11. Філіппіни у складі іспанської імперії у xviiі – першій половині хіх ст.

С середины XVII в. начинает формироваться слой местных помещиков из числа касиков (принсипалес). Помещичье землевладение расширялось, в основном, за счет крестьянских земель. Главной формой эксплуатации крестьян в асьендах являлась издольщина. Формально свободный крестьянин фактически закреплялся за помещиком посредством долговой кабалы. Крестьяне, жившие на свободных землях, облагались подушным налогом в пользу испанской короны и католической церкви.

В середине XVII в. Филиппины охватил рост народного недовольства проводимой испанцами колониальной политикой. В 1649 г. вспыхнуло крупное восстание на острове Самар, в 1660 г. волнения охватили провинцию Пампанга. Особенности некоторых выступлений заключались в том, что во главе их становились представители меётной верхушки, недовольные испанцами. Так, более 80 лет, с середины XVIII по первую треть XIX вв., не утихали выступления под руководством касика Дагохоя на острове Бохоль.

Колониальная политика Испании в эпоху ранних буржуазных революций отличалась крайним консерватизмом и не способствовала развитию на территории архипелага прогрессивных капиталистических отношений, которые не развивались в должной мере в тот период и в самой метрополии. В это время другие западные державы не проявляли особого интереса к Филиппинам.

По условиям Вестфальского договора 1648 г. за испанцами сохранялись Филиппины. В 1762 г. Манила подверглась захвату англичанами, но спустя два года была ими возвращена испанцам в обмен на некоторые территории в Латинской Америке. Испанцы продолжали вести безуспешные войны с мусульманами на юге Филиппин. В 60-80 гг. XVIII в. испанцы предприняли ряд попыток проведения колониальных реформ, направленных на усиление торговых связей Филиппин с другими государствами.

Завоевание Испанией Филиппин тем не менее способствовало дальнейшему развитию этого островного государства, правда, в докапиталистических формах. До начала XIX в. между Испанией и Филиппинами не было прямых торговых связей. Из колоний европейских государств в Азии Филиппины являлись самыми отсталыми.

12. Філіппінська революція 1896 – 1898 рр. І створення філіппінської республіки.

У 1892 р. серед міської бідноти виник таємний революційний союз "Катіпунан" (Верховний і високошановний союз синів народу), створений після розколу Філіппінської ліги Андресом Боніфасіо. До нього приєдналися кола радикальної інтелігенції. У серпні 1896 р. "Катіпунан" підняв антиколоніальне повстання. У ході кровопролитних боїв повстанці заволоділи рядом районів Центрального Лусона і на південь від Маніли. Незважаючи на масові страти та арешти, рух швидко розростався, охопивши Західний Лусон та Вісайські о-ви. До повсталих почали приєднуватися землевласники, торговці, підприємці. Лідер цих кіл - мер Кавіте Еміліо Агінальдо.

22 березня 1897 р. конвент повстанців у Техеросі проголосив незалежну Філіппінську республіку й обрав Агінальдо - президентом. Той домігся розпуску "Катіпунану", а у травні 1897 р. наказав розстріляти Боніфасіо. 1 листопада 1897 р. на конференції повстанців у Біак-на-Бато прийняли тимчасову конституцію Філіппін. Але вже 16 листопада Агінальдо та його прихильники пішли на угоду з іспанським генерал-губернатором Прімо де Ріверою. В обмін на амністію, обіцянку іспанців провести обмежені реформи та на солідну суму грошей Агінальдо і його прибічники оголосили про припинення озброєної боротьби й покинули країну. Частина повстанців у лютому 1898 р. відновила бойові дії.

13. ЗАХОПЛЕННЯ ФІЛІППІН СПОЛУЧЕНИМИ ШТАТАМИ АМЕРИКИ І ВСТАНОВЛЕННЯ КОЛОНІАЛЬНОГО РЕЖИМУ (1899 – 1916 РР.).

У квітні 1898 р. у події на Філіппінах втрутилися США, які вступили у війну з Іспанією. У травні американські військові судна розгромили іспанський флот в Манільській бухті, а потім знову привезли на острови Агінальдо, який у червні знову проголосив незалежність Філіппін та сформував революційний уряд. Загони повстанців звільнили весь Лусон і обложили Манілу. У серпні іспанці здали філіппінську столицю американським військам. 15 вересня в Мадолосі відкрився революційний конгрес, що прийняв конституцію незалежних Філіппін, яка набрала чинності 21 січня 1899 р. Президент Агінальдо призначив прем'єр-міністром радикала Аполінаріо Мабіні. Однак США не мали наміру визнавати незалежність архіпелагу: за Паризьким миром 1898 р. вони отримували його від Іспанії. 21 грудня 1898 р. американський президент У.Мак-Кінлі проголосив суверенітет США над Філіппінами.

Філіппіни - володіння США. Переговори між США та філіппінським урядом у січні 1899 р. виявилися безрезультатними, і у лютому Агінальдо оголосив американцям війну. Відправлені на архіпелаг американські війська мали значну перевагу у чисельності та техніці. До того ж американське командування обіцяло певні поступки помірним колам філіппінської еліти. У травні 1899 р. Агінальдо змістив свого прем'єра, а у червні організував вбивство генерала Антоніо Луни - противників компромісу. На початок 1900 р. філіппінська армія розпалася на окремі партизанські загони, у березні 1901 р. був взятий у полон Агінальдо, який закликав потім припинити опір. Окремі групи продовжували битися до 1906 р., а ісламський Південь американцям вдалося утихомирити лише в 1913 р. За деякими оцінками, в американсько-філіппінській війні загинуло до 250 тис. філіппінців.

У 1901 р. США утворили на Філіппінах громадянську адміністрацію на чолі з генерал-губернатором Уїльямом Тафтом. Американські власті виконали обіцянку і пішли на поступки вищим колам філіппінського суспільства. Вони юридично закріпили приватну власність на землю, викупили та розпродали заможним людям церковні землі. США встановили режим безмитної торгівлі між метрополією та Філіппінами й швидко домоглися пануючого положення у зовнішній торгівлі архіпелагу. Філіппінці притягувалися на відповідальні пости в адміністрації. Були утворені політичні партії: Федеральна (виступала за включення у склад США), Партія націоналістів (ПН; прихильники незалежності). Одночасно здійснювалася деіспанізація та широке впровадження англійської мови.

У 1907 р. на Філіппінах створили виборну Асамблею. На перших виборах перемогла ПН. Роль верхньої палати виконувала Філіппінська комісія, яка призначалася американською адміністрацією. З 1913 р., коли до влади у США прийшов президент-демократ Вудро Вільсон, розпочалася "філіппінізація" - розширення участі місцевої еліти у адміністративному апараті, і у 1916 р. американський Конгрес прийняв "Акт про автономію Філіппін" (закон Джонса).