депонування промислових зразків шляхом єдиного депонування Міжнародним бюро ВОІВ.

Страсбурзьку угоду про Міжнародну патентну класифікацію прийнято в 1971 р. Дана угода передбачає утворення і наступну координацію роботи щодо періодичного перегляду Міжнародної патентної класифікації. Ця класифікація охоплює всі галузі знань, об'єкти яких можуть мати правову охорону.

Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) укладена в 1994 р. і є обов'язковою для всіх учасників Всесвітньої торгової організації. Угода ТРІПС побудована на таких принципах:

встановлення стандартів охорони і здійснення прав на інтелектуальну власність; надання національного режиму охорони; надання режиму найбільшого сприяння;

дотримання міжнародних конвенцій щодо охорони прав інтелектуальної власності.

У країнах-учасницях ВТО встановлюються мінімальні стандарти на охорону й здійснення права інтелектуальної власності - об'єкти авторського і суміжного права, винаходи, промислові зразки, товарні знаки, географічні найменування, топології інтегральних мікросхем, комерційну таємницю. Угода встановлює чіткі стандарти захисту прав інтелектуальної власності й заходи щодо примусового виконання цих прав.

4. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ УКРАЇНИ.

Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи управління інтелектуальною діяльністю. До них передусім належать майже всі державні органи управління народним господарством — Міністерства, Відомства, Державні комітети, які здійснюють управління інтелектуальною діяльністю відповідно до компетенції, визначеної Конституцією України.

Указом Президента України № 436/2011 "Про затвердження Положення про Державну службу інтелектуальної власності України" було створено Державну службу інтелектуальної власності, яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України.

Державна служба входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Основними завданнями Державної служби є: реалізація державної політики у сфері інтелектуальної власності; внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Державна служба відповідно до покладених на неї завдань: 1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правових актів; 2) організовує в установленому порядку експертизу об'єктів права інтелектуальної власності, видає патенти/свідоцтва на об'єкти права інтелектуальної власності; 3) здійснює державну реєстрацію та ведення обліку об'єктів права інтелектуальної власності, проводить реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що охороняються на території України, ліцензійних договорів; 4) визначає уповноважені заклади експертизи та доручає їм проведення експертизи заявок; 5) веде державні реєстри об’єктів права інтелектуальної власності; 6) організовує проведення перевірок суб’єктів господарювання на предмет дотримання законодавства у сфері інтелектуальної власності;

11

8) здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на об’єкти права інтелектуальної власності у міжнародних організаціях відповідно до законодавства; 9) організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності; 10) організовує роботу з підготовки та перепідготовки спеціалістів з питань інтелектуальної власності; 11) видає офіційні бюлетені з питань інтелектуальної власності; 12) здійснює атестацію представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених) та ін.

Здійсненням експертизи заявок на обєкти промислової власності займається Український інститут промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів щодо відповідності умовам правової охорони і видають експертний висновок.

Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів за спеціальністю "Інтелектуальна власність", кандидатів у патентні повірені й професійних оцінювачів прав на об'єкти права інтелектуальної власності, а також підвищує кваліфікацію патентознавців, суддів, викладачів вищих і загальноосвітніх навчальних закладів, фахівців силових відомств тощо.

Управління майновими правами суб'єктів права інтелектуальної власності може здійснюватися також громадськими організаціями. Серед них - Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності. Вона має міжвідомчий характер і сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої і виконавчої гілок влади.

Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених). За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам в питаннях правової охорони, використання і захисту прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам допомогу в їх діяльності.

Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами правовласників торговельних марок.

12

Авторське право і суміжні права

∙Поняття авторського права

∙Об'єкти та суб'єкти авторського права

∙Суміжні права

Студенти повинні знати: поняття авторського права, розуміння його в обєктивному та субєктивному значенні; зміст майнових та особистих немайнових відносин в авторському праві; поняття та види обєктів і субєктів авторського права, їх характеристики; види обєктів суміжних прав, їх сутність.

Студенти повинні вміти: визначати обєкти авторського права та суміжних прав; оперувати основними поняттями, що стосуються авторського права та суміжних прав; користуватися джерелами, що регулюють відносини в сфері авторського права і суміжних прав; тлумачити положення нормативно-правових актів щодо авторського права і суміжних прав.

ПОНЯТТЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

Авторське право має відношення до художніх творів (поезія, романи, музика, живопис, кінофільми тощо). У більшості європейських мов використовується не англійський термін (copyright - копі-райт), що у буквальному перекладі означає - право на виготовлення копій. У терміні "копірайт" власне наголос робиться на основну дію, яка по відношенню до літературних або інших художніх творів може виконуватись лише самим автором або з його дозволу. Мова тут іде про тиражування літературного або інших творів, таких, як книга, картина, скульптура, фотографія або кінофільм тощо. У терміні ж "авторське право" за головне взято особистість автора художнього твору, чим підкреслюється той факт, що у законодавстві багатьох країн визнається, що автор має певні правові повноваження по відношенню до свого твору, наприклад, перешкоджати його викривленому відтворенню, яке може бути зроблено лише виключно самим автором або з його дозволу. У той самий час інші права, такі, як право на виготовлення примірників, можуть здійснюватись іншими особами, наприклад, видавцем, який отримав для цього ліцензію від автора

Основним джерелом авторського права є, передусім, Конституція України. Так, ст. 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості — художньої, літературної, наукової і технічної, ст. 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також джерелами авторського права є Закон України "Про авторське право і суміжні права" й інші закони. У ЦК України відносинам усфері авторського права присвячена окрема глава 36 "Право інтелектуальної власності на літературний, художній та іншийтвір (авторське право)".

Важливе значення в сфері сучасного авторського права мають міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886 р.) зі

13

змінами та допов-неннями; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952 р.); Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 р.); Женевська конвенціяпро охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971 р.); Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 р.).

Авторське право в об'єктивному розумінні являє собою сукупність правових норм, що регулюють коло суспільних відносин зі створення та використання творів науки, літератури і мистецтва.

Авторське право в суб'єктивному розумінні - це особисті немайнові та майнові права, які виникають у автора у зв'язку зі створенням ним твору і охороняються законом.

Об'єктом авторсько-правових відносин є нематеріальне благо у вигляді продукту духовної творчості, а саме твори науки, літератури, мистецтва.

Для інституту авторського права характерний принцип незастосування будь-якої формальності для виникнення правової охорони прав на твір. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) і означає, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також додержання будь-яких інших процедур. Особа, яка є творцем, вправі спеціальним знаком охорони “©” сповістити про наявність у неї авторських прав і не повинна доводити їх належність, оскільки законом передбачена презумпція авторства особи, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Обов'язок підтвердження належності прав може бути покладено на неї лише у ході судового провадження у разі оспорювання цього факту іншою особою.

І, нарешті, є загальновизнаним, що комплекс прерогатив, котрі складають авторське право, повинен бути визнаним і таким, що охороняється протягом життя автора. Після його смерті, у принципі охорона продовжується протягом, як правило, 70 років. Вважається, що такий термін визначає справедливий баланс між підтриманням матеріальних прав автора та потребами суспільства мати доступ до великих досягнень культури. По закінченні терміну охорони твір стає загальним надбанням людства і може використовуватись без спеціального дозволу.

ОБ'ЄКТИ ТА СУБ'ЄКТИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

До об'єктів авторського права ст. 433 ЦК та ст. 8 Закону відносять твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Законодавство пропонує досить широкий перелік різноманітних за характером творчості та формою вираження творів, яким надається охорона. Однак він не є вичерпним, що дає змогу надавати охорону тим об'єктам, які виникатимуть у майбутньому завдяки розвитку науки, культури і техніки та будуть відповідати загальним ознакам твору. У науковій літературі авторські твори часто класифікують за їх змістом. Якщо твір являє собою систему понять, - це науковий твір, а

14

якщо - систему образів, - це твір художній. Останні, у свою чергу, поділяються на твори літератури (белетристичні, публіцистичні, драматичні та ін.), музичні та музичнодраматичні твори, аудіовізуальні, твори образотворчого мистецтва, твори хореографії та пантоміми, твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; твори ужиткового мистецтва, фотографічні твори. Також закон надає охорону таким творам, як комп'ютерні програми та бази даних, які можуть містити елементи наукового та інформаційного характеру. За своєю формою наукові та художні твори можуть бути письмовими (книги, брошури, статті), усними (виступи, лекції, промови, проповіді), у вигляді картин, зображень, ілюстрацій, карт, планів, креслень, ескізів, пластичних форм (декорації, макети). Причому охороні підлягають твори незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, незалежно від ступеня їх завершеності, а також факту їх оприлюднення.

Відповідно до законодавства України об’єктами авторського права є:

літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

комп’ютерні програми;

компіляція даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

музичні твори з текстом і без тексту;

драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу та їх постановки;

аудіовізуальні твори;

твори образотворчого мистецтва;

твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

твори ужиткового мистецтва (твори декоративного мистецтва, кераміки, різьблення тощо);

ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, твори архітектури тощо;

тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

інші твори.

15

Необхідною умовою авторсько-правової охорони є ознаки, яким повинен відповідати будь-який твір. До таких ознак належать: творчий характер результату діяльності людини та об'єктивна форма вираження твору.

Творчість визначається як сфера духовного виробництва, інтелектуальна діяльність людини, яка характеризується певними якостями. Продукт творчості - це результат відображення у свідомості людини оточуючої її об'єктивної дійсності. Творчість - складний процес, який зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він перед собою поставив, та іншими факторами. Творчість породжує щось якісно нове і таке, що відрізняється неповторністю, оригінальністю та унікальністю.

Твір повинен мати зовнішню об'єктивну форму вираження та існувати самостійно від автора. Під об'єктивною формою твору розуміється форма, яка робить твір не просто доступним для сприйняття інших людей, а й відтворюваним.

Разом з тим авторське право охороняє не відокремлений зміст твору, не його відокремлену форму, а твір як єдність форми і змісту. Охорона надається твору в цілому як результату творчої діяльності, але насамперед у зв'язку з його формою, яка дозволяє відокремити твір за зовнішніми ознаками. Однаковими думками, ідеями, інформацією можуть володіти різні люди, але форма їх вираження завжди буде відрізнятися та залежати від індивідуальних інтелектуальних та психологічних якостей автора. Тому завданням авторського права є охорона індивідуальної, творчо створеної форми вираження ідей, думок, образів і понять.

Частиною 3 ст. 8 Закону передбачено, що правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

У процесі творчої діяльності можуть створюватися не тільки абсолютно нові твори, а й творчі переробки вже існуючих. Це можуть бути сценарії, створені на базі літературного твору, або аранжування чи оркестровки музичного твору, тексти перекладів тощо. Якщо новий творчий продукт містить елементи іншого твору, що охороняється, але сам є результатом творчої праці зі створення нової форми, такий об'єкт називається похідним або залежним. Похідні твори охороняються авторським правом як окремі творчі результати, але за умови, що вони були створені без порушення авторського права осіб, чиї твори були використані для творчої переробки, тобто за згодою останніх.

До об'єктів авторського права належать складені твори - різноманітні збірники, якщо вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням певного матеріалу (збірники творів, обробок фольклору, енциклопедії, словники, антології, газети, журнали та інші періодичні видання). При цьому умовою охорони є дотримання авторських прав на твори, що увійшли до них як складові частини. Авторські права упорядника поширюються на новий складений твір у цілому та не охоплюють самі твори, дані чи інформацію, що становлять його зміст. Тому автори окремих об'єктів, включених до складеного твору, мають право використовувати їх незалежно від усього

16