Рекомендована література

Основна:

1 Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екології: Підручник – К.: Либідь, 2004. – С.111-124.267-269.

2.Білявський Г.О. та ін. Основи екологічних знань. – К.: Либідь, 1997. – С. 170, 161-168.

4.Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.: Либідь, 1993. -С.191-199, 203-210.

5. Бачинський Г.О. Основи соціоекології. - К.: Вища школа, 1995. - С.201-204, 206-208.

6. Злобін Ю.А. Основи екології. Підручник. - К.: Лібра, 1998. - С.224-237.

7.Основи екології та соціоекології /Під ред. М.Назарука. - Львів: За вільну Україну, 1997. - С.133-150.

Додаткова:

1.Андрієнко Т.Л., Байрак О.М., Залудяк М.І. та ін. Заповідна краса Полтавщини. - Полтава: ІВА «Астрея», 1996. - 188 с.

2. Байрак О.М., Стецюк Н.О. Регіональна екомережа Полтавщини. – Полтава: Верстка, 2010. – 214 с.

3. Байрак О.М., Проскурня М.І., Стецюк Н.О. та ін. Еталони природи Полтавщини. Розповіді про заповідні території. Науково-популярне видання. – Полтава, 2003. – 212 с.

4. Байрак О.М., Стецюк Н.О. Атлас рідкісних і зникаючих рослин Полтавщини. – Полтава, 2005. – 248 с.

5. Байрак О.М., Самородов В.М., Панасенко Т.В. Парки Полтавщини: історія створення, сучасний стан дендрофлори, шляхи збереження і розвитку. – Полтава, 2007. – 276 с.

6. Бурдіян Б.Г., Дерев’янко В.О., Кривульченко А.І. Навколишнє середовище та його охорона. -К.: Вища школа, 1993. -С.196-215.

7. Грищенко Ю.М. Основи заповідної справи: Навчальний посібник. – Рівне: РДТУ, 2009. – 239 с.

8. Заповідна справа в Україні / за ред. М.Д. Гродзинського, М.П. Стеценка. – К., 2003. – 306 с.

9. Природоохоронний рух на Полтавщині: Матеріали науково-практичної конференції. – Полтава: Верстка, 2006. – 106 с.

10. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Дубина Д.В., Макаренко Л.П. та ін. Збереження і невиснажливе використання біорізноманіття України: стан та перспективи. – Київ, 2003. – 248 с.

1.

Заповідна справа (англ. conservation) — комплекс організаційних, правових, наукових, економічних і виховних заходів, спрямованих на збереження унікальних та типових ландшафтів чи окремих природних об'єктів з науковою, природоохоронною та іншою метою.

Заповідна справа в Україні бере початок з часів Київської Русі (зокрема, Ярослава Мудрого), коли здійснювалися перші спроби виділення територій, в межах яких суворо регламентувалися мисливство, вирубування лісу, рибальство та інша господарська діяльність. У XVII-XIX століттях видано ряд законодавчих актів. Становленню заповідної справи значною мірою сприяли наукові дослідження вчених В.Докучаєва, І.Бородіна, Г.Кожевникова, Г.Танфільєва, В.Талієва, Д.Анучина, Г.Висоцького, Г.Морозова та інших, а також діяльність природоохоронних товариств, створених за їх активною участю у Катеринославі (нині Дніпропетровськ), Харкові, Полтаві, Одесі, Миколаєві, на Волині тощо.

У 20-х роках XX століття створено мережу заповідників, яка включала Асканію-Нову, Кончу-Заспу, Академічний Степ, Кримський заповідник, Парасоцький Ліс, Хомутовський Степ, Кам'яні Могили, Надморські заповідники. До складу надморських заповідників входили сучасний Чорноморський біосферний заповідник, Азово-Сиваське заповідно-мисливське господарство, заказники Обиточна коса та Білосарайська Коса, Михайлівська Цілина, піщані заповідники у пониззі Дніпра.

Дальшого розвитку набула заповідна справа після війни Значну роль у цій справі відіграли Українське товариство охорони природи і Комісія АН України з охорони природи, яка працювала в 1955-1967 pp. під керівництвом академіка І. Підоплічка. В 1961 р. степові заповідники об'єднано і разом з Чорноморським передано до АН України, що сприяло піднесенню рівня наукових досліджень в них.

Протягом 1977-1990 pp. площа територій та об'єктів природно-заповідного фонду збільшилася і становить 1,2 млн га (близько 2% території країни). В їхніх межах охороняються практично всі рідкісні і такі, що знаходяться під загрозою зникнення, види рослинного і тваринного світу, занесені доЧервоної книги України. З метою збереження природних умов цінних болотних масивів з притаманними їм рослинним і тваринним світом, гідрологічним режимом заповідано 240 тис. гектарів. Ці території разом з встановленими навколо них охоронними зонами виключено з меліоративного фонду. Створено понад 200 заказників площею 4,5 тис. гектарів для збереження місць поселення природних опилювачів сільськогосподарських культур. Для збереження і відновлення запасів лікарських рослин заповідано понад 130 тис. гектарів.

Заповідник — територія (акваторія), виділена з метою збереження у природному стані типових або унікальних природних комплексів з усією сукупністю їхніх компонентів, вивчення природного ходу процесів і явищ, що відбуваються в них, та розробки наукових основ охорони природи. Державна природоохоронна установа створена для виконання зазначених завдань. В Україні заповідник є однією з категорій територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Ділянки землі, її надр і водних просторів з усіма природними об'єктами у межах заповідника вилучаються з господарської експлуатації і передаються йому у безстрокове користування. В Україні налічується 15 заповідників.

2.

Екологі́чна мере́жа (Екомережа) — єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об'єктиприродно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі — природних регіонів, екологічних коридорів, буферних зон.