Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Львівська політехніка»

Навчально-науковий інститут права та психології

Кафедра історії держави і права

Контрольна робота

з дисципліни

Правове забезпечення професійної діяльності

на тему

«Право власності»

Виконала:

студент групи РА-22 Сальвицький О.Ю

Перевірив: Поліковський М.Ф.

Львів – 2015

Зміст:

1.Вступ

2.Поняття права власності

3.Поняття та види права спільної власності

4.Право інтелектуальної власності

5.Авторське право

6. Список використаної літератури

Вступ:

Власність є тією фундаментальною основою, що забезпечує існування

будь-якого суспільства. Інститут права власності посідає центральне

місце в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому

числі правової системи України.

Законодавство незалежної України регулює по іншому питання власності ніж

закони Радянської України.

Захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави.

Принцип охорони власності закріплений в Україні конституційно. Держава

забезпечує захист прав та свобод усіх суб'єктів права власності. Кожен

має право володіти, користуватися і розпоряджатися свою власністю, і

ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Утвердження в Україні відкритого, демократичного, соціально

орієнтованого суспільства не можливе без всебічного зміцнення інституту

приватної власності. У цьому головна особливість впроваджувальних

реформ, а відповідно, і визначальний принцип політики – утвердження

права кожного громадянина на володіння, користування та розпорядження

приватною власністю.

Власність притаманна майже всім епохам розвитку людства, є одним з

найважливіших об'єктивних економічних чинників буття суспільства.

Виділяють п'ять типів власності: первіснообщинний, рабовласницький,

феодальний, капіталістичний та соціалістичний із різними їх

класифікаціями. Кожному економічному типові власності притаманна

відповідна панівна форма права власності.

Економічні відносини власності отримують юридичне закріплення у праві

власності, що виникає внаслідок правового регулювання певних економічних

відносин. За допомогою права держава регулює належність тих або інших

об'єктів власності певному суб'єкту – громадянину, колективу, державі;

обсяг і зміст суб'єктивних повноважень власника, порядок та форми їхньої

реалізації щодо різноманітних об'єктів; засоби правової охорони відносин

власності.

Отже, приступаючи до роботи, ми поставили перед собою такі завдання:

з’ясувати, що таке право власності, його зміст, види і форми, способи

набуття і припинення права власності та умови захисту даного права.

Джерелами мого дослідження були: Конституція України, Цивільний кодекс

України та праця Силенка Л. В. – Цивільне право України: Навчальний

посібник для вузів.

Поняття права власності:

Слово "власність" нерідко вживається для позначення належності комусь речей. Іншими словами, власність тлумачиться як присвоєння особою засобів і продуктів виробництва усередині і за допомогою певної суспільної форми.

Визначення власності за допомогою категорії присвоєння випливає з робіт К. Маркса, де категорії "власність" і "присвоєння" тісно пов'язані. Такий підхід до визначення власності загалом можливий. Проте слід враховувати, що поняття присвоєння потребує конкретизації, а тому навряд чи може бути використане для розкриття змісту власності без визначення його самого. До того ж у поняття "присвоєння" К. Маркс і його послідовники нерідко вкладали різний зміст1. У зв'язку з цим виникає необхідність більш детальної характеристики і встановлення визначальних ознак цієї категорії.

На вирішення цього завдання спрямоване визначення власності як такого ставлення особи до речі, за якого вона вважає річ своєю, за умови, що інші ставляться до цієї речі як до чужої. Отже, власність характеризується такими зовнішніми ознаками як наявність влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними нормами. Власник розпоряджається річчю своєю владою й у своїх інтересах. Для нього річ - своя, для невласників, відповідно, - чужа.

З такого розуміння власності випливає, що власність - це ставлення людини до речі. Проте оскільки влада над річчю неможлива без того, щоб інші особи, які не є власниками речі, ставилися до неї як до чужої, власність означає відношення між людьми з приводу речей. З одного боку цього відношення - власник, що ставиться до речі як до своєї, з іншого - невласники, тобто усі інші особи, що мають ставитися до неї як до чужої. Це означає, що ці особи зобов'язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ, а отже, і на волю власника мати цю річ.

Таким чином, власність - це суспільні (цивільні) відносини, у яких одні особи - власники - ставляться до речей як до своїх, а всі інші - не власники - мають ставитися до них як до чужих й утримуватися від будь-яких зазіхань на ці речі. Без ставлення інших осіб до речі, що належить власнику, як до чужої, не було б і ставлення до неї самого власника як до своєї. Зміст власності як суспільного явища розкривається за допомогою тих зв'язків і відносин, у які власник вступає з іншими людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

Відносини власності, як правило, поділяють на економічні та юридичні1.

Економічні відносини власності є одночасно вольовими і не вольовими.

Не вольовими вони є тому, що в умовах існування суспільства є об'єктивованими, тобто існують, певною мірою, незалежно від волі людей: люди не можуть жити, не вступаючи у відносини власності.

Водночас відносини власності є вольовими, оскільки без цілеспрямованих вольових дій людей вони виникати не можуть. Саме в силу наявності в них вольового елементу відносини власності можуть бути об'єктом правового регулювання.

Отже, власність - це суспільні відносини, що характеризуються двома основними ознаками: І) виникають з приводу речей (майна); 2) мають вольовий зміст.

З першої ознаки випливає, що власність - це завжди майнові відносини, серед яких вона займає чільне місце.

Наявність другої ознаки зумовлює необхідність характеристики такої категорії, як "воля власника", установлення меж його волевиявлення. У зв'язку з цим слід зазначити, що власник може чинити стосовно своєї речі усе, що прямо не заборонене законом, або не суперечить соціальній природі власності.

Воля власника щодо реалізації влади над річчю, яка йому належить, виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею.

Володіння річчю означає юридичне та фактичне панування власника над нею, можливість впливати на неї в будь-який момент.

Користування реалізується шляхом видобування з речі ЇЇ корисних (споживчих) властивостей.

Розпорядження означає вчинення стосовно речі дій, що визначають її долю. Це може бути відчуження речі, її знищення, відмова від неї тощо.

Як вважають деякі цивілісти, у володінні виражається статика, а процес користування і розпорядження речами відображає динаміку відносин власності.

Проте існує й інша точка зору. Наприклад, Є.О. Суханов вважає, що відносини статики власності виражають, власне, стан належності (присвоєності) матеріальних благ. На відміну від цього, відносини динаміки власності пов'язані з переходом майна від одних осіб до інших, вони виявляються у процесі руху товару. Такий перехід майна від однієї особи до іншої може бути наслідком договору між товаровласниками, набуття майна в результаті спадкування або відшкодування шкоди, заподіяної правопорушником потерпілому тощо. Таким чином, право власності здатне регулювати ндинаміку, а статику, тобто тільки частину відносин власності1.

Здається, що розбіжність позицій тут значною мірою зумовлена різнимпідходом до визначення поняття власності і розуміння категорій "статикавідносин", "динаміка відносин". Є. О. Суханов визначає власність черезкатегорію присвоєння, а не через категорії володіння, користування і розпорядження. Тому з його позиції можна зробити висновок, що відносини власності - це відносини, які природно фіксують стан присвоєння речей, тобто статичний момент. У цьому сенсі можна говорити про те, що власність - це статика суспільних відносин з приводу майна. Якщо ж акцентувати увагу на змістовній стороні відносин власності, то в ній можна диференціювати статичні елементи (володіння, присвоєння) і динамічні (користування, розпорядження).

Очевидно, зняти цю суперечність можна вказівкою на те, що у відносинах власності як у складному суспільному явищі існують статичні (володіння) і динамічні (користування, розпорядження) елементи змісту. Вони властиві йому завжди в сукупності, але залежно від ситуації можуть змінювати своє значення: виходити на перший план, тимчасово не функціонувати.