Нормування метеорологічних умов
Основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничого приміщення є ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88.
В основу принципу нормування параметрів мікроклімату покладено оцінку оптимальних та допустимих метеорологічних умов у робочій зоні в залежності від теплової характеристики виробничого приміщення, категорії робіт , періоду року.
Оптимальними (комфортними) вважаються такі параметри мікроклімату, за яких зберігається нормальний тепловий стан організму. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту і створюють умови для високого рівня працездатності людини.
При допустимих параметрах мікроклімату організм людини відчуває дискомфорт внаслідок напруженої терморегуляції, яка не виходить за межі його можливостей .
Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату нормуються в залежності від періоду року , категорії робіт та категорії приміщень.
Період року поділяють на теплий (середньодобова температура повітря зовнішнього середовища не менша +10°С) та холодний (середньодобова температура повітря зовнішнього середовища менша+10 °С).
Категорії робіт поділяються на легкі, середньої важкості, важкі.
Категорії приміщень поділяються на “холодні” (приміщення з незначним надлишком тепла до 20 кКал/м3 год.) і “гарячі” (приміщення з надлишком тепла понад 20 кКал/м3 год.).
У виробничих приміщеннях на робочих місцях мають забезпечуватись оптимальні значення параметрів мікроклімату: температури, відносної вологості й рухливості повітря (ГОСТ 12.1.005–88, ДСН 3.3.6-042-99) (табл. 1).
Таблиця 1. Норми мікроклімату
Для забезпечення комфортних умов праці робітників, відносна вологість повітря повинна бути в межах 50-75%, що забезпечується припливно-витяжною вентиляцією (довготривале перебування працівника при 100 %-ній вологості та температурі 36.5 °С - приводить до смерті).
Прилади для вимірювання метеорологічних умов.
Для того, щоб визначити, чи відповідає повітря в приміщенні встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.
Вимірювання температури повітря проводиться в кількох точках робочої зони на рівні 1,3-1,5 м від підлоги і відстані 1 м від нагрівальних приладів. Для цього використовують термометри: ртутні, спиртові; парні термометри і термографи. В приміщеннях, де є значні джерела променистого тепла, для більш точного визначення фактичної температури повітря застосовується подвійний термометр, який складається з двох термометрів - один з зачорненим термобалоном, а другий - з посрібленим. Посріблений віддзеркалює променисте тепло і реагує на конвективне, а зачорнений реагує на променисте і на конвективне
Вимірювання відносної вологості повітря здійснюють психрометром Августа; психрометром аспіраційним (Ассмана); гігрометром; для запису зміни вологості – гігрографом.
Вимірювання швидкості руху повітря здійснюють анемометрами: крильчатими – 0,4 - 5 м/с, чашковими – 1 - 20 м/с; катетермометрами менше 0,4 м/с.
В приміщеннях зі значним надходженням тепла для визначення енергетичної освітленості, що створюється за рахунок нагрітих поверхонь обладнання, опалювальних та освітлювальних приладів, сонячного випромінювання, що проникає крізь віконні прорізи, для вимірювання інтенсивності теплового випромінювання використовують актинометри, радіометри (РОТС-11), спектро-радіометри (СПР) та інспекторські дозиметри (ДОИ-1). Вони вимірюють поверхневу щільність потоку теплової енергії, Вт/м2
Після визначення фактичних значень параметрів мікроклімату їх порівнюють з нормативними значеннями. При їх розбіжності вживають заходів по нормалізації фактичних параметрів.