2.3. Особливості фінансової діяльності приватних підприємств

Приватне підприємство (ПП) – це юридична особа заснована на власності окремого громадянина ( в т.ч. нерезидента) з правом найму робочої сили.

Фізична особа – засновник ПП є власником 100% капіталу такого підприємства. Якщо власників підприємства буде двоє і більше, то воно належатиме до колективної форми власності.

ПП повинно мати статут, власну печатку, складає самостійний баланс, відкриває рахунки в банку, тобто має всі атрибути юридичної особи. Суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності обов’язково повинні мати статутний капітал, хоча жоден законодавчий або нормативно-правовий акт не містить вказівок щодо мінімального розміру і строків наповнення статутного капіталу приватного підприємства.

Переваги організації бізнесу у вигляді ПП зводяться до наступного:

• максимально повне використання власником права на участь у управлінні підприємством;

• спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;

• власник несе обмежену відповідальність за зобов’язаннями підприємства;

• оплата внесків може здійснюватись як у грошовій так і в майнових формах.

До основних недоліків, які перешкоджають ефективній фінансовій діяльності підприємства, можна віднести наступні:

• низький рівень мобільності прав власності на ПП ( право власності передається у разі ліквідації ПП);

• фактична неможливість залучення власного капіталу від інших, крім власника, інвесторів;

• відсутність детального нормативного регулювання діяльності ПП, що створює умови для свавілля і бюрократії.

Фінансування ПП здійснюється на підставі внесків власника, нерозподіленого прибутку, одержання комерційних чи банківських позик.

ПП в основному належить до сфери малого бізнесу, тому можуть обирати спрощену систему звітності та оподаткування. Згідно з чинними нормативними актами юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності будь якої організаційно-правової форми (ПП, АТ, ТзОВ тощо) та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції за рік не перевищує 1 млн.грн., можуть перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва. Юридична особа, яка перейшла на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку: 6% суми виручки від реалізації продукції без врахування акцизного збору в разі сплати ПДВ або 10% суми виручки від реалізації продукції за винятком акцизного збору, в разі включення ПДВ до складу єдиного податку.

Суб’єкт підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на прибуток підприємств; плати за землю; збору на спеціальне використання природних ресурсів; нарахувань на заробітну плату; комунального податку, інших податків і зборів, передбачених системою оподаткування України.

4. Фінансова діяльності товариств з обмеженою відповідальністю

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) так само як і акціонерне товариство, є суб’єктом колективної власності. Згідно із законодавством України у ТзОВ створюється статутний капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам (в країнах Європейського Союзу він встановлений на рівні 25 тис.євро).

На відміну від Росії чи Німеччини ТзОВ в Україні не можуть створюватися однією особою, для цього потрібно мінімум 2 особи. Власниками (учасниками, засновниками) ТзОВ можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Державні підприємства не можуть бути засновниками господарських підприємств. На момент реєстрації ТзОВ кожен з учасників зобов’язаний зробити до статутного капіталу внесок не менше 30% зазначеного в установчих документах розміру. Учасник зобов’язаний внести необхідні кошти в повному обсязі не пізніше року після реєстрації товариства. Відповідальність учасників ТзОВ за борги підприємства обмежується їх внесками у статутний капітал.

Недоліком в організації фінансування ТзОВ є складність і витратність передачі права власності на частки. На відміну від акцій АТ, частки ТзОВ не є досить мобільними, оскільки відсутній організований ринок торгівлі ними. Крім цього, операція купівлі-продажу часток має бути нотаріально засвідчена. Учасника ТзОВ (на відміну від АТ) може бути виключено з товариства на підставі одностайного рішення зборів учасників товариства у разі систематичного невиконання своїх зобов’язань.

Фінансування товариства може здійснюватись на основі додаткових внесків учасників, залучення кредитів, а також шляхом емісії облігації. Досить часто з метою економії на податках учасники ТзОВ замість фінансування товариства на основі збільшення статутного капіталу надають підприємству довгострокові позички. В цьому разі учасники розглядаються як власники і кредитори підприємства. Ризик втрати капіталу для них буде меншим, оскільки у випадку банкрутства товариства в першу чергу задовольняються претензії кредиторів (у відповідності до законодавства України).

4. Фінансова діяльність акціонерних товариств

Акціонерне товариство – господарське товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним майном. Згідно із законодавством України розмір статутного капіталу ВАТ повинен бути не меншим за суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам (для більшості країн ЄС ця величина встановлена на рівні 50 тис. євро).

Акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, які є власниками його акцій. До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з врахуванням попереднього внеску не менше 30% номінальної вартості акцій.

Організація фінансово-господарської діяльності у формі АТ є найсприятливішою з погляду залучення капіталу. Це пояснюється такими чинниками:

• поділ статутного капіталу на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, яка може бути досить малою, що дає можливість залучення як дрібних, так і великих інвесторів;

• високий рівень мобілізації корпоративних прав, мінімальні витрати на передачу прав власності;

• спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;

• можливість розміщення емісії серед великого числа інвесторів, значна частина яких не претендує на контроль над підприємством;

• досить детальне нормативне регулювання діяльності АТ, що створює умови для захисту інтересів акціонерів;

• акціонер відповідає за зобов’язаннями товариства лише в межах належних йому акцій;

• оплата вартості акцій може здійснюватися як у грошовій, так і в майновій формі.

Обираючи акціонерну форму організації бізнесу, слід враховувати накладні витрати, які в цілому збільшують вартість залучення власного капіталу. До таких витрат належать:

• витрати на оплату послуг незалежного оцінювача вартості майна АТ;

• витрати, пов’язані з друкуванням звітності;

• оплата послуг фінансових посередників і реєстраторів;

• витрати на аудиторські перевірки;

• витрати, пов’язані з емісією акцій;

• витрати на проведення зборів акціонерів;

• витрати, пов’язані з наданням Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку інформації про майновий стан і фінансово-господарську діяльність товариства.

Фінансування АТ може здійснюватись за рахунок надходження коштів від емісії акцій (простих і привілейованих), випуску облігацій, цінних паперів, які легко конвертуються в акції, а також шляхом тезаврації прибутки (використання нерозподіленого прибутку), залучення банківських кредитів.

4. Фінансова діяльність повних і командитних товариств

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого ведуть спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Установчий договір про повне товариство повинен визначити розмір частки кожного з учасників, розмір склад і порядок внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства. Фінансові відносини у повних товариствах базуються на установчому договорі між індивідуальними підприємцями і/або комерційними організаціями.

Особливість договору – визнання учасниками солідарної відповідальності за зобов’язаннями товариства всім майном незалежно від розміру вкладу статутного капіталу. Солідарна відповідальність означає, що кредитор вправі вимагати виконання зобов’язань як від всіх боржників – учасників повного товариства так і від окремих його учасників.

Індивідуальний підприємець і/або комерційна організація можуть бути учасниками тільки одного повного товариства. Учасники повного товариства зберігають повну самостійність і право юридичної особи, що дає їм можливість здійснювати всі види підприємницької діяльності. У момент реєстрації повного товариства учасники вносять не менше половини вкладу, що визначений установчим договором.

Частка в статутному капіталі не впливає на права учасників повного товариства. Будь-яке обмеження відповідальності учасників повного товариства не допускається.

Фінансові відносини у командитних товариствах будуються у відповідності до установчого договору між індивідуальними підприємцями і комерційними організаціями. До них можуть входити один або кілька учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями всім своїм майном, а також учасники, які несуть відповідальність у межах сум, внесених ними вкладів. Вкладниками можуть бути юридичні та фізичні особи, вони беруть участь у прибутках і збитках пропорційно до своїх внесків але участі в управлінні товариством не беруть.

На відміну від повних товариств вкладники при вибутті з товариства отримують лише свій вклад в статутний капітал. Вони не мають права на отримання частки майна пропорційно до свого внеску у статутний капітал.

Сукупним розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50% майна товариства, зазначеного в установчому договорі.

На момент реєстрації командитного товариства кожен з вкладників повинен внести не менше 25% свого вкладу.

4. Фінансова діяльність кооперативів

Кооператив – юридична особа, утворена фінансовими або юридичними особами на засадах добровільного членства та об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу. В Україні кількість членів кооперативу залежить від його виду та галузі діяльності.

Кооператив має всі ознаки підприємства (самостійний баланс, статут, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку). Статут є основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу.

Засновниками та членами кооперативу можуть бути лише резиденти України. Членом кооперативу вважається юридична чи фізична особа, яка зробила вступний і пайовий внесок у розмірах, визначених кооперативом, визнає принципи і цілі кооперативу, дотримується вимог його статуту.

Вступний внесок – це внесок в грошовій формі понад пай при вступі в кооператив для організаційного забезпечення його діяльності в розмірах, встановлених статутом. Він зараховується в неподільний фонд і в разі виходу з кооперативу не повертається.

Пай – майновий внесок члена кооперативу у розвиток та створення капіталу кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в т.ч. грошей, майнових прав, а також земельних ділянок. Розміри пайових внесків встановлюється в рівних частинах або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності.

Розрізняють 3 основних види кооперативів:

• виробничі (здійснюють виробництво товарів, продукції, надання платних послуг підприємствам, організаціям, установам і громадянам);

• споживчі (задовольняють потреби своїх членів та інших громадян у фінансово-кредитному, торговельному і побутовому обслуговуванні);

• універсальні (розвивають різноманітну виробничу діяльність, а також здійснюють різного роду обслуговування своїх членів).

До основні принципів діяльності кооперативів відносять:

• добровільність членства в кооперативі та безкоштовний вихід з нього;

• обов’язкова трудова участь члена кооперативу у діяльності виробництва (обслуговуючого) кооперативу;

• демократичний характер управління, рівні права у прийнятті рішень;

• розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до участі в діяльності кооперативу;

• контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, передбаченому статутом.

Фінансові ресурси кооперативу формуються за рахунок доходу від реалізації продукції, пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством. Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До органів управління належить правління кооперативу.

Найпоширенішими в Україні є: сільськогосподарські кооперативи (виробничі та обслуговуючі); споживчі кооперативи; кооперативні банки та кредитні спілки.

Сільськогосподарські кооперативи можуть створюватись як фізичними, так і юридичними особами. Кількість членів не може бути меншою ніж 3 особи. Майно кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний капітал. Неподільний капітал утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперативу, крім землі.

Членами виробничого сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки фізичні особи, які досягли 16-річного віку. Членами обслуговуючого кооперативу можуть бути фізичні та юридичні особи.

Порядок використання доходу кооперативу встановлюється статутом. Кооперативні виплати і виплати часток на паї членам кооперативу до оплати праці не належать. Кооперативні виплати – це частка доходу кооперативу, яка розподіляється між його членами пропорційно до їх участі у трудовій і іншій діяльності кооперативу. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюється за підсумками фінансового року з доходу, що залишився у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності формування фондів для його розвитку.

Споживчі кооперативи – це добровільні об’єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності (торговельної, заготівельної, виробничої). Членство у споживчому кооперативі може бути індивідуальне і колективне.

Кооперативні банки створені для мобілізації вільних коштів кооперативів та їх членів на добровільних засадах. Вони можуть брати участь своїми коштами у господарській діяльності кооперативів. Мінімальна кількість учасників місцевого кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Статутний капітал такого банку формується за рахунок паїв, які вносять його учасники. Кожен учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї частки в капіталі, має право одного голосу.

Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Кредитні спілки – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитною спілкою. Членами кредитної спілки, в тому числі її засновниками, можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, досягли 18-и річного віку, не обмежені в дієздатності. На відміну від сільськогосподарських та споживчих кооперативів, кредитні спілки не можуть утворюватись юридичними особами і не можуть бути засновниками суб’єктів підприємницької діяльності.

Кредитна спілка створюється у складі не менше 50 осіб і об’єднує громадян за місцем їх роботи, проживання, за професійною ознакою.

До основних видів діяльності кредитної спілки можна віднести:

• приймання внесків від членів спілки;

• надання позичок членам спілки та іншим кредитним спілкам;

• надання поручительств щодо виконання членами спілки зобов’язань перед третіми особами.

Одному членові кредитної спілки не може бути надано позичку, що перевищує 10% від позичкового фонду кредитної спілки.

4. Особливості фінансової діяльності підприємств з іноземними інвестиціями

Підприємство з іноземними інвестиціями – це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція у статутному капіталі якого становить не менше 10%.

Такі підприємства можуть створювати в результаті:

• часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами;

• придбання корпоративних прав діючих підприємств;

• створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам.

Нерезидент може бути засновником суб’єкта малого підприємства – юридичної особи, платника єдиного податку. Право на сплату єдиного податку виникає, якщо у статутному капіталі суб’єкта малого підприємництва частка нерезидента не перевищує 25%.

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємств (з іноземними інвестиціями) звільняється від обкладення митом.

Митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстрочкою платежу не більше ніж 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період на який дається відстрочка платежу, зазначене майно зараховане на баланс підприємств і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя.

Іноземним інвесторам після сплати податків та інших обов’язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

З доходів нерезидентів України утримується податок за ставкою 15% у разі вивезення доходів за кордон. Ця ставка може бути знижена відповідно до положень міжнародних договорів про усунення подвійного оподаткування.