
- •Лекція. Загальне вчення про право Загальне вчення про право
- •1. Поняття і види соціальних норм.
- •2. Поняття та основні ознаки правових норм. Структура та види правових норм.
- •3. Визначення поняття права. Право в об’єктивному та суб’єктивному розумінні.
- •4. Система права та її елементи
- •5. Джерела права.
- •6. Система правових актів України.
- •7. Поняття та зміст правовідносин.
- •8. Юридична відповідальність за правопорушення
Лекція. Загальне вчення про право Загальне вчення про право
Поняття і види соціальних норм.
Поняття та основні ознаки правових норм. Структура та види правових норм.
Визначення поняття права. Право в об’єктивному та суб’єктивному розумінні.
Система права та її елементи.
Джерела права.
Система правових актів України.
Поняття та зміст правовідносин.
Юридична відповідальність за правопорушення.
1. Поняття і види соціальних норм.
Всі види норм (норма — це певне правило) можна умовно поділити на дві групи:
— технічні.
— соціальні;
Технічні норми регулюють діяльність людини, пов'язану з використанням природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води та ін.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють відносини людей один з одним
Соціальна норма — це зумовлене об'єктивними закономірностями правило поведінки (діяльності), яке має загальний характер, виражає волю певної частини або всього суспільства і забезпечується різноманітними засобами соціального впливу.
Соціальні норми виникають у процесі історичного розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного життя, передаються з покоління в покоління, тобто є спадкоємними.
Види соціальних норм:
• норми моралі;
Мораль — система норм і принципів спрямованих на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла іпідтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки.
• норми-звичаї;
Норми-звичаї — правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу.
релігійні норми;
Релігійну норму можна визначити також як правило чи вимогу конфесії (релігійної організації, церкви) до особи (послідовника релігії), де визначено певний обсяг, характер, а також межу можливого й допустимого в поведінці віруючого.
• корпоративні норми (корпорація — лат. corporatio — співтовариство, об'єднання), тобто правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських — некомерційних і комерційних) між їх членами;
норми права.
Соціальні норми утворюють єдину систему. Норми права співвідносяться із соціальними як частина з цілим, оскільки вони — важлива, але не одна лише форма регулювання суспільних відносин.
Норми моралі, норми-звичаї, корпоративні й інші норми взаємодіють із принципами і нормами права, знаходять у них одну з необхідних форм свого існування (наприклад, релігійні норми святкування Різдва, Великодня стали правовими).
2. Поняття та основні ознаки правових норм. Структура та види правових норм.
Правова норма — це формально-обов'язкове правило фізичної поведінки, яке має загальний характер, встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.
Ознаки, які відрізняють норми від інших соціальних норм:
Норми права 1.Виникають, коли формується держава; 2. Встановлюються або санкціонуються державою; 3. виражаються волю домінуючої частини суспільства; 4. утворюють внутрішньо погоджену цілісність, єдність, тобто систему; 5. існують лише як одна (єдина) система норм у суспільстві. |
Інші соціальні норми 1.Існують у будь-якому суспільстві; 2. Встановлюються або санкціонуються іншими суб’єктами суспільства; 3. виражають волю різних частин суспільства; 4. Можуть не бути внутрішньо погодженими, не мати властивостей системи; 5. Існують у вигляді кількох відносно самостійних систем нормативного регулювання. |
Ознаки загального характеру правової норми
Правова норма:
а) регулює групу кількісно невизначених суспільних відносин;
б) адресована колу не персоніфікованих суб'єктів;
в) діє в часі безперервно;
г) не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань;
д) її чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.
Структура правової норми
Структура (або внутрішня форма) правової нор ми — це об'єктивно зумовлена потребами право вого регулювання Ті внутрішня організація, яка ви ражається в поділі норми на складові елементи та у певних зв'язках між ними.
Елементи правової норми (обов'язкові) — дис позиція, гіпотеза, санкція.
Диспозиція — це частина норми, в якій зазна чаються права або обов'язки суб'єктів. Це — цен-г тральна, основна частина юридичної норми, яка власне і вказує, описує дозволену (можливу), обов'язкову (несолідну) й заборонену (неприпус тиму) поведінку суб'єкта.
Гіпотеза — частина норми, в якій зазначають ся умови, обставини, з настанням котрих можна чи необхідно здійснювати її диспозицію. Ці обста вини відображаються спеціальним поняттям «юридичні факти». Призначення гіпотези — виз начити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.
Санкція — частина норми, в якій зазначають ся заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Призначення санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.
Факультативний елемент юридичної норми — за охочення. Це — частина норми, в якій зазначають ся певні цінності, блага. Їх може отримати суб'єкт у разі добровільного здійснення ним диспозиції.
Види правових норм
Правові норми розрізняються:
1) за суб'єктом правотварчості — норми ор ганів державної законодавче* влади; норми гла ви держави; норми органів державної виконавчоївлади; норми органів місцевого самоврядування;юридичні норми, встановлені громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, насе ленням (народом або територіальною громадою);
2) за предметом регулювання — конституцій ні, цивільні, адміністративні, кримінальні та ін. (ця класифікація збігається з поділом структу ри права на галузі);
3) за способом встановлення диспозиції нормами — імперативні (диспозиція формулюється ор ганом держави);диспозитивні (держава дозволяє суб'єктам домовитись щодо правила взаємної пове дінки), яке вона буде забезпечувати, але передба чає ще й «резервне» правило поведінки на той ви падок, якщо суб'єкти не скористаються
зазначе ним дозволом);
4) за характером диспозиції, — уповноважу-вальні (дозволяючі), які вказують на можливу,припустиму поведінку;зобов'язальні, що вказу ють на необхідну з точки зору держави поведінку; забороняючі, котрі вказують на неприпустиму, недозволену поведінку;
5) за ступенем визначеності змісту — абсолют но визначені; відносно визначені (альтернативні, си туаційні, норми з оціночними поняттями та ін.);
в) за роллю, призначенням у правотворчості — первинні; похідні (доповнюючі, конкретизуючі);
7) за функціями у правовому регулюванні — матеріальні (лише називають, позначають права, обов'язки або заборони); процесуальні (встановлю ють порядок, процедуру, “регламент” здійснення прав або виконання обов'язків, встановлених у ма теріальних нормах);
8) за дією в часі — постійні (Норми невизначеної в часі дії); тимчасові (норми визначеної в часі дії);
9) за сферою територіальної дії — загальні (загальнодержавні ); місцеві (локальні);
10) за дією на коло суб'єктів — загальні ( діють на всіх однойменних суб’єктів, наприклад, на всіх громадян); спеціальні(діють на певну групу однойменних суб'єктів, наприклад, тільки на студентів); виняткові (у передбачених законом випадках вилу чають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів).