мемуарів, епістолярної спадщини тощо); підготувати плакати з висловлюваннями та відгуками про письменника та його творчість сучасників, критиків; оформити змінний стенд «Сьогодні на уроці…»; вивчити напам’ять вірші, які прозвучать під час лекції: бути співдоповідачами.

Необхідно чітко продумати виконання тих чи інших завдань під час лекції; продумати, складатимуть учні план самостійно чи давати його у готовому вигляді, які частини лекції прослухають, а які будуть конспектувати чи складати тези. Вчитель повинен визначитися із обсягом лекційного матеріалу відповідно до відведеного на лекцію часу.

Власне лекція складається із таких частин:

- вступної, яка повинна привернути увагу учнів до теми й зацікавити нею;

- основної, де розкривається зміст теми, обґрунтовуються її теоретичні положення;

- заключної – підбиваються підсумки, робляться висновки та узагальнення.

Лекціями не можна зловживати, до неї треба ретельно готуватися. Лекція вчителя – це його творча робота, яка повинна бути для учнів переконливим прикладом – імпульсом до самостійного творення.

Диспут. Слово походить від латинського «розмірковую, суперечка». Диспут та дискусія дуже близькі, але дискусія може виникнути спонтанно, а диспут – це форма заняття на основі заздалегідь підготовленої дискусії і попередньо складеними запитаннями.

Мета диспуту – дати учням колективно знайти шлях до істини. Типи диспутів – диспут-роздум, диспут-узагальнення, диспут-пошук, диспут-літературознавче дослідження, диспут-психологічне дослідження.

Етапи підготовки до диспуту:

1 Етап – підготовчий – визначаємо предмет дискусії, формулюємо мету, розробляємо питання для обговорення.

2 етап – основний – в основі дискусії лежить зіткнення різних поглядів, тому необхідно продумати можливі варіанти розв’язання передбачуваних для обговорення запитань.

3 етап – підсумковий – осмислення сказаного і почутого.

Диспут можна проводити із 7 класу, елементи дискусії уводимо з 5 класу.

Підготовка до уроку-диспуту вимагає особливої ретельності, а також часу (приблизно 2 тижні).Учням заздалегідь оголошуємо тему, список рекомендованої для самостійного опрацювання літератури, план диспуту варто розмістити на змінному стенді в кабінеті української літератури. Під час підготовки до уроку-диспуту важливо частину классу налаштувати опонентами до традиційно усталеної думки чи позиції.

Структура уроку-диспуту:

1. Повідомлення теми, мети уроку, мотивація навчальної діяльності.

2. Оголошення плану диспуту, а також правил ведення дискусії.

3. Власне диспут (обговорення заздалегідь запропонованих питань за планом).

4. Підсумок уроку.

Продумуючи запитання для обговорення під час диспуту, вчитель повинен пам’ятати, що вони повинні бути проблемного характеру і не передбачати однозначну відповідь – «так» чи «ні». Для обговорення пропонуємо не більше 5 питань. У формі диспуту не можна вивчати новий матеріал. Диспут для закріплення, узагальнення та систематизації буде ефективним. Можна проводити урок-диспут на основі одного, двох чи кількох творів як української, так і світової літератури.

Власне диспут проводить сам учитель, скеровує обговорення в певне русло, аби досягти поставленої мети. У процесі підготовки він може обширні питання розбити на підпитання, яким й буде скеровувати дитячі думки.

Наприклад: І.Франко «Украдене щастя».