4.Культура Стародавнього Сходу.

Історія Стародавнього Сходу бере початок від виникнення найдавніших

цивілізацій у Месопотамії та Єгипті (IV-III тис. до н.е.), в Індії (ІІІ

- ІІ тис. до н.е.) та Китаї (ІІ тис. до н.е.). Вона викликає особливий

інтерес завдяки виникненню своєрідних та визначних пам’яток культури,

які нагромадило людство від неоліту до бронзової та залізної доби.

Перехід від родоплемінної культури до перших цивілізацій відбувався

насамперед там, де природа щедро винагороджувала трудові зусилля людини

і сприяла виробництву додаткового продукту, який поступово переходить у

власність родоплемінної верхівки. Сприятливі природні умови субтропічної

зони Близького Сходу стали причиною того, що саме в долинах річок

Євфрату, тигру та Нілу сформувалися ранньокласові цивілізації та їх

перші держави. Згодом вони виникли у долинах річок Інду і Гангу в Індії,

Хуанхе і Янцзи в Китаї.

У землеробських народів Стародавнього Сходу формування

цивілізованого суспільства відбувалося швидше, ніж в інших регіонах

Землі. Перехід до більш прогресивних форм землеробства та тваринництва,

широке використання металів, розвиток ремесла і торгівлі позначилися тут

на перебудові архаїчної системи суспільних відносин. Під їх впливом

прогресувало виробництво, прискорювався процес формування інститутів

державної влади: армії, органів управління та судочинства. Поступово

розширювалися зв’язки між існуючими державами, відбувався плідний обмін

здобутками цивілізацій. Усе це дає підстави говорити про спільність

культурної еволюції Стародавнього Сходу.

Перехід народів Стародавнього Сходу до штучного зрошення,

винайдення плуга та застосування колеса сприяли піднесенню сільського

господарства, застосування гончарного круга — розвиткові ремесла. В

окремих регіонах виникли зародки металургії, виплавлялися мідь, бронза,

а згодом й залізо. Поява надлишкового продукту започаткувала натуральний

обмін, який згодом переростає у грошову торгівлю, поширення якої

зумовило виникнення майнової нерівності і соціальне розшарування

суспільства. Утворюється держава, головною функцією якої стає охорона

власності — розробка, прийняття й практичне запровадження відповідного

законодавства. Це відбувається у формі утвердження так званої «східної

деспотії», при якій уся верховна влада зосереджується в руках правителя

держави.

Поступово утверджуються релігійні форми духовного життя, формується

міфологія.

Розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі та державності

зумовили виникнення у країнах Стародавнього Сходу наукових знань,

сприяли розширенню освіти. Саме тут вперше була створена писемність,

зародилися фундаментальні та прикладні наукові знання з астрономії,

медицини, математики, фізики, хімії, історії, географії, правознавства.

Прогрес духовного життя стимулював розвиток художньої творчості —

духовного життя стимулював розвиток художньої творчості —

виникає література, зростає рівень музичного та образотворчого

мистецтва.

5.Культура Античності.

На початку І тисячоліття до нашої ери провідна роль у суспільному розвитку переходить від давньосхідних цивілізацій до нового культурного центру, що виник у Середземномор'ї та отримав назву антична цивілізація. До античної цивілізації відносять історію і культуру Давньої Греції і Давнього Риму. Ця цивілізація базувалася на якісно інших соціально-економічних і політичних засадах, ніж цивілізації Сходу, і виявилася значно динамічною від них.

Античність є культурним та історичним фундаментом сучасної Європи. Величезна культурна спадщина стародавньої Греції та Риму цілком справедливо вважається колискою європейської цивілізації. Саме античний світ заклав основи європейських філософських, правових, політичних, художніх та наукових систем, котрі виникли набагато пізніше.

Античною традиційно називають греко-римську культуру, що розвивалася в період з ІІІ тис. до н.е. до сер. V ст. н.е. Епоха античності починається з утворення грецьких полісів - міст-державна початку І тисячоліття до нашої ери і завершується з падінням Римської імперії в У столітті нашої ери.

У своєму розвитку антична культура пройшла ряд етапів, виступила в різних історичних модифікаціях, представлених культурою Давньої Греції, елліністичною культурою, культурою Давнього Риму. При цьому "прелюдією" античної культури була ще більш давня крито-мікенська культура, або егейська цивілізація, котра існувала одночасно з давньосхідними культурами. Центрами цієї егейської цивілізації були Крит та місто Мікени на півдні Греції.

Незважаючи на суттєві відмінності між культурою Давньої Греції, елліністичною і давньоримською, вони належать до одного історико-культурного комплексу, мають ряд загальних типологічних рис. Це пов'язано, перш за все, з тим, що давньогрецька та давньоримська культури формувались на базі в принципі схожих форм соціальної організації: і давньогрецький поліс, і римська "цивітас" епохи Республіки являють собою різні варіанти античної громадянської общини.

Громадянська община об'єднувала повноправних вільних громадян, кожний із яких мав право на земельну власність та на участь у вирішенні державних питань. Така форма організації соціального життя визначила шкалу основних цінностей античного суспільства:

- ідеал першочергової значимості громадянської общини як основи блага окремої людини;

- ідея верховної влади народу;

- орієнтація на земні інтереси; в античному світогляді немає ідеї бога-творця, що стоїть поза світом і встановлює незмінний та вічний світовий і соціальний порядок (як це мало місце у східних народів);

- на відміну від культур Сходу з їх теоцентризмом антична культура звернена до людини, яка знаходиться в центрі уваги філософії та мистецтва.

Культура Давньої Греції є витоком античної культури. Давні греки створили культуру, що була названа у більш пізній час "грецьким дивом". Майже кожне завоювання грецької культури досягло таких висот, що лягло в основу багатьох сторін європейської культури в самих різних її сферах. Для наших часів грецька культура є взірцем гуманізму та повноти погляду на світ. Це було обумовлено багатьма обставинами.

Суттєвий вплив на особливості культури Греції мало вигідне географічне положення, що сприяло розвитку торгівлі та іншим зовнішнім стосункам. Однією з особливих причин, що зумовили розвиток культури Греції, була колонізація і пов'язана з нею торгівля. Колонізація дала можливість грекам набути нового погляду на світ, відмінного від їх первісних вірувань, порівняти свій світ і світ інших народів.

Динамізм і велич античної культури не можна відокремити від динамізму суспільного життя. До VIII - VI ст. до н.е. відноситься формування рабовласницьких держав-полісів. Греки вважали відсутність полісів в інших народів рисою варварства, їх моральної недорозвиненості (Аристотель). Жити по-людськи для греків означало жити в полісі, брати участь у полісному житті. Раби, котрі не мали права брати участь в житті полісу, людьми не вважалися.

На території Стародавньої Греції існувало декілька сот полісів. У середньому кожний з них займав територію не більше 300 квадратних кілометрів і приблизно мав 10-15 тис. населення. Один з найбільших полісів Афінський.