Ekzamen_Pedagogika_PNPU

31. методи-способи взаємодії вчителя та учня спрямовані на розвязування проблеми навчання. Метод:Методом назавається спосіб взаємодії вчитиля та учня, спямований на вирішення завдань освіти (Бавальський)2способи спільної діяльності вчителя і учня спрямована на розвязання завдань навчання(ГІЩукіна)3способи взаємодії вчителя і учнів спрямовані на розвязання завдань навчання(Бойко)4.Діяльність вчителя і методи що він застосовує-способи передачі знань і управління навчальною і пізнавальною діяльності учня.Прийоми навчання-це складові елементи певного методу засоби навчання-це джерело навчалльної інформації, навчальне обладнання, приклади, технічні засоби навчання.особливості методів навчання: 1методи нав розвиваютьься2методів універсальних немає.На вибір методів навчання впливають такі факти:1тема2мета уроку3види особливостей навчального предмету4від віку учнів5їх можливостей і інтересів. Історія розвитку методів:1історія видів навч діяльності2народна дидактика3методи коменського4творчість ушинського

32.Розглянемо класифікацію методів навчання, розроблену Ю.К.Бабанським[5,с.328-336], у яких він поділяє методи на 3 великі групи, кожна з яких в свою чергу передбачає по декілька класифікацій : 1. методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності; 2. методи стимулювання і мотивації учіння; 3. методи контролю і самоконтролю в навчанні Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності виконують освітню функцію та поділяються на такі види: - Перспективні методи, які виконують функцію організації та здійснення чуттєвого сприйняття учбової інформації і поділяються, в свою чергу на : - методи словесної передачі (навчальної ін.) та слухового сприйняття навчальної інформації (скорочено-словесні методи : розповідь, лекція, бесіда); б) методи наочної передачі та здорового сприйняття навчальної інформації (скорочено-наочні методи: ілюстрації , демонстрації та ін.); в) методи передачі навчальної інформації шляхом практичних дій та тактильного, кінестетичного її сприйняття (скорочено – практичні методи: вправи, лабораторні досвіди, трудові дії). - Методи виділені за логічною ознакою , які спираються перш за все на класифікацію розумових дій, які традиційно поділяють за напрямком думки на індуктивні (від окремого до загального) та дедуктивні (від загального до окремого). Можливо також виділити аналітичні та синтетичні методи навчання. Хоча логічна класифікація відбиває тільки один бік методів навчання, вона має дуже велике практичне значення. Вона звертає увагу вчителя на найважливіше у навчальному процесі – на логіку розкриття змісту, на керування розумовими діями учнів у навчанні : а) репродуктивні методи, які характеризують такий спосіб навчання, при якому головне значення має запам’ятовування учнями інформації, яку різними шляхами представляє вчитель; б) проблемно-пошукові методи, які передбачають створення вчителем проблемних ситуацій, активне їх обдумування учнями і на цій основі їх самостійне просування у засвоєнні нових знань. Ми хотіли б також підкреслити, що цей вид методів включає в себе також такі його окремі випадки, як метод проблемного викладення, частково-пошуковий, або евристичний метод, та дослідницький метод навчання (М.Н.Скаткін, І.Ф.Лернер). Більш того, як окремі випадки проблемно-пошукового методу ми розглядаємо і запропоновані М.І.Махмутовим “бінарні методи”[24,с.112]: пояснювально-спонукальний та частково-пошуковий, спонукальний та пошуковий. Все це немов би конкретні рівні проявлення проблемно-пошукового методу у його широкому розумінні, а також поєднання різних методів з поступовим зростанням пошукового елементу у навчанні. - В залежності від ступеню керування педагогом діяльністю учнів виділяють методи навчальної роботи під керівництвом вчителя та методи самостійної роботи (у яких все ж таки відбувається опосередковане керування роботою з боку педагога, тому що учень керується частіше за все раніше отриманими інструкціями, вказівками вчителя та ін., хоча в даний момент педагог безпосередньо і не контактує з ним).

33. Голант, Перовський, Огородніков виділили методи за джерелом (основні методи):1словесні 2наочні3практичні. Значний розвиток вніс укр дослідник Алексюк, він розробив власну концепцію методів і обгрунтував класифікацію за джерелом знань і самостійністю.Онищук ВО розробив свою концепцію. Вона враховує етапи засвоєння знань. Сосницький, Данилова, Паламарчук останнім часом посилилася увага до розвитку пізнавальних здібностей учня, забезпечує особистісно орієнтованого підходу. Методи поділ на:1пояснювально-ілюстративні2репродуктивні3проблемного викладу матеріалу4проблемно пошукові5дослідницькі методи. Бабанський розробив 3 групи методів:1методи організації та здійснення навчально пізнавальної діяльності2методи стимулювання і мотивації навчання3методи контролю і самоконтролю в навчанні.

34.Проблема класифікації методів навчання породжена наявністю в дидактиці великої кількості підходів до виявлення сутності методів навчання, їх визначень, структури і класифікацій. Значний вклад у розвиток теорії методів навчання на сучасному етапі внесли Є. Голант, М. Данилов, Б. Єсипов, М. Скаткін, М. Лернер, А. Алексюк, Ю. Бабанський, В. Бондар, В. Паламарчук та ін.Метод навчання є досить складним педагогічним явищем, яке має багато сторін. За кожною з них методи групують в системи. Не випадково, що вчені-педагоги розробили десятки класифікацій методів навчання. Отже, класифікація методів навчання – це впорядкована за певною ознакою їх система (І. Підласий). Майбутньому вчителю необхідно знати лише ті класифікації методів, які ефективно “обслуговують” практику навчання і є основою для її вдосконалення.На думку багатьох дослідників основною ознакою класифікації методів навчання є дидактична мета, джерела знань, логіка засвоєння навчального матеріалу, рівень самостійності учнів. Найбільш прогресивним, на нашу думку, є багатовимірний підхід до класифікації методів навчання. Важливо підкреслити, що навчання – діалектичний процес, що перебуває у постійному русі. Тому надати перевагу одній із встановлених істотних ознак методів навчання можна за умови врахування всіх аспектів конкретної педагогічної ситуації. Проблему системи методів навчання слід розв’язувати не тільки шляхом створення єдиної класифікації, але й через створення та обґрунтування цілої низки класифікацій, які б адекватно відображали завдання і зміст цілісного процесу навчання. Для майбутнього вчителя важливо усвідомити існуючі (цілісні) підходи до класифікації методів навчання, що допоможе йому практично здійснювати їх вибір. Загальновідомо, що вчителі-практики універсалізують окремі групи методів, не усвідомлюють взаємозв’язок і взаємопроникнення методів різних класів.Класифікація на основі зовнішніх форм прояву методів навчанняВ основі класифікації – джерела знань, а також характер чуттєвого спримання (слух, зір, дотик). Такий підхід дозволив виділити словесні, наочні та практичні методи навчання (традиційна класифікація).До словесних методів належать: розповідь, пояснення, лекція, бесіда, інструктаж, робота з книгою, навчальна дискусія, диспут. До наочних – спостереження, демонстрування та ілюстрування. До практичних – вправа, лабораторна робота, практична робота, дидактична гра.Класифікація методів навчання за типом пізнавальної діяльності учнів (внутрішня психологічна сторона)Методи цієї групи відображають різний рівень пізнавальної активності і самостійності учня у навчанні. В запропонованій класифікації виділяють такі методи: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий (евристичний), дослідницький.Класифікація методів навчання на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знаньДо цієї групи належать такі методи: аналітичний, синтетичний, аналітико-синтетичний і синтетично-аналітичний, індуктивний, дедуктивний, індуктивно-дедуктивний і дедуктивно-індуктивний, традуктивний.Класифікація методів навчання за ступенем самостійності учнів у здійсненні навчальної діяльностіЗа цією класифікацією виділяють методи самостійної роботи і роботи під керівництвом учителя. Найбільш поширеними видами самостійної роботи є: робота з підручником, самостійні роботи з приладами, самостійне виконання письмових вправ, написаня творів, віршів, метод самостійного розв’язання задач, самостійного спостереження тощо.Класифікація методів за дидактичними цілямиЗа цією класифікацію виділяють дві групи методів навчання:Методи, що забезпечують первинне засвоєння навчального матеріалу (інформаційно-розвивальні, евристичні, дослідницькі).Методи, що забезпечують закріплення і вдосконалення здобутих знань (вправи, практичні роботи).Класифікація за основними етапами процесу навчанняВ запропонованій групі називають такі методи: формування знань, формування умінь і навичок, застосування знань, узагальнення і систематизації, закріплення, перевірки знань, умінь і навичок, творчої діяльності.Бінарні і полінарні класифікації методів навчанняВ основі групування цих методів – дві чи більше спільних ознак. Так, в якості істотних (спільних) ознак називають джерела знань, рівні пізнавальної активності учнів, а також логічні шляхи навчального пізнання.Класифікації за системним підходомСеред відомих класифікацій вирізняється системним підходом класифікація Ю. К. Бабанського. В її основі – комплексний діяльнісно-процесуальний підхід, який ураховує основні компоненти діяльності: мотиви, операції, дії, контроль та аналіз результатів. В цій класифікації за основу взято вирішення не одного дидактичного завдання (наприклад, розвиток творчої самостійності в учінні), а вирішення всіх основних завдань освіти, виховання і розвитку особистості, тобто розвиток теоретичного й емпіричного мислення, навичок практичної діяльності, самостійної роботи, формування світогляду тощо. Ю. Бабанський не просто дає перелік методів, а розкриває зв’язки між ними, які мають функціональний характер. Кожна група методів реалізує певну функцію в цілісному циклі процесу навчання, без якої він не може забезпечити оптимальне вирішення всіх навчально-виховних завдань. Ю. Бабанський, виділяє три основних групи методів навчання: методи стимулювання і мотивації учіння; методи організації і здійснення навчальних дій та операцій; методи контролю і самоконтролю у навчанні.

35.Класифікація методів за рівнем розвитку пізнавальної діяльності учнів:Пряснювально-ілюстративнийРепродуктивнийПроблемного викладуЧастково пошуковіДослідницькі

36.Бабанський виокремив три великі групи методів: методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності:Словесні Наочні Практичні Індуктивні Дедуктивні Репродуктивні Проблемно-пошуковіМетоди самостійної роботи і роботи під керівництвом викладача. Методи стимулювання і мотивації навчання. Методи стимулювання і мотивації інтересу до навчання. Методи стимулювання і мотивації обов’язку і відповідальності у навчанні. Методи контролю і самоконтролю у навчанні:Усного контролю Самоконтролю Методи письмового контролю.Метод лабораторно-практичного контролю і самоконтролю. Методи визначаються як: спосіб упорядкованої взаємодії підвищеної діяльності викладача і учнів спрямованої на вирішення завдання Ю.К.Бабанський.

37.Класифікація методів враховує етапи засвоєння знань:СприйманняОсмислення ЗакріпленняЗастосування на практиці КонтрольКорекція.

38.Сутність особистісно-орієнтованої концепції вдало виразив ще на початку XX століття видатний американський психолог Д.Дьюї, який був прихильником прогресивних педоцентричних ідей: "Ребенок - центр, начало и конец всего. Аспект его личности и характера много важнее содержания учебного предмета. Знания не внедряются извне, учение есть процесс активный, основывающийся на органической ассимиляции, исходящей изнутри. Не программа, а ребенок должен определять количество и качество обучения". Видатному українському психологу і педагогу Г.Ващенко, який увібрав в себе багатовікову українську педагогіку, оберігав її і розвивав далі, належить таке висловлення: " .основне в людині - не знання самі по собі, навіть не глибина й систематичність їх, а характер і добра воля, що визначають спрямування сил людини до високої мети ." [9, С.116]. Ідеї врахування властивостей особистості людини в процесі навчання і виховання належить і видатному вченому-психологу Л.С.Виготському, який вважав, що вчитель може цілеспрямовано навчати і виховувати дітей лише при постійному співробітництві з ними, з їх середовищем, з їх бажаннями і готовністю діяти самостійно разом із вчителем: " .роль и направляющее значение личности воспитанника в воспитательном процессе никак не могут напоминать тот "педагогический дуэт", к которому сводится индивидуалистическое воспитание как процесс, всецело заключенный между учителем и учеником. Если прежде личность ученика составляла центр воспитательного мира, то сейчас она приобретает новые значения и смысл" [10, С.345]. Українська педагогіка і школа славетні своїми інноваційними традиціями. Особлива роль в соціальному житті і в розвитку системи освіти України належить видатним українським педагогам А.С.Макаренку і В.О.Сухомлинському, які найважливіше значення в процесі навчання і виховання дітей приділяли всебічному розвитку особистості, реалізації і самореалізації особистісного потенціалу кожної людини. У визначенні категорії особистості психологами можна відмітити певні загальні риси, які значною мірою відповідають її єдиним методологічним і діалектико-матеріалістичним засадам, а саме: формування особистості в процесі виникнення свідомості й самосвідомості, визнання особистості як суб'єкта соціальних відносин та творчої, продуктивної діяльності. 90-ті роки XX століття характеризуються більш гуманістичним підходом до проблеми розвитку особистості. Зокрема, О.Г.Асмолов зазначає: "Современная деятельность в конкретной социальной системе по-прежнему детерминируют развитие личности, но личность, всё более индивидуализируясь, сама выбирает ту деятельность, а порой и тот образ жизни, которые определяют её развитие" [3, С. 161-162]. Отже, наведені вище визначення психологами категорії особистості дають нам можливість визначити особистість в педагогіці як суб'єкт і об'єкт педагогічного процесу, творця і виконавця його цілей, завдань, змісту, форм і методів, який є головним визначальним фактором цього процесу. Саме таке тлумачення поняття особистості з точки зору педагогіки зумовлює суттєві підстави для використання категорії особистості як ключової у постановці та розв'язанні проблеми удосконалення системи навчання на сучасному етапі демократизації суспільства, визначення його нових цінностей, змісту, цілей і способів їх реалізації. Перспективи особистісно-орієнтованого навчання полягають в тому, що його повсюдне впровадження в педагогічну практику дозволить змінити роль і місце освіти в суспільстві, її соціальну значущість, характер, цілі і завдання, зміст і технології і переосмислити саме поняття "освіта", а також забезпечити гармонію людини з собою та з оточуючим світом.

39. За О. Бугайовим, диференціація навчання є множинність і варіативність індивідуальних та колективних шляхів суспільно погоджених цілей загальної освіти. Диференціація створю» найсприятливіші умови для індивідуалізації навчання, професійної орієнтації учнів. Індивідуалізація навчання є метою, а диференціація — засобом її досягнення.У педагогічній енциклопедії під індивідуалізацією навчання розуміють організацію навчального процесу, за якої добір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до учіння.За здатністю до научуваності з-поміж учнів можна виокремити три рівні:низький: учень не вміє відрізнити істотні ознаки понять від малоістотних; нечітко пам'ятає формулювання понять і правил;середній: учень іноді плутає суттєві ознаки з малосуттєвими, правильно формулює поняття, але недостатньо їх усвідомлює;високий: учень диференціює істотні і малоістотні ознаки понять, пам'ятає і правильно відтворює головні теоретичні положення, здатний застосувати їх у нових змінених умовах, має сформовану саморегуляцію навчальних дій.Зараз розглядають три рівні диференціації середньої освіти:за структурою системи освіти—загальноосвітні школи, СПТУ, технікуми, училища різних профілів тощо;за змістом навчання — профільне масове, профільне поглиблене, індивідуалізоване, спеціальне;за характером диференціації навчального процесу — рівнева (внутрішня) і профільна (зовнішня) диференціації.У цьому випадку вчитель оцінює учня через індивідуальний підхід,:вивчення особливостей розвитку учня: фізичного, психологічного, розумового;забезпечення прояву здібностей і обдаровань учнів;створення системи форм і методів, які б впливали на розвиток індивідуальності (інноваційні форми навчання, активні методи);залучення учнів до спеціальної діяльності, що відповідає їхнім інтересам.Метою профільної диференціації є групова індивідуалізація навчання та діагностика інтересів і нахилів школярів. Профільна диференціація реалізується через створення нових типів шкіл із поглибленим вивченням окремого предмета. Інтеграція є інноваційним підходом до удосконалення процесу навчання, У початковій школі це «Ознайомлення з навколишнім середовищем». «Людина і суспільство», «Основи валеології».

40.1-й рівень інвідуалізація завдання реалізується з урахування загальних особливостей учняім на різних епапах навчання та розвитку 2-й рівень здійснюється засобами диференсійованою підгоду при розподілі навчальних завдань із різним ступенем складності для груп учнів 3-й рівень забезпечується шляхом організації навчального процесу що грунтується на врахування індивідуальних особлистостей учнів і вчтеля і створює сприятлеві умови для їх професійної діяльності Систем індивідуалізації навчаня містить такі елементи Виявлення вчителем слабких і сильних сторін кожного учня перед вивченням нового матеріалу використовуючи методику спостереження аналіз письмових робіт,усних відповідей бесіди з учнями проводиться фронтальних самостійних робіт на погляд уроку Індивідуальний підхід при підготовці учнів до засвоєння нового матеріалу (індивід завдання з повторенням потрібного матеріалу) Індивідуцальний підхід до учнів на етапі первинного сприйняття і осмисленям знань Організації індивідуального підходу при первинному закріпленні знань на практиці перевірка розуміння окремими учнями матеріалу повтор висновків Індивідуалізація домашніх завдань розрахованими на поповнення у заняттях окремих учнів.

41. Поняття про контроль оцінування певного навчально – пізнавальної діяльності Контроль – визначення обсягу рівнів якостей засвоєння навчального матеріалу виявлення успіхів чи прогалин у заняттях в окремих учнів та всього класу з метою вдосконалення змісту, методів, засобів і форм організації принципи навчання У « педагогічній енциклопедії» підкреслюється що оцінку слід розглядати як «визначення ступеня засвоєння учнями знань умінь та навичок відповідно до вимог що ставлять до них шкільної програми Контрольну навчальну розвивальну організуючу1-ша функція контроль за ходом і результатом навчання такий контроль забезпечує вчителеві зворотній зв'язок виявляє результати навчання2-га ф-я вплив на навчання учнів виховуються моральні позитивні якості розвиває пізнавальні інтереси учнів 3-тя ф-я позитивний вплив на розвиток учня його увагу пам'ять мислення 4-та ф-я сприяння організації поведінки учня їх ставлення до навчання і один до одного.

42.До видів контролю відносять :попереджувальний контроль здебільшого з діагностичною метою перед вивченням нової теми або на підготовку року,чверті. Мета підготувати учнів.Поточний контроль здійснюється вчителем у процесі повсякденної навчальної роботи. Він дає змогу одержати обективні дані про рівень знань і підготовки учнів. Періодичний (тематичний) проходить після вивчення розділу з урахуванням даних поточного контролю. Мета установити постільки учні володіють системою певних знань,який рівень їх засвоєнь. Підсумковий контроль плодиться в кінці навчального року з урахуванням поточного контролю. До методів відносять Спостереження дае змогу визначити ставлення учня до своїх навчальних обов’язків,його реакцію на питання вчителя,відповідь учня.Усне опитування найпоширишиній спосіб перевірки знань. Буває фронтальне індивідуальне комбіноване опитування. Письмові і графічні роботи суть полягає у усвідомлення знань і умінь за допомогою сам. І письмових робіт.

Текстовий контроль це- комплекс завдань пристосованих до певного змісту навчання таким чином можна було дізнатися якою метою цей зміст засвояний учнями.Програмований контроль забезпечує внутрішній зв'язок даючи учневі інформацію його ступінь правильності і його роботи.Іспити це- спеціальна форма підсумкової перевірки й оцінювання знань учнів. Яка слугує засобом де6ржавного контролю за роботою учнів, учителів і школи

43.12-бальною системою оцінювання це позитивний процес що перед усім передбачте врахування рівня досягнення учнів.а не кількості його навичокДо ф-цій відносять- контролюючу- навчальну-діагностично корегуючи- стимулюючого мотиваційну- виховну

12 бальною шкалою под на рівні 1 початковий відноситися до учнів що мають елемертальний рівень знань 2середній учень відтворює основний навчальний матеріал здатний розкривати завдання3 достатній учень дае істині поняття і означення і явищ та закономірності вміє робити висновки аргумутувати . узагальнювати 4 високий знання учня е глибокими міцними учень вміє застосувати знання має уміння досліджувати характер .Головні принципи - накопичення знань які оцінюються балами-принцепи оволодіноно і систематичного засвоєння знань

Принцеси змагання

44.В.О Сухомлинський особливо гостро виступав проти того щоб оцінка була засобом заохоченням . на його думку вона має визначати умінь учнів придавати їм радість . Не слід ловити учнів пізнані треба добиватись щоб вони пізнавали розуміли виконували роботу і потім ставити оцінку. Особливість контролю за Мотоловим В.Ф полягає у реалізації принципу поєднання постійного зовнішнього контролю за кодом засвоєння і його оцінювання із самостійним само освоєнням. Сутність його нововведення полягає у тому що він щоденно перевіряє і оцінює знання учнів за допомогою системи опорних символів різних форм усного опитування (голосне,тихе парне перевірка задач створена класиками) незадовільних оцінок він не ставе і оцінки відповіді на будь-яке питання ставить найпростіше як в наслідок всі учні мають 4 і 5 . Своєрідний підхід до проблеми оцінки навчальної роботи це Ш.О Амокосивілі. Він відмовився від бальної системи і замінив її змістовою оцінкою розгорнутими характеристиками учнів багатосторонньою оцінкою протягом уроку. Також М.П Щетинін За нової організації навчального процесу - у період занурення ( коли один предмет вивчається поспіль кілька днів) учні самі виконують навчально-тренувальну діяльність і контрольну оцінку, У нього практикується виставиння оцінок протягом навчального дня, Про оцінки учні дізнаються після уроку під час щоденного аналізу , такий аналіз стимулює учнів, кожен з них відчуває до себе постійну увагу, може порівнювати свої оцінки з оцінками товаришів!

45.Процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками становить пізнавальну діяльність учнів, якою керує вчитель. Роль керівника навчального процесу не обмежується поясненням нового навчального матеріалу. Головний зміст керівництва полягає в тому, що вчитель е насамперед організатором і керівником пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і найпродуктивніше вчитися (навчальна дисципліна, психологічний клімат, чергування занять, нормування домашньої навчальної роботи, постановка перед учнями мети і завдання). Здійснюючи контроль за навчанням, він повинен бути готовий допомогти, коли в них виникають труднощі. Водночас учитель є вихователем, дбає про розумовий, фізичний, духовний розвиток учнів. Щоб повноцінно здійснювати процес викладання, вчитель має усвідомлювати загальну мету освіти і місце свого предмета в її реалізації. Виходячи із загальної мети виховання — формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, — він визначає загальну освітню, виховну і розвиваючу мету свого предмета і кожного уроку. Учитель повинен глибоко знати предмет на сучасному науковому рівні. А. Макаренко справедливо зауважив, що учні вибачать своїм учителям і суворість, і сухість, і навіть прискіпливість, проте не вибачать поганого знання своєї справи. Здійснення міжпредметних зв'язків у процесі навчання потребує від учителя певних знань із суміжних дисциплін. Учителю фізики не можна не знати періодичного закону Д. Менделєєва, а вчителеві хімії — основ квантової механіки, учитель літератури не може обійтися без знання історії, а викладач історії — без знання географії. Особлива роль належить методичній підготовці вчителя. Адже недостатньо мати знання зі свого предмета, треба вміти зробити їх надбанням учнів. Оскільки у процесі навчання реалізуються його виховна і розвиваюча функції, вчитель повинен мати добру психолого-педагогічну підготовку, знати методику організації виховної роботи. Для успішного виконання функції викладання вчитель повинен добре знати особливості учнів. Це є запорукою управління їх пізнавальною діяльністю (учитель може правильно обрати тон і стиль спілкування з учнями, управляти увагою, як своєю, так і вихованців, знаходити потрібний темп навчально-пізнавальної діяльності тощо). Діяльність учителя в процесі викладання охоплює планування діяльності (тематичне й поурочне); організацію навчальної роботи; організацію діяльності, стимулювання активності учнів; здійснення поточного контролю за навчальним процесом, його регулювання, коригування. У цій справі, безумовно, не обійтися без аналізу результатів своєї діяльності.

46.Виховання сприймається передусім серцем, а вже потім розумом. Так вважає народна мудрість. Тому особливо важливим є "внутрішній", а не "зовнішній" уплив на людину. Розрізняють "виховання" у широкому і вузькому розумінні. У широкому соціально-педагогічному значенні — це виховання у гущі життя, у вузькому — планомірний і систематичний уплив дорослого на дитину і підлітка. Ці трактування "виховання" не можна вважати вичерпними. Вони неповні. Тому у найбільш вживаному педагогічному значенні — це спе­ціально організований процес цілеспрямованого формування особистості в умовах певної виховної системи, що зумовлена соціально-економічним розвитком суспільства, змінами в царині суспільних відносин, духовного простору суспільства, його культурологічної моделі. Виховання здійснюється у сім'ї, у школі (класним керівником, усіма вчителями, дитячим колективом, однолітками), у позашкільній діяльності. Теорія виховання тісно пов'язана з теорією навчання і освіти. Формування — це процес і результат ціле­спрямованих і стихійних упливів на особистість. Соціалізація — це процес і результат засвоєння особистісно-соціального досвіду, загальнолюдських і національних цінностей, норм поведінки. Розвиток — низка кількісних і якісних, зовнішніх і внутрішніх змін, які характеризують рух індивідууму (людської істоти) від нижчих до вищих рівнів його життєдіяльності.за редакцією Ю.К. Бабанського виховання розуміється як процес формування свідомості та поведінки особистості школяра. Включивши у характеристику поняття виховання термін "відносини", оскільки воно відбувається на основі відносин, у які вступають усі суб'єкти виховання, приймаємо визначення виховання як спеціально організованого, цілеспрямованого, творчого процесу формування педагогічно доцільних, суб'єкт-суб'єктних, морально-естетичних виховуючих відносин для всебічного і гармонійного розвитку особистості кожного учня (А.М. Бойко). Іншими словами, це спеціально організований процес педагогічної взаємодії (відносин) з метою виховання певних якостей особистості у відповідності до визначених завдань. Отже, педагог і учень — це суб'єкти виховного процесу. Центральною особистістю, метою і сенсом виховання є дитина. Завдання вчителя — організовуючи процес виховання, спрямувати свої зусилля на самовиховання, тобто організувати "саморух" людської особистості від нижчих до вищих ступенів її розвитку і життєдіяльностіВиховний процес потребує цілеспрямованої спеціальноорганізованої суб'єкт-суб'єктної взаємодії: вчитель — учень; бать -ки — учень; дитячий колектив — учень; учень — учень; учень —соціум тощо.Виховання як особистісне явище має свої характеристики: 1) його сенсом, суб'єктом і метою виступає особистість дитини; 2) вона є центральною фігурою, головною дійовою особою виховного процесу; 3) виховання педагогічно доцільно організовує життєдіяльність особистості в усьому багатстві її суб'єктності; 4) учень у роки свого дитинства, отроцтва і юності не лише готується до життя, а живе, тому зводити виховання до соціалізації — це звужувати творчі горизонти людини, узагальнювати уявлення про щастя і сенс людського буття; 5) виховання неможливе без вивчення психологічних, індивідуальних, вікових особливостей особистості певної дитини. При цьому вчитель не тільки фіксує суму якостей, потреб, прагнень і гальмівних факторів, він сприймає учня цілісно, що дає змогу вихователеві будувати відносини з ним на рівні співробітництва і співтворчості; 6) виховання здійснюється на основі суб'єкт-суб'єктних відносин, які визначаються знаннями, культурою, педагогічно доцільною емоційно-вольовою сферою та поведінкою передусім двох головних суб'єктів — учителя й учня; 7) виховання у процесі співробітництва та співтворчості спрямовується на самоактивність дитини.