2.Психолого-педагогічне вивчення дітей з порушеннями зору.

Діагностика і дослідження дітей з порушеннями зору передбачає комплексне їх вивчення різними фахівцями: офтальмологами, психологами, педагогами. Діти з порушеннями зору представляють велику і дуже всіляку групу як по характеристиці стану їх зору, так і за походженням захворювань і умовам соціального розвитку.

Об'єктом дослідження є незряче (сліпий), слабозряче дитя, а також дитя з амбліопієй і косоокістю. В даний час поняття «сліпий» (незрячий) розглядається з позиції визначення провідної системи аналізаторів, на основі якої ведеться педагогічний процес. Тому до сліпих відносяться дві категорії дітей: діти з візусом «О» і свето-відчуттям, а також діти, що мають гостротузалишкового зору до 0,04 включно на оці, що краще бачить, з корекцією, вчення яких здійснюється на основі системи Брайля по підручниках, призначених для сприйняття за допомогою дотику.

Аналіз причин сліпоти і слабовіденія показує, що в 92 % випадків слабовіденія і в 88 % випадків сліпоти ці недоліки мають природжений характер, більш ніж в 30 % випадків вони мають спадкові форми. При цьому серед причин дитячої сліпоти чітко просліджується зростання частоти природжених аномалій розвитку органу зору.

Окрім спадкових чинників у сліпих дітей, що частково бачать, є аномалії розвитку органу зору як наслідок зовнішніх і внутрішніх негативних чинників, що діяли в період ембріонального розвитку плоду, — патологічного перебігу вагітності, перенесених матір'ю вірусних захворювань, токсоплазмоза, краснухи і так далі.

Стан зору визначає в значній мірі формування образу зовнішнього світу, відповідно до якого будується психологічна система дитяти з порушенням зору, її особливості, здатність відобразити сприйманий світ у всій його складності взаємин об'єктів і соціальне життя людей.

Особливе місце в дослідженні дітей з порушеннями зору займає визначення дійсного стану дитяти. Багатьма зарубіжними і вітчизняними дослідниками виявлено глибоке відставання в психічному розвитку таких дітей. В першу чергу це стосується сліпих дітей раннього і дошкільного віку. Так, в розвитку мислення було навіть відмічено відставання від що нормально бачать на 4 —8 років.

2.1.Теоретичні основи організації дослідження дітей з порушеннями зору.

Психологічне обстеження дітей з порушеннями зору здійснюється на основі розробленої тіфлопсихологами теорії з врахуванням основних закономірностей нормального розвитку. В ході вивчення дітей з відхиленнями в розвитку виявилося, що найбільш загальні закономірності розвитку нормального дитяти просліджуються і у цих дітей.

До них відносяться: певна послідовність стадій розвитку психіки; наявність сензитивних періодів в розвитку психічних функцій; послідовність розвитку психічних процесів; роль діяльності в психічному розвитку, мови — у формуванні вищих психічних процесів; провідна роль вчення в психічному розвитку (Л.С.Виготський, В.І.Лубовський).

Л.С.Виготський, вивчаючи закономірності психічного розвитку дітей при різних типах аномалій, виділив загальні специфічні закономірності, що виявляються при різних типах порушень. Він відзначив, що причини, що викликають аномалії, ведуть до виникнення основного порушення в психічній діяльності, яке визначається як первинне, і як наслідок — до своєрідних змін всього психічного розвитку дитяти, що виявляється у формуванні вторинних, третинних і так далі порушень психічної діяльності. Ним також була виділена закономірність, загальна для всіх дітей з недоліками розвитку, а саме: скрута у взаємодії з соціальним середовищем, порушення зв'язків з навколишнім світом.

Вплив глибоких порушень зору на процес розвитку пов'язаний з появою відхилень у всіх видах пізнавальної діяльності і позначається на формуванні особової і емоційно-вольової сфер дитяти. Найбільш різке порушення зору виявляється в зниженні загальної кількості отримуваної ззовні інформації, в зміні її якості.

Значне скорочення або повна відсутність зорових відчуттів, сприйнять обмежує можливості формування образів уяви, пам'яті, а також психологічних систем, їх структур, зв'язків, функцій і стосунків усередині цих систем. Відбуваються якісні зміни системи взаємин аналізаторів, виникають специфічні особливості у формуванні образів, понять, мови, в співвідношенні образного і понятійного в розумовій діяльності.

Значні зміни відбуваються у фізичному розвитку — порушується точність рухів, їх інтенсивність, стає специфічною хода і інші рухові акти. Отже, у дитини формується своя, дуже своєрідна психологічна система, якісно і структурно не схожа ні з однією системою дитини, що нормально розвивається, оскільки вона включає процеси, що знаходяться на різних рівнях розвитку із-за впливу на них первинного дефекту.

Це показує, що і міжфункціональні зв'язки у дітей з порушенням зору здійснюються теж інакше, своєрідно. Тому формування і розвиток психологічної системи дітей, що мають порушення зору, безпосередньо пов'язане з коректувальною роботою, що проводиться з ними, і з формуванням у них компенсаторних процесів, починаючи з раннього дитинства.

Корекція первинного часткового дефекту медико-педагогічними і психологічними засобами підвищує компенсаторні можливості, включає в структури кожної стадії розвитку зв'язку первинно порушеного аналізатора з підлягаючими зберіганню, утворюючи рухливу систему, складний ансамбль психічних утворень, не ідентичний психологічній системі ні абсолютно сліпого, ні зрячого.

Таким чином, компенсація зорової недостатності за своєю суттю не є простим заміщенням одних функцій іншими, а є створенням на кожному етапі розвитку дитяти нових складних систем зв'язків і взаємин сенсорних, моторних, логічних структур, що дозволяють сприймати і досліджувати інформацію від зовнішнього світу для адекватного його віддзеркалення і поведінки відповідно до умов життя і діяльності, соціальних і моральних вимог.

Вимоги, що пред'являються при проведенні обстеження дітей з порушеннями зору.

Існують загальні психологічні вимоги, що пред'являються до організації і проведення обстеження дітей з порушеннями розвитку. До нихвідносяться:попереднє знайомство з історією розвитку, спостереження за поведінкою і діяльністю дитини в групі, на заняттях, в години дозвілля. Особливе значення надається встановленню контакту з дитиною, організації місця проведення дослідження, вибору методик, відповіднихйого меті.

До особливих, специфічних, вимог слід віднести наступні:

- відповідна освітленість (загальна освітленість приміщення повинна складати 1000 лк, на робочому столі дитини — 400-500 лк);

- обмеження безперервного зорового навантаження (5 —10 мін в молодшому і середньому дошкільному віці і 15 — 20 мін в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці);

- режим зорової роботи встановлюється офтальмологом відповідно до діагнозу і характеру захворювання дитини;

- зміна виду діяльності на не пов'язану з напруженим зоровим спостереженням;

- особливі вимоги до наочності.

При аналізі історії розвитку дитини слід звернути особливу увагу на його соціальну зрілість, що має величезне значення в процесі абілітації . Соціальна зрілість такого дитяти в ранній період розвитку тісно пов'язана з його біологічним дозріванням, особливо з руховим розвитком і мануальною діяльністю рук. Тому при обстеженні дітей раннього віку слід звертати особливу увагу на рівень їх рухового розвитку і рівень сформованості комунікації.

У розвитку дітей з порушеннями зору комунікація, спілкування і мова грають особливу роль. Міра сформованості цих сторін психічної діяльності дитяти свідчить про рівень його соціального розвитку. Важливе значення в процесі дослідження також займає вивчення мови: оцінка її виразності, емоційності, а також оцінка міміки, жесту, пози у момент спілкування.

Дітям з порушенням зору властива менша пізнавальна активність. У зв'язку з цим в тіфлопедагогике існує практичний принцип, що відводить значно більше місця педагогічної допомоги дітям, а психолог повинен з'ясувати, наскільки дитяті властиві інтерес і увага до навколишніх предметів, осіб, до опанування простих норм соціальної поведінки.

Проблема соціалізаціїв дошкільному і молодшому шкільному віці у дітей з недоліками зору є визначальний в їх абілітациі. Саме відсутність таких якостей, як самостійність в пересуванні і самообслуговуванні, несформованість навиків спілкування з дітьми і дорослими, як знайомими, так і незнайомими, невміння користуватися сучасною побутовою технікою, приводить до дезадаптації дітей з порушеннями зору, виявляє їх непристосованість до самостійного життя в суспільстві, утрудняє інтеграцію у масові навчальні заклади.

Залежність від дорослих і товаришів, боязнь нових умов і змін, усунення від суспільства — ось те, що формується за відсутності належної уваги до соціалізації дітей з порушеннями зору з раннього віку.