Загальний вплив двох чинників становить:

+ 1,214 + 1,206 = + 2,24 %.

Нарешті, визначимо рентабельність товарного випуску окремих видів продукції, яка вплинула на зниження показника рентабельності продукції (табл. 11.9). Цю залежність можна відобразити формулою

,

де Ці — ціна виробу, Сі — собівартість виробу.

Таблиця 11.9

Рентабельність окремих видів продукції за 2003—2004 рр.

Вид продукції	Ціна реалізації, тис. грн		Собівартість продукції, тис. грн		Рентабельність, %
	2003	2004	2003	2004	2003	2004	Відхилення
Фарба	350	441	217	311	61,3	41,8	–19,5
Лак	298	410	113	172	94,8	138,4	+43,6
Оліфа	252	349	110	127	129	174,8	+45,8

Рентабельність товарного випуску окремих видів продукції різко коливається в результаті різної матеріало- та трудомісткості їх виготовлення. По таких виробах, як лак і оліфа, рентабельність товарного випуску за звітний період зросла у порівнянні з планом по лаку на 43,6, по оліфі — на 45,8 пункта.

Рентабельність фарби знизилась на 19,5 пункта. На це вплинули зміни ціни та собівартості. Для виявлення кількісного впливу кожного чинника на кінцевий результат необхідно розрахувати умовний показник рентабельності за ціною у звітному та собівартістю у базисному періодах

.

Зміна продажної ціни привела до зниження рентабельності виробу на 10,52 пункта: 59,79 – 61,3 = –10,51 %.

Збільшення собівартості знизило рентабельність на 8,99 пункта: 41,8 – 0,79 = – 8,99 %.

Отже, аналіз рентабельності підприємства показав, що загалом на ньому відбулися позитивні зрушення у бік зростання основних показників рентабельності. За рахунок збільшення активів та реалізації продукції рентабельність активів зросла на 1,54 пункта. За рахунок зростання чистого прибутку, зменшення фондовіддачі та коефіцієнта фінансової залежності рентабельність власного капіталу збільшилася на 1,02 пункта. Завдяки збільшенню чистого прибутку та прискорення обороту коштів підприємства рентабельність інвестицій зросла на 2,42 пункта. Однак на підприємстві спостерігалося зменшення двох показників рентабельності — рентабельності обсягу продажу і рентабельності продукції. Зменшення рентабельності обсягу продажу на 12,94 пункта та рентабельності продукції на 17,24 пункта відбулося в основному через зростання собівартості продукції.

11.7. Система директ-кост як теоретична база аналізу витрат та оптимізації прибутку

В умовах самостійності функціонування підприємств, складності їх орієнтації в ринкових умовах господарювання суттєво зростає роль обліку та аналізу як єдиного інструмента для прийняття необхідних управлінських рішень. Проблема полягає в практичному застосуванні на підприємствах обґрунтованих прийомів і методів економічного аналізу, зокрема системи директ-кост.

Метод урізаної собівартості, або директ-кост, з’явився у 1953 р. у США. В Європі він отримав назву маржинальної бухгалтерії.

Системі директ-кост властиві такі особливості:

1. Поділ витрат на постійні і змінні. Це головна особливість директ-кост, основаного на поділі витрат на постійні та змінні, є те, що собівартість виготовленої продукції обліковується й планується тільки в частині змінних витрат. Постійні витрати збирають на окремому рахунку і із заданою періодичністю списують безпосередньо на дебет рахунку фінанссових результатів. Отже, постійні витрати не включають у розрахунок собівартості –виробів, а як витрати даного періоду списують на одержаний прибуток протягом того періоду, в якому вони були здійснені;

2. Об’єднання виробничого і фінансового обліку. По системі директ-кост облік і звітність на підприємствах організовані таким чином, що з’являється можливість регулярного контролю даних за схемою «витрати—обсяг—прибуток»;

3. Багатостадійність складання звіту про доходи.

Побудова звітів про доходи при системі директ-кост багатоступенева. Звіти включають два фінансових показники — маржинальний дохід та прибуток, які визначають за такою схемою.

Виділяють основну модель для аналізу прибутку і трьохступенчату. За змістом основна модель представляє собою (табл. 11.10):

Таблиця 11.10