1) Зовнішнє, найбільше коло — це реальна мова, яку ми безпосередньо сприймаємо; 2) всередині мови як діяльності окреслюється коло норми; 3) у колі мовної норми окреслено

систему мови (структурні відношення). Залежно від погляду на ієрархічні від­ношення названих понять можна розглядати норму або як ширше, або як вужче по­няття, ніж система мови. Ширше тому, що норма має більше диференційних оз­нак, ніж абстрактна система, але водночас вужче, оскіль­ки в системі закладена реа­лізація різних можливостей, а норма обмежена загаль­ноприйнятим сприйманням, оцінкою правильності/непра­вильності вислову, форми тощо.

Норма регламентує часові, територіальні реалізації мовної системи. Соціолінгвістична природа мовної норми визначає її динаміку: з ужитку виходять застарілі елементи, з'явля­ються новотвори. Чи не найкраще передає сутність мовної норми термін динамічна стабільність. Динамізм передба­чає існування варіантів — часових, територіальних, функціо­нально-стильових, експресивно-стильових та інших, що забез­печують різні ситуативні потреби спілкування. Психологічні, соціальні, історичні, культурні чинники впливають на норму­вання одиниць різних мовних рівнів. Фонологічні норми зав­дяки порівняно невеликій кількості структурних одиниць мають окреслену, визначену кількість правил. Лексичні нор­ми через відкритий характер лексико-семантичної системи важко піддаються інвентаризації. Мовна практика щоразу ставить нові питання вибору, потребує кодифікації тієї чи тієї норми слововживання.

ч

культура, мови І пуризм

.асто мовці сприймають рекомен­дації з культури мови як заборону, обмеження, стримування природного в індивідуальному слововживанні вільного вибо­ру слів, конструкцій, фразеологічних зворотів. У зв'язку з Цим варто розрізняти пуризм і культуру мови.

Пуризмом (від лат. purus — чистий) називають прагнення очистити мову від іншомовних слів, замінивши їх назвами, утвореними на ґрунті лексичних засобів і словотвірних мож-

11

ливостей власної мови. Пуристичні тенденції виявляються також у ставленні до висловів уснорозмовної практики, в уникненні в літературній нормованій мові діалектних слів (соціальних жаргонізмів, локальних найменувань). У різних сферах мовної комунікації і в різні періоди функціонування літературної мови дія пуристичних тенденцій буде неоднако­вою. З ними не слід ототожнювати притаманне всім куль­турним народам бажання мати взірцеву літературну мову, шліфувати її, не допустити в спілкуванні мовних покручів і нашвидкуруч сформульованих висловів.

Нині нерідко звучать вислови нестандартна мова, слов­ники нестандартної лексики. Який зміст укладають у ці поняття? Це ненормативна мова, відмінна від рекомендова­них у словниках, граматиках зразків висловлювання. Вона поширена в певних соціальних колах, тобто це різні жаргони, сленг, арго. Кожний із соціальних різновидів має свою систе­му, відмінну від системи літературної мови. Жаргон своєю експресивною природою нібито протиставляється літературній мові. Насправді в літературній мові є найрізноманітніші за­соби вираження експресивності, зокрема й зниженої розмовної. Варто лише придивитися до стилістичних ремарок у загально-мовному словнику. Вони дають змогу мовцеві урізноманіт­нювати засоби спілкування, реагувати на конкретні прагма­тичні настанови комунікації. Отже, культура мови не сумісна з явищем жаргонізації спілкування. Захоплення досліджен­ням жаргону і мода на нього в сучасних художніх текстах свідчать про тимчасовий вибух зацікавлення раніше забо­роненими темами та їхнім словесним вираженням.

Розглядаючи питання відмінності між писемною й усною мовою, Л. Булаховський наводить висловлювання відомого французького мовознавця А. Мейє: «Пишеться багато таких слів, які зовсім незвичайні в розмові; говориться багато таких, що їх не наважуються вживати на письмі»¹. На жаль, у сучас­них художніх текстах такого стримувального правила немає. Тому й наповнюються твори жаргонними, зниженими худож­ньо-розмовними висловами. У такому контексті важко гово­рити про культивування високих зразків літературної мови. Адже саме літературна мова забезпечує передавання від по­коління до покоління багатства людської думки, результатів пізнання світу. Разом зі знаннями, втіленими в досконалу мов­ну форму, передаються й мовно-етичні норми народу. У став­ленні до літературної мови так само відображується мораль-

не здоров'я суспільства. У нашій художній літературі зникли взірцеві тексти як джерело вивчення літературної мови. Дібра­ти такий текст для диктанту, перекладу, будь-якої письмової вправи вчителеві не легко, оскільки між художньою розмов­ністю та досконалими естетичними зразками класичної літе­ратури спостерігаються помітні розбіжності.

Завжди актуальними є питання культури як писемної, так і усної мови. Про культуру усної мови ми згадуємо переважно у зв'язку з правилами вимови й наголошування слів. А втім, культура усного спілкування має свої закони. Традиції усного літературного спілкування тісно пов'язані з народознавством, але водночас вони віддзеркалюють сучасні потреби розвитку національної культури в контексті міжкультурної комунікації. Книжна, набута мудрість без опертя на народнорозмовні тра­диції мертва. Тому такими актуальними є міркування Сокра-та про винахідника письмен Тевта. Він відкрив єгипетському цареві різні науки й дуже вихвалявся тим, що цар тепер во­лодіє засобом для пам'яті та мудрості. Однак відповідь царя про значення письмен була несподіваною: «У душі тих, хто вивчив письмена, вони вселять безпам'ятність, тому що їхня пам'ять буде позбавлена вправ: пригадувати почнуть повер­хово, зовні, довіряючись письму, за сторонніми знаками, а не зсередини, самі собою. Отже, ти винайшов засіб не для пам'я­ті, а для пригадування. Ти даєш учням уявну, а не справжню мудрість. Вони в тебе будуть багато знати з чуток, без навчан­ня, і здаватимуться багатознаючими, залишаючись переважно неуками, людьми, важкими для спілкування, вони стануть наду­мано мудрими замість мудрих» *. У цьому міркуванні підкрес­люється не лише значення усної пам'яті народу, зафіксованої в народній творчості, в коді народної говірки, а й настанова в навчанні на живе спілкування, засвоєння мови не як фор­мальної алгоритмізованої системи, а як живої думки, що на­роджується разом із словом.

я

культура мови