Дитячий аутизм[ред. • ред. Код]

Вік в місяцях	Нормальний розвиток мовлення	Розвиток мовлення при аутизмі
2	Вимова голосних звуків, гуління.
6	«Діалоги» у вигляді вимови голосних звуків або повернення у бік батьків. Поява приголосних.	Плач дитини важко інтерпретувати.
8	Різні інтонації в гулінні, включаючи інтонації запитання.	обмежене, незвичайне гуління, схоже з виском, криком. Діти не імітують звуки, жести, вирази обличчя.
12	Поява перших слів. Використання лексики з інтонацією, схожою на пропозицію. Мова частіше використовується для коментування навколишнього середовища.	Можуть з'являтися перші слова, але часто не використовуються за призначенням.
18	Словниковий запас 3-50 слів. Починає складати словосполучення з 2-х слів.
36	Словниковий запас близько 100 слів. Багато граматичних морфем використовуються належним чином. Ехолалістичне повторення не є частим в цьому віці. Зростає використання мови для позначення «там і тоді».	Комбінації слів зустрічаються рідко. Може повторювати фрази, ехолалії, але використання мови не творче. Поганий ритм, інтонація. Бідна артикуляція приблизно у половини дітей, що говорять.
48	Використовує комплексні структури речення. Може підтримувати тему розмови і додавати нову інформацію. Запитує значення висловів. Пристосовує рівень мови залежно від слухача (н-д, спрощує для дворічного слухача).	Може творчо створити декілька комбінацій з 2-3 слів. Ехолалії залишаються. Копіює ведучих телевізійних передач. Вимовляє прохання.

Аутизм і шизофренія[ред. • ред. Код]

І Каннер, і Аспергер, виділили три основні ознаки у дітей, за якими описане ними порушення відрізняється від шизофренії: • позитивна динаміка; • відсутність галюцинацій; • хворобливість дітей з перших років життя, тобто зниження здібностей не наступало після періоду нормального функціонування.

Нарешті, і Каннер, і Аспергер дійшли висновку, що подібні риси були в багатьох батьків таких дітей — уникнення соціального життя чи не влаштованість в ньому, нав'язливе прагнення до звичного ходу подій, а також наявність незвичних інтересів, які виключають усе інше. У 1971 році аутизм в світовій психіатричній спільноті остаточно відокремлено від шизофренії (Kolvin, 1971). Проте через виявлену генетичну природу аутизму (Rutter, 1998) цей діагноз займає у психіатрії те саме місце, що й шизофренія відносно тяжкості та принципів встановлення діагнозу.

Розбіжності в дослідженнях Каннера і Аспергера[ред. • ред. Код]

Опис аутичних пацієнтів Каннера і Аспергера відрізняються за трьома основними питаннями. Перше і найсуттєвіше розходження — мовленнєві можливості дітей. Розбіжності є також в описах моторних здібностей і координації. І, нарешті, останнє розходження в клінічних описах — здатність дітей до навчання. Каннер вважав, що його пацієнти були найбільш успішні, коли механічно завчали схему дій. Аспергер навпаки вважав, що його пацієнти досягали найкращих результатів, «коли дитина могла проявляти спонтанність», — і був переконаний, що в них є схильність до абстрактного мислення. На сьогодні ні в кого не виникає сумніву, що і Каннер, і Аспергер описували тільки частину проявів розладів спектру аутизму.