3. Визначення поняття права. Право в об’єктивному та суб’єктивному розумінні.

Здається немає людини, котра у своєму буденному житті не вживала б таких слів, як «право», «права», «свобода», «обов'язок» та ін. Адже саме до цих понять вдаються тоді, коли виникає потреба довести обґрунтованість своїх вимог, очікувань, намагання виправдати свої вчинки і дії.

  Об'єктивне юридичне право — це система загальнообов'язкових правил фізичної поведінки — соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої части ни соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також на задоволення загальносоціальних потреб і забезпечуються державою.

Юридичне право є об'єктивним у тому розумінні, що державні загальнообов'язкові правила поведінки встановлюються та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта (крім автора цих норм), поза нею: вступаючи у суспільне життя, він уже застає «готовими» певні юридичні норми, які виникли до і незалежно від нього, їхнє «життя», їхня доля не залежать від свідомості окремого суб'єкта.

 

Суб'єктивне юридичне право — це за кріплена в юридичних нормах можливість їі пев ної поведінки особи, спрямованої на здійснення відповід них прав людини.

Юридичне право є суб'єктивним остільки, оскільки воно характеризує певні можливості (свободи), які належать саме суб'єкту (людині або іншому учаснику суспільного життя), а отже, залежать від нього, від його свідомості, принаймні щодо їх використання.

 

Володіючи суб'єктивним юридичним правом, особа набуває таких можливостей (свобод):

- самій чинити певні активні дії (право на свої дії);

- вимагати від інших суб'єктів вчинення пев них дій (право на чужі дії);

- звертатися до держави за захистом, приму совим забезпеченням свого юридичного права (пра ва на забезпечувальні дії держави).

 

4. Система права та її елементи

Система права — це система всіх чинних юри дичних норм певної держави.

 Основними структурними елементами системи права  є: 1) норма права; 2) ін ститути права; 3) галузі права. Не може існува ти юридичної норми, яка б не входила до певного інституту і до певної галузі права.

 

Галузь права — це система юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

 

Критерії (підстави) розподілу норм за галузями:

- предмет правового регулювання (сукупність суспільних відносин, які врегульовані правом);

- метод правового регулювання (специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відно сини, здійснюваний за допомогою правових норм та інших юридичних засобів).

Поняття предмета правового регулювання дає знання про те, що саме регулюється правом, а поняття методу правового регулювання дає від повідь на питання, як (яким чином, засобом, спо собом) держава вчиняє нормативний впливна су спільні відносини.

 

Основні галузі сучасного права: консти туційне, адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, сімейне, трудове, господарське, кримінальне, цивільне-процесуальне, кримінально-процесуальне, господарське процесуальне, адміністративно-процесуальне.

 

У різних країнах зміст, обсяг і назви зазначе них галузей права можуть помітно відрізняти ся. Крім того, у деяких правових системах збері гає певне значення загальний поділ системи пра ва на так зване публічне право і право приватне.

 Інститут права — це система юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. Серед інститутів розрізняють галузеві та міжгалузеві (наприклад, інститут відпові дальності за екологічні правопорушення).

 Правова норма — це формально-обов'язкове правило фізичної поведінки, яке має загальний ха рактер, встановлюється або санкціонується дер жавою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.