Лекція №6

Тема: Активні форми викладання літератури.

План

1.Урок-лекція, особливості його проведення.

2.Урок-семінар, специфіка його проведення.

3.Урок-диспут, методика його проведення.

4.Нестандартний урок, особливості його проведення.

5. Проблемність у навчанні. Шляхи створення проблемних ситуацій.

Література

1. Активные формы преподавания литературы: Лекции и семинары на уроках в старших классах / Р.И.Альбеткова, Л.П.Гладкая и др..; Сост. Р.И.Альбеткова.-М.: Просвещение, 1991. – 175 с.

2.Дарієнко Л. Старшокласник як співавтор уроку: Методичні поради // Українська мова та література. – 2005. – №45. – С.8-10.

3.Демчук О. Нестандартні уроки літератури, 9-11 класи. – Тернопіль: підручники і посібники, 2000. – 144 с.

4. Демидчик А. Вчити мистецтву розкриття смислів твору: Система уроків, 11 клас (урок-лекція з елементами бесіди, урок-діалог) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах. – 2005. – №5. – С.36-44.

5. Дибка Л. Урок – гендерне дослідження. // Дивослово. – 2007. - №2. – С.12-16.

6. Єсаульцева Л. Література розстріляного відродження: Опорні конспекти // Українська мова та література. – 2005. – №15. – С.28-32.

7. Жуковець З. Сім струн душі: Урок-відкриття "Світ поезії Миколи Вінграновського" // Українська література в загальноосвітній школі. – 2005. – №10. – С.19-20.

8. Загарук О. Про конфлікт між людськими ідеалами у романах «Собор» та «Диво». Як провести урок-семінар в 11-му класі. // Українська мова та література. – 2005. - №11. – С. 15-17.

9. Ковальчук О., Мозолюк Б. Уроки активного співробітництва: диспути, конференції, проблемні семінари. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1992.

10. Кондрацова Л., Кондратов М. Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою фашистських катів: Бінарний урок з української літератури та історії України в 11 класі // Дивослово. – 2005. – №5. – С.13-17.

11. Кумейська Н. Василь Барка "Жовтий князь": Урок історико-літературознавче дослідження в 11 класі // Дивослово. – 2005. – №1. – С.27-28.

12. Мартинець А.М. Сучасний урок зарубіжної літератури. – Х.: Вид. група «Основа», 2005. – 176 с.

13. Микитюк І. Принципи проблемності у викладанні літератури // Дивослово. – 2005. – №1. – С.20-23.

14. Наукові основи методики літератури. // За ред. Н.Й.Волошиної. – К.: Ленвіт,2002. – С. 142-151.

15.Пультер С. До питання впровадження нових освітніх технологій у середній та вищій школі // Дивослово. – 2005. – №3. – С.2-4.

16.Сергієнко А. Методика використання групового навчання на особистісно зорієнтованому уроці української літератури // Українська мова і література в школі. – 2005. – №1. – С.31-34.

17.Сергієнко А. Методика використання технологій групового навчання на особистісно орієнтованому уроці української літератури // Українська мова і література в школі. – 2005. – №1. – С.31-34.

18 Шкільна лекція у поєднанні з іншими методами та прийомами. –К., 1986.

19. Шмулик С. Диспут як форма уроку літератури. // Українська мова та література. – 2005. - №11. – С.13-15.

Узагальнення практичного досвіду вчителів-практиків дало можливість визначити, що найефективнішими формами викладання літератури є лекція, семінар, диспути, бесіди тощо. Зупинимося коротко на кожному виді роботи.

Лекція. На сьогодні вчені не дійшли висновку: лекція – це метод, прийом, форма роботи. В основі лекції лежить репродуктивний метод навчання літератури, який спрямований на те, щоб відтворювати, відновлювати те, що зберегла пам’ять. Головне завдання вчителя під час застосування названого методу – дати учням знання в готовому вигляді й зорієнтувати їхні зусилля на запам’ятовування відповідної інформації. Тому в методичній літературі його називають ще викладацьким або репродуктивно-творчим. Домінуючими прийомами реалізації методу є слово, розповідь, лекція вчителя.

Слово й розповідь учителя – це прийоми роботи, які найчастіше використовуються в середніх класах; лекція ж - прийом репродуктивного методу – тільки у старших класах.

Слово вчителя використовується, коли необхідно дати учням коротеньку інформацію. Ним учитель розпочинає урок (вступне слово вчителя), Підбиває підсумки певного етапу чи всього уроку (підсумкове слово вчителя), дає необхідну інформацію протягом уроку (пояснення вчителя).

Розповідь учителя – це прийом, до якого вчитель вдається подаючи біографічну довідку, що безпосередньо стосується до виучуваного твору, факту громадсько-історичного плану, що лягли в основу твору, історико- культурні й літературні явища життя, історико-порівняльні паралелі української та світової літератур, типологічно схожі моменти в обох літературах, переказ окремих епізодів твору, що не вивчається текстуально.

Готуючись до розповіді, вчитель повинен скласти план, тези, конспект, добирає наочність. Важливо, щоб початок розповіді зацікавив учнів, спонукав їх до творчої діяльності.

У старших класах розповідь учителя поступово розширюється набуває ознак лекції.

Педагогічною суттю методу лекції є логічно послідовний виклад навчального матеріалу вчителем. Живе слово вчителя – засіб збудження інтересу до літератури. Не випадково багато уваги лекції приділяли К.Ушинський, В.Острогорський, М.Рибникова, Т.Бугайко, Ф.Бугайко та ін.

Лекція – це один з най економніших способів передачі інформації: за короткий час можна охопити значний за обсягом матеріал, викласти його послідовно, аргументовано, доказово, зробити висновки. Але лекція має свої обмежені можливості у засобах активізації учнів, утруднює зворотний зв’язок учителя й учнів, індивідуальну роботу в класі. Учень виступає переважно об’єктом впливу, а суб’єктом дії. Мало ефективна лекція і в плані формування в учнів потрібних навичок.

До лекції звертаємося тільки у старших класах, коли навчальний матеріал відсутній чи його занадто багато і він складний для учнів певного віку і рівня підготовки.

Шкільна лекція відрізняється від академічної лекції ВНЗ. Як відомо, учень старших класів ще не вміє швидко писати, виділяти головне в почутому, засвоювати інформацію в повному обсязі. Тому вчитель повинен дотримуватися певних вимог, застосовуючи лекцію: науковість, чіткість викладу, емоційність, доступність для сприймання учнями, пізнавальний характер, виховна спрямованість. Шкільна лекція враховує рівень розвитку учнів, їхню психіку, мислення; вона проста за будовою, лапідарна, хоч певною мірою наукова, бо охоплює основи наук. Важливі елементи структури шкільної лекції - це аналіз і оцінка; узагальнення і висновки. Вона відіграє неабияку роль у загальному розвитку школярів: дає можливість охопити доволі широкий спектр матеріалу і викласти його за порівняно незначний відрізок часу, прищеплює учням навички логічного мислення, привчає аргументувати свої судження.

Лекція може бути результативною і ефективною за умов:

- по-перше, правильного вибору навчального матеріалу, оскільки методом лекції зручно вивчати ті теми, що містять матеріал, невідомий чи мало відомий учням, або охоплює велику кількість матеріалу;

- по-друге, включення в структуру лекції проблемних запитань і завдань, створення проблемних ситуацій, чим пояснюється , що розвиває характер навчання;

- по-третє, з метою активізації навчальної діяльності під час сприймання нової інформації застосування коротких записів у вигляді тез, конспектів, плану;

- по-четверте, лекторської майстерності вчителя.

Мова вчителя під час лекції повинна бути виразною, образною, з дотриманням норм літературної вимови, з використанням прислів’їв та крилатих висловів, уривків з пісень, цікавих фактів. Швидкість розповіді повинна становити 120- 150 слів за хвилину. Темп лекції змінюється залежно від змісту матеріалу: важливі теоретичні положення повідомляються повільніше, фактичний матеріал – швидше.

Б. Степанишин називає такі типи шкільної лекції:

- вступна;

- настановча;

- оглядова;

- лекція-розповідь;

- лекція - уявлювальна літературна мандрівка;

- асоціативна;

- підсумкова (узагальнююча).

Структура уроку-лекції: