5. Джерела права.

 Джерело права – це зовнішня форма вираження норм права.

Види джерел права:

-         правовий звичай — санкціоноване державою правило поведінки за гального характеру, що склалося історично, у результаті багаторазового повторення людьми певних дій.

 

-         правовий прецедент — рішення судового або адміністративного органу, якому державою надається формальна обов'язковість, при розгляді всіх аналогічних справ у майбутньому. ( виступає певним зразком (еталоном).

 -         нормативно-правовий договір (у тому числі Міжнародний договір) — це двостороння або багато стороння угода, яка містить норми права. Договори з норматив ним змістом на відміну від більшості індивідуально-правових до говорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового кон тракту, шлюбного контракту) завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого, разового характеру.

 -         нормативно-правовий акт — письмовий до кумент компетентного органу держави,  що містить праві норми, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

 

Види нормативно-правових актів за юридичною силою: закони, підзаконні акти.

 Закон — це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або са мого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю й інтереси біль шості населення і має вищу юридичну силу що до всіх інших нормативно-правових актів.

Підзаконний нормативно-правовий акт — це нор мативний акт компетентних органів, що вида ються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.

6. Система правових актів України.

 Нормативно-правові акти різноманітні і поділяються на кілька видів. У своїй сукупності вони утворюють складну ієрархічну (співпідпорядковану) систему, що називається системою законодавства. Відповідно до Конституції в Україні вона має таку будову:

 

— Закони України та інші нормативно-правові акти Верховної Ради України;

 

— Укази та розпорядження Президента України;

 

— постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

 

— накази, інструкції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

 

— рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

 

— рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

 

— рішення органів місцевого самоврядування;

 

— Розпорядження  голів місцевих державних адміністрацій тощо.

Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності Президент України; Указ від 10.06.1997 № 503/97

 

Рішення Конституційного Суду мо жуть набувати певного нормативно-правового значення.

7. Поняття та зміст правовідносин.

Правове відношення — це врегульоване   нормою права суспільне відношення, яке виражається у взаємних юридичних правах і обов'язках суб'єктів права.

Соціальне призначення правовідносин — ство рювати суб'єктам права конкретні соціальні мож ливості для задоволення певних їхніх потреб або власними діями, або діями інших суб'єктів. Такі можливості й забезпечуються налагодженням сус пільних зв'язків у вигляді взаємних юридичних прав і обов'язків відповідних суб'єктів.

 

 

Об'єкти правовідносин

Об'єкт правовідношення — це певне особисте або соціальне благо, для здобуття і використання якого встановлюються взаємні юридичні права та обов'язки суб'єктів.

Оскільки об'єкти правовідношення слугують дже релом, засобом безпосереднього задоволення потреб суб'єкта, то саме ними визначається, «вимірюється» у кожному випадку цінність правовідношення.

 

Суб'єкти правовідносин

Суб'єкт правовідносин — це правоздатний суб'єкт суспільного життя, який є носієм юридич них прав і обов'язків.

Юридичною передумовою набуття учасником суспільного життя статусу суб'єкта правовідносин є наявність у нього принаймні правоздатності, а щодо певних правовідносин — ще й дієздатності.

Види суб'єктів правовідносин:

1) люди (фізичні особи) — громадяни даної держави, іноземці (громадяни інших держав), бі патриди (громадяни двох держав), апатриди (особи без громадянства будь-якої держави);

2) об'єднання — державні (держава в цілому, її організації — органи держави, державні установи, підприємства), громадські (громадські організації, рухи, органи громадської самодіяльності, гро мадські підприємства й установи);

3) соціальні спільноти — народ (нація), терито ріальні спільності (за адміністративно-територіаль ними одиницями, виборчими округами тощо), тру дові колективи.

 

Зміст правовідносин — це передбачена нормами права сукупність суб'єктивних прав та юридичних обов’язків суб'єктів правовідносин.

Суб’єктивні права містять наступні варіанти можливої поведінки уповноваженого суб’єкта, як:

1)         право здійснювати певні дії, тобто реалізувати свої інтереси;

2)         право вимагати певних дій від зобов’язаного суб’єкта;

3)         право вимагати відновлення порушеного права, тобто звертатися до компетентних державних органів за захистом суб’єктивного права і примусового забезпечення юридичного обов’язку;

4) право користуватися певним соціальним благом.

 

Юридичні обов’язки передбачають наступні варіанти можливої поведінки зобов’язаного суб’єкта, як:

1)         здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб’єкта;

2)         зобов’язані утримватися від здійснення дій, що суперечать інтересам інших субєктів;

3)         вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від інших суб’єктів;

4)         нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених правовою нормою дій. Юридичний обов’язок встановлюється як в інтересах уповноваженого суб’єкта, так і в інтересах держави в цілому, яка є гарантом їхнього здійснення. На відміну від суб’єктивного права, відмовитися від виконання юридичного обов’язку не можна, тому що відмова від виконання або неналежного виконання є підставою для юридичної відповідальності.