Вибір претендентів на входи, виходи і управляючі фактори ( Х , Y , U ) повинен задовільняти наступним вимогам :

•вибираються тільки ті фактори, стан котрих впливає на реалізацію цілі в об`єкті;

Виходячи з цього формується ряд претендентів, які можуть і не ввійти в модель. Скласти таку проранжовану послідовність факторів при відсутності моделі об`єкта можна, наприклад, за допомогою спеціалістів-експертів.

Для ранжування всіх факторів моделі можна використати, наприклад, метод експертних оцінок. Суть методу заключається в тому, що шляхом тестувань експерти-спеціалісти присвоюють певним параметрам (вхідним, вихідним і управляючим) різні ранги по степені їх впливу на один чи декілька критеріїв.

Даний метод має дві модифікації :

1.метод безпосереднього ранжування;

2.метод парних порівнянь.

Впершому випадку експерти відразу присвоюють факторам ранги. Другий метод використовує парне ранжування факторів, що спрощує задачу експерта, однак вимагає подальшої обробки ряда для його повного ранжування.

2.6Визначення раціонального числа входів і виходів об`єкта.

Описаним вище шляхом отримують проранжовані ряди

параметрів входу, вихоу і управління моделі :

x1 > x2 >...> xn u1 > u2 >...> uq y1 > y2 >...> ym

11

Вибір раціональних чисел n*, q* і m* що характеризують розмірність моделі також проводять експертними методами. Для цього починають з мінімального числа параметрів, тобто з найпростішої моделі F1= < n1, q1, m1 > . Всі наступні моделі, тобто (і+1)-ша модель визначається ранжуванням і вибором однієї з трійки Fi :

Fi`+1 =< ni +1,qi ,mi >; Fi``+1 =< ni ,qi +1,mi >; Fi```+1 =< ni ,qi ,mi +1 >

Таким чином, отримаємо послідовність моделей об`єкта F1, F2, ..., Fl ., розміщених по порядку їх уточнення і ускладнення. Тепер залишається з цього ряду вибрати ту модель, котра і буде ідентифікуватися. Це робиться за допомогою експертів. Якщо модель вибрана - Fz=(nz, qz, mz), то це означає що вибрані значення n*=nz , q*=qz , m*=mz .

2.7Визначення характера зв`язку між входом і виходом моделі.

Кінцева мета структурної ідентифікації - визначення виду

оператора моделі F. Цей оператор, перш за все характеризується кодом Α (п.1.1). Визначення кода А вимагає визначення чотирьох двійкових ознак : α, β, χ, δ. Із збільшенням кількості одиничок в цьому коді - зростає складність процедури ідентифікації.

Інколи, в окремих випадках складність моделі понижують наміренно. Так поведінка динамічного об`єкта можна описати статичною моделлю, якщо динаміка об`єкта не виражена надто яскраво. І якщо таке пониження незначне, а виграш в процедурі ідентифікації достатньо великий, такий вибір можна вважати оптимальним.

Приклад. Нехай динамічний об`єкт (А=1000) описується диференційним рівнянням вигляду

12

dydt + c*y = x(t)

Якщо параметр с* >0 великий або х(t) змінюється достатньо повільно, то цей об`єкт можна описати статичною моделлю виду y=cx(t), код якої А=0000 вже не містить одиниць і являється більш простішим.

Після вибору кода А моделі, наступним етапом іде параметрична ідентифікація.

2.8 Класифікація методів параметричної ідентифікації.

Структура моделі об`єкта, отримана на етапі структурної ідентифікації, породжує (або точніше вимагає використання) певний метод ідентифікації її параметрів.

Рис.3. Загальна структура методів ідентифікації.

Методи ідентифікації, представлені на рис.3, можна розрізняти по трьох класифікаційних ознаках, які кодують та характеризують метод :

13

де ξ, η, ζ - структурні ознаки, які можуть приймати два значення. По суті цими ознаками тільки позначається, а не характеризується метод ідентифікації :

1.Ознака активності - ξ. Якщо при реалізації метода можна задавати і змінювати певним чином стан входів об`єкта, тоді метод являється активним (ξ=1), в противному, коли метод спирається на дані отримані в режимі нормальної експлуатації - він являється

пасивним (ξ=0).

2.Ознака адаптивності - η. Якщо інформація про поведінку об`єкта використовується в процесі ідентифікації по мірі її поступлення, або циклічно, і при цьому значення ідентифікованих параметрів коректуються на кожному етапі поступлення інформації, тоді метод являється адаптивним (η=1), в противному - неадаптивний (η=0). Оскільки адаптивний метод дозволяє покращувати значення параметрів, його переважно використовують для ідентифікації “дрейфуючих” об`єктів, параметри яких повільно змінюються.

3.Ознака покроковості - ζ. Якщо ідентифіковані параметри в процесі адаптивної ідентифікації змінюються дискретно, то метод являється покроковим (ζ=1), в противному - неперервним (ζ=0).

Таким чином, за цими ознаками характеризують

структурні особливості метода ідентифікації, які визначаються специфікою об`єкта.

2.9 Методи параметричної ідентифікації моделі об`єкта.

Задача параметричної ідентифікації полягає в визначенні параметрів моделі, структура якої була визначена на попередньому етапі ідентифікації.

В Прикладі 1 параметрична ідентифікація зводиться до визначення коефіцієнтів c1, ... , ck при вибраній системі функцій.

Якщо структура моделі відома, оператор F(x) може бути представлений у вигляді

14