Висновки

Як видно з широкого феноменологічного аналізу, дитинство певною мірою вивчалося з різних боків: філософського, педагогічного, етнопедагогічного, психологічного, соціально-культурного, етнографічного, медичного, біологічного. Проаналізувавши ці підходи зазначимо, що проблема дитинства – складна й багатогранна, а отже, вимагає комплексного підходу до її вирішення; поняття «дитинство» несе різне змістове навантаження й використовується широко і багатоаспектно; сучасне розуміння дитинства є результатом тривалого розвитку педагогіки, філософії, психології та інших людинознавчих наук, у ході якого вчені, зокрема, філософи, педагоги (теоретики і практики) крок за кроком наближалися до істини; історія філософсько-педагогічної думки дає широкий спектр поглядів на сутність дитинства, часом суперечливих. При розробці конкретної концепції дитинства важливо враховувати ці різнопланові підходи і водночас не допускати еклектичного розуміння природи дитинства.

Провівши наше дослідження, ми дійшли висновку, що еволюція поглядів на дитинство пройшла через такі етапи:

І-й – ранні ідеї не торкалися вчення про дитину, мова йшла лише про раннє виховання людини, бо предметом вивчення була людина як така.

ІІ-й (епоха середньовіччя) – вчені почали цікавитися дитиною як об’єктом вивчення та виховання. Однак знання про дитину здебільшого були фрагментарними.

ІІІ-й (XVII-XVIII ст.) – поява нових підходів до дитинства, нового розуміння його і відповідно нового образу. Цьому сприяло розуміння інтересу до дитини, більш чітке і строгіше хронологічне і змістове розмежування світу дорослих і світу дітей. І, що не менш важливо, визнання за дитинством автономії, самостійної цінності.

IV-й (ХІХ-ХХ ст.) – поряд із вивченням природи дитинства починає розвиватися ідея дитинства.

Здійснений ретроспективний аналіз показав, що дитинство залежить від ставлення дорослих до дитини; від місця, яке посідає дитина в житті дорослих; від того, як оцінюють люди даної епохи і культури, суспільного ладу; від вимог, що ставляться до дитини; від періодів, на які поділяється її життя; і, найголовніше, від того, як власне дитина розуміє і переживає те, що з нею роблять дорослі.

Огляд літератури дає можливість стверджувати, що новоутворення, які виникають у певні періоди дитинства, здатні забезпечити соціально і психологічно безболісний перехід дитини на наступну сходинку подорослішання, аж до включення її в суспільно-корисну діяльність.

Відомо, що існує два протилежних погляди на дитинство. На думку багатьох вчених, це ціла епоха, сутність якої полягає в тому, щоб служити підготовкою дитини до дорослого життя, самостійної праці. Ряд вчених дотримуються протилежної думки. Вони визнають самоцінність дитинства.

Дитинство – найважливіший перод у житті людини. Доля будь-якої нації, держави, спільноти в майбутньому залежатиме від того, якими виростуть ці діти. Тож інвестиції, вкладені в дитинство сьогодні, обов’язково повернуться суспільству сторицею: гуманізмом, демократією, громадянськістю, цивілізованістю. Отже, тільки міждисциплінарний синтез філософії, педагогіки і психології може привести до вироблення системного, комплексного, екологічного підходу до дитинства (і дитини як цінності) та відповідної організації навчально-виховного процесу на ранніх стадіях дитинства.