1.2. Підприємство та організаційні форми бізнесу

Підприємство – це самостійний господарський суб’єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Підприємство – це основна ланка господарства країни. Від рівня діяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, його життєвий рівень, результати використання виробничих фондів, науково-технічний прогрес, тобто ефективність господарювання. Держава повинна створювати сприятливі умови для виникнення підприємств та їх розвитку. Часто в економічній літературі поняття “підприємство” та “фірма” використовують як тотожні. Строго кажучи, фірма - це вже певна організація, яка володіє підприємством і здійснює на ньому господарську діяльність. В економічній теорії більш поширене саме поняття “фірма”, щоб підкреслити її цілісність, як господарської одиниці. Однак фірма може мати або контролювати декілька виробничих одиниць, до яких може входити фабрика, кар’єр, шахта та інші. Отже, фірма - самостійний господарський суб’єкт, який створено для виробництва продукції, послуг заради отримання прибутку. Це - організація, яка веде бізнес під певною назвою, має юридичну та комерційну самостійність, зареєстрована у відповідності до чинного законодавства.

Основні ознаки підприємства:

• самостійність у системі господарства країни. Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою підприємства, товарний знак;

• закінчений цикл відтворення, тобто вироблена підприємством продукція може в умовах поділу праці набувати форму товару;

• підприємство - це самостійний товаровиробник, тобто воно виробляє основну масу продукції не для власного споживання, а для покупців;

• підприємство має бути не тільки самостійним, але й повинно отримувати прибуток, тобто бути рентабельним;

• у своєму складі воно не має інших юридичних осіб, але може мати складну внутрішню структуру; всі підрозділи підприємства не є юридичними особами, тобто не мають права самостійно виступати суб’єктами ринкових відносин;

• підприємство має свій трудовий колектив з його специфічними інтересами;

• підприємство є складовою частиною народногосподарського комплексу, що визначена на основі поділу праці. Воно повинно мати свою нішу у народному господарстві, знайти споживачів своєї продукції в умовах конкурентної боротьби.

Підприємство в умовах ринкової економіки відрізняється від підприємства в умовах адміністративно-командної системи. При адміністративно-командній економіці існує лише два види підприємств - державні та кооперативні, а вид діяльності, номенклатуру продукції визначають державні органи в особі міністерств і відомств. Немає чіткої персональної відповідальності за результати діяльності підприємств, банкрутство не допускається. Як наслідок – з’являються підприємства - “утриманці”, які одержують дотації за рахунок ефективно працюючих. Ціни на продукцію встановлює держава. Діяльність підприємств залежить від суб’єктивного фактору. Існує надлишок робочої сили.

В ринкових умовах підприємство набуває нової якості: воно самостійно обирає діяльність, має високу відповідальність за результати виробництва, зацікавлене в ефективному господарюванні, бере участь у вільній конкурентній боротьбі, яка є головною рушійною силою, що примушує стежити за досягненнями науково-технічного прогресу, передовою технологією, поліпшувати якість продукції, всебічно задовольняти споживача. Таким чином, ринок передбачає функціонування підприємства нової якості, яке відповідає вимогам більш ефективної економіки.

Фірма є основною ланкою ринкової економіки, що здійснює ділову активність.

В основі функціонування ринкової економіки лежить розвиток приватної власності. Кожному етапу її розвитку відповідають певні організаційні форми підприємств: одноосібне володіння, товариство (партнерство), корпорація.

Одноосібне володіння – бізнес, яким володіє одна людина. Підприємець сам веде свою справу, самостійно розпоряджається матеріальними ресурсами і капітальним обладнанням, контролює виробництво, реалізує продукцію, сплачує податки, досягає успіху у вигляді прибутку або зазнає збитків.

Отже, одноосібне володіння – це організаційно-правова форма підприємства, за якою людина одноосібно володіє і управляє ним, бере на себе весь ризик збитків або отримує весь прибуток.

Переваги одноосібного володіння:

1. Безпосереднє управління власником.

2. Невеликі первинні капіталовкладення.

3. Власник отримує весь прибуток.

4. Власник може закрити підприємство, коли це необхідне.

В більшості розвинутих країн одноосібні володіння досить популярні, бо це найпростіший і найдешевший спосіб організації бізнесу. Із 16 млн. підприємств США в одноосібному володінні знаходяться більше ніж 11 млн. Така форма організації бізнесу має переважно короткий цикл виробництва, швидке отримання прибутку. Всі підприємства такої форми частіше малі за розміром.

До недоліків одноосібного володіння відносяться: повна майнова відповідальність, обмеженість капіталу, труднощі в одержані кредиту, велика кількість обов’язків і функцій при організації і функціонуванні виробництва.

Товариство (партнерство) – підприємство, яке засновано двома або більшою кількістю співвласників; це форма організації бізнесу, яка об’єднує по домовленості партнерів з їх фінансовими ресурсами.

Наприклад, три друга домовляються між собою і відкривають книжковий магазин. Для того, щоб запобігти різних непорозумінь і бути впевненими в правильному плануванні бізнесу, вони з допомогою юриста укладають угоду про партнерство. В угоді вказується розподіл між ними відповідальності, обов’язків і ресурсів та майновий вклад кожного.

Основні переваги:

1. Підприємством володіє дві та більше особи.

2. Збитки розподіляються між партнерами.

3. Інвестиційні можливості вищі ніж в одноосібних володіннях.

4. Розподіл управлінської відповідальності.

5. Податки розподіляються між усіма партнерами.

Партнерство дозволяє залучити додаткові засоби виробництва, здійснювати спеціалізацію в управлінні, що впливає на ефективність виробництва і зменшує загрозу банкрутства.

Недоліки цієї форми організації: необмежена майнова відповідальність кожного з партнерів; різні погляди або інтереси партнерів затримують прийняття рішень; невеликий розмір капіталу. Аналіз показав, що партнерство частіше всього існує в середньому 5 років, 59% опитаних оцінюють партнерство як невірний шаг, вказуючи на проблеми та конфлікти між її учасниками.

Товариства розповсюджені в медицині, юридичних, аудиторських фірмах тощо.

Корпорація (або акціонерне товариство) — форма організації бізнесу, де власником виступають акціонери (власник акцій), керівництво здійснюється рішеннями зборів акціонерів та ради директорів, прибуток розподіляється у вигляді дивідендів на акції.

Такі підприємства, як юридичні особи, мають ресурси, активи, виробляють і продають продукцію, отримують прибуток (збитки), одержують кредити.

Великі підприємства, на долю яких припадає основна частина виготовленої продукції, виступають у формі корпорацій. Для їх функціонування створюється акціонерний капітал за рахунок випуску та продажу акцій. Ті, хто придбав ці акції, і є акціонерами, тобто власником акцій власниками корпорацій.

Переваги:

1. Обмежена відповідальність.

2. Ефективна форма залучення грошей.

3. Можливість при необхідності збільшення розмірів виробництва товарів і послуг.

4. Введення нових технологій і сучасної техніки.

5. Досягнення конкурентоспроможності.

6. При ефективній роботі отримання прибутку і дивідендів.

7. Зниження ризику банкрутства.

Така організаційно-правова форма підприємництва, як правило, досить довго “живе” на ринку.

Недоліки: складний і дорогий процес організації та управління корпорацією, високий ступінь конкурентної боротьби, подвійне оподаткування.

В корпорацію частіше всього перереєструються успішно працюючі на ринку товариства (партнерства) і приватні підприємці, для подальшого розвитку яких потрібно поєднання капіталу та більш потужна за розміром і можливостями фірма.

В Україні існує законодавча база щодо форм організації бізнесу: закони України “Про власність”, “Про підприємство в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про акціонерні товариства”.

Відповідно до форм власності, встановлених Законом України «Про власність», можуть діяти підприємства таких видів:

• індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці;

• сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім'ї, які проживають разом;

• приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;

• колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, товариства, громадської та релігійної організації;

• державно-комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

• державне підприємство, засноване на державній формі власності;

• спільне підприємство, засноване шляхом об'єднання майна різних власників.

За розміром підприємства бувають малі, середні і великі. В Україні підтримку малим фірмам здійснює Асоціація малих підприємств. Відповідно до законодавства України до малих належать підприємства з чисельністю працюючих : в промисловості та будівництві – до 200 чол., в науці та науковому обслуговувані – до 100, в інших галузях виробничої сфери – до 50, в галузях невиробничої сфери – до 25, в роздрібній торгівлі – до 15 чоловік.

Малі підприємства створюються на основі різноманітних форм власності в усіх видах господарської діяльності. Основна кількість малих підприємств створюється в роздрібній торгівлі, сфері обслуговування.

Досвід роботи таких невеликих підприємств показав, що вони спроможні швидко реагувати на зміни попиту споживачів, насичуючи ринок товарами та послугами; краще використовують вільні ресурси; оновлюють техніку і технологію, реагуючи на досягнення науково-технічного прогресу; посилюють конкуренцію; самостійно створюють нові робочі місця.

Малі підприємства відіграють важливу роль в економіці розвинутих країн. На їх частку у США припадає близько 50% валового внутрішнього продукту країни, в Японії – понад 50%. У нашій промисловості на невеликі підприємства припадає близько 10% загального обсягу виробництва.

На розвиток малих підприємств в Україні потенційно впливає вигідне економіко-географічне розташування держави на перетині торгівельних шляхів, наявність потужного виробничого потенціалу, висококваліфікованих трудових ресурсів, науково-дослідної бази, рекреаційних ресурсів.

Середні за розміром фірми в розвинутих країнах не такі багаточисельні, причому зараз їх кількість зменшується. Це відбувається перш за все тому, що вони не мають такої гнучкості, як малі і такої сили, як великі підприємства. Але середні підприємства більш стійки в конкурентній боротьбі, коли працюють на спеціалізованому ринку, роблять захват окремих сегментів і стають там міні-монополістами. В цьому випадку такі підприємства являють собою значну конкурентну силу навіть для великого бізнесу, мають тенденцію до монополізації (прикладом є шведський концерн “Електролюкс”, захопивший за 10 років понад 400 фірм), постійно концентрують капітал (на долю середніх фірм припадає самий великий процент поглинання).

Великі підприємства, з одного боку, прагнуть монополізувати свою сферу діяльності, з другого, – умови конкуренції спонукають турбуватися про якість і не підвищувати ціни на продукцію.

Безумовно, саме великим фірмам доступне масове виробництво товару, освоєння нових галузей, досягнень науково-технічного прогресу, ведення великих науково-дослідних робіт. Такі підприємства забезпечують стійке і стабільне положення економіки, мають економію на масштабах виробництва, забезпечують зайнятість великої кількості людей. Але ці переваги можуть стати саме недоліками великих підприємств, досить відчутно змінити економічний стан країни.

Таким чином, в ринковій економіці треба мати різні види і розміри підприємств, намагатися знаходити оптимальні співвідношення між ними.