Розділ іі Своп та операції зі свопами

Своп (від англ. swap – обмін, заміна) є угодою про обмін активів, процентних виплат, процентних ставок або інших характеристик, вказаних в угоді, з метою оптимізації структури капіталу компанії і отримання додаткового доходу. Угода між двома учасниками ринку про обмін у майбутньому платежами відповідно до умов угоди. Фактично своп полягає в зміні грошового потоку з одними характеристиками на грошовий потік з іншими характеристиками.

Своп — це угода між двома або більше сторонами про обмін ряду грошових потоків за визначений період часу в майбутньому.

Наприклад, сторона А може дати згоду на здійснення протягом п'яти років стороні Б щорічних платежів за фіксованою процентною ставкою, що підраховується у відношенні 1 млн дол. У обмін на це сторона Б може погодитися на щорічну виплату протягом п'яти років за плаваючою процентною ставкою, що підраховується із суми в 1 млн дол. Потоки готівки при цьому звичайно прив'язані до вартості боргового інструменту або ж до вартості іноземних валют. Таким чином, основними видами свопів є процентні свопи і валютні свопи. Сторони, що дають згоду на здійснення свопу, називаються протилежними сторонами.

Своп-ринок виник наприкінці 70-х років минулого сторіччя, коли трейдери, що здійснювали операції з валютою, винайшли і стали використовувати валютні свопи як засіб уникнути заходів регулювання британського уряду, що застосовувалися відносно переміщення іноземної валюти. Перший процентний своп датується 1981 р. — це була угода, укладена компанією IBM із Всесвітнім банком. Починаючи з цього часу своп-ринок швидко зростав.

Приблизно 80 % усіх свопів є процентними, 20 % — валютними. Причому у валютних свопах близько на 50% використовується долар США.

Свопи спеціально пристосовуються до потреб протилежних сторін угод. За бажанням потенційні протилежні сторони можуть почати буквально з чистого аркуша паперу, щоб потім розробити контракт, який би цілком задовольнив їхні конкретні потреби. Така угода, звісно, повніше задовольнить конкретні вимоги сторін, ніж продавані на біржі фінансові інструменти. Протилежні сторони свопу можуть вибрати виражену у валюті суму, незважаючи на фіксовані умови контрактів, які діють шодо продаваних на біржі інструментів. Сторони свопу обирають точний термін виконання своїх зобов'язань — саме той, що їм необхідний, і незалежно від пропозицій на біржі. Подібна гнучкість дає сторонам можливість проводити операції зі значно тривалішими термінами, ніж операції щодо продаваних на біржі фінансових інструментів.

Як зазначалося, своп-ринок виник значною мірою через те, що операціям із свопами не властиві багато обмежень, притаманних ринкам, де обертаються ф'ючерсні контракти та опціони. Діяльність ф'ючерсних і опціонних бірж є об'єктом досить суворого державного регулювання. Натомість на своп-ринку державне регулювання практично відсутнє. Проте свопи мають свої обмеження. По-перше, для доведення угоди зі свопом до кінця одна з потенційних протилежних сторін має знайти іншу протилежну сторону, яка б хотіла взяти на себе зворотні зобов'язання з відповідної операції. Якщо одній стороні потрібний якийсь конкретний термін виконання зобов'язань або певний вид здійснення грошових потоків, може виявитися дуже складно знайти бажаючу піти на такі умови протилежну сторону. По-друге, оскільки своп являє собою контракт, шо укладається між двома протилежними сторонами, даний своп не може бути змінений або припинений достроково без згоди обох сторін. По-третє, шодо ф'ючерсних контрактів і продаваних на біржі опціонів біржі ефективно гарантують виконання контрактів для всіх учасників. За самою своєю природою своп-ринок не може забезпечити таких гарантій. Отже, сторони свопу мають бути впевнені в кредитоспроможності одна одної.

Проблема потенційного невиконання своїх зобов'язань є, очевидно, найважливішою з названих. Оцінка фінансової надійності протилежної сторони угоди є складною і дорогою справою. У цьому зв'язку коло учасників у операціях на ринку свопів обмежене фірмами і закладами (на ньому практично немає індивідуальних учасників), які або нагромадили досвід таких угод, або мають доступ до інформації про кредитоспроможність партнерів.

Існує кілька типів операцій "своп":

• валютні,

• процентні,

• боргові,

• із золотом і їх різні поєднання.

Валютні свопи

За валютного свопу якась його сторона є власником однієї валюти, а хоче одержати іншу. Своп виникає, коли одна зі сторін передає визначену основну суму в одній валюті іншій стороні в обмін на еквівалентну суму в іншій валюті. Наприклад, сторона С має в розпорядженні євро і бажає обміняти шляхом свопу ці

'LIBOR — скорочення від "London Interbank Offered Rate" (ставка пропозиції (продавця) на Лондонському міжбанківському ринку депозитів) — являє собою базову ставку, за якою великі міжнародні фінансові установи надають одна одній кредити.

євро на долари США. Відповідно сторона Д має в розпорядженні долари США, які вона бажає обміняти шляхом свопу на євро. Виходячи з таких потреб, сторони С і Д можуть укласти валютний своп.

Валютний своп охоплює три різні види грошових потоків. По-перше, на початковій стадії свопу дві сторони дійсно обмінюються готівкою. Адже до здійснення валютного свопу спонукає реальна потреба в коштах, деномінованих у різних валютах. У цьому відмінність його від процентного свопу, при здійсненні якого обидві сторони ведуть підрахунок у доларах і можуть здійснювати платіж чистої суми. По-друге, сторони здійснюють одна одній періодичні процентні платежі протягом терміну дії угоди. По-третє, по закінченні терміну дії свопу сторони знову обмінюються основною сумою.

Припустімо, що поточний курс "спот" обміну євро на долари США дорівнює 1,1 євро за 1 дол. Євро, отже, коштує 0,90 дол. Припустімо також, що процентна ставка в США дорівнює 10 %, а в Німеччині — 8 %. Сторона С є власником 11 млн євро і бажає обміняти ці євро на долари. В обмін на євро сторона Д виплатить стороні С на початку дії свопу 10 млн дол. Припустімо, крім того, що термін дії цього свопу дорівнює семи рокам, а також що сторони цієї угоди робитимуть щорічні процентні платежі. З огляду на наведені в нашому прикладі процентні ставки сторона Д виплатить 8 % на 11 млн євро, що вона одержить, тому щорічний платіж, який надходить від сторони Д стороні С, дорівнюватиме 0,88 млн євро. Сторона С одержала 10 млн дол. і виплатить проценти з розрахунку 10 %, тому сторона С щорічно сплачуватиме стороні Д 1 млн дол.

На практиці сторони роблять тільки нетто-платеж і. Наприклад, припустімо, що в певний рік обмінний курс долара на євро на ринку "спот" дорівнює 1 євро за 1 долар. Оцінюючи зобов'язання в доларах за цим обмінним курсом, сторона С буде винна стороні Д 880 тис. дол. (0,88 млн євро множимо на 1 дол.). Отже, сторона С виплатить різницю в розмірі 120 000 дол. В інші роки курс обміну валют може бути іншим, і в нетто-платежі буде відбитий інший валютний курс.

Наприкінці семирічного періоду обидві сторони знову обміняються основною сумою. У нашому прикладі сторона С виплатить 10 млн дол., а сторона Д — 11 млн євро. Здійснення цього остаточного платежу означатиме завершення валютного свопу.

Валютні свопи класифікують за кількома ознаками:

1. За термінами укладення:

простий своп (стандартний) — перша конверсійна угода укладається на умовах спот, а зустрічна операція — на умовах форвард (наприклад, свопи типу спот/тиждень (spot/week), спот/місяць (spot/month) і т. д.);

своп форвард/форвард — перша конверсійна угода укладається на умовах форвард, а зустрічна операція — теж на умовах форвард, але на більш тривалий термін;

своп із датами валютування до спота — перша конверсійна угода укладається з датою валютування до спота, а зустрічна операція — на умовах спот (свопи типу тому/некст (tom/next), тод/некст (tod/next) і тод/спот (tod/spot)).

2. За типом укладання:

своп типу buy/sell (b/s) — якщо в першій конверсійній операції валюта купується, а в зустрічній операції — продається,

своп типу sell/buy (s/b) — якщо в першій конверсійній операції валюта продається, а в зустрічній операції — купується.

Процентні свопи

За процентного свопу одна із сторін має початкову позицію з боргового інструменту з фіксованою ставкою процентних платежів, тоді як інша сторона може мати початкову позицію з боргового інструменту з плаваючою ставкою процентних платежів. У даній позиції сторона, яка має зобов'язання із плаваючою процентною ставкою, піддається ризику зміни дисконтної ставки процента. Шляхом обміну за допомогою свопу зобов'язань із плаваючою процентною ставкою ця сторона усуває свій ризик зазнати збитків від зміни процентних ставок. Для сторони, що має зобов'язання із фіксованою процентною ставкою, процентний своп збільшує чутливість до зміни процентних ставок.

Аби наочно уявити собі процентний своп, скористаймося прикладом. Припустімо, що своп діє протягом п'ятирічного періоду і передбачає здійснення щорічних платежів, що підраховуються з розрахунку І млн дол. основної суми. Припустімо також, що сторона А дає згоду на виплату cтороні Б платежів за фіксованою ставкою 12 %. У обмін сторона Б дає згоду на здійснення стороні А платежів за плаваючою ставкою LIBOR* (ЛІБОР) + 3 %. Плаваючі ставки на ринку свопів найчастіше встановлюються на основі дорівнення до ЛІБОР плюс якийсь додатковий процент.

З концептуального погляду протилежні сторони мають обмінюватися й основною сумою в розмірі 1 млн дол. Проте фактичний переказ одна одній 1 млн дол. не мав би практичного сенсу. У зв'язку з цим основною сумою звичайно не обмінюються, тому її називають умовною основною сумою, оскільки вона є сумою, що використовується як база для підрахунків, а не передається насправді від однієї сторони до іншої. У нашому прикладі умовна основна сума дорівнює 1 млн дол., і саме вона є основою для підрахунку фактичної суми потоків готівки, які обидві сторони угоди переказують одна одній щороку.

Припустімо, що під час здійснення першого платежу ЛІБОР встановлено на рівні 10 %. Це означає, що сторона А має виплатити стороні Б і 20 000 дол. Сторона Б, у свою чергу, має виплатити стороні А 130 000 дол. Робиться залік двох взаємних зобов'язань, і сторона Б буде винна стороні А 10 000 дол. Отже, фактично здійснюється тільки чистий платіж, тобто різниця між сумою двох зобов'язань. Слід зазначити, що практика загалом уникає здійснення непотрібних платежів.

Помічники зі здійснення свопів

Помічник зі здійснення свопу — це третя сторона, що допомагає в завершенні свопу. Якщо такий помічник є тільки посередником і не займає ніякої фінансової позиції в угоді, такий помічник виступає як брокер зі свопу. У деяких випадках помічник зі здійснення свопу може укласти угоду за свій власний рахунок, щоб допомогти завершити своп. У цьому випадку він виступає як дилер зі свопу Як брокери зі свопу, так і дилери зі свопу називаються ще банками, що займаються свопами.

Брокер зі свопу є інформаційним посередником. Він використовує своє краще знання потенційних учасників операцій своп для знаходження необхідного партнера по угоді. Брокер, крім того, зберігає анонімність клієнта доти, доки партнери зі свопу не будуть знайдені. Зауважимо, що брокер зі свопу не є якоюсь стороною, що укладає договір про своп. Він не несе фінансового ризику, а лише допомагає двом протилежним сторонам угоди завершити операцію своп.

Дилер зі свопу виконує всі функції брокера. Але на додаток до цього дилер зі свопу бере на себе позицію під ризиком в операції своп, стаючи фактично однією зі сторін угоди. Проте з цього зовсім не випливає, що дилер зі свопу є спекулянтом. Навпаки, своп-дилер ризикує, аби завершити операцію. Дилери зі свопів діють як фінансові посередники, заробляючи прибуток шляхом надання допомоги в завершенні операцій своп. Якщо завершення свопу призводить до появи в дилера позиції під ризиком, він намагатиметься мінімізувати цей ризик шляхом здійснення власних подальших операцій.

Угоди "своп" зручні для банків, тому що не створюють непокритої валютної позиції - обсяги вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті збігаються.

Цілями "своп" бувають:

• придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків;

• здійснення політики диверсифікованості валютних резервів;

• підтримка визначених залишків на поточних рахунках;

• задоволення потреб клієнта в іноземній валюті й ін.

До угод "своп" особливо активно вдаються центральні банки. Вони використовують їх для тимчасового підкріплення своїх валютних резервів у періоди валютних криз і для проведення валютних інтервенцій. Центральні банки використовують "своп" у якості одного з методів валютного регулювання, насамперед для підтримки курсів валют.

Угоди "своп" з золотом проводяться аналогічним чином: метал продається на умовах готівкового продажу й одночасно викуповується з платежем через визначений термін. Країни члени євроринку із метою часткового забезпечення золотом емісії ЄВРО здійснюють внески 20% своїх офіційних золотих і доларових резервів у Європейський фонд валютного співробітництва у формі 3-місячних поновлюваних угод "своп", зберігаючи в такий спосіб право на ці резервні активи.

Операції "своп" з валютою і золотом означають тимчасовий обмін активами, з відсотками і борговими вимогами - остаточний обмін.

Сутність операцій "своп " з відсотками полягає в тому, що одна сторона зобов'язується виплатити іншій відсотки за ставкою LIBOR в обмін на одержання платежів за фіксованою ставкою. Виграє та сторона, яка не помилилася при прогнозуванні ринкової процентної ставки.

Операції "своп" з борговими зобов'язаннями полягають у тому, що кредитори обмінюються не тільки процентними надходженнями, але і всією сумою боргу клієнта.

Операції "своп" з валютою і відсотками іноді поєднуються (одна сторона виплачує відсотки за плаваючою процентною ставкою, у доларах США в обмін на одержання процентних платежів за фіксованою ставкою в ЕВРО).

До операцій "своп " на фінансових ринках близькі за змістом так звані операції "репо " ( repurchasing agreement, чи геро, чи buy-backs).

Операції "репо" засновані на домовленості учасників угоди про зворотний викуп цінних паперів. Угода передбачає, що одна сторона продає іншій пакет цінних паперів визначеного розміру з зобов'язанням викупити його по заздалегідь обумовленій ціні. Одна сторона кредитує іншу під заставу цінних паперів.

Операції "репо" бувають декількох видів:

"Репо з фіксованою датою" передбачає, що позичальник зобов'язується викупити цінні папери до заздалегідь встановленої дати.

Операції "відкрите репо" припускають, що викуп цінних паперів може бути здійснений у будь-який час або в будь-який час після визначеної дати.

За допомогою операцій "репо" власники великих пакетів цінних паперів одержують можливість більш ефективно розпоряджатися своїми активами, а банки й інші фінансові інститути одержують ще один інструмент управління ліквідністю.

Традиційно свопи ділять на дефолтні свопи, свопи на активи, свопи на сукупний дохід.

Починаючи з 30 травня 2011, Постановою № 111 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» від 13 квітня 2011 року («Правила Своп»), Національний банк України («НБУ») дозволив українським банкам здійснювати валютні операції на умовах «своп». Правила Своп визначають такі операції як «валютні операції за договором, умови якого передбачають купівлю (продаж, обмін) іноземної валюти зі зворотним її продажем (купівлею, обміном) на певну дату в майбутньому з фіксацією умов цих операцій (курсів, обсягів, дат валютування тощо) під час укладення договору» («Валютний Своп»). До зазначених змін уповноважені банки мали право здійснювати Валютний Своп виключно з НБУ.

Правила Своп дозволять українським банкам використовувати Валютні Свопи (i) на внутрішньому валютному ринку (операції між уповноваженими банками) – при здійсненні купівлі-продажу та обміну іноземної валюти та (ii) на міжнародному валютному ринку – лише при здійсненні обміну іноземної валюти, при цьому в обох випадках операції здійснюються в межах іноземної валюти 1-ї групи Класифікатора іноземних валют, яка включає вільно конвертовані валюти, такі як долари США, євро, англійські фунти стерлінгів, та інші валюти. Зазначені валютні операції виконуються в строк, що не перевищує 365 календарних днів.

Правила Своп можуть розглядатись як черговий крок НБУ до певної лібералізації ринку валютних деривативів в Україні з метою розширення інструментів для хеджування валютних ризиків українськими банками. Незважаючи на ці позитивні зміни, ще залишається ряд прогалин та невизначеностей в українському законодавстві (наприклад, щодо уніфікованої стандартної документації/можливості виконання угод ISDA, неузгодженість правил валютного регулювання, оподаткування та обліку), які потребують вирішення для становлення безпечного з юридичної та ефективного з комерційної точок зору ринку валютних деривативів в Україні.