2. Зміст, суть функції планування, види планування.

Планування — головна функція менеджменту. Вона перед­бачає прогнозування, визначення цілей, стратегії, політики і завдань того чи іншого організаційного формування, тобто відповідає на запитання, які ставить ринкова економіка: що робити? Яким способом? Для кого? Планування включає на­самперед прийняття рішень, обгрунтування і чітке форму­вання напрямів дій, складання планів і графіків роботи на різні періоди (кілька років, рік, місяць, декаду, день). Тобто планування забезпечує основу для прийняття інтегрованих рішень і є життєво необхідним у кожній соціально-еконо­мічній системі.

Правда, серед деякої частини відомих державних діячів і зарубіжних менеджерів існує недооцінка функцій планування. Наприклад, колишній президент США Р. Рейган пише: "... Наша економіка — одне з великих чудес світу, і їй не потрібні плановики, вона існує тому, що виходить з принципів сво­боди. Мільйони людей зайняті своїми щоденними справами і самі вирішують, як вони хочуть працювати і жити, як хочуть тратити свої гроші, розпоряжаючись плодами своєї праці. Наша країна не відчуває потреби в "інженерах суспільства", або економістах-плановиках. Законом нашої економічної системи є попит і пропозиція, і право кожного вибирати свою справу, свій спосіб життя, де і як йому жити — кожен вільний в цьому, якщо не утискується право інших користуватися такими ж свободами" (Рейган Рональд. Жизнь по-американски.— М.: Новости, 1992, с. 207).

І все-таки багаторічний досвід глибоко переконує, що ви­соких практичних результатів досягають там, де добре поставлено планування — стратегічне, тактичне і оперативне.

Зростання наукового рівня планування досягається ши­роким використанням методів економічного прогнозування (на 20—30 років), введенням протягом багатьох років стратегічної відповідності цілей підприємства його потенцій­ним можливостям і шансам, переходом до бізнес-планів для складання бюджетів як інструментів вивчення альтернативних напрямів господарської діяльності та оцінки ефективності кожного з них.(Завадський)

Планування – це стадія процесу управління, на якій визначаються цілі діяльності, засоби, необхідні для цього, а також розробляються методи, які є найбільш ефективними в конкретних умовах. В командно-адміністративній системі планування на підприємстві виконувало роль інструмента постановки завдань підрозділам та розподілу ресурсів між ними для реалізації жорстко заданих зверху цілей. Воно також було засобом контролю і оцінки результатів та створювало основу для стимулювання праці працівників підприємства. В нових умовах господарювання плани не задаються підприємствам згори, ресурси підприємство знаходить самостійно, де конкурентну перевірку проходять не так товари, як системи планування, здатність менеджменту робити правильні висновки на основі наявної інформації і вчасно приймати виважені рішення. План стає основою діяльності підприємств всіх форм власності і розмірів, так як без нього неможливо забезпечувати узгодженість в роботі підрозділів, контролювати результати, визначати потреби в ресурсах, стимулювати трудову активність працівників на підприємстві. Сам процес планування дозволяє чіткіше формулювати цільові установки підприємства і використовувати систему показників діяльності, необхідну для майбутнього контролю результатів. Крім того, планування забезпечує чіткішу координацію зусиль структурних підрозділів і таким чином зміцнює взаємодію керівників різних служб організації. Це означає, що планування – це безперервний процес вивчення нових шляхів і методів удосконалення діяльності організації за рахунок виявлених можливостей, умов і факторів. Отже, плани не повинні мати директивний характер, а змінюватися у відповідності до конкретної ситуації.

Серед всіх функцій управління планування займає центральне місце, оскільки воно покликане строго регламентувати поведінку об’єкта в процесі реалізації поставлених перед ним цілей. Функція планування передбачає визначення конкретних задач кожному підрозділу на різні планові періоди і розроблення виробничих програм.

Планування відіграє важливе економічне значення, оскільки при формуванні виробничих програм необхідно враховувати всі види наявних ресурсів, вартість їх придбання, доставку, розподіл та раціональне використання. Тут виникає необхідність знаходження найбільш економічних, оптимальних рішень для реалізації поставлених цілей з мінімальними витратами чи втратами. Для цього використовуються економіко-математичні методи, за допомогою яких розробляються різні варіанти управлінських рішень.

Планування здійснює безпосередній вплив на рівень активізації діяльності керівництва та апарату управління. Висока якість розроблених програм з використанням ЕОМ та економіко-математичних методів, узгодженість з наявними матеріальними, фінансовими і трудовими ресурсами дозволяє ефективно керувати виробництвом.

Планування – це вид управлінської діяльності, який визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення. О.Є.Кузьмін розглядає два види планування: стратегічне планування, яке полягає у виборі стратегії розвитку організації та оперативне планування (планування реалізації стратегії), який логічним продовженням стратегічного планування та способом реалізації стратегії.

Стратегія – це курс розвитку організації. Стратегії класифікуються за різними ознаками:

• за ієрархією: загальнокорпоративна, портфельна, ділова, функціональна;

• за функціональною ознакою: маркетингова, фінансова, торговельна, соціальна тощо;

• за термінами реалізації: довгострокова, середньострокова, короткострокова;

• за стадіями економічного розвитку організації: зростання, обмеженого зростання, скорочення, ліквідації;

• за напрямами можливого розвитку організації: інтенсивний, інтеграційний, диверсифікаційний розвиток;

• за місцем організації в конкурентній боротьбі: лідер, претендент на лідерство, послідовник, новачок;

• за ступенем глобалізації (охоплення ринку): інтернаціоналізація, сегментація, регіоналізація;

• за ознакою наступальних дій: „партизанська війна”, випереджувальні удари, дії спрямовані на слабкі сторони конкурентів, одночасний наступ у кількох напрямах тощо.

Стратегічне планування – різновид управлінської діяльності, який полягає в реалізації комплексу заходів, пов’язаних із визначенням стратегії діяльності організації. Це набір дій і рішень керівництва, які обумовлюють розробку специфіч­них стратегій на допомогу організації в досягненні цілей. Тобто стратегічне планування - це інструмент, за допомогою якого «працюють» всі функції управління і весь процес прийняття рішень.

Пітер Лоранж визначає процес стратегічного планування, як "такий, що за­безпечує нововведення та зміни в організації в достатній мірі". Він класифіку­вав чотири основних види управлінської діяльності в межах функції планування:

1. Розподіл ресурсів.

2. Адаптація до зовнішнього середовища.

3. Внутрішня координація.

4. Організаційно-стратегічне передбачення.

Розподіл організаційних ресурсів проводиться в таких галузях, як фонди, кадри, фізичні матеріали та ін.

Адаптація до зовнішнього середовища поєднує всі дії стратегічного характе­ру, які покращують стосунки підприємства з його зовнішнім середовищем. Підприємству необхідно адаптуватися як до зовнішніх сприятливих мо­жливостей, так і до небезпек, стратегічних пасток.

Загальна мета внутрішньої координації діяльності підприємства — скласти уяву про дійсний стан справ на підприємстві, визначити власні сильні та слабкі сторони і досягти ефективної інтеграції внутріфірмових господарських операцій.

Передбачення організаційних стратегічних змін — це вміння враховуючи власний накопичений досвід та минулі помилки, навчатись на цьому досвіді і досягати професіоналізму в оцінці умов господарювання, аналізі їх дина­міки та тенденцій змін. (Пушкар)

Стратегічне планування охоплює декілька етапів:

1. Інформаційне забезпечення стратегічного планування (підбір, класифікація та підготовка до використання інформації щодо розроблення стратегії, при цьому важливим є використання сучасних інформаційних технологій).

2. Встановлення місії та цілей організації.

3. Вибір методів аналізу факторів внутрішнього і зовнішього середовища ( використовуються такі методи дослідження, як порівняння, еспертних оцінок, системного аналізу статистичного та соціологічного дослідження тощо).

4. Оцінка та аналіз факторів зовнішнього середовища.

5. Оцінка та аналіз факторів внутрішнього середовища (дає змогу оцінити сильні та слабкі сторони підприємства, важливим є також оцнювання конкурентоспроможності продукції).

6. Виконання розрахунків, обгрунтувань, проектних рішень (полягає у визначенні найважливіших показників, які найповніше характеризують очікувані стратегії).

7. Формування варіантів стратегій.

8. Вибір стратегії на засадах формування управлінського рішення.

9. Оцінка стратегії на предмет відповідності встановленим критеріям.

Одним з етапів стратегічного планування є визначення місії та цілей організації. Місія – це чітко виражена причина існування організації. Місія може охоплювати такі напрями:

• турботу про працівників;

• турботу про виробництво;

• політику зростання та фінансування фірми;

• виробничі технології;

• методи виходу і функціонування на ринку, пошуку потенційних ринків;

• задоволення потреб споживачів;

• публічне оголошення переконань і цінностей тощо.

Наприклад, місією автомобільної фірми, яку заснував Г.Форд, було проголошено забезпечення людей дешевим автомобільним транспортом; „Мотороли” – гідно служити задоволенню потреб суспільства, забезпечувати споживачів продукцією і послугами найвищої якості за помірні ціни.

Місія – це основна загальна мета організації, яка визначає чітко окреслену причину та необхідність її існування. Роль місії організації виражається також в тому, що вона:

• впливає на формування поглядів вищого керівництва на довгострокові плани розвитку організації;

• знижує ризик недалекоглядного управління та прийняття необґрунтованих рішень;

• полегшує підготовку організації до майбутніх змін;

• заохочує працівників до ефективної та злагодженої роботи;

• дає змогу керівникам середньої ланки формулювати цілі, завдання структурних підрозділів, які б відповідали намірам і розвитку організації в цілому;

• є механізмом, який стимулює організацію до розвитку в обраному напрямку;

• визначає наміри організації щодо потреб споживачів, ринків;

• деталізує статус організації, забезпечує напрям та орієнтири для визначення цілей і стратегій на різних рівнях організації.

Значення місії полягає в тому, що її формулювання, усвідомлення та проголошення організацією є важливим орієнтиром і критерієм оцінки її діяльності

Цілі – це конкретний очікуваний стан організації, вони бувають довгостроковими ( 5 і більше років), середньостроковими (1-5 років) і короткостроковими (до одного року).

Після вибору загаль­ної стратегії її необхідно реалізувати, об'єднавши з іншими організаційними функціями. Важливим механізмом цього є розробка планів та орієнтирів: так­тики, політики, процедур, правил, тобто планування реалізації обраної стратегії (оперативне планування).

Оперативне планування – різновид управлінської діяльності, який полягає в реалізації комплексу заходів, пов’язаних із розроблення оперативного плану з метою реалізації обраної стратегії.

Оперативне планування є логічним продовженням стратегічного планування. У літературі цей процес ще називають "плануванням реалізації стратегії", який складається з певних етапів. Зокрема, процес оперативного (поточного) планування охоплює 7 етапів:

• інформаційне забезпечення оперативного планування (підбір, класифікація та підготовка до використання інформації щодо формування системи планових параметрів);

• оцінка та аналіз сильних і слабких позицій організації (SWOT-аналіз);

• вибір і формування планових параметрів, тобто системи економічних, технологічних, соціальних та інших показників);

• формування бюджету (збалансованого плану надходжень і видатків);

• вибір адміністративних важелів (тактика- короткотермінові плани, політик – загальне керівництво до дій і прийняття рішень (орієнтація на уніфікацію деталей і вузлів автомобіля) , процедури – дії, які необхідно здійснювати в конкретних ситуаціях (інструкції з експлуатацї), правило – те, що повинно бути зроблено в конкретній ситуації (порядок підпису документу) тощо);

• формування альтернативних варіантів оперативних планів;

• вибір варіанта оперативного плану, який відповідає раніше обраній стратегії.

Зміст бізнес-планування

Формування бізнес-плану є важливим напрямом процесу планування в організації. Бізнес-план – це документ, який містить систему заходів чи програму дій, які пов’язані місцем і часом реалізації, узгоджені з метою і ресурсами та спрямовані на отримання прибутку. Основними його функціями є всебічне інформування про підприємство, надання характеристики особливостей його виробничого процесу та характеристики товарів чи послуг, обґрунтування прогнозу розвитку виробництва та підприємства в цілому, комплексне дослідження ринку відповідних товарів чи послуг тощо.

Бізнес-план складається з дев’яти розділів:

1. Вступ, тобто загальна характеристика майбутньої діяльності.

2. Характеристика продукції та аналіз ситуації у сфері майбутньої діяльності.

3. Оцінка ринку збуту і конкуренції.

4. Побудова стратегії маркетингу.

5. План виробництва.

6. Організаційний план.

7. Юридичний план.

8. Оцінка ризику і страхування.

9. Фінансовий план.

Бізнес план є необхідним як для самого підприємця, так і для його майбутніх партнерів, співробітників та інвесторів.