ORSI

1. Розкрити соціальний феномен інституалізації.

Для суспільства як складної організованої системи життєво важливо закріпити певні типи соціальних взаємодій, зробити їх узгодженими, доцільними, які відбувалися б за певними правилами, були обов'язковими для соціальних спільнот, соціальних організацій, соціальних груп. Цій меті повинні служити наступні елементи суспільства, як соціальні інститути, що дозволяють створити міцну і стійку систему відносин між людьми у складному суспільному середовищі, сформувати соціальний порядок, необхідний для задоволення об'єктивних потреб безпеки, збереження умов матеріального життя, соціальних благ, цінностей культури тощо.

Соціальний інститут - відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.

Загальне поняття «соціальний інститут» виражає ідею організованості, упорядкування суспільного життя. До вивчення цього феномену соціологія вдавалася з часу становлення її як науки. Соціальні інститути є комплексом формальних і неформальних правил поведінки, принципів, культурних норм, що регулюють різні сфери діяльності індивідів у суспільстві (сферу економіки, політики, освіти) і обмежують вчинки людей відповідно до суспільних інтересів; Соціальні інститути охоплюють певну сукупність людей та установ, які покликані вирішувати важливі для розвитку суспільства завдання. Наприклад, інститут освіти реалізує свою діяльність щодо навчання, виховання, професійної підготовки через школи, університети та ін.

Соціальні інститути, забезпечуючи відносну стійкість соціальних відносин, є подвійним соціальним утворенням: За формою - це організаційний механізм (сукупність організацій, спеціалістів, матеріальних та інформаційних засобів), за змістом - це функціональний механізм (сукупність соціальних норм у конкретній сфері соціальних відносин).

Інституціалізація - процес виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства. Як і будь-який інший складний суспільний процес, інституціалізація є тривалою і поступовою. Для її здійснення необхідні такі умови:

Об'єктивна потреба, усвідомлювана в суспільстві як загальнозначуща, загальносоціальна. Її задоволення можливе тільки в процесі соціальної взаємодії. Сучасне суспільство характеризується розростанням та ускладненням системи соціальних інститутів. З одного боку, одна і та ж потреба може породжувати існування численних інститутів, з іншого - кожен інститут реалізує комплекс базових потреб у соціалізації індивідів, трансляції соціальних норм і культурних цінностей, соціального досвіду. 2. Наявність особливого, притаманного конкретному інституту культурного середовища (субкультури) - системи цінностей, соціальних норм і правил.

Кожен соціальний інститут має свою систему цінностей та правил (нормативних очікувань), які визначають мету його діяльності. Діючи в рамках інститутів, а також всередині різних соціальних ролей, пов'язаних із специфічними соціальними позиціями (статусами), ці норми дозволяють, пропонують або забороняють певні види поведінки, що робить дії людей доцільними, корисними та односпрямованими. Наприклад, в рамках інституту сім'ї подружня зрада, позашлюбні діти, кровозмішення є порушенням інституціальні (нормативно встановлених) вимог. З цієї точки зору інституціалізація - це прийняття індивідом, групою культурних норм, цінностей, еталонів, що регулюють різні аспекти людської діяльності, що сприяють задоволенню потреб, прийнятній поведінці.

3. Наявність необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, організаційних), які суспільство повинно стабільно поповнювати шляхом капіталовкладень у них та підготовкою кадрів.

Інституціалізація є процесом, при якому певна суспільна потреба починає усвідомлюватися як загальносоціальна, а не приватна. Для її реалізації в суспільстві встановлюються особливі норми поведінки, формуються відповідні ролі, готуються кадри, виділяються ресурси. Зміни в соціальній практиці можуть привести як до модифікації існуючих інститутів, так і до появи нових інституціальні форм. Так, криза адміністративно-командної системи заснувала соціальні процеси і відносини, які спричинили докорінні суспільні зміни - поява нових соціальних інститутів господарювання, управління, парламентської демократії. У процесі інституціоналізації складаються основні структурні ознаки, що характеризують соціальні інститути в сучасному суспільстві.

2. Класифікувати види соціальних інститутів.

Щодо виділення певних типів та видів соціальних інститутів, то тут існує багато різних думок, і тому нема якоїсь єдиної їх класифікації. Соціальні інститути поділяють відповідно до тих ознак, на які спрямовує свою увагу той чи інший дослідник. Але існують і спільні погляди. Так, наприклад, соціальні інститути поділяють на формальні і неформальні. Формальні інститути регулюють поведінку членів суспільства завдяки встановленим законам або іншим правовим актам, формально затвердженим розпорядженням, правилам, регламентам тощо. Як правило, такі інститути юридично оформлюються. Неформальні інститути – це ті, діяльність яких юридично не оформлюється, але регулюється моральними нормами, звичаєм та іншими подібними засобами. Так, наприклад, інститут дружби є неформальним, бо за порушення дружніх стосунків ніхто юридичної відповідальності не несе, хоча може бути засудженим людською мораллю, суспільною думкою.

У зв'язку з тим, що істотні функції, виконувані інститутами, різні, проведений аналіз соціальних інститутів дозволяє виділити наступні групи інститутів:

1. Економічні - це всі інститути, які забезпечують процес виробництва і розподілу матеріальних благ і послуг, регулюють грошовий оборот, займаються організацією і розподілом праці і т.д. (Банки, біржі, корпорації, фірми, акціонерні товариства, заводи і т.д.).

2. Політичні - це інститути, які встановлюють, виконують і підтримують владу. У концентрованій формі вони виражають існуючі в даному суспільстві політичні інтереси і відносини. Сукупність політичних інститутів дозволяє визначити політичну систему суспільства (держава з її центральними та місцевими органами влади, політичні партії, поліція чи міліція, юстиція, армія і також різні громадські організації, рухи, об'єднання, фонди та клуби, що переслідують політичні цілі). Форми институализировала діяльності в даному випадку суворо визначені: вибори, мітинги, демонстрації, передвиборні кампанії.

3. Відтворення і спорідненості - це інститути, завдяки яким підтримується біологічна безперервність суспільства, відбувається задоволення сексуальних потреб і батьківських прагнень, регулюються відносини між статями і поколіннями і т.д. (Інститут сім'ї та шлюбу).

4. Соціально-культурні та виховні - це інститути, головна мета яких полягає у створенні, розвитку, зміцненні культури для соціалізації молодого покоління і передачі йому накопичених культурних цінностей всього суспільства як цілого (сім'я як виховний інститут, освіта, наука, культурно-виховні та художні установи і т.п.).

5. Соціально-церемоніальні - це інститути, що регулюють повсякденні людські контакти, полегшують взаєморозуміння. Хоча ці соціальні інститути являють собою складні системи і найчастіше бувають неформальними, завдяки саме їм визначаються і регулюються способи вітань та поздоровлень, організація урочистих весіль, проведення зборів і т.п., над чим ми самі зазвичай не замислюємося. Це інститути, організовані добровільним об'єднанням (громадські організації, товариські об'єднання, клуби і т.п., не переслідують політичні цілі).

6. Релігійні - інститути, що організують зв'язок людини з трансцедентне силами. Потойбічний світ для віруючих людей існує реально і певним чином впливає на їх поведінку і соціальні відносини. Інститут релігії відіграє помітну роль у багатьох суспільствах і робить сильний вплив на численні людські відносини.

3. Визначити функції соціальних інститутів.

Соціальні інститути у суспільстві виконують різноманітні функції. Самий поділ соціальних інститутів на певні види вже має під собою основу їх різного функціонального призначення. Не вдаючись до якої-небудь певної класифікації функцій соціальних інститутів, перерахуємо деякі з них:

• функція закріплення та відтворення суспільних відносин у певній області - це система правил і норм поведінки, що закріплюють, стандартизуючи поведінку кожного члена інституту і роблять цю поведінку передбачуваною;

• функція інтеграції та об’єднання суспільства - це процеси згуртування, взаємозалежності і взаємовідповідальності членів соціальних груп, що відбуваються під впливом інституціоналізованих норм, правил, санкцій і систем ролей;

• функція регулювання та соціального контролю - це вироблений соціальним інститутом шаблон поведінки, норм і контролю, який регулює взаємовідносини між членами суспільства (тобто соціальний інститут як елемент соціального контролю);

• комунікативна функція - це поширення виробленої в інституті інформації як усередині інституту з метою управління та контролю за дотриманням норм, так і передача її при взаємодії з іншими інститутами;

• керівна або організуюча функція – організація та управління поведінкою людей;

• виховна функція, завдання якої – виховувати у членів суспільства певне відношення до цінностей даного суспільства і тим самим сприяти його стабільності;

• виробнича функція, яка полягає у виробництві життєнеобхідних благ;

• функція розподілу, завдання якої – справедливий розподіл життєнеобхідних благ між членами суспільства;

• примусова функція, яка полягає у забезпеченні виконання певних робіт, необхідних для суспільства (але виконувати їх є мало бажаючих), а також охорона життя і прав людей від порушників законів, ворогів суспільства тощо;

• функція гаранту, яка полягає у гарантуванні певної винагороди за виконання тієї чи іншої діяльності членом даного суспільства.

Виходячи з перелічених функцій, можна дійти висновку, що соціальні інститути можуть бути як моно-, так і поліфункціональними. Так, наприклад, інститут сім’ї виконує багато різних функцій: виховну і комунікативну, виробничу і розподільчу тощо. Досить важко назвати монофункціональні інститути, тому що таких стає все менше і вони разом з основною (інтегральною) функцією виконують і деякі інші. Так, банки, крім функції розподілу і фінансового забезпечення певного виробництва товарів, виконують і функцію гаранту (своєчасність фінансування, таємниця вкладів тощо), а також політичну (підтримка певної політичної партії тощо).

4. Класифікувати види соціальних організацій.

Соціальна організація – сукупність індивідів і ролей, системно взаємопов’язаних між собою, для досягнення спільної мети.

Види соціальних організацій

Організація часто вживається в зв'язку з такими поняттями, як трудова, виробнича і громадська організація.

I. Трудова організація - це: організаційно закріплена сукупність людей, що діють за єдиним планом для досягнення значущої для всіх членів організації цілі і для створення певного суспільно необхідного продукту або надання послуг. Необхідно розрізняти і такі поняття, як трудова і виробнича організація. Трудова організація значно ширше виробничої і охоплює працівників виробничих, наукових, навчальних, медичних, культурно-просвітницьких, адміністративних та інших організацій.

II. Виробнича організація відноситься тільки до сфери матеріального виробництва, в ній об'єднуються працівники з метою виробництва матеріальних благ. Трудові організації діють у всіх сферах суспільного життя і відрізняються один від одного в основному за двома критеріями:

1) за формою власності. Форми власності:

а) державна;

б) кооперативна;

в) акціонерна;

г) власність трудового колективу;

д) приватна;

е) спільна з іноземним капіталом;

ж) іноземна;

2) за сферами діяльності:

а) організації, які діють у сфері матеріального виробництва (в промисловості, будівництві, транспорті, сільському господарстві і т.д.),

б) організації, що функціонують у невиробничій сфері (установи культури, охорони здоров'я, освіти і т.д.).

III. Громадські організації - неурядові / недержавні добровільні об'єднання громадян на основі спільних інтересів і цілей. Виділяють екологічні, політичні, спортивні, дозвіллєві, благодійні, культурні та ін.

За ступенем згуртованості серед соціальних організацій виділяються наступні: організація-асоціація, організація-кооперація, організація-колектив, організація-корпорація.

5. Охарактеризувати різновиди закладів, які займаються соціальним обслуговуванням населення.

У систему Міністерства праці та соціальної політики входять:

• управління праці та соціальної політики обласних, районних, міських та районних (міст) державних адміністрацій;

• територіальні центри обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян та відділення соціальної допомоги вдома;

• будинки-інтернати;

• центри зайнятості;

• навчальні заклади;

• підприємства Українського виробничого протезного концерну "Укрпротез";

• санаторії для інвалідів та ветеранів.

Обласні держадміністрації реалізують такі завдання:

• розвиток соціального забезпечення з метою задоволення потреб соціально незахищених громадян;

• сприяння працевлаштуванню інвалідів, вжиття заходів щодо їх професійного навчання, забезпечення матеріально-побутового обслуговування інвалідів та пенсіонерів;

• здійснення контролю за наданням пільг громадянам, які відповідно до законодавства мають право на їх отримання;

Основні завдання районних держадміністрацій:

• організація соціального обслуговування: надання пільг ветеранам війни і праці та інвалідам, субсидій населенню; матеріально-побутове обслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці, забезпечення інвалідів транспортними засобами в установленому порядку; здійснення в установленому порядку компенсаційних виплат малозабезпеченим громадянам тощо;

• вирішення питань працевлаштування громадян: підготовка пропозицій місцевим Радам щодо встановлення нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів; здійснення працевлаштування інвалідів; сприяння створенню виробництв, цехів і дільниць, призначених для використання їхньої праці, професійно-технічного навчання та перекваліфікації інвалідів тощо;

• посередницька діяльність: сприяння громадським, релігійним організаціям, благодійним фондам, окремим громадянам у наданні соціальної допомоги ветеранам, інвалідам та громадянам похилого віку;

• здійснення дослідної роботи: аналіз стану надання встановлених законодавством пільг соціально незахищеним громадянам, виконання комплексних програм, вжиття заходів соціальної підтримки малозабезпечених верств населення, винесення на розгляд голови районної державної адміністрації актуальних питань соціального захисту; виявлення малозабезпечених громадян похилого віку і самотніх непрацездатних громадян, які мають потребу в соціальній допомозі різних видів тощо;

• вирішення правових питань: надання правової допомоги підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності у підготовці документів для призначення пенсій працівникам і членам їхніх сімей, а також сприяння громадянам в одержанні документів, необхідних для призначення пенсій та допомоги; 

Територіальні центри соціального обслуговування є спеціальними установами, які надають послуги громадянам похилого віку та самотнім непрацездатним громадянам, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності та соціальної активності.

Будинки-інтернати — стаціонарна соціально-медична установа для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни і праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

Навчальні заклади. У різних областях і регіонах України функціонують навчальні заклади І і II рівнів акредитації для молоді з особливими потребами, із малозабезпечених сімей, дітей-сиріт та дітей, які залишились без батьківського піклування. У них молодь отримує юридичну, економічну, інженерну та іншу освіту.

Підприємства Українського виробничого протезного концерну "Укрпротез". Протезно-ортопедичними підприємствами за індивідуальними замовленнями виготовляються протези верхніх і нижніх кінцівок, рати, тутори, ортези, корсети, ортопедичне взуття та специфічні засоби реабілітації.

У санаторіях проходять оздоровлення ветерани війни і праці, пенсіонери, люди похилого віку, самотні непрацездатні громадяни.

6. Охарактеризувати мережу організацій, зацікавлених у розв‘язанні соціальних проблем в Україні.

Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінсоцполітики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім'ї та дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Мінсоцполітики України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї.

Мінсоцполітики України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Мінсоцполітики України з метою організації своєї діяльності:

1) забезпечує в межах повноважень здійснення заходів щодо запобігання корупції і контроль за їх здійсненням в апараті Міністерства, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління;

2) здійснює добір кадрів в апарат Міністерства та на керівні посади на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, формує кадровий резерв на відповідні посади, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників апарату Мінсоцполітики України, а також організовує підвищення кваліфікації працівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується через Міністра соціальної політики України, та їх територіальних органів;

3) контролює діяльність відповідних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій;

4) організовує планово-фінансову роботу в апараті Міністерства, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку;

5) здійснює у межах повноважень разом із відповідними центральними органами виконавчої влади контроль за цільовим використанням державних коштів, передбачених для реалізації проектів, виконання програм, у тому числі міжнародних;

6) забезпечує у межах повноважень реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням в апараті Міністерства;

7) організовує розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних із діяльністю Мінсоцполітики України, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються;

8) утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінсоцполітики України;

9) виконує у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

10) забезпечує у межах своїх повноважень виконання завдань мобілізаційної підготовки та

мобілізаційної готовності держави.

7. Розкрити основні завдання Міністерства соціальної політики України та його територіальних підрозділів.

Основними завданнями Мінсоцполітики України є:

1) формування державної політики щодо забезпечення державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій для населення, координація розроблення проектів прогнозів і державних програм з питань соціальної та демографічної політики;

2) формування і реалізація державної політики щодо регулювання ринку праці, процесів трудової міграції, визначення правових, економічних та  організаційних засад зайнятості населення і його захисту від безробіття;

3) формування і реалізація державної політики стосовно визначення державних соціальних гарантій щодо прав громадян на працю, оплату праці, а також щодо нормування та стимулювання праці, професійної кваліфікації робіт і професій, умов праці;

4) формування та реалізація державної політики у сфері пенсійного забезпечення громадян;

5) формування основних напрямів державної політики та здійснення відповідно до закону державного нагляду у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, проведення соціального діалогу з питань формування та реалізації державної соціальної політики, регулювання соціально-трудових відносин;

6) формування та реалізація державної політики щодо надання адресної соціальної допомоги вразливим верствам населення, у тому числі малозабезпеченим та багатодітним сім'ям;

7) формування державної політики у сфері надання соціальних послуг людям похилого віку, інвалідам, бездомним громадянам, іншим соціально вразливим верствам населення;

8) формування та реалізація державної політики у сфері соціального захисту ветеранів, інвалідів, людей похилого віку, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, жертв нацистських переслідувань, жертв політичних репресій, захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну;

9) формування і реалізація державної політики щодо соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та тих, які підлягають звільненню у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та інших військових формувань;

10) формування і реалізація державної політики з питань сім'ї та дітей;

11) формування і реалізація державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

12) участь у розробленні та реалізація державної політики щодо попередження насильства в сім'ї.

8. Визначити зміст і завдання функціонування Державної служби зайнятості.

Державна служба зайнятості — спеціальна служба, створена для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України. Діяльність Державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України і місцевих органів державної влади. Державна служба зайнятості діє на підставі Закону України «Про зайнятість населення» та Положення «Про державну службу зайнятості», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24. 06. 1991 року.

Завдання:

• Розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість (Працездатність працездатного) населення та матеріальну допомогу громадянам у разі безробіття.

• Систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, і розробка на цій основі необхідних прогнозів для вироблення і вжиття заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили.

• Раціональне й ефективне використання державного фонду сприяння зайнятості населення.

• Контроль за дотриманням законодавства про зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та господарювання.

Послуги, пов'язані із допомогою у працевлаштуванні, надаються Державною службою зайнятості безоплатно.

Державна служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань:

• інформує населення про стан ринку праці, наявність вільних робочих місць і вакантних посад, що надаються службою зайнятості;

• консультує громадян з питань одержання роботи;

• інформує та консультує власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи щодо наявності незайнятої робочої сили на відповідній території;

• веде облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, вільних робочих місць і вакантних посад;

• сприяє створенню додаткових робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для використання праці громадян, які потребують соціального захисту

• здійснює заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників і безробітних з метою підвищення їх конкурентної спроможності на ринку праці;

• бере участь у підготовці та реалізації державних і територіальних програм зайнятості, заходів щодо запобігання безробіттю;

• вносить до місцевих державних адміністрацій пропозиції про бронювання на підприємствах, в установах і організаціях до 5 процентів загальної кількості робочих місць;

• бере участь в організації оплачуваних громадських робіт для забезпечення тимчасової зайнятості населення;

• подає допомогу бажаючим влаштуватися на роботу громадянам;

• реєструє безробітних, забезпечує їх працевлаштування, в тому числі за бажанням направляє безробітних на сезонні та оплачувані громадські роботи, виплачує допомогу по безробіттю;

• виплачує матеріальну допомогу громадянам, які за направленням служби зайнятості проходять професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку;

• інформує населення про наявність навчальних закладів, центрів, курсів, технічних шкіл, комбінатів, пунктів підготовки та перепідготовки кадрів, про строки навчання;

• проводить роботу з питань організації професійної діяльності громадян України за кордоном;

• видає суб'єктам підприємницької діяльності ліцензії на посередництво у працевлаштуванні за кордоном;

вживає заходів до запобігання незаконному використанню робочої сили;

веде облік та складає звіти про витрачання коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.

9. Проаналізувати мету, завдання, напрями і форми діяльності молодіжного центру праці.

Молодіжна біржа праці - це центр надання кваліфікованої комплексної допомоги у сфері працевлаштування (від первинного консультування з питань побудови кар’єри до ґрунтовної рекрутингової роботи) та важливий осередок підтримки державної молодіжної політики, який реалізує ряд програм, що сприяють професійному становленню та зростанню молоді.

Основні напрямки діяльності молодіжної біржі праці:

надання кваліфікованої допомоги з питань працевлаштування; комплексна діяльність з організації постійної, сезонної і тимчасової зайнятості молоді;співробітництво з роботодавцями з питань пошуку та підбору персоналу;розробка і реалізація соціально значущих проектів.

В Полтаві існує обласний молодіжний цент праці, його діяльність регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2001 № 40 "Про затвердження Типового положення про молодіжний центр праці" . Тобто Державна служба зайнятості, підпорядкова Мінсоцполітики локально створює інституції, покликані вирішити відповідні проблеми молоді. Послуги надаються на госпрозрахунковій основі, на відміну від Центрів зайнятості, де для населення це безплатно.

Молодіжний бізнес-центр створено згідно з розпорядженням Голови Київської міської державної адміністрації від 05.12.97 р. № 1967.бізнес-центр".

Київська молодіжна біржа праці

З метою покращення ситуації на ринку праці міста, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 5 грудня 1997 року № 1967 була створена Київська молодіжна біржа праці - підрозділ КМЦП, завданням якого є надання молоді ефективної допомоги в питаннях тимчасового і постійного працевлаштування, юридична та психологічна підтримка молоді з питань працевлаштування, створення нових робочих місць.

КИЇВСЬКА МОЛОДІЖНА БІРЖА ПРАЦІ

Для реалізації основних завдань Київської молодіжної біржі праці працюють такі структурні підрозділи:

Відділ робочих вакансій

Головною метою відділу є створення та постійне поповнення інформаційного банку даних про наявні робочих вакансії для молоді на підприємствах різних форм власності, установах та організаціях міста.

Відділ сезонної зайнятості молоді.

Основний напрямок роботи - створення робочих місць в м. Києві, Київській області, інших регіонах України під час канікулярного періоду в таборах праці та відпочинку (будівельні загони, збирання врожаю).

Відділ тимчасової зайнятості

Займається організацією та проведенням громадських робіт у м. Києві (благоустрій міста). В цьому напрямку Київський молодіжний центр праці співпрацює з міським центром зайнятості

Надаються консультації психолога з працевлаштування, юриста - з питань трудового законодавства.

Фахівці Молодіжної біржі допоможуть підібрати відповідну посаду, враховуючи освіту, досвід роботи та особисті побажання особи, яка звернулася.

Молоді, якій не вдається знайти роботу за фахом, пропонується пройти перепідготовку або підвищити свій професійний рівень в навчальному відділі КМЦП, де є можливість отримати спеціальність, яка користується найбільшим попитом на ринку праці.

Навчальний центр Київської молодіжної біржі праці пропонує навчання та перекваліфікацію за наступними спеціальностями:

бухгалтер-економіст ПК для бухгалтерів (1С-бухгалтерія)

головний бухгалтер дизайнер інтер'єру

головний бухгалтер зі знанням аудиту англійська мова (інтенсив)

спрощений бухгалтерський облік англійську мову

секретар-офіс-менеджер англійська мова з ПК (інтенсив)

менеджер з туризму англійську мову з ПК

менеджер по рекламі та збуту бармен-офіціант

користувач ПК кухар

машинопис на ПК продавець

Завдяки філіям КМЦП у вищих навчальних закладах послугами біржі можуть скористатися студенти старших курсів та випускники.

Роботодавцям пропонується, відповідно, підбір молодих перспективних і енергійних випускників Київських вищих навчальних закладів.

Київська молодіжна біржа праці має досвід у підборі співробітників високої кваліфікації, зокрема в галузі інформаційних технологій.

10. Визначити основні завдання та функції Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України.

Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України (далі –Служба) є центральним органом виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України – Міністра соціальної політики України (далі – Міністр). Служба входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері соціального захисту інвалідів, ветеранів війни, інших осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ветеранів праці, ветеранів військової служби (далі – ветерани), військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань.

Основними завданнями Служби є: реалізація державної політики у сфері соціального захисту інвалідів та ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань, дітей війни, жертв політичних репресій; внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики у сфері соціального захисту інвалідів, ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань, дітей війни, жертв політичних репресій; здійснення заходів щодо увічнення пам'яті захисників Вітчизни та жертв воєн та участь у патріотичному вихованні громадян.

Служба відповідно до покладених на неї завдань:

1) координує роботу зі здійснення органами виконавчої влади

заходів щодо реалізації державної політики у сфері соціального і

правового захисту інвалідів, ветеранів, військовослужбовців,

звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань, дітей війни, жертв політичних репресій;

2) збирає та аналізує інформацію щодо потреби у забезпеченні

інвалідів санаторно-курортними путівками, автомобілями, технічними та іншими засобами реабілітації, подає Міністерству пропозиції щодо їх розподілу між регіонами для подальшого забезпечення ними інвалідів;

3) щорічно подає Міністерству пропозиції щодо формування

граничної ціни на технічні та інші засоби реабілітації, що

виготовляються на індивідуальне замовлення;

4) здійснює моніторинг забезпечення інвалідів

санаторно-курортними путівками, автомобілями, технічними та іншими засобами реабілітації; виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування, аналіз відповідності розмірів цих компенсацій їх фактичним витратам;

5) забезпечує координацію заходів центральних та місцевих

органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,

підприємств, установ та організацій щодо імплементації та

реалізації Конвенції ООН про права інвалідів, готує і подає Міністерству звіт про вжиті заходи та проект доповіді у Комітет з прав інвалідів ООН;

6) аналізує разом із громадськими організаціями інвалідів

рівень доступності для інвалідів та інших маломобільних категорій населення об'єктів житлово-комунального та громадського призначення, транспорту, інформації та зв'язку, а також інших об'єктів і послуг, вносить центральним та місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування пропозиції щодо створення безперешкодного середовища;

7) співпрацює з громадськими організаціями інвалідів і

ветеранів, здійснює моніторинг заходів, проведених за рахунок

коштів державного бюджету громадськими організаціями інвалідів та ветеранів, що мають статус всеукраїнських, аналізує ефективність таких заходів;

9) аналізує стан наповнення Централізованого банку даних з

проблем інвалідності в частині забезпечення інвалідів санаторно-курортними путівками, автомобілями, технічними та іншими засобами реабілітації, виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування;

10) вносить пропозиції Міністерству щодо призначення довічних державних стипендій учасникам бойових дій у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та довічних державних іменних стипендій громадянам України, які зазнали переслідувань за правозахисну діяльність;

11) бере участь у межах своїх повноважень у здійсненні

контролю за реалізацією державної політики у сфері соціального захисту інвалідів, ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань, дітей війни, жертв політичних репресій, за виплатою компенсацій ветеранам та членам їх сімей, відшкодуванням матеріальних втрат, пов'язаних із виконанням службових обов'язків, і шкоди, заподіяної здоров'ю;

12) вживає заходів щодо повернення на Батьківщину колишніх військовополонених, пошуку тих, хто пропав безвісти під час воєн і локальних конфліктів, виконання обов'язків військової служби, бере участь у вирішенні питань щодо соціальної та професійної адаптації колишніх військовополонених, які повернулися на Батьківщину;

13) організовує підготовку та проведення державних свят,

відзначення пам'ятних дат, міжнародних днів на державному рівні, що стосуються інвалідів, ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань, дітей війни, жертв політичних репресій;

14) забезпечує взаємодію органів державної влади, об'єднань

громадян, підприємств з питань пошуку, ведення обліку, упорядження і збереження військових поховань жертв війни на території України та інших держав;

15) бере участь в організації видання книг, пов'язаних з

увічненням пам'яті захисників Вітчизни та жертв воєн, мемуарів,

художніх та аудіовізуальних творів, створенні музеїв, меморіалів

та експозицій, проведенні наукових досліджень із відповідних

питань;

16) бере участь у підготовці проектів міжнародних договорів

України з питань, що належать до її компетенції, готує пропозиції

щодо укладення і денонсації таких договорів;

17) інформує та надає роз'яснення щодо реалізації державної

політики у сфері соціального і правового захисту інвалідів,

ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку,

жертв нацистських переслідувань, дітей війни, жертв політичних

репресій;

18) сприяє висвітленню стану виконання актів законодавства

щодо реалізації державної політики у сфері соціального і правового захисту інвалідів, ветеранів, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, жертв нацистських переслідувань, дітей війни, жертв політичних репресій;

19) здійснює інші повноваження, визначені законами України та

покладені на Службу Президентом України.

11. Визначити зміст і завдання функціонування територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг).

Територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг), як державні установи комунальної власності міста формують ринок соціальних послуг міста Харкова та виконують важливий напрямок делегованих повноважень в сфері соціального захисту населення.

В рамках урядової програми реформування соціальних послуг особлива увага приділяється питанню задоволення потреб соціально вразливих груп населення. Завдання в роботі терцентрів спрямовані на те, щоб запровадити механізми, що забезпечуватимуть якість послуг, їх гнучкість, стимулюватимуть постійне оновлення системи і можливість швидко реагувати на нові потреби сьогодення.

Основними завданнями територіальних центрів є:

виявлення одиноких непрацездатних громадян, які потребують соціально-побутового і медико-соціального обслуговування та допомоги, обстеження разом з представниками закладів охорони здоров’я, житлово-комунальних установ, громадських організацій їх матеріально-побутових умов проживання і визначення потреб в необхідності надання різних видів послуг;

встановлення зв’язків з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, з питань соціального обслуговування та надання допомоги непрацездатним громадянам;

розвиток ринку соціальних послуг з метою забезпечення надання різноманітних видів соціальних послуг підопічним;

розширення можливостей одержувачів соціальних послуг.

Інноваційними напрямками роботи територіальних центрів є надання соціальної інформаційної послуги шляхом впровадження сучасних інформаційних технологій щодо розповсюдження знань із забезпечення життєдіяльності громади, а саме – робота електронних соціальних офісів. Інший новий напрямок роботи з розвиток волонтерського руху.

На сьогоднішній день в Україні створено і забезпечено стале функціонування 743 територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Таким чином охоплено увагою близько мільйона осіб, яким надають соціальні послуги понад 36 тисяч соціальних працівників.

Структура територіальних центрів у м.Харкові складається з відділень:

• соціальної допомоги вдома,

• соціально-побутової реабілітації,

• медико-соціальної реабілітації,

• по наданню грошової та натуральної допомоги,

• реабілітації дітей-інвалідів.

12. Розкрити зміст діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (далі - центр) - спеціальний заклад, що проводить соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Центр у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінсоцполітики, іншими нормативно-правовими актами з питань сім’ї, дітей та молоді, а також цим Загальним положенням.. Основними принципами діяльності центру є: законність; соціальна справедливість; раннє виявлення та надання допомоги сім’ям, дітям та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах; доступність та відкритість; конфіденційність та відповідальність за дотримання етичних і правових норм;

додержання і захист прав людини; адресність та індивідуальний підхід; добровільність вибору в отриманні чи відмові від отримання соціальних послуг; комплексність та системність під час надання соціальних послуг; дотримання державних стандартів і нормативів соціальних послуг; максимальна ефективність використання бюджетних та позабюджетних коштів.

Основною метою діяльності центру є надання психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, інформаційних, юридичних послуг сім’ям, дітям та молоді. Центр здійснює соціальний супровід сімей, які потрапили в складні життєві обставини і потребують особливої уваги і допомоги. Цим сім’ям надається допомога у працевлаштуванні, отриманні соціальних допомог і пенсій, оформленні документів, налагодженні психологічного мікроклімату. Одним із напрямків роботи Центру є сприяння налагодженню взаємостосунків у молодій сім’ї, та підвищення авторитету інституту сім’ї у суспільстві.

Основні завдання:проведення інспектування та соціального супроводу сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах;

надання соціальних послуг підліткам та молоді;соціально-профілактична робота із запобігання правопорушень та інших негативних явищ в молодіжному середовищі;сприяння розповсюдженню соціальної реклами та розвитку волонтерського руху в районі;організація змістового дозвілля дітей, підлітків та молоді.

13. Визначити зміст і завдання функціонування Центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями.

Центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді 

з функціональними обмеженнями (далі - центр) - заклад денного 

перебування дітей та молоді з функціональними обмеженнями віком від 7 до 35 років, метою діяльності якого є відновлення та 

підтримка їх фізичного та психічного стану, адаптація та інтеграція у суспільство. 

Основним завданням центру є надання психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, юридичних таінформаційних послуг дітям та молоді з функціональними обмеженнямиі членам їх сімей. 

Утримання центру здійснюється за рахунок коштів місцевого 

бюджету, передбачених для виконання програм, спрямованих на 

розв'язання проблем дітей, жінок та сім'ї. 

Центр відповідно до покладених на нього завдань: 

забезпечує розроблення та виконання реабілітаційних програм; 

надає різні види соціальних послуг;залучає батьків до співпраці в процесі реабілітації, дає їмметодичні поради;організовує клуби за інтересами, проводить конкурси,фестивалі;організовує проведення заходів, спрямованих на успішнуреабілітацію та інтеграцію в суспільство дітей та молоді, що в ньому перебувають;здійснює лікувально-оздоровчі заходи, подає невідкладнудопомогу в разі необхідності;направляє у разі потреби осіб, які звернулися до центру, доінших закладів та установ, що можуть забезпечити задоволення їхпотреб;забезпечує щоденне одноразове харчування дітей та молоді, щов ньому перебувають. 

Центр провадить свою діяльність з дотриманням принципів захисту прав людини, гуманності, законності, доступності послуг,конфіденційності, поваги до особистості.Послуги надаються центром на безоплатній основі.. Центр у своїй діяльності взаємодіє із структурнимипідрозділами місцевого органу виконавчої влади і органу місцевогосамоврядування у сфері молоді та спорту, соціального захисту,охорони здоров'я, освіти, службою у справах неповнолітніх,підприємствами, установами та організаціями незалежно від їх підпорядкування та форми власності, громадськими організаціями таблагодійними фондами. Строк перебування особи у центрі не повинен перевищуватишість годин на добу.

14. Висвітлити мету і завдання функціонування соціальних гуртожитків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

До того часу, поки дитина знаходиться в інтернаті, про неї турбується держава, але як тільки вихованець дитячого будинку стає повнолітнім, перед ним постає питання: «Куди йти та що робити далі?» У більшості з них немає ні сім’ї, ні власного житла. Тому матеріальні та юридичні проблеми, а також проблеми отримання спеціальної або вищої освіти, працевлаштування, пошуків житла, створення власної сім’ї детермінують появу необхідності створення спеціального житла для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Саме соціальний гуртожиток і виступає тією необхідною ланкою, яка допомагає молодій людині, позбавленої батьківського піклування, адаптуватися до умов дорослого життя.

Соціальний гуртожиток – заклад для тимчасового проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 15 до 18 років, а також осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 18 до 23 років.

Головна мета діяльності соціальних гуртожитків – створення умов для соціальної адаптації осіб, які в ньому проживають, та їх підготовки до самостійного життя.

Молодь, позбавлена батьківського піклування, має право на проживання в соціальному гуртожитку терміном від 6 місяців до 3 років, протягом якого фахівці цього закладу мають забезпечити випускників шкіл-інтернатів необхідним адаптаційним потенціалом для самостійного життя та необхідними вміннями та навичками подальшого влаштування в соціумі.

2. Основні напрями роботи спеціалістів соціального гуртожитку

Відповідно до основної мети соціально-педагогічної роботи фахівців соціального гуртожитку визначено основні завдання, що постають перед спеціалістами цього закладу:1. Соціалізація дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у віці від 15 до 23 років шляхом формування активної життєвої позиції, засвоєння норм та цінностей суспільства за допомогою організації індивідуальних та колективних корекційних заходів. 2. Формування навичок самостійного життя за межами соціального гуртожитку за допомогою розроблених соціально-педагогічних технологій сприяння успішній соціалізації молоді, позбавленої батьківського піклування.

3. Формування навичок безпечної сексуальної поведінки, підготовка до створення власної сім’ї, висвітлення питань щодо народження та виховання дітей.

4. Захист прав та інтересів молоді.

5. Підвищення інформованості з психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних та юридичних питань.

6. Розвиток комунікативних навичок безконфліктного спілкування, організація змістовного дозвілля.

Соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування (далі - гуртожиток) - заклад

для тимчасового проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, віком від 15 до 18 років, а також осіб з

числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,

віком від 18 до 23 років, метою діяльності якого є створення умов

для соціальної адаптації осіб, що в ньому проживають, та їх

підготовка до самостійного життя.

Основними завданнями гуртожитку є: забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 15 до 18 років, а також осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 18 до 23 років житлом; надання психологічних, соціально-педагогічних, юридичних, соціально-економічних та інформаційних послуг зазначеним особам. 6. Гуртожиток відповідно до покладених на нього завдань забезпечує: створення соціально-побутових умов для проживання; захист прав та інтересів осіб, що в ньому проживають

15. Визначити зміст і завдання діяльності Центрів соціально-психологічної допомоги.

Центр соціально-психологічної допомоги є закладом, що утворюється місцевим органом виконавчої влади та органом місцевого самоврядування і надає соціальні послуги особам, які внаслідок стихійного лиха, учинення стосовно них злочину, насильства (у тому числі в сім'ї) або реальної загрози його вчинення та за інших обставин, наслідки яких вони не можуть подолати самостійно. Центр взаємодіє у забезпеченні реалізації державної політики з питань сім'ї, дітей та молоді із структурними підрозділами

органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями різних форм власності.

Основними завданнями центру є надання невідкладної комплексної допомоги (психологічних, соціально-побутових, соціально-педагогічних, соціально-медичних, інформаційних і юридичних послуг тощо) особам, які опинилися у складних життєвих обставинах, що сприятиме якнайшвидшому їх поверненню до нормальних умов життєдіяльності.

Центр відповідно до покладених на нього завдань:

1) надає допомогу та тимчасовий притулок особам, які опинилися у складних життєвих обставинах і потребують тимчасового притулку,а також забезпечує їх харчуванням у порядку.

2) надає соціальні послуги таким особам шляхом консультування за допомогою телефонного зв'язку

3) надає консультації з питань застосування норм

законодавства, допомогу в оформленні документів, забезпечує захист та реалізацію прав дітей, молоді та сімей.

4) проводить психологічну діагностику з метою психологічної корекції, реабілітації та адаптації;

5) сприяє працевлаштуванню, влаштуванню на навчання

16. Визначити зміст і завдання діяльності соціальних центрів матері і дитини.

Соціальний центр матері та дитини (далі - центр) - заклад тимчасового проживання жінок на сьомому-дев'ятому місяці вагітності та матерів з дітьми віком від народження до 18 місяців, які опинилися в складних життєвих обставинах, що перешкоджають виконанню материнського обов'язку (далі - особи, що тимчасово проживають у центрі).

Центр утворюється місцевим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. Утримання центру здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, передбачених для виконання програм, спрямованих на

розв'язання проблем дітей, жінок та сім'ї. Метою діяльності центру є проведення соціальної роботи, спрямованої на профілактику соціального сирітства (покинуті батьками діти), з особами, що тимчасово проживають у центрі.

Основні завдання центру:

надання безоплатних психологічних, соціально-педагогічних,

правових, соціально-економічних, соціально-медичних, соціально-побутових та інформаційних послуг особам, що тимчасово у ньому проживають, та забезпечення їх харчуванням, створення належних психолого-педагогічних і житлово-побутових умов для забезпечення нормальної життєдіяльності осіб, що тимчасово у ньому проживають; сприяння здобуттю особами, що тимчасово у ньому проживають, освіти, фаху, навичок самостійного життя з дитиною поза межами центру, захист їх прав та інтересів. Центр відповідно до покладених на нього завдань: 1. забезпечує проведення попередньої співбесіди

спеціаліста-психолога з жінками, які звертаються до центру,

ознайомлення їх з правилами внутрішнього розпорядку та метою роботи працівників центру;

2. розробляє на підставі діагностики план індивідуальної роботи з особами, що тимчасово проживають у центрі, який містить заходи взаємодії таких осіб із спеціалістами центру;

3. проводить з особами, що тимчасово проживають у центрі,

індивідуальні та групові корекційні заходи, надає психологічну

допомогу, кваліфіковані консультації (психологічні, педагогічні,

медичні, правові), у разі потреби організовує їх госпіталізацію та

клінічне обстеження;

4. забезпечує виконання індивідуальних програм адаптації,

реабілітації та реінтеграції в суспільство осіб, що тимчасово

проживають у центрі;

5. порушує клопотання про притягнення до відповідальності

посадових осіб, винних у порушенні прав та інтересів осіб, що

тимчасово проживають у центрі;

6. веде облік соціальної роботи з особами, що тимчасово

проживають у центрі, готує статистичні, інформаційні та аналітичні

матеріали з питань, що належать до його компетенції;

7. надає консультації з питань догляду за дітьми раннього віку,

їх розвитку і виховання;

8. передає документи відповідному центру соціальних служб для

сім'ї, дітей та молоді за місцем подальшого проживання особи, що

тимчасово проживає у центрі, для здійснення соціального

супроводження.

Центр провадить свою діяльність на принципах захисту прав

людини, гуманності, законності, доступності послуг, конфіденційності, поваги до особистості.

17. Визначити основні завдання Міністерства молоді та спорту України.

Міністерство молоді та спорту України (Мінмолодьспорт України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінмолодьспорт України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у молодіжній сфері, сфері фізичної культури і спорту.

2. Мінмолодьспорт України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами і дорученнями Президента України, щорічними посланнями Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також цим Положенням.

3. Основними завданнями Мінмолодьспорту України є забезпечення формування та реалізація державної політики у молодіжній сфері, сфері фізичної культури і спорту, участь у формуванні та реалізація в межах своєї компетенції державної політики у сфері волонтерської діяльності.

18. Визначити основні завдання Міністерства освіти і науки.

Міністерство освіти і науки України (МОН України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МОН України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах освіти і науки, інтелектуальної власності, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

2. МОН України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, дорученнями Президента України, а також цим Положенням.

3. Основними завданнями МОН України є:

забезпечення формування державної політики у сферах освіти і науки, інтелектуальної власності, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності; реалізація державної політики у сфері освіти і науки.

19. Визначити основні завдання психологічної служби в системі освіти.

Психологічна служба в системі освіти - це сукупність закладів, установ, підрозділів і посад, що складають єдину систему, основу якої становлять фахівці у сфері практичної психології і соціальної педагогіки: практичні психологи, соціальні педагоги, методисти, директори (завідувачі) навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної служби. Основною метою діяльності психологічної служби є психологічне забезпечення та підвищення ефективності педагогічного процесу, захист психічного здоров'я і соціального благополуччя усіх його учасників: вихованців, учнів, студентів, педагогічних і науково-педагогічних працівників. Соціально-педагогічний патронаж спрямований на надання соціально-педагогічної допомоги соціально незахищеним категоріям вихованців, учнів і студентів з метою подолання ними життєвих труднощів та підвищення їхнього соціального статусу

Основні завдання психологічної служби системи освіти України полягають у:

- сприянні повноцінному розвитку особистості вихованців, учнів, студентів на кожному віковому етапі, створенні умов для формування у них мотивації до самовиховання і саморозвитку;

- забезпеченні індивідуального підходу до кожного учасника навчально-виховного процесу на основі його психолого-педагогічного вивчення;

- забезпеченні індивідуального підходу до кожного учасника навчально-виховного процесу на основі його психолого-педагогічного вивчення;

- профілактиці і корекції відхилень в інтелектуальному і психофізичному розвитку вихованців, учнів, студентів

20. Висвітлити особливості функціонування позашкільних навчальних закладів різних типів і профілів.

Система позашкільної освіти - освітня підсистема, що включає державні, комунальні, приватні позашкільні навчальні заклади; інші навчальні заклади як центри позашкільної освіти у позаурочний та позанавчальний час. освітня діяльність позашкільного навчального закладу - процес надання знань, формування вмінь і навичок з різних напрямів позашкільної освіти, розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, фізичних якостей відповідно до задатків та запитів особи;

вихованці - особи, які відвідують гуртки, клуби, творчі об'єднання, секції позашкільного навчального закладу за інтересами, здібностями та нахилами, отримують допрофесійну підготовку; Позашкільні навчальні заклади можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання), спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів інвалідів, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту.

Позашкільна освіта у позашкільних навчальних закладах може здійснюватися за такими напрямами:

художньо-естетичний, який забезпечує розвиток творчих здібностей, обдарувань та здобуття вихованцями, учнями і слухачами практичних навичок, оволодіння знаннями в сфері вітчизняної і світової культури та мистецтва;

туристсько-краєзнавчий, який спрямовується на залучення вихованців, учнів і слухачів до активної діяльності з вивчення історії рідного краю та довкілля, світової цивілізації, географічних, етнографічних, історичних об'єктів і явищ

еколого-натуралістичний, який передбачає оволодіння вихованцями, учнями і слухачами знаннями про навколишнє середовище, формування екологічної культури

науково-технічний, який забезпечує набуття вихованцями, учнями і слухачами техніко-технологічних умінь та навичок, розширення наукового світогляду,

дослідницько-експериментальний, який сприяє залученню вихованців, учнів і слухачів до науково-дослідницької, експериментальної, конструкторської та винахідницької роботи в різних галузях науки, техніки, культури і мистецтва, а також створенню умов для творчого самовдосконалення та виявлення, розвитку і підтримки юних талантів та обдарувань;

фізкультурно-спортивний розвиток фізичних здібностей вихованців, учнів і слухачів, необхідні умови для повноцінного оздоровлення, загартування, змістовного відпочинку і дозвілля, занять фізичною культурою і спортом, підготовку спортивного резерву для збірних команд України,;

військово-патріотичний, який забезпечує належний рівень виховання патріотичних почуттів та громадянської відповідальності;

21. Висвітлити мету і завдання роботи дитячо-юнацьких клубів за місцем проживання.

Клуби за місцем проживання – осередки дозвілля дітей та молоді. Клуби є центром дитячого спілкування, змістовного дозвілля і позитивної інформації. 

Дитячо-юнацькі молодіжні клуби за місцем проживання залучають дітей з вулиці, організовують дозвілля дитини у позашкільний час. Клуби розташовуються у межах мікрорайону, щоб дитина могла прийти туди у будь-який час без батьків. Завдяки своїй доступності (зручному розташуванню, цікавим формам роботи, кваліфікованому педагогічному колективові) клуби є центром дитячого спілкування, корисного дозвілля та позитивної інформації. На теперішній час більшості клубів притаманний компонент фізичного виховання і розвитку, що створює чудову альтернативу вулиці та яскраво демонструє переваги здорового способу життя. 

В умовах фінансової кризи дитячо-юнацькі молодіжні клуби за місцем проживання – гарантована безкоштовна можливість дітям отримати різноманітні знання, розвинути власні здібності та з користю провести вільний час.

22. Висвітлити мету і завдання функціонування школи соціальної реабілітації.

Школа соціальної реабілітації (далі - школа) є державним навчальним закладом для дітей, які потребують особливих умов виховання, що належить до сфери управління МОНмолодьспорту.

2. У своїй діяльності школа керується Конвенцією ООН про права дитини, Законами України "Про загальну середню освіту", "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням та власним статутом.

3. До школи за рішенням суду направляються учні (вихованці), які вчинили правопорушення, що мають ознаки суспільно небезпечного діяння, у віці від 11 до 14 років.

4. Учні (вихованці) утримуються у школі в межах встановленого судом строку, але не більш як три роки.

5. Школа створює належні умови для життя, навчання і виховання учнів (вихованців), підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, розвитку індивідуальних здібностей і нахилів, забезпечення необхідної медичної допомоги; забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання та соціального захисту в умовах постійного педагогічного режиму.

6. Особливості педагогічного режиму, умов виховання та утримання дітей у школі визначаються: спеціальним режимом дня та системою навчально-виховної роботи; постійним наглядом та педагогічним контролем за ними; обмеженням можливості вільного виходу учнів за межі території школи без супроводу спеціально уповноважених осіб у порядку, встановленому МОНмолодьспортом.

7. Мова навчання у школі визначається відповідно до законодавства про мови в Україні.

8. Школи створюються окремо для хлопців і дівчат.

9. Кількість учнів (вихованців) у школі не повинна перевищувати 180 осіб.

10. Права та обов'язки учасників навчально-виховного процесу визначені Законом України "Про загальну середню освіту".

Статутом школи можуть передбачатися інші права та обов'язки учасників навчально-виховного процесу, що не суперечать законодавству та цьому Положенню.

11. Утримання учнів (вихованців) у школі здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

12. Учні (вихованці) школи забезпечуються медичним обслуговуванням, що здійснюється медичними працівниками, які входять до штату школи. Штат медичних працівників затверджується МОНмолодьспортом та МОЗ за погодженням з Мінфіном. Медичні працівники здійснюють медичний нагляд за учнями (вихованцями) цілодобово. У разі необхідності школа має право одержувати допомогу від інших закладів охорони здоров'я.

23. Висвітлити мету і завдання функціонування ПТУ соціальної реабілітації.

МЕРЕЖА професійних училищ соціальної реабілітації

Якушинецьке Вінницька область, Вінницький район, с. Якушинці. Макіївське Донецька область, м. Макіївка. Охтирське (для дівчат) Сумська область, м. Охтирка.

Особливості зарахування учнів (вихованців) до училища та їх відрахування

До училищ направляються діти віком від 14 до 18 років на підставі рішення суду. Відраховані з училища учні (вихованці) направляються, як правило, до місця проживання для працевлаштування на підприємствах, в установах, у сільському господарстві та в інших галузях економіки за набутою професією, а в окремих випадках за бажанням - до іншої місцевості.

Професійне училище соціальної реабілітації (далі - училище) є державним професійно-технічним навчальним закладом для дітей, які потребують особливих умов виховання, що належить до сфери управління МОНмолодьспорту. Особливою умовою створення училища є одностатевість контингенту, чисельність якого не перевищує 200 осіб. В училищі учні (вихованці), які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно з одержанням професії здобувати повну загальну середню освіту. Особливою умовою організації навчально-виробничого процесу в училищі є комплектування навчальних груп під час проведення загально-професійної підготовки чисельністю не більш як 10 осіб, а загальноосвітньої підготовки - не більш як 20 осіб. Головним завданням училища є забезпечення захисту прав дітей, які потребують особливих умов виховання, на професійно-технічну освіту, оволодіння робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров’я.

напрямів діяльності училища належать:

організація навчально-виховного процесу, обрання форм та методів навчання;

навчально-виробнича, навчально-виховна, навчально-методична, фінансово-господарська діяльність;

розроблення робочих навчальних планів і програм на основі типових навчальних планів і програм, які затверджуються в установленому порядку;

створення належних умов для життя, навчання та виховання учнів (вихованців), професійної підготовки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня

організація харчування, матеріальне забезпечення та побутове обслуговування учнів (вихованців);

організація виробничого навчання та виробничої практики учнів (вихованців);

забезпечення здійснення заходів з охорони праці учнів (вихованців) та працівників;

матеріально-технічне забезпечення навчально-виховного процесу;

забезпечення належної якості професійного навчання та виховання учнів (вихованців);

видача документів про освіту встановленого зразка;

24. Розкрити особливості діяльності Центрів практичної психології та соціальної роботи.

Основною метою діяльності ЦППіСР є методичний супровід психологічного та соціально-педагогічного забезпечення процесу реформування системи освіти на всіх її рівнях.

Пріоритетними завданнями визначено:

-         виконання Плану дій Концепції розвитку психологічної служби системи освіти України та реалізація Програми розвитку психологічної служби системи освіти;

-         підвищення якості навчально-методичного забезпечення діяльності практичних психологів і соціальних педагогів;

-         диференціація курсів підвищення кваліфікації працівників психологічної служби;

-         експертиза психологічного та соціально-педагогічного інструментарію;

-         вивчення стану науково-методичного забезпечення районних психологічних служб;

-         прогнозування змін освітньої ситуації в регіоні, визначення основних її тенденцій у ракурсі психологізації навчально-виховного процесу;

-         організація заходів з підвищення психологічної культури педагогічних працівників;

-         впровадження моделей психологічного та соціально-педагогічного супроводу обдарованої учнівської молоді;

-         удосконалення форм і методів превентивної роботи;

-         розвиток зовнішньої та внутрішньої комунікації Центру.

25. Висвітлити мету і завдання роботи Державної інспекції навчальних закладів.

Державна інспекція навчальних закладів України (ДІНЗ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки України (далі – Міністр).

ДІНЗ України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти шляхом здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності»

26. Розкрити основні завдання Міністерства охорони здоров’я у галузі соціальної роботи.

Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, формуванні державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням.

у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням:

9.1) затверджує:

інструкцію про заходи щодо профілактики внутрішньолікарняного й професійного зараження ВІЛ-інфекцією/СНІДом;

інструкцію про направлення хворих на туберкульоз на санаторне лікування;

інструкцію про порядок надання медико-соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям;

методи діагностики й профілактики захворювання на туберкульоз;

переліки національних показників моніторингу й оцінки ефективності заходів, що забезпечують контроль стану епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу, інструкцію з визначення цих показників;

перелік і обсяг протитуберкульозних препаратів, якими безкоштовно забезпечуються хворі на туберкульоз під час лікування;

перелік видів робіт, для виконання яких особи, хворі на туберкульоз, можуть бути визнані тимчасово або постійно непридатними;

нормативи оснащення лабораторій із мікробіологічної діагностики туберкульозу 1-4 рівнів;

порядок організації медичної допомоги хворим на ВІЛінфекцію/СНІД;

порядок профілактики перинатальної трансмісії ВІЛ-інфекцією/СНІДом і попередження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу в акушерських стаціонарах;

порядок розподілу на групи контингентів протитуберкульозних диспансерних закладів;

порядок повідомлення особі, яка пройшла медичне обстеження на ВІЛ-інфекцію/СНІД, результатів медичного огляду й видачі їй відповідних офіційних висновків;

порядок оформлення відпусток хворих на туберкульоз із лікарень і санаторіїв;

порядок виявлення, профілактики й лікування туберкульозу серед мігрантів, які перебувають в Україні незаконно;

порядок ведення державного обліку інфекційних і професійних захворювань, отруєнь;

порядок ведення реєстрації, обліку людей, які живуть з ВІЛ, та здійснення медичного нагляду за такими особами;

порядок безоплатного забезпечення антиретровірусними препаратами та лікарськими засобами для лікування опортуністичних інфекцій осіб, які живуть з ВІЛ;

перелік та нормативи забезпечення працівників, що проводять діагностичні дослідження на ВІЛ-інфекцію, надають медичну допомогу та соціальні послуги людям, які живуть з ВІЛ, або контактують з кров'ю чи біологічними матеріалами людини, забрудненими ними інструментарієм, обладнанням чи предметами;

типову інструкцію щодо порядку використання засобів індивідуального захисту працівниками, що проводять діагностичні дослідження на ВІЛ-інфекцію, надають медичну допомогу та соціальні послуги людям, які живуть з ВІЛ, або контактують із кров'ю чи біологічними матеріалами людини, забрудненим ними інструментарієм, обладнанням чи предметами;

порядок підтвердження зв'язку зараження ВІЛ-інфекцією з виконанням працівником своїх професійних обов'язків;

9.2) затверджує форми:

первинного обліку "Інформація про хворого з встановленим уперше в житті діагнозом активного туберкульозу або його рецидиву" та інструкцію щодо її заповнення;

первинної облікової документації й форму звітності з питань ВІЛ-інфекції/СНІД та інструкцій щодо їх заповнення;

27. Висвітлити мету, завдання і напрями функціонування будинків дитини.

Будинок дитини є комунальним закладом охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку. У будинок дитини приймаються діти від народження до трирічного віку; б) спеціалізований будинок дитини - для медико-соціальногозахисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків,з вадами фізичного та розумового розвитку (III - V груп здоров'я)віком від народження до чотирьох років, а також:

з органічним ураженням нервової системи та порушеннямпсихіки;

з органічним ураженням центральної нервової системи, в томчислі з дитячим церебральним паралічем без порушення психіки; з порушенням функції опорно-рухового апарату та іншими вадамифізичного розвитку без порушення психіки; з порушенням слуху та мови; з порушенням мови;

Будинок дитини забезпечує:

медико-соціальне обслуговування дітей-сиріт, дітей, якізалишилися без піклування батьків, дітей з вадами фізичного тарозумового розвитку, які тимчасово знаходяться у будинку дитини зазаявою батьків;

щоденне медичне спостереження педіатра (і в разі потребиінших спеціалістів) за вихованцями;

проведення двічі на рік (весною і восени) поглибленихмедичних оглядів вихованців;

проведення планових профілактичних та оздоровчих заходів;

лікування дітей, які, за висновком лікаря, не потребуютьстаціонарного лікування, а також лікування, корекція тареабілітація дітей з вадами у фізичному та розумовому розвитку;

надання слухових апаратів, окулярів, медикаментів;спеціалізовану медичну допомогу, реабілітацію відповідно до стануздоров'я дитини;

умови для розвитку, виховання та навчання дітей відповідно доїх віку;

впровадження нових програм медико-соціальної допомоги,педагогічно-виховних заходів;

надання одягу, взуття і м'якого інвентарю; раціональне харчування.

Дітям-інвалідам, які проживають у будинках дитини,пенсія виплачується відповідно до чинного законодавства.

28. Охарактеризувати роботу з дітьми і молоддю, уразливими до ВІЛ/СНІДу державної установи «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами Міністерства охорони здоров’я України».

Державну установу «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами Міністерства охорони здоров’я України» створено відповідно до наказу МОЗ України від 17.10.2012 № 201-О «Про реорганізацію Державної організації (установа, заклад) Всеукраїнський центр контролю за туберкульозом Міністерства охорони здоров’я України» шляхом приєднання до ДУ «Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України» Державної організації «Всеукраїнський центр контролю за туберкульозом МОЗ України». Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України (далі – Центр) бере початок свого існування в 1989 році, коли за наказом Міністра охорони здоров’я УРСР на базі Київського НДІ епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського (далі – Інститут) під керівництвом професора Аркадія Федоровича Фролова було створено окремий структурний підрозділ: Український центр боротьби із СНІД. Перші дослідження зразків крові на антитіла до ВІЛ громадян України та іноземців, які перебували на її території, розпочались ще 1987 році в лабораторії загальної вірусології Інституту, підтвердження позитивних результатів проводили в Інституті епідеміології АМН СРСР в м. Москва. Протягом 1993-1999 років діяльністю Центру активно опікувався Національний комітет боротьби із захворюванням на СНІД при Президенті України, створений відповідно до Указу Президента України від 27.05.1992 № 313. В цей період було розширено структуру Центру, до якого увійшли: епідеміологічний відділ (керівник – к.м.н. Ю.В. Круглов), референс-лабораторія (керівник – к.б.н. Н.П. Ченцова), клініка вірусних гепатитів і СНІДу (керівник – професор А.Д. Вовк). Директором Інституту і Центру, відповідно до наказу МОЗ України від 17.12.1992 № 127, була призначена д.м.н., професор Алла Михайлівна Щербінська, яка також стала заступником Голови Комітету. Після ліквідації Комітету в 1999 році, Центр було реформовано, внаслідок чого організовано декілька дослідницьких лабораторій Інституту, які продовжували наукову і практичну роботу в галузі боротьби зі СНІДом. В 2000 році Київський НДІ епідеміології та інфекційних хвороб перейшов із підпорядкування МОЗ України до системи АМН України, а Центр відповідно до спільного наказу АМН та МОЗ України від 13.12.2000 № 63/333 «Про створення Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України» став самостійною юридичною особою, спеціалізованим лікувально-профілактичним закладом, заснованим на засадах державної власності і підпорядкованим МОЗ України. Директором Центру залишилася д.м.н., професор А.М. Щербінська, яка обіймала цю посаду до жовтня 2009 року. Відповідно до наказу МОЗ України від 17.04.2006 р. № 230 «Про створення Референс-лабораторії діагностики ВІЛ-інфекції/СНІДу при Українському центрі з профілактики та боротьби зі СНІДом МОЗ України» в Центрі відкрито Референc-лабораторію діагностики ВІЛ-інфекції/СНІДу. Згідно з наказом МОЗ України від 09.04.2009 № 236 «Про створення Українського центру моніторингу та оцінки виконання програмних заходів з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу при Українському центрі профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України» в складі Центру створено Центр моніторингу та оцінки програмних заходів. В 2011 році Центр став державною установою з новим Статутом, наказ МОЗ України від 25.10.2011 № 182-О «Про зміну назви та затвердження Статуту Державної установи «Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України». На сьогодні ДУ «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України» є державною бюджетною неприбутковою установою, заснованою на державній власності, яку очолює д.м.н., професор Наталія Миколаївна Нізова. Уповноваженим органом управління Центру є Міністерство охорони здоров’я України.

29. Визначити зміст і завдання соціальної роботи у наркологічних диспансерах Міністерства охорони здоров’я.

Наркологічний диспансер є лікувально-профілактичною установою, яка організує широку профілактичну антиалкогольну роботу, надає спеціалізовану допомогу особам, що зловживають алкогольними напоями, страждають алкоголізмом, наркоманіями, токсикоманіями.

Основними завданнями і функціями наркологічного диспансеру є:

Широка антиалкогольна пропаганда серед населення і участь в антиалкогольному та антинаркотичному вихованні учнів з метою виховання у них трезвеннічеських установок та здорового способу життя.

Профілактична робота з метою припинення зловживання, запобігання виникненню алкоголізму та наркоманії серед осіб, що зловживають алкогольними напоями та наркотичними речовинами.

Раннє виявлення та облік хворих алкоголізмом і наркоманіями, а також осіб, страждаючих токсикоманіями.

Анонімне лікування осіб що зловживають алкоголем, а також в ранніх стадіях алкоголізму.

Лікувально-діагностична, консультативна і психопрофілактична допомога хворим алкоголізмом, наркоманіями, токсикоманіями, надання цим хворим кваліфікованої, спеціалізованої стаціонарної і амбулаторної допомоги.

Динамічне диспансерне спостереження за хворими алкоголізмом, наркоманіями і токсикоманіями, організація спадкоємності в їх лікуванні.

Вивчення захворюваності алкоголізмом, наркоманіями і токсикоманіями серед населення.

Облік хворих по формам облікової документації і складання статистичних звітів по формах, затверджених Міністерством охорони здоров'я України

Аналіз ефективності лікувальної і профілактичної допомоги.

Соціально-побутова допомога хворим алкоголізмом, наркоманіями і токсикоманіями, що знаходиться під спостереженням диспансеру.

Психогігієнічна і профілактична робота як в межах самого диспансеру, так і поза ним (на промислових підприємствах, в учбових закладах, в гуртожитках, в колгоспах, радгоспах і так далі).

Проведення медичного огляду осіб, що направляються на примусове лікування з приводу алкоголізму і наркоманій в місця позбавлення, а також проведення експертизи тимчасової непрацездатності, експертизи алкогольного сп'яніння і інших видів експертизи, психотерапевтичній і виховній допомозі особам, що зловживають наркотичними засобами.

Участь за дорученням органів охорони здоров'я в рішенні питань опіки і встановлення дієздатності (або видача висновків за дорученням органів охорони здоров'я).

Повсякденний зв'язок з відповідними наркологічними стаціонарами по питаннях госпіталізації і виписки хворих алкоголізмом, наркоманією і токсикоманією, здобуття відомостей на осіб, які виписуються для подальшого динамічного спостереження і спадкоємності в лікуванні і так далі.

Консультативна і організаційно-методична допомога наркологічним кабінетам, що входять до складу амбулаторно-поліклінічних установ (підрозділів) психоневрологічних установ, медико-санітарних частин, фельдшерським і наркологічним здоровпунктам.

Організація заходів щодо спеціалізації і підвищення кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу (напрям на курси спеціалізації, удосконалення і так далі), організація конференцій і нарад.

Консультативна допомога хворим, медична допомога, яким надається в інших лікувально-профілактичних установах.

Участь в профілактичних заходах щодо подолання і боротьби з алкоголізмом і наркоманіями спільно з іншими відомствами, організаціями і установами.

Проведення спільно з відділом освіти і відповідними відомствами профілактичної і санітарно-освітньої роботи в школах, ПТУ, інститутах, технікумах і інших учбових закладах. Надання допомоги у проведенні антиалкогольного виховання серед учнів.

Проведення щорічного аналізу ефективності лікувальної і профілактичної допомоги, що надається, і стану захворюваності із складанням щорічних оперативних планів лікувально-профілактичної допомоги хворим алкоголізмом і наркоманіями в зоні обслуговування на підставі статистичної обробки офіційно затверджених облікових документів диспансеру.

30. Визначити мету і завдання функціонування Центрів планування сім‘ї та репродукції людини.

11 червня 1997 року Міністерство охорони здоров'я України видало наказ №180 "Про організацію роботи медичних центрів планування сім’ї і репродукції людини", де затверджені положення про центри і кабінети планування сім’ї і їхню рекомендовану структуру.

Основними задачами в розвитку служби планування сім’ї на перспективу намічено:

• вивчення основ сексуального поводження і методів контрацепції в навчальних закладах і центрах для молоді; • підвищення безпеки абортів і удосконалення рекомендацій з попередження небажаної вагітності після абортів і пологів; • поширення сучасних методів контрацепції; • попередження захворювань, що передаються половим шляхом; • широка інформаційна діяльність по проблемі планування сім’ї; • надання допомоги жінкам і дівчинкам-підліткам - жертвам сексуального насильства; • міжнародне співробітництво.

31. Визначити зміст і завдання функціонування Клінік, Дружніх до Молоді (КДМ).

Клініки дружні до молоді (КМД) – це спеціалізовані підрозділи, як правило у складі дитячих поліклінік, які надають медичні послуги молоді, а також інформують та консультують, зокрема з питань профілактики ВІЛ та інфекцій, які передаються статевим шляхом (ІПСШ)

“Клініка, дружня до молоді” – цеособлива система медичноїдопомогидітям і молоді на базізакладівохорониздоров’я. Головна мета діяльності КДМ – формуваннясвідомогоставленнямолодоїлюдини до особистогоздоров’я, як до необхідноїумови здорового способу життя та протидії негативним явищам у суспільстві.

Принципи роботи клініки, дружньої до молоді – цедоступність, анонімність, конфіденційність, доброзичливийпідхід з боку медиків до відвідувачів та безкоштовність.

Пріоритетиїїдіяльності:

- активнеінформуванняпідлітків та молоді з питань репродуктивного здоров’я, про інфекції, щопередаютьсястатевим шляхом та ВІЛ /СНІДу;

- залученнямолоді до вирішення проблем особистогоздоров’я та участівроботі КДМ на волонтерських засадах.

завдання:

- змінаризикованоїсексуальноїповедінкимолоді на безпечну та відповідальну через популяризацію здорового способу життя;

формуваннямайбутньоговідповідальногобатьківствасередпідлітків, молоді та їхбатьківзасобамипропагуванняінститутушлюбу та християнськихцінностей.

- зменшенняпоширеностіінфекцій, щопередаютьсястатевим шляхом і небажаноївагітностісередмолоді та підлітків.

32. Визначити зміст і завдання функціонування притулків для дітей служби у справах дітей.

Офіційний термін перебування дітей у притулках – 3 місяця. Багато дітей перебувають у притулках з перевищеним терміном у зв’язку з тим, що протягом 3 місяців не завжди вдається встановити статус дитини. Важливу роль у реформуванні мережі закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відіграє перепрофілювання притулків для дітей у центри соціально-психологічної реабілітації дітей, де діти зможуть перебувати до 12 місяців та отримувати комплексу соціальну, психологічну, педагогічну, медичну та правову допомогу.

З метою поширення національного усиновлення дітей, альтернативних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, широкої пропаганди реалізації права дітей на сімейне виховання, контролю за дотриманням права дитини на виховання в сім’ї, своєчасним отриманням державної соціальної допомоги:

• призначається опіка над дітьми, залишеними без батьківського піклування;

• надається статус дітей, позбавлених батьківського піклування;

• встановлення часів побачення батьків з дітьми та визначення їх місця перебування;

• підготовка висновків на усиновлення дітей та прийняття участі у засіданнях суду по розгляду всіх справ з усиновлення;

• проведення перевірок умов утримання, виховання дітей в сім’ях, що опинились у складних життєвих обставинах, сім’ях опікунів (піклувальників), усиновлювачів;

• підготовка рішень по захисту житлових інтересів дітей

Притулок для дітей служби у справах дітей відповідної

місцевої державної адміністрації (далі - притулок) - це заклад

соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому

дітей віком від 3 до 18 років.

Основними завданнями притулку є:

соціальний захист позбавлених сімейного виховання

дітей, які опинилися в складних житлово-побутових умовах, залишили

навчальні заклади;

створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних

умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, надання їм

можливості для навчання, праці та змістовного дозвілля.

Адміністрація притулку взаємодіє з місцевими органами

виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, центрами

соціальних служб для молоді, органами і закладами охорони

здоров'я, органами управління освітою і навчальними закладами,

правоохоронними органами та іншими суб'єктами

виховально-профілактичної і лікувально-реабілітаційної діяльності.

До притулку приймаються діти, які:

заблукали;

були покинуті батьками або піклувальниками;

жебракують і місце знаходження їх батьків не встановлено;

залишилися без піклування батьків (усиновителів) або опікунів

(піклувальників);

залишили сім'ю чи навчальний заклад;

вилучені кримінальною міліцією у справах дітей органів

внутрішніх справ із сімей, перебування в яких загрожувало їх життю

і здоров'ю;

втратили зв'язок з батьками під час стихійного лиха, аварії,

катастрофи, інших надзвичайних подій;

не мають постійного місця проживання і засобів до життя,

підкинуті та безпритульні діти;

самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку;

відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

33. Окреслити організаційну структуру, завдання і форми діяльності хоспісів.

Хоспіс — медичний заклад, в якому перебувають важко хворі з прогнозованим  летальним  наслідком. В закладі працює переважно середній та молодший медичний персонал, доступ до пацієнтів відкритий для родичів та друзів. Основна мета перебування в госпісі — полегшити останні дні життя пацієнтів.

У структуру хоспісу входить:

1. Приймальне відділення.

2. Стаціонар на 25 - 30 ліжок.

3. Денний стаціонар.

4. Виїзна служба.

5. Адміністративно-господарська служба.

6. Допоміжні служби (стерилізаційна, аптека, дезкамерний блок, пральня, харчоблок).

Основними завданнями хоспісу є:

- Формування нової форми медико-соціального забезпечення, заснованої на милосердного і гуманному ставленні громадськості та держави до проблем інкурабельних онкологічних хворих;

- Підвищення доступності стаціонарної медичної допомоги хворим в термінальній стадії і поліпшення медичної допомоги на дому;

- Надання соціально-психологічної допомоги хворим та їхнім родичам, навчання родичів навичкам догляду за тяжкохворими;

- Забезпечення підбору та проведення необхідної знеболюючої терапії;

- Організація необхідної консультативної допомоги.

Згідно із зазначеними завданнями на хоспіс покладається:

- Створення служби добровільних помічників, що забезпечують безоплатний догляд за хворими в домашніх умовах і в стаціонарі, навчання їх;

- Зв'язок з релігійними організаціями усіх віросповідань для відправлення, в разі необхідності, культових обрядів в період перебування в стаціонарі і вдома;

- Зв'язок і активна робота з благодійними організаціями, як вітчизняними, так і закордонними;

- Зв'язок з іншими хоспісами, як вітчизняними, так і закордонними;

- Зв'язок з органами соціального захисту населення;

- Зв'язок із засобами масової інформації.

Організація діяльності

Хоспіс будує свої відносини з іншими установами, підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності на основі договорів.

Хоспіс має право:

- Залучати для здійснення своїх функцій на договірних умовах інші підприємства та організації, приватних осіб;

- В установленому порядку визначати розмір коштів, що спрямовуються на оплату праці працівників Хоспісу та їх заохочення, виробничий і соціальний розвиток.

Хоспіс зобов'язаний:

- - Відшкодовувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, санітарно-гігієнічних норм і вимог щодо захисту здоров'я персоналу хоспісу, хворих;

- Забезпечити своїх співробітників безпечними умовами праці та нести відповідальність у встановленому порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності;

- Здійснювати оперативний бухгалтерський облік діяльності хоспісу, вести статистичну і бухгалтерську звітність, звітуючи про результати діяльності в порядку і строки, встановлені Міністерством охорони здоров'я.

34. Розкрити зміст і завдання роботи «телефонів довіри».

Телефон довіри - це служба, яка надає населенню екстрену психологічну допомогу по телефону. Вона вважається однією з форм психопрофілактичної роботи, соціально-терапевтичної допомоги, адресованої особам, що знаходяться в кризових станах. Основна мета Телефону Довіри - дати можливість будь-якій людині, яка знаходиться в кризовому душевному стані, отримати кваліфіковану, своєчасну психологічну підтримку по телефону.

Ці служби забезпечують особам в тяжкій ситуації негайний телефонний зв'язок із співчутливим анонімним слухачем, який володіє особливою технікою роботи з абонентом по телефону.

Зазвичай це психологи, психіатри, психотерапевти. У деяких кризових центрах до такої роботи залучають волонтерів.

Існують дві позиції в розумінні суті «Телефонів Довіри»: професійна і волонтерська. Зараз в Україні існують обидва типи («Підліткові телефони довіри», «Молодіжні лінії» - приклад волонтерської моделі), проте все частіше з'являються змішані моделі. Професіонал-психолог в цьому випадку об'єднує в собі і професійні якості (знання, уміння, володіння спеціальними методами консультування), і волонтерські (уміння слухати, співпереживати, бути автентичним і щирим у вислові своїх відчуттів).

Психологічна допомога по телефону має ряд переваг. По-перше, вона доступна, оскільки більшість «Телефонів Довіри» працюють щодня і цілодобово, а саме звернення по телефону можливе в тих випадках, коли не можна зустрітися з консультантом особисто. По-друге, консультації по «Телефону Довіри» безкоштовні. По-третє, дотримується анонімність як абонента, так і консультанта, і конфіденційність спілкування гарантується. Нарешті, Телефон Довіри призначений не для організації традиційної психотерапії, а головним чином для того, щоб людина, що зазнає труднощів, могла знайти співбесідника, позбавитися від виниклої емоційної напруги, поділитися своїми переживаннями, отримати підтримку для зміни свого пригніченого емоційного стану. Розмова з консультантом дозволяє багатьом не залишитися наодинці зі своїми відчуттями

35. Схарактеризувати законодавче поле діяльності вітчизняних громадських організацій.

Законодавче поле вітчизняних громадських організацій вирізняється комплексним характером правового регулювання їх діяльності, яке здійснюється нормами різних галузей права. Водночас, поспішність і неузгодженість у створенні законодавчої бази самоорганізації громадськості, за висновком вчених, призвела до появи низки факторів, що негативно впливають на сучасний розвиток громадських об’єднань. У цьому розумінні зробимо наголос на тому, що чинне законодавство України про об’єднання громадян вже не відповідає нинішньому стану розвитку громадських об’єднань, поза правовим регулюванням залишилися низка питань, які потребують свого нагального вирішення. Відсутність законодавчих актів, що передбачають можливості створення громадянами України фондів, посилює небезпеку поширення в нашій державі присутності міжнародних фондів, створення “під гранти” фіктивних неурядових організацій.

За останні два роки намітилася позитивна тенденція у реформуванні правового регулювання діяльності громадських організацій – увага органів державної влади до позиції громадських ініціатив та врахування деяких з них. Важливо стабілізувати практику залучення до участі в удосконаленні правового забезпечення “третього сектору” представників громадськості. Інтереси громадян мають стати головним пріоритетом вдосконалення правової бази.

Для забезпечення виконання Плану дій Україна – ЄС необхідно якнайшвидше доопрацювати та прийняти Концепцію взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства, Закон “Про громадські організації”, та Закон “Про відкритість і прозорість діяльності органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування”.

Реформування законодавства, що забезпечує діяльність організацій громадянського суспільства, потребує системного підходу, передусім затвердження державної стратегії розвитку громадянського суспільства та плану дій з впровадження в життя законопроектів та підзаконних актів щодо діяльності непідприємницьких організацій.

Проекти Законів “Про громадські організації” та “Про непідприємницькі організації” потребують узгодження та одночасного прийняття.

Необхідно закріпити сприятливі умови для фінансування громадських організацій: членські та вступні внески мають бути віднесені до неоподатковуваних доходів неприбуткових організацій; для потенційних українських спонсорів “громадського сектору” податкове законодавство має створити вигідні умови (скасувати нижчу межу розміру податкового кредиту; надати можливість отримати податкові пільги підприємствам, які роблять пожертвування не за рахунок прибутку, а також платникам єдиного податку тощо).

Враховуючи обмежені фінансові можливості громадських організацій, необхідно зменшувати витрати на реєстрацію: після скорочення тарифів реєстраційних зборів потребує вирішення проблема подвійної реєстрації. Щоб закрити питання вартості реєстрації громадських організацій, доцільно ще скасувати окрему плату за реєстрацію статуту організації.

Для забезпечення соціального захисту недієздатного населення правове регулювання соціальних послуг потребує коректив: — коло осіб, що потребують соціальної допомоги, має обмежуватися фізичними особами, дієздатність яких обмежено за об’єктивними критеріями.

36. Представити типологію громадських організацій.

Усі неприбуткові організації поділено на організації публічного права (державні або комунальні організації) та неприбуткові організації приватного права. Останні можуть бути* 1) суспільно—корисними, діяльність яких спрямована на забезпечення реалізації прав і свобод громадян, розвитку громадянського суспільства, сприяння виконанню функцій держави та органів місцевого самоврядування, та 2) приватно— корисними, що засновані на приватній власності і діяльність яких спрямована на забезпечення законних економічних інтересів членів (учасників) організації. Діяльність деяких громадських організацій регулюється окремими Законами України. До таких належать* молодіжні та дитячі громадські організації, благодійні організації, профспілки тощо. Сучасні юристи, політологи виділяють такі види громадських організацій* — за кількістю членів — масові та елітарні; — за способом формування і ступенем охоплення мас — стихійні та свідомо організовані; — за внутрішньою структурою — централізовані, нецентралізовані; — за масштабом діяльності — місцеві, загальнодержавні, міжнародні; — за соціально—правовим статусом — легальні, нелегальні; — за способом досягнення мети — реформаторські, консервативні; — за соціальною значимістю для існування і розвитку суспільства — прогресивні, консервативні, реакційні та інші. Класифікація є прийнятною для громадських організацій і для політичних партій (окрім територіального критерію, оскільки політичні партії, згідно із законодавством, можуть функціонувати лише з всеукраїнським статусом). Класифікація за соціальною підставою утворення та залежно від характеру потреб, для задоволення яких утворюються громадські організації. За цим критерієм розрізняють: 1) організації, які створюються залежно від форм участі громадян у виробництві або у суспільному житті для задоволення суспільних чи колективних потреб (профспілки, асоціації адвокатів та ін.); 2) організації, які створюються для задоволення особистих потреб (спілка книголюбів, спортивне товариство, клуб мисливців та рибалок тощо). Найбільш поширеною є класифікація громадських організацій залежно від соціальної групи, інтереси якої вони захищають, або від специфіки цих інтересів. Так, Т. Слинько та О. Кушнаренко об’єднали всі громадські організації у такі групи: 1) екологічні, соціально—екологічні, природоохоронні; 2) правозахисні групи та об’єднання; 3) борці за справедливість; 4) робітничий рух; 5) громадсько—культурні, творчі, спортивні (здорового способу життя); 6) жіночі рухи; 7) миротворчі рухи; історико—патріотичні. Л. Лойко розподілила громадські організації за спрямованістю на групи: 1) професійні (профспілки, асоціації фермерів тощо); 2) економічні (об’єднання підприємців, банкірів, роботодавців та ін.); 3) соціально—демографічні (ветеранські, жіночі, молодіжні); 4) конфесійні (церкви, релігійні общини, об’єднання мирян); 5) культурологічні та просвітницькі; 6) творчі (об’єднання артистів, письменників, художників); 7) спортивно—туристські та оздоровчі; наукові та науково—технічні; 9) оборонні; 10) національно—культурні; 11) екологічні.

37. Охарактеризувати напрями соціально-педагогічної діяльності громадських організацій (сервісних) в Україні.

Досить помітну роль у реалізації завдань соціальної політики в останній час відіграють неурядові організації соціальної спрямованості (їх ще називають сервісними організаціями). Виокремлють такі групи сервісних неурядових організацій, які працюють в інтересах дітей та молоді.

До першої групи організацій соціальної спрямованості зарахо-вують такі, які пріоритетною метою своєї діяльності вважають соціальну підтримку та допомогу різним категоріям дітей, що знаходить своє відображення у назві цих організацій. За даною ознакою виокремлюють два типи таких організацій:• представництва міжнародних організацій (Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), міжнародна благодійна організація „Надія і житло для дітей”, міжнародна благодійна організація „Кожній дитині”, благодійна організація „Приятелі дітей” та інші);• вітчизняні громадські організації (Український фонд „Благополуч-чя дітей”, Харківська громадська організація "Спорт і діти," Чернівецький обласний благодійний фонд "Діти Буковини", громадська організація „Дитинство” [м. Харків], Дитячий фонд"Манго"[м. Дніпропетровськ], Благодійний фонд "Діти Макіївки" Кіровоградська обласна організація „За майбутнє дітей України” та інші ). Другу групу організацій соціальної спрямованості складають організації, створені на підтримку дітей з функціональними обмежен-нями та їх сімей. Серед них можна також виокремити організації двох типів:•громадські організації, створені батьками дітей-інвалідів, як організації самодопомоги (об'єднання сімей, в яких виховуються діти-інваліди, "Надія" [м. Прилуки], об’єднання батьків, діти яких хворі на лейкемію „Журавлик" [м. Сімферополь], громадська організація „Школа життя"[м. Київ], Союз матерів, які мають дітей-інвалідів з дитинства [м. Лисичанськ], Тернопільське обласне об’єднання "Товариство батьків дітей, хворих на цукровий діабет, "Буратіно", громадська організація родин дітей-інвалідів „Дитина” [м. Тернопіль] та інші); •громадські організації, які створені для соціального захисту осіб із функціональними обмеженнями (Коростенський благодійний фонд "Діти-інваліди Чорнобиля за виживання", благодійне товариство „Джерела” [м. Київ], Всеукраїнський фонд дітей-інвалідів „Квіти полину", обласний благодійний фонд "Діти-інваліди" [ м. Одеса] та інші).

Третю групускладають організації, діяльність яких націлена на профілактику негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі (благодійний фонд „Надія та спасіння” [м. Сімферополь], Вінницький обласний благодійний фонд „Позитив”, громадська організація „Вікторія” [м. Павлоград], Макіївський міський благодійний фонд „Здоров'я нації", благодійний фонд „Сподівання” [м. Запоріжжя], громадська організація „Порятунок" [м. Кременчук], асоціація сприяння вирішенню проблем наркоманії та СНІДу „Вікторія” [м. Хмельницький], Всеукраїнська мережа людей, що живуть із ВІЛ, та інші). До четвертої групи громадських організацій соціального спря-мування зараховують організації, створені на підтримку сім’ї та дітей, позбавлених батьківського піклування (благодійний дитячий фонд „Сирітська доля” [м. Львів], обласна громадська організація „Школа мам" [м. Рівне], Хмельницький обласний благодійний фонд „Сім’я і дитина”, громадська організація „Екологія сім'ї" [м. Київ], Полтавське міське товариство одиноких матерів „Мальва” та інші).П'ята групапредставлена громадськими організаціями і благодійними фондами, які створені та працюють під патронатом релігійних конфесій (Асоціація християнської молоді, Українська

молодь Христові, Молодіжна християнська організація „Родина”, благодійна організація „Мальтійська служба допомоги”, Міжнародний благодійний фонд „Карітас України" та інші).

.Неурядові організації соціального спрямування беруть курс на активну співпрацю з різними державними організаціями територіальної громади: загальноосвітніми закладами, соціальними службами різного типу, позашкільними установами. Така взаємодія обумовлена цілою низкою причин. Перш за все, неурядові організації не завжди мають належне приміщення для здійснення своєї діяльності, тому в рамках співпраці з державними організаціями вони можуть розгортати свою діяльність на їх території. Досить часто в громадських організаціях є кошти для реалізації певних програм чи окремих заходів, але не завжди вони мають належний досвід в створенні окремих напрямів соціально-педагогічної діяльності, тому звертаються за допомогою до фахівців соціальної сфери. Оскільки сервісні громадські організації орієнтовані на те, щоб надавати свої послуги достатній кількості клієнтів, вони зацікавлені розвивати свою активність у тих державних установах, в яких, переважно, перебувають діти та учнівська молодь.

38. Окреслити спектр діяльності УТОСу та інших громадських організацій, що об‘єднують людей з особливими потребами.

Українське товариство сліпих (УТОС) створено згідно з постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету та Ради Народних Комісарів УРСР від 4 червня 1933 р.

В системі УТОСу створено можливості для медичної та психологічної реабілітації. Метою створення Товариства було організаційне об'єднання громадян з вадами зору, захист інтересів сліпих, інтеграція їх у суспільство, соціально-трудова та медична реабілітація. Основною метою діяльності УТОС є захист інтересів сліпих, інтеграція їх у суспільство, соціально-трудова та медична реабілітація. Для здійснення поставленої мети УТОС у порядку, встановленому чиним законодавством:

Популяризує діяльність УТОС всіма засобами масової інформації.

Виявляє сліпих громадян, залучає їх до членства в УТОС, виступає із своїх рядів найбільш компетентних спеціалістів і активістів у керівні органи всіх ланок УТОС.

Організовує організацію в Автономній Республіці Крим, обласні, Київську міську та первинні організації УТОС; створює у встановленому порядку госпрозрахункові учбово-виробничі підприємства (УВП), об'єднання (УВО), малі і спільні підприємства, проектно-конструкторські технологічні бюро,

інструментальні виробництва, заводи, будівельні організації, спеціалізовані ПТУ, магазини по продажу товарів, центри реабілітації сліпих, відкриває Палаци та Будинки культури, клуби, санаторії та бази відпочинку, (бібліотеки, друкарні, студії звукозапису, курси підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціаліста УТОС, спортивні комплекси, хорові, музично-естрадні об'єднання та інші установи із у статусом юридичної особи.

В установленому порядку здійснює комерційну та зовнішньоекономічну діяльність, не заборонену чинним законодавством. Організовує редакції газет і журналів, видавничі групи, музей історії УТОС з його відділами (філіалами) в організаціях УТОС. Провадить озвучення літератури, учбових посібників, видає довідники, методичні збірники та розробки, буклети, проспекти, каталоги виробів своїх підприємств та організацій. Веде будівництво, купує, продає, орендує, здає в оренду будівлі та споруди, житлові будинки та гуртожитки.

Дбає про поліпшення житлових та побутових умов, санаторно-курортного лікування та організації відпочинку сліпих і працюючих в системі, надає їм при необхідності матеріальну та іншу допомогу. Проводить культурно-масову та фізкультурно-оздоровчу роботу, огляди колективів художньої самодіяльності, спортивні змагання, організовує тифлотехнічні, спортивні та інші секції для своїх членів. Забезпечує працевлаштування сліпих в системі УТОС, сприяє працевлаштуванню їх на державних, кооперативних, громадських підприємствах, в сільському господарстві, в установах і організаціях всіх форм власності, у розвитку індивідуальної трудової діяльності. У встановленому законом порядку приймає на роботу в УТОС зрячих спеціалістів та інших працівників для навчання сліпих трудовим процесам, а також для виконання робіт, неприйнятних сліпим.

Кількість зрячих працівників не повинна перевищувати 50 % загальної кількості працюючих на УВО, УВП.

Проводить огляди-конкурси з різних напрямків діяльності УТОС, музичні та літературні конкурси. При сприянні відповідних міністерств, державних комітетів, відомств, науково-дослідних інститутів вирішує завдання науково-технічного прогресу в

УТОС, розробляє та впроваджує сучасні конструкції технічних приладів, спеціальні пристосування та навчальні посібники, які полегшують працю сліпих на виробництві та поширюють межі її використання, а також покращують умови побуту та просторового орієнтування сліпих. Проводить обмін досвідом роботи та впроваджує досягнення науки і техніки в практику з усіх напрямків діяльності УТОС. Впроваджує передовий досвід

організацій сліпих інших держав, вивчає та використовує досягнення в галузі тифлології.

Бере участь у проведенні наукових досліджень і практичному вирішенні проблем реабілітації сліпих, у створенні та розвитку матеріально-технічної бази для трудового навчання інвалідів по зору.

39. Розкрити зміст і завдання діяльності УТОГу та інших громадських організацій, що об‘єднують людей з особливими потребами.

Українське товариство глухих (УТОГ) — всеукраїнська громадська організація людей з вадами слуху. Була заснована у 1933 році. Член Всесвітньої федерації глухих (ВФГ). На сьогодні обласні і територіальні організації УТОГ об'єднують більше 50 тисяч громадян України з порушеннями слуху та мови.

Метою створення Українського товариства глухих було і залишається організаційне об’єднання громадян з порушеннями слуху і мови, захист їх законних прав та інтересів, забезпечення інтеграції у навколишнє середовище, підвищення загальноосвітнього і культурного рівня, надання нечуючим інвалідам всебічної допомоги у професійній, трудовій та соціальній реабілітації.

З перших днів створення Українського товариства глухих його структурні підрозділи взяли на себе значну частину функцій державних органів стосовно соціального захисту інвалідів зі слуху. Соціальна допомога, яка до цього надавалась глухим на громадських засадах, почала надаватись на професійному рівні штатними працівниками обласних і територіальних організацій УТОГ та підвідомчих їм структур.

Напрями діяльності:

З часу створення структурні підрозділи товариства взяли на себе значну частину функцій державних органів з соціального захисту інвалідів зі слуху.

Основні напрями діяльності товариства:

Організаційне об'єднання громадян з вадами слуху.

Захист їх прав та інтересів.

Забезпечення їх інтеграції у суспільні процеси, надання нечуючим інвалідам всебічної допомоги у професійній, трудовій і соціальній реабілітації.

40. Визначити механізми взаємодії державних і недержавних організацій в галузі соціальної роботи.

Державне соціальне замовлення: принципи, правила і положення формування, розміщення і використання на конкретній основі замовлень на соціальні програми підприємствами незалежно від форм власності через конкурсний механізм.

Соціальне обслуговування: участь НДО в обслуговуванні населення поряд з іншими організаціями в таких сферах діяльності, де необхідно проводити ліцензування (медицина, освіта тощо).

Державне соціальне спонсорство: надання пільг некомерційним організаціям (НКО), ураховуючи: пільги на уплату податків, митних та інших зборів і платежів; повне чи часткове звільнення від сплати за користування державним чи муніципальним майном; матеріально-технічне забезпечення І субсидіювання діяльності благодійних організацій; відсутність оподаткування грантів зарубіжних організацій і фондів, а також безкоштовних цільових пожертвувань, які надаються НКО, громадським об'єднанням і благодійним організаціям.

Лобіювання: легалізація і правове регулювання лобістської діяльності для сприяння реалізації конституційного права громадян на участь в управлінні справами держави шляхом впливу на процес прийняття рішень органами державної влади, а також для забезпечення більшої гласності про роботу цих органів.

Стимулювання соціальної активності прямим фінансуванням: пряме, контрактно-договірне і конкурсне фінансування діяльності організацій і суспільно корисних програм: здійснення цільового фінансування і підтримки соціально значимих програм суспільних об'єднань за їх заявами у формі державних грантів; укладання договорів на виконання державних програм на конкурсній основі; фінансування на конкурсній основі благодійних програм, які реалізуються благодійними організаціями; розміщення серед НКО державних і муніципальних соціальних замовлень на конкурсній основі; пільгові кредити і гарантії за кредитами.

Соціальне стимулювання недержавних спонсорів: пільги фізичним і юридичним особам, які надають матеріальну підтримку у формі внесків, включаючи: пільги на уплату податків; пільги на податок на прибуток (зменшується на суму внесків, однак не більше ніж на 3 % від прибутку, що оподатковується; може бути зменшений на суми до 5 %, якщо відрахування зроблені творчою спілкою у чорнобильські благодійні організації та їх фонди); для фізичних осіб сукупний прибуток при оподаткуванні зменшується на суми, які перераховані на благодійні цілі.

41. Розкрити зміст понять «дитячі та молодіжні організації».

Дитячі громадські організації - об'єднання громадян віком від

6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на

реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей,

задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та

соціальне становлення як повноправних членів суспільства; Дитяча громадська організація - добровільне, закріплене формальним членством об’єднання дітей і підлітків, яке побудоване на принципах самодіяльності і організаційної самостійності, має своїм завданням сприяти природному прагненню дітей до самореалізації і самоорганізації на основі здійснення багатопланової діяльності, яка спрямована на задоволення різноманітних інтересів членів організації, захист їх прав і потреб, а також соціальне становлення підростаючого покоління.

Молодіжні громадські організації - об'єднання громадян віком

від 14 до 35 років, метою яких є здійснення діяльності,

спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів;

42. Проаналізувати принципи створення дитячих і молодіжних організацій.

Принципи утворення і діяльності молодіжних та

дитячих громадських організацій

Молодіжні та дитячі громадські організації утворюються і

діють на засадах добровільності, рівноправності їх членів,

самоврядування, законності та гласності, зокрема:

молодіжні та дитячі громадські організації зобов'язані

доводити до відома громадськості відомості про свою діяльність у формах, що не суперечать законодавству;

інформація, що міститься у статутах, про склад керівних

органів, про джерела матеріальних та інших надходжень, а також пов'язана з діяльністю молодіжних та дитячих громадських організацій, не є конфіденційною або іншою інформацією, яка охороняється законом.

43. Розкрити зміст і завдання діяльності Федерації дитячих організацій України.

Федерація дитячих організацій України – найчисельніше в Україні об'єднання дитячих громадських формувань.

ФДО України – правонаступниця Спілки піонерських організацій України, яка діяла у 1990- 1999 роках.

ФДО України – неполітична, добровільна, самодіяльна, спілка дитячих громадських організацій, об'єднань.

ФДО України – об'єднання місцевих, всеукраїнських дитячих громадських організацій. Члени ФДО України - місцеві дитячі громадські організації, спілки, які об'єднують дітей віком від 10 років та дорослих. 

До дитячих громадських структур діти вступають за згодою батьків або осіб, які їх замінюють. 

Керівний орган ФДО України – Національна рада дитячих організацій України. 

ФДО України зареєстрована Міністерством юстиції України 20 листопад 2002 року. Свідоцтво № 1369. Попередня реєстрація: СПОУ- 11 жовтня 1991 р. Свідоцтво № 135, ФДО (СПО)України – 22 березня 2000 р. Свідоцтво № 1369. Штаб-квартира ФДО України розташована у м.Києві.

ФДО України починаючи з 1990 року є постійним членом Міжнародного союзу дитячих громадських об'єднань СПО-ФДО країн СНД.

Федерація дитячих організацій України, створена на добровільній основі, визначає своєю метою сприяння об'єднанню зусиль членів Федерації для добрих і корисних справ, створенню умов для розвитку здібностей підростаючого покоління, захист прав та інтересів своїх членів, діє відповідно до вимог Конституції України, Декларації прав людини, Конвенції про права дитини. Керується у своїй діяльності законами:

•  єдності слова і справи, 

•  честі і совісті, 

•  дружби й товариськості, 

•  турботи і милосердя.

Федерація використовує найрізноманітніші форми, методи і засоби розвитку загальнолюдських цінностей через реалізацію програми “Я – родина – Батьківщина”.

44. Проаналізувати принципи діяльності сучасних дитячих об’єднань (за Р.Литвак).

Найбільш повно визначила і охарактеризувала принципи діяльності сучасних дитячих об’єднань російська дослідниця Р. Литвак:

1.         Принцип гуманізації, який передбачає реалізацію видів діяльності на основі врахування інтересів і потреб дітей, виховання на ідеях гуманізму, любові, доброти.

2.         Принцип свободи вибору: добровільність вступу і виходу з організації; визнання особистості дитини найвищою цінністю, метою і суб’єктом виховного процесу; повага до гідності дитини, потенційних можливостей її особистості; спрямованість системи діяльності (її цілей, завдань, змісту, форм і методів) на інтереси і потреби дітей; формування самосвідомості дитини, її активного ставлення до себе і світу; створення реальних можливостей для вибору дітьми видів і змісту діяльності; забезпечення дитині можливості вільно вислов-лювати свої погляди, повага її прав на свободу думки, отримання і передачі інформації; право дитини обирати і бути обраною до всіх органів управління об’єднанням; можливість кожного члена об’єднання користуватись матеріальною базою і засобами; повага до інших дитячих організацій та об’єднань, діяльність яких не носить асоціаль-ного характеру.

3.         Принцип самореалізації: навчання дітей творчості, стимулю-вання творчої діяльності; створення можливостей для прояву творчої активності; створення умов для реалізації інтересів, потреб дітей; розвиток ціннісно-орієнтованих умінь і навичок; вироблення вміння приймати рішення; розвиток мотиваційно-потребової сфери особис-тості; розвиток мислення, інтелекту, внутрішньої культури; фор-мування здатності до безперервного збагачення соціального досвіду; забезпечення безперервної діяльності дитини в соціальній сфері;

стимулювання і заохочення різноманітної соціально значущої діяльності дітей.

4.         Принцип взаємодії дітей і дорослих: взаємоповага, довіра і культура демократичних стосунків; організація спільної діяльності для передачі і засвоєння дітьми соціального досвіду; надання соціально-педагогічної допомоги, сприяння соціальному, духовному благополуч-чю, активній участі дитини в житті суспільства.

5.         Принцип соціально-педагогічної захищеності дітей: під-тримка у дітей позитивних емоцій, оптимістичного погляду на світ, подолання негативних переживань, які травмують дитину; розвиток психологічної стійкості особистості; формування позитивної Я-концепції створення атмосфери захищеності в мікросоціумі об’єднання запобігання міжособистісним конфліктам, заохочення і розвиток доброзичливих взаємовідносин; захист прав дитини.

6.         Принцип романтики та гри в діяльност: емоційна насиче-ність творчих і суспільно-корисних справ; використання символіки, атрибутики, ритуалів; активне творче використання ігрових форм і прийомівворганізаціїдіяльності; розвиток фантазії

45. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності дитячих організацій.

Дитяче громадське об’єднання (організація) може діяти на базі навчального, позашкільного закладу виключно на підставі Статуту чи Положення дитячого об’єднання (організації). Якщо первинне дитяче формування входить до місцевої організації (міської, районної, обласної), то воно може діє за Статутом чи Положенням цієї організації. При цьому може мати власне Положення про свою організацію (об’єднання).

У разі самостійної діяльності первинного дитячого об’єднання (організації) необхідно його діяльність легалізувати шляхом повідомлення у органах місцевої влади.

Вирішення правового статусу організації (об’єднання) – перша умова її діяльності.

Головним завданням дитячих громадських формувань-членів ФДО України є програмна діяльність, що реалізується у вільний від навчання дітей час, організація різноманітних заходів, що будуються на пріоритетах дитячого громадського гурту:

- самоврядування дитячої громадської організації;

- особиста самореалізація дитини;

- колективні, творчі дитячі справи, що є корисними для дітей, їх гурту, суспільства;

- педагогічне забезпечення програмної діяльності дитячого гурту;

- добровільність, самодіяльність дитячого гурту;

- батьківська згода, підтримка діяльності дитячої громади;

- можливість соціально-громадського зростання у дитячій спілці її лідерів, активу;

- комфортність, рівність спілкування дітей у своєму добровільному гурті.

Важливість коректного педагогічного забезпечення діяльності дитячого громадського формування полягає у вивченні дорослими керівниками: по-перше, захоплень, інтересів, можливостей дітей, об’єднаних у громадському гурті; по-друге, зацікавленості, потреби у діяльності дитячого громадського гурту з боку педагогічного колективу, адміністрації, батьківської громадськості, органів місцевої влади; вибору пріоритетних напрямків діяльності дитячої громадської організації, які можуть стати складовими соціально-значимих програм, проектів вирішення сучасних проблем дитинства, удосконалення форм національного виховання дітей, створення умов розвитку дитячого потенціалу, формування у дітей потреби у здоровому способі життя, прагнення бути обізнаними громадянами, активними учасниками сучасного соціально-громадського розвитку.

Дитячий громадський гурт – унікальний сучасний інститут виховання, який матиме позитивні результати при умові участі у ньому зацікавлених, обізнаних на законах дитячого громадського руху дорослих і активних, прагнучих до нових знань, вмінь, корисних, цікавих справ дітей.

Вересень-жовтень – час старту нового етапу в житті дитячої громадської організації:

- створення проектів, програм своєї діяльності до наступних літніх канікул;

- проведення організаційних зборів керівних органів (ради, штабу, асамблеї), загальних зборів організації (збір, зліт, конференція);

- початок діяльності прес-центру;

- презентація своїх програм дітям, дорослим (марафон, гра-мандрівка, день відкритих дверей, фестиваль, майстер-клас, майданчик досвіду);

- спільна зустріч керівництва освітнього закладу, педагогічної ради, органу учнівського управління, батьківського комітету з членами органу дитячої громадської організації. Саме під час такої зустрічі ухвалюються рішення щодо реалізації спільних програм, проектів, укладається угода про співпрацю дитячої громадської організації з педагогічним колективом освітнього закладу.

Найголовнішими питаннями осіннього (організаційного) періоду в житті дитячого гурту є питання вибору програми своєї діяльності. Програма може мати комплексний характер (створення комплексу орієнтирів). Наприклад, сім веселкових програм-орієнтирів ФДО України чи Веселковий марафон дитячої творчості. Можна обрати одну програму чи взяти один орієнтир діяльності дитячого гурту і навколо нього будувати всю роботу. Наприклад, програма-орієнтир ФДОУ “Котигорошко”.

Створюючи програму, необхідно включити до неї заходи, спрямовані на залучення до дитячого гурту нових друзів, поповнення його за рахунок дітей, котрі не входили до громадського об’єднання. Важливо не забути про малечу, групи-супутники дитячих громадських організацій. Започаткуйте для маленьких друзів гру-мандрівку до дитячої організації, що діє у школі, районі, селі, місті. Переможці такої гри навесні зможуть одержати від дитячої організації складніші завдання, а діти, котрим виповниться 10 років, за їх бажанням та згодою їх батьків, стануть членами дитячої організації.

Має переваги, відома, цікава дитяча громадська організація у дитячому середовищі своїми справами, ідеями, досвідом. Керівники дитячих організацій (об’єднань) повинні акцентувати свою увагу на необхідності створення умов для виявлення, навчання, підтримки лідерського ланцюжка дитячого гурту. Активу дитячої спільноти необхідно мати своїх громадських вчителів, дорослих людей, які зможуть передати свій досвід громадської роботи, підтримати чи, навпаки, коректно запобігти псевдо лідерству. Школа спілкування, школа практичного лідерства, реальної підтримки з боку дитячого гурту, виховання прагнення зростання у дитячому колективі – запорука успіху роботи з дитячим активом.

Важливою умовою сучасної дитячої громадської організації є її самодіяльний, відкритий характер.

Дитяча громадська організація не повинна перетворитись з організації управління дітей в організацію вирішення шкільних проблем.

Основними функціями дитячої організації дослідники вважають:

- розвивальну (забезпечення громадського, морального становлення особистості, розвиток соціальної творчості, уміння взаємодіяти з людьми, ставити і досягати значущих цілей);

- орієнтаційну (забезпечення умов для орієнтації дітей в системі соціальних, моральних, політичних цінностей);

- компенсаторну (створення умов для реалізації потреб, інтересів, актуалізації можливостей дитини).

За виконуваними функціями, характером, напрямом діяльності сучасні дитячі організації в Україні поділяють на групи: організації, орієнтовані на комплексне виховання та саморозвиток особистості дитини (піонерські, скаутські, козацькі); організації, в яких є домінантний напрям діяльності (екологічні, туристичні, спортивні, військово-патріотичні); організації, які орієнтуються на навчальну діяльність (шкільні, учнівські).

Основна структурна ланка ФДОУ - первинний колектив, створений за бажанням дітей, підлітків і дорослих за місцем проживання чи навчання та за наявності дорослого організатора-вожатого. При первинних осередках можуть створюватися групи-супутники, які об'єднують дітей віком 6-10 років і можуть самостійно обирати назву, символіку, правила, напрями і форми роботи. Найпоширеніше об'єднання дітей - "Країна Барвінкова", програму діяльності якої було прийнято у 1990 р. Барвін-чата мають свої закони, символіку, традиції.

. Мета - сприяння розвитку молодих людей для досягнення ними повного інтелектуального, громадського та духовного потенціалу як особистостей, як громадян України, як членів місцевих, національних та міжнародних співтовариств, здійснення діяльності спрямованої на задоволення та захист їх прав, свобод та творчих здібностей.

Принципи:

- відданість вищим духовним цінностям світу, повага гідності інших, гармонія з оточуючим природним середовищем;

- громадська активність: участь у громадсько-корисній праці, сприяння розвитку взаєморозуміння та співробітництва, соціальна допомога, забезпечення миру;

- особиста відповідальність: розвиток особистої відповідальності за свій духовний, інтелектуальний, фізичний розвиток.

2.4. Всі члени організації мають бути вірними Обіцянці та Законам Спілки. Організації, що входять до Спілки, можуть мати інший текст Обіцянки та Закону, що погоджені з Радою Спілки.

2.4.1. Текст Обіцянки та Закону Спілки приймаються за додатковим регламентом.

2.5. Завдання – це система прогресивного самовиховання за допомогою:

- Обіцянки та Закону;

- навчання через діло;

- членства в малих групах (загін, патруль), що передбачає прогресивний розвиток, прийняття особистої відповідальності та підготовку під керівництвом дорослих;

- самоконтролю, направленого на розвиток характеру та набуття знань, впевненості в собі, надійності, здатності як до співробітництва, так і до лідерства;

- прогресивних та стимулюючих програм, різноманітних заходів, що будуються на зацікавленості членів, включаючи ігри, корисні навички та служіння суспільству.

46. Проаналізувати мету, завдання, напрями діяльності учнівських (шкільних) організацій.

Дитяче об'єднання являє собою важливий фактор впливу на дитину , впливаючи двояким чином : з одного боку , створює умови для задоволення потреб , інтересів , цілей дитини , сприяючи їх взаємному збагаченню , формуванню нових устремлінь , з іншого боку , відбувається відбір внутрішніх можливостей особистості шляхом самообмеження і колективного вибору , коригування з суспільними нормами , цінностями , соціальними програмами. Дитяче об'єднання виконує і захисні функції відстоюючи , охороняючи інтереси , права , гідність , унікальність дитини. Процес соціалізації в дитячому об'єднанні ефективний при спільності інтересів , спільної діяльності дітей і дорослих. При цьому за дітьми повинне залишатися право вибору форм життєдіяльності об'єднання , вільного переходу з однієї групи , одного мікроколективу в інші , можливість створення асоціацій для реалізації власних програм. Основним призначенням діяльності шкільної дитячої організації ми вважаємо сприяння підростаючому поколінню дітей в пізнанні і вдосконаленні навколишньої дійсності , у становленні їхньої громадянської позиції.

47. Визначити мету, завдання, напрями діяльності скаутських організацій України.

Мета скаутського руху - через участь скаутів у місцевих, національних і міжнародних організаціях виховувати відповідальних і гідних громадян своєї країни, сприяти розвитку молодих людей для розкриття їх фізичного, інтелектуального, суспільного й духовного потенціалу.

Завданням УСП є гуртування пластової молоді, яка бажає вдосконалювати свій пластовий світогляд та характер на засадах, встановлених у пластовій присязі, законі, обіті та гаслі.

Основне завдання УСП, як і УПС, - сприяння виховному процесу, що здійснюється в УПН та УПЮ. Члени УСП та УПС виконують у "Пласті" функції вихователів, адміністраторів, проводять табори та вишколи.

напрями діяльності скаутських організацій, як:

активне залучення молоді до розбудови європейського громадянського суспільства;

підтримка лідерства та молодіжних ініціатив при визначенні молодіжної політики;

зміцнення демократії, миру та співробітництва в європейському регіоні;

посилення міжнародної інтеграції та координації діяльності скаутських організацій;

сприяння волонтерській діяльності, забезпечення високого рівня педагогічної кваліфікації та методичної підготовки керівних скаутських кадрів.

48. Окреслити організаційну структуру, завдання діяльності молодіжних організацій.

Молодіжні громадські організації (в Україні) — об'єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою якої є здійснення і захист своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших спільних інтересів.

Принципи створення та діяльності молодіжних громадських організацій

Молодіжні громадські організації створюються та діють на засадах добровільності, рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності, зокрема:

молодіжні організації зобов'язані доводити до відома громадськості відомості про свою діяльність у формах, що не суперечать законодавству;

інформація, що міститься у статутах, про склад керівних органів, про джерела матеріальних та інших надходжень, а також пов'язана з діяльністю молодіжних громадських організацій, не є конфіденційною або іншою інформацією, яка охороняється законом;

Молодіжні громадські організації можуть створюватися шляхом повідомлення (без набуття статусу юридичної особи), або — реєстрації (з набуттям статусу юридичної особи).

Засновниками молодіжних громадських організацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 15-річного віку.

Засновниками спілок молодіжних громадських організацій є молодіжні громадські організації.

Членство в молодіжних громадських організаціях може бути індивідуальним і колективним.

Членство в молодіжних та дитячих громадських організаціях може бути фіксованим і нефіксованим.

Індивідуальними членами молодіжних громадських організацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Індивідуальними членами молодіжних громадських організацій можуть бути особи віком від 14 до 35 років. Особи старшого віку можуть бути членами молодіжних громадських організацій за умови, якщо їх кількість у цих організаціях не перевищує третину загальної кількості членів; у складі виборних органів молодіжних громадських організацій кількість осіб старшого віку не може перевищувати третину членів виборних органів. Обмеження щодо кількості осіб, вік яких перевищує 35, у складі виборних органів не поширюється на спілки молодіжних та дитячих громадських організацій.

Колективними членами молодіжних громадських організацій можуть бути колективи інших молодіжних громадських організацій. Колективні члени молодіжних організацій можуть брати участь у діяльності таких організацій у випадках, передбачених їх статутами.

Функціонування

більшості з них спрямоване на вирішення конкретних проблем, пов’язаних з

отриманням житла, активним проведенням вільного від роботи часу, зимово-

го та літнього відпочинку, реалізації програм зі створення соціальних моло-

діжних служб, розвитку спорту, виявлення та підтримки молодих талантів

тощо. Молодіжні громадські організації, доводячи значущість своїх соціаль-

них функцій, вводять особистість у систему соціальних відносин, сприяючиоволодінню нею нових соціальних ролей. Вони захищають права й інтереси

своїх членів, підтримують їх соціальні ініціативи, лідерський та творчий по-

тенціал тощо.

1) участь у формуванні та забезпеченні реалі-

зації державної політики з питань молоді; 2) розроблення проектів відповід-

них концепцій програм; 3) міжгалузева координація та функціональне регу лювання; 4) підготовка аналітичних, інформаційних та статистичних матері-

алів, організація проведення дослідження становища та перспектив розвитку

молоді; 5) розроблення та реалізація разом з іншими центральними і місце-

вими органами виконавчої влади, громадянами та об’єднаннями громадян за-

ходів, спрямованих на поліпшення становища молоді; 6) міжнародне моло-

діжне співробітництво” [1, с. 176].

На сьогодні, враховуючи наповненість змісту державної молодіжної

політики та її завдань, можна, таким чином, сформулювати окремі завдання

щодо функціонування МГО: збільшення кількості організації шляхом залу-

чення перспективної молоді до членства в ній; розробка на конкурсній основі

молодіжних програм та проектів забезпечення життєдіяльності молоді в

Україні; взаємодія з іншими організаціями (всеукраїнськими та міжнародни-

ми) у вирішенні актуальних освітніх, соціально-економічних та соціально-

політичних проблем; забезпечення зв’язків з громадськістю через засоби ма-

сової інформації для підтримки молодіжних ініціатив; вплив на формування

у молоді загальнолюдських цінностей та здорового способу життя; забезпе-

чення правового захисту молоді тощо.

Найчастіше молодіжні організації поділяють за напрямком діяльності:

● політичні („Ліберально молодіжне об’єднання”, „Тризуб імені Степана Бандери, „Об’єднання демократичної української молоді”);

● за трудовою діяльністю („Всеукраїнська рада молодих вчених та спеціалістів”, „Союз молодіжних організацій України”, „Український фонд студентів”, „Асоціація профспілкових організацій студентів України” (800 тис. членів), „Асоціація молодих українських політологів і політиків”);

● молодіжні організації, які задовольняють різні творчі, культурні та спортивні потреби („Всеукраїнська молода ліга Eterno Lumo”, Українське аерокосмічне об’єднання „Сузір’я”, Всеукраїнська спортивна організація „Клуб Івана Піддубного”);

● підготовка національної еліти („Клуб української елітарної молоді”, „Нова генерація”);

● молодіжні організації, які працюють над вирішенням проблеми дітей (СПОУ, Асоціація молодіжних пошукових обєднань „Обеліск”, Асоціація гайдів України, „Пласт”, „Січ”);

● молодіжні організації, які займаються благодійницькою діяльністю („Благодійний фонд підтримки робітничої і селянської молоді України”, Благодійне товариство „Молодь за милосерддя”);

● екологічна діяльність („Українська молодіжна екологічна ліга”, „Зелені”);

● релігійні організації (існують релігійні організації

49. Розкрити зміст і завдання діяльності ВМГО «Студентська республіка».

Всеукраїнська молодіжна громадська організація "Студентська республіка" зареєстрована Мін'юстом України 22.05.2006 р. Першим головою організації став Володимир Крутько. Зараз лідером руху є Павло Вікнянський. 

Основними напрямами діяльності ВМГО «Студентська республіка» є проведення Міжнародної програми «Студентська республіка», що має на меті сформувати та підготувати молодь до дорослого життя, реалізується в кожному регіоні від рівня вишу до фінального етапу, розвиток студентського самоврядування та активності; налагодження ефективної співпраці з студентством України і світу. До найбільш резонансних проектів відносяться: циклічна щорічна програма "Студентська республіка", "Новий старт", "Кращий студент України" (раніше "Студент року"), "Зимова Студреспубліка", "Антикорупційний молодіжний театр" та ін. 

Нашою місією є виховання поколінь здатних вільно мислити, свідомих лідерів для України як повністю суверенної держави. 

Стратегічна мета - входження України у ТОП 20 розвинутих країн світу, через втілення Стратегії-2050 для України. 

Мета діяльності організації полягає у покращенні життя українського студентства та інших категорій українського народу, розвитку молодого покоління та захисту прав та інтересів молоді України. 

Студреспубліка активно співпрацює з Українським молодіжним форумом, іншими громадськими мережами та організаціями, у тому числі міжнародними. Важливим завданням Студреспубліка вважає поширення досвіду своєї діяльності й в інших країнах.

50. Визначити мету, завдання, напрями діяльності жіночих організацій.

Жіночий рух – це певна організація суспільної діяльності жінок і чоловіків, яка спрямована проти дискримінації жінок, за утвердження рівноправ'я та рівності чоловіків і жінок у всіх сферах життєдіяльності суспільства, за емансипацію та гумані­зацію суспільства. Однак на практиці зміст цього поняття знач­но ширший і різноманітніший, як і саме життя. Його трансфор­мація відбувається із розвитком науки, суспільно-політичних і економічних відносин, демократичних перетворень у світі, зміною суспільної свідомості.

Нині сприймаються як належне рівні права чоловіків і жінок на навчання, освіту, професійну діяльність, володіння майном, участь у справах держави, у формуванні органів влади. У кон­ституціях майже всіх держав світу закріплено ці рівні права. У цих досягненнях неабияку роль відіграв процес зародження, формування руху жінок за свої права.

Інституалізація, тобто оформлення жіночих організацій як суб'єктів суспільного життя, відбулася після виборів 1990 р. Проголошення України незалежною державою сприяло тому, що цей процес набрав особливої інтенсивності.

Перший етап жіночого руху, його організаційного станов­лення та оформлення, розпочався у другій половині 80-х років і завершився після проголошення незалежності України.

У роки, що передували проголошенню незалежності, та у пер­ші роки становлення української державності важливого зна­чення набуло усвідомлення людьми власної національно-куль­турної ідентичності. Ідеї національного відродження, державної незалежності у той час були єдиною альтернативою комуністич­ній ідеології. Тому перші жіночі організації демократичного спрямування формувалися під загальним впливом національно-визвольних ідей, а пріоритетними завданнями своєї діяльності вбачає побудову незалежної української держави, відродження українських звичаїв і традицій. У подальшому національна парадигма вже не відігравала домінуючої ролі у жіночому русі, а створена згодом мережа жіночих організацій характеризува­лася значною плюралістичністю ідеологічних спрямувань, різномисленням і різноманітністю ідеологій, намірів та завдань.

Другий етап жіночого руху розпочався 1991 р. Головною його особливістю був внутрішній саморозвиток жіночих організова­них груп. Вони різнилися теоретичною основою, головними завданнями та методами діяльності. Відсутність у жінок досві­ду формування власних ланок у громадянському суспільстві вплинула на структурні характеристики таких організацій. Вони будувалися за принципом централізму, формального за­лучення до роботи значної кількості жінок у рамках однієї ор­ганізації, відсутності тісного безпосереднього зв'язку між чле­нами, нав'язливого підкреслювання організаційної незалеж­ності. Це призводило до небажання тісно співпрацювати з ін­шими жіночими організаціями і дистанціювання між ними.

Організації відрізнялися за своїм культурним потенціалом, різноплановістю ціннісних орієнтацій, пристосуванням до різномислення та ін.

Перший Всеукраїнський з'їзд жіночих організацій, що відбувся у лютому 1994 p., започаткував якісно новий третій етап жі­ночого руху. Це – етап відкритості до співпраці та взаємодії жі­ночих організацій, об'єднання зусиль у розробці стратегії щодо відстоювання інтересів жінок. Об'єктивно лише з цього часу можна стверджувати про існування осмисленого українського жіночого руху як сукупності жіночих організацій і прагнення їх до взаємодії. Вони починають, по-перше, розглядати будь-яку соціальну проблему з погляду жінок, їхніх інтересів, по-друге, висувати завдання про зміну тих соціальних умов, які генеру­ють та відновлюють дискримінаційні механізми щодо жінок.

Шукаючи шляхи до співпраці, до утвердження тендерних принципів у всіх сферах життєдіяльності особи, жіночі органі­зації своїми акціями та ініціативами підтверджують прихиль­ність до загальноцивілізаційних цінностей і через участь в ро­боті міжнародних конференцій, форумів, реалізацію міжнарод­них програм та проектів, співпрацю з міжнародними організа­ціями, фондами, переконують світову громадськість, що Украї­на – не національно ізольоване суспільство.

Жіночий рух цього періоду розвивався вновому просторі "третього сектору", серед інших громадських і неурядових ор­ганізацій, що виникали паралельно з жіночими та формували горизонтальні структури, горизонтальні зв'язки, які, можливо, з часом набудуть якості громадянського суспільства.

IV Всесвітня конференція зі становища жінок (Пекін, 1995) та участь жіночих організацій України в її діяльності суттєво вплинули як на розвиток самого руху, так і трансформацію свідомості жінок. Жінки стали значно активніше засвоювати технології соціального партнерства у взаємовідносинах зі струк­турами влади та партнерами по "третьому сектору", вчилися укладати спеціальні угоди і створювали ланцюги громадян­ських ініціатив. Причому з найгостріших соціальних проблем, на вирішення яких у держави не вистачає ні сил, ні доброї волі. Це проблеми насилля, включаючи насилля у сім'ї та зґвалту­вання, дитячої безпритульності, наркоманії, торгівлі жінками й дітьми і т. ін.

Отже, загалом можна чітко визначити три етапи, які про­йшов жіночий рух.

Перший – етап саморефлексії, визначення завдань та цілей діяльності.

Другий – пошук шляхів взаємодії зі структурами державної влади і партійно-політичної системи.

Третій – самовизначення у контексті громадянського су­спільства, оволодіння його прийомами і способами діяльності.

Пошук ідентичності – власних цілей та способів впливу на суспільство, власної стратегічної лінії пов'язує ці етапи в одне ціле і дає змогу говорити про жіночий рух як про соціальне явище.

На сьогодні в Україні нараховується понад 700 жіночих ор­ганізацій (34 мають статус міжнародних і всеукраїнських). Вони впливають на вдосконалення законодавства та механізмів щодо поліпшення становища жінок, прагнуть суспільного визнання організованого жіночого руху як важливого державотворчого чинника. Низкою акцій жінки заявили про себе як реальну силу. І все-таки слід визнати, що ця громадсько-політична сила ще молода, багато в чому несформована. Перед нею стоїть низка завдань, серед яких першочерговими є формування ідеології жіночого руху України та утвердження жіночого руху як суб'єк­та соціального й політичного творення.

51. Розкрити зміст і завдання діяльності Всеукраїнської екологічної громадської організації «МАМА-86».

Всеукраїнська екологічна громадська організація (ВЕГО) «МАМА-86» є широкою мережею екологічних неурядових організацій. У всеукраїнському статусі вона була зареєстрована у січні 2001 року і нині об’єднує 17 організацій із різних регіонів України.

Діяльність Всеукраїнської екологічної громадської організації «МАМА-86» спрямована на формування умов для переходу України до сталого розвитку з особливою увагою до вирішення комплексних проблем захисту довкілля в умовах економіки перехідного типу і ролі громадськості в цих процесах. «МАМА-86» веде активну просвітницьку діяльність серед широких верств населення, особливо жіноцтва, шляхом збору та поширення інформації, проведення постійного навчання та громадських і міжсекторальних обговорень, лобіювання урядових рішень в інтересах громадян. Особлива увага приділяється активізації діяльності жінок, дітей та молоді, посиленню ролі неурядових організацій щодо урахування чинників довкілля, здоров’я та прав громадянського суспільства при розробці урядових планів, програм та політики. Для досягнення цієї мети ведеться активний розвиток мережі споріднених організацій інформаційно-просвітницької спрямованості як на національному, так і на міжнародному рівні, поширюється практика участі громадськості в процесі прийняття рішень та підтримуються локальні ініціативи жінок-лідерів на захист довкілля та здоров’я.

Історія ВЕГО розпочалася з організації «МАМА-86-КИЇВ». У 1990 році за ініціативою молодих мам, що були занепокоєні наслідками Чорнобильської катастрофи та її впливом на здоров’я дітей, була створена ініціативна група, яка у 1991 році була зареєстрована як київська міська громадська організація.

52. Розкрити зміст поняття «профспілка».

Профспілки являють собою добровільну неприбуткову громадську організацію, що об'єднує громадян на підставі загальних інтересів за родом їхньої професійної (трудової) діяльності (навчання).

Об'єднання профспілок — це є добровільне об'єднання профспілкових організацій (первинних, місцевих, обласних, регіональних, галузевих) для виконання завдань та функцій, визначених Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р.

Професійна спілка (профспілка) — добровільна неприбуткова громадська організація, галузева спілка, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Професійні спілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів, всі професійні спілки мають рівні права.

53. Розкрити зміст і завдання діяльності Федерації профспілок України.

Федерація профспілок України (ФПУ) — найбільше всеукраїнське профспілкове об'єднання, в яке входять більш як 85 % членів профспілок країни. Створена у 1990 році. Чинний голова — Юрій Миколайович Кулик.

Мета і завдання діяльності

Метою діяльності ФПУ є вираження, представлення інтересів і захист прав організацій – членів ФПУ, координація їхніх колективних дій, представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, їх організаціями і об'єднаннями, а також з іншими об'єднаннями громадян.[2]

Основними завданнями ФПУ є захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок; соціальний захист членів профспілок та їхніх сімей; відстоювання духовних, соціально-культурних прав та інтересів членів профспілок; правовий захист членів профспілок; посилення впливу на політичне життя і формування громадянського суспільства; вдосконалення системи соціального партнерства: профспілки, роботодавці, держава; розвиток співпраці з іншими профспілками та їх об'єднаннями; забезпечення прав та можливостей жінок і чоловіків; зміцнення ФПУ як найбільшого представницького профцентру України; поглиблення міжнародних зв'язків ФПУ

54. Проаналізувати зміст і завдання діяльності профспілки працівників освіти і науки України.

Своїми основними завданнями Профспілка працівників освіти і науки України вважає: здійснення належного захисту професійних, соціально-економічних прав та інтересів членів Профспілки – працівників освіти і науки, студентської та учнівської молоді, аспірантів, докторантів; підвищення соціального статусу педагогічних працівників; сприяння ефективній роботі навчальних закладів в умовах структурних змін у сфері освіти, підвищенню якості освіти; вирішення професійних проблем членів Профспілки; забезпечення на цій основі зростання мотивації профспілкового членства; організаційне зміцнення, розвиток та вдосконалення діяльності галузевої Профспілки.

Реалізація зазначених завдань буде забезпечена в процесі здійснення наступних напрямів роботи Профспілки працівників освіти і науки України: забезпечення взаємодії з органами державної влади в ході соціального діалогу, здійснення колективно-договірного регулювання трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників, осіб, які навчаються, та власників; участь у реалізації основних пріоритетних завдань державної політики в галузі освіти, сприяння стабільному, стійкому функціонуванню навчальних закладів, створенню умов для нормального перебігу навчально-виховного процесу; здійснення захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів Профспілки, підняття престижу педагогічної праці, розвиток і вдосконалення механізмів їх забезпечення; здійснення соціальної підтримки та захист студентів вищих, учнів професійно-технічних навчальних закладів, активізація їх участі в практичній діяльності Профспілки; забезпечення впливу Профспілки на законотворчий процес з метою нормативного врегулювання питань стосовно трудових, професійних, соціально-економічних прав та інтересів працівників освіти і науки, студентської, учнівської молоді; обстоювання духовних, соціально-культурних прав та інтересів членів Профспілки та їх сімей; організаційне та фінансове зміцнення Профспілки, активізація внутрішньоспілкової діяльності; розвиток співпраці з іншими профспілками, посилення міжнародного співробітництва. Взаємодія з органами державної влади. Розвиток соціального партнерства. Участь у реалізації основних пріоритетних завдань державної політики в галузі освіти, сприяння розвитку навчальних закладів, створенню умов для нормального перебігу навчально-виховного процесу. Захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів Профспілки, їх правовий захист. Підняття престижу педагогічної праці, розвиток і вдосконалення механізмів їх забезпечення. Здійснення соціальної підтримки та захист студентів вищих, учнів професійно-технічних навчальних закладів, забезпечення їх участі в практичній діяльності Профспілки. Забезпечення впливу Профспілки на законотворчий процес. Обстоювання духовних, соціально-культурних прав та інтересів членів Профспілки, їхніх сімей. Організаційне та фінансове зміцнення Профспілки. Внутрішньоспілкова діяльність. Розвиток співпраці з іншими профспілками, посилення міжнародного співробітництва.

55. Визначити зміст і завдання діяльності профспілкових об‘єднань.

Члени виборних органів профспілок, об'єднань профспілок, а також повноважні представники цих органів мають право: 1) безперешкодно відвідувати та оглядати місця роботи на підприємстві, в установі, організації, де працюють члени профспілок; 2) вимагати і одержувати від роботодавця, іншої посадової особи відповідні документи, відомості та пояснення, що стосуються умов праці, виконання колективних договорів та угод, додержання законодавства про працю та соціально-економічних прав працівників; 3) безпосередньо звертатися з профспілкових питань усно або письмово до роботодавця, посадових осіб; 4) перевіряти роботу закладів торгівлі, громадського харчування, охорони здоров'я, дитячих закладів, гуртожитків, транспортних підприємств, підприємств побутових послуг, що належать даному підприємству, установі, організації або їх обслуговують; 5) розміщувати власну інформацію у приміщеннях і на території підприємства, установи або організації в доступних для працівників місцях; 6) перевіряти розрахунки з оплати праці та державного соціального страхування, використання коштів для соціальних і культурних заходів та житлового будівництва.

Роботодавець зобов'язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації. Надання для роботи та проведення зборів працівників приміщень з усім необхідним обладнанням, зв'язком, опаленням, освітленням, прибиранням, транспортом, охороною здійснюється роботодавцем у порядку, передбаченому колективним договором (угодою). За наявності письмових заяв працівників, які є членами профспілки, роботодавець щомісячно і безоплатно перераховує на рахунок профспілки членські профспілкові внески із заробітної плати працівників відповідно до укладеного договору в терміни, визначені цим договором. Роботодавець не вправі затримувати перерахування зазначених коштів.

Будинки, приміщення, споруди, в тому числі орендовані, призначені для ведення культурно-освітньої, оздоровчої, фізкультурної та спортивної роботи серед працівників підприємства, установи або організації та членів їх сімей, а також оздоровчі табори можуть передаватися на договірних засадах у користування профспілковим організаціям цього підприємства, установи або організації.

56. Розкрити зміст і завдання діяльності релігійних організацій.

Релігійна організація - виділяють чотири основні типи соціального існування релігійних організацій: церква, секта,харизматичний культ і деномінація

Функції

У кожній релігійній системі виникають організації, які виконують ряд функцій:

• - вироблення систематизованого віровчення;

• - розробку систем його ідеологічного захисту;

• - керівництво і здійснення культової діяльності;

• - контроль за діяльністю (і мисленням) членів, вживання санкцій за невиконання релігійних норм;

• - підтримку зв'язків зі світськими організаціями, державним апаратом.

Структура

Будь-яка релігійна організація включає принаймні два «шари» членів: «звичайні» віруючі і «керівний апарат» – священнослужителі. Між цими підсистемами існують нормативно оформлені, ієрархічно витримані відносини, що дозволяють керувати релігійною діяльністю та упорядковувати її проведення.

Релігійні організації в Україні

Утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

57. Визначити зміст і завдання діяльності студентських організацій.

Студентське самоврядування — форма управління, за якої студентство має право самостійно вирішувати питання внутрішнього управління, або виборна установа, що здійснює таке управління; право студентства самостійно вирішувати питання внутрішнього управління, а також мати свої керівні органи.

Основні завдання органів студентського самоврядування:

– захист прав та інтересів Студентів;

– забезпечення виконання Студентами своїх обов'язків; 

– сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності Студентів; 

– сприяння формуванню у Студентів моральних та етичних норм, виховання патріотизму;

– пропаганда здорового способу життя, безпечної поведінки, запобігання вчиненню Студентами правопорушень;

– сприяння поліпшенню умов проживання й відпочинку Студентів; 

– сприяння створенню різноманітних студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами та координація їх діяльності;

– співробітництво з органами студентського самоврядування інших вищих навчальних закладів; 

– сприяння працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів та залученню Студентів до вторинної зайнятості у вільний від навчання час; 

– забезпечення участі у вирішенні питань міжнародного обміну Студентами; 

– забезпечення участі Студентів у реалізації державної молодіжної політики; 

– спільно з відповідними службами вищих навчальних закладів сприяння забезпеченню інформаційної, правової, психологічної, фінансової, юридичної та іншої допомоги Студентам; 

– представництво в колегіальних, представницьких, робочих, дорадчих органах вищих навчальних закладів та їхніх структурних підрозділів; 

– залучення Студентів у вільний від навчання час до участі в громадських роботах щодо благоустрою території вищого навчального закладу та студентських гуртожитків;

– контроль за дотриманням правил внутрішнього розпорядку, оперативне реагування на випадки їх порушення;

– участь у роботі стипендіальної комісії;

– організація та координація роботи органів студентського самоврядування в гуртожитках та студентських містечках;

– співпраця з наставниками (кураторами) академічних груп, адміністраторами гуртожитків, керівниками кафедр та інших структурних підрозділів вищих навчальних закладів.

Органи студентського самоврядування (за чинним законодавством):

приймають акти, що регламентують їхню організацію та діяльність;

проводять організаційні, наукові, культурно-масові, спортивні, оздоровчі й інші заходи;

сприяють працевлаштуванню осіб, які навчаються в вузі;

розпоряджаються коштами й іншим майном, що знаходяться на їхньому балансі та банківських рахунках;

виконують інші функції.

За погодженням з органом студентського самоврядування приймається рішення про:

відрахування осіб, які навчаються в вищому навчальному закладі, та їх поновлення на навчання;

переведення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі за державним замовленням, на навчання за контрактом за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб;

переведення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі за контрактом за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб, на навчання за державним замовленням;

призначення заступника декана, проректора, які відповідають за роботу із студентами;

поселення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, в гуртожиток і виселення з нього;

затвердження рішень з питань студентських містечок і гуртожитків для проживання осіб, які навчаються в вузі.

Рішення органів студентського самоврядування мали до 10 лютого 2010 р., відповідно до тогочасного чинного законодавства, дорадчий характер.

У своїй діяльності органи студентського самоврядування керуються законодавством, рішеннями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки та відповідного центрального органу виконавчої влади, в підпорядкуванні якого знаходиться вищий навчальний заклад, статутом вищого навчального закладу.

Органи студентського самоврядування вищого навчального закладу мають користуватися всебічною підтримкою і допомогою власника або уповноваженого ним органу в вирішенні питань забезпечення приміщеннями, обладнанням, документацією, коштами за погодженням із керівником закладу. Зокрема, керівник вузу має всебічно сприяти створенню належних умов для діяльності органів студентського самоврядування щодо:

надання приміщення, меблів, оргтехніки;

забезпечення телефонним зв'язком, постійним доступом до мережі Інтернет;

відведення місць для встановлення інформаційних стендів;

тощо.

Студентське самоврядування здійснюється на рівні студентської групи, факультету, гуртожитку, вищого навчального закладу. Залежно від контингенту студентів, типу та специфіки вищого навчального закладу студентське самоврядування може здійснюватися на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка, структурних підрозділів вищого навчального закладу.

Вищим органом студентського самоврядування є загальні збори (конференція) студентів вищого навчального закладу, які:

ухвалюють (затверджують) Положення про студентське самоврядування;

обирають виконавчі органи студентського самоврядування;

визначають структуру, повноваження, порядок обрання та термін повноважень виконавчих органів студентського самоврядування;

заслуховують звіт виконавчих органів студентського самоврядування.

Виконавчий орган студентського самоврядування структурного підрозділу вищого навчального закладу обирається на загальних зборах (конференції) студентів цього підрозділу.

Органи студентського самоврядування можуть мати різноманітні форми (сенат, парламент, старостат, студентська навчальна (наукова) частина, студентські деканати, ради тощо).

Статутом вищого навчального закладу може бути передбачено укладення договору між керівництвомвищого навчального закладу, студентською профспілкою та органами студентського самоврядування

58. Визначити мету, завдання, напрями діяльності благодійних організацій.

Метою діяльності благ. Організації – допомагати матеріально та підтримувати духовно найбільш потребуючих членів суспільства: дітей-сиріт, дітей із малозабезпечених сімей та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Для досягнення зазначеної мети благ.орг. ставить перед собою наступні завдання:

поліпшення матеріального становища набувачів матеріальної допомоги;

надання допомоги малозабезпеченим сім’ям, дітям, позбавлених батьківського піклування, дітям-сиротам, дітям-інвалідам, “дітям вулиці”;

сприяння науковому, духовному та фізичному розвитку дітей та молоді України;

сприяння доступові всіх малозабехпечених верств населення до культурних цінностей та художньої творчості;

благодійна допомога (майнова і фінансова) організаціям, що працюють у сфері освіти, дитячим і лікувальним установам і т.і.;

пропаганда здорового способу життя;

сприяння обміну культурними цінностями;

надання допомоги талановитій творчій молоді.

Благодійництво, благодійна діяльність здійснюються у таких основних напрямах:

сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища;

поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

подання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям;

сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм, подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням;

сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;

подання допомоги талановитій творчій молоді;

сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури, місць поховання;

подання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури;

сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи; сприяння розвитку охорони здоров’я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування;

сприяння захисту материнства та дитинства, подання допомоги багатодітним та малозабезпеченим сім’ям. Конкретні напрями благодійництва та благодійної діяльності визначаються благодійниками і статутами (положеннями) благодійних організацій.

Форми зд1йснення блг.д-т1:

Благодійна допомога може подаватися набувачам у вигляді:

одноразової фінансової, матеріальної та іншої допомоги;

систематичної фінансової, матеріальної та іншої допомоги;

фінансування конкретних цільових програм;

допомоги на основі договорів (контрактів) про благодійну діяльність; дарування або дозволу на безоплатне (пільгове) використання об’єктів власності; дозволу на використання своєї назви, емблеми, символів; подання безпосередньо допомоги особистою працею, послугами чи передачі результатів

особистої творчої діяльності;

прийняття на себе витрат по безоплатному, повному або частковому утриманню об’єктів благодійництва;

інших заходів, не заборонених законом.

Здійснення благодійними організаціями благодійної діяльності у вигляді надання конкретних послуг (виконання робіт), що підлягають обов’язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої сертифікації або ліцензування в установленому законодавством України порядку.

59. Визначити мету, завдання, напрями діяльності громадських організацій інвалідів (ГОІ).

Громадські організації інвалідів створюються з метою здійснення заходів по соціальному захисту, соціально-трудовій і медичній реабілітації інвалідів та залученню їх до суспільно корисної діяльності, занять фізичною культурою і спортом. Республіканські і місцеві органи державної влади та управління повинні подавати допомогу і сприяти громадським організаціям інвалідів в їх діяльності. Громадські організації інвалідів здійснюють виробничу, господарську, фінансову та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством.

Продукція підприємств (об'єднань) і організацій, громадських організацій інвалідів, номенклатуру та обсяги виробництва якої погоджено з державними замовниками, включається до державного замовлення.

Громадські організації інвалідів в особі їх республіканських органів мають право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України.

Місцеві органи громадських організацій інвалідів, а також трудові колективи їх підприємств (об'єднань), установ і організацій вправі вносити в місцеві Ради народних депутатів пропозиції з питань соціального захисту інвалідів.

Порядок створення, діяльності і ліквідації громадських організацій інвалідів регулюється законодавством України про громадські організації, статутами цих організацій, зареєстрованими у встановленому порядку.

60. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності творчих спілок.

Творча спілка - добровільне об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту;

Творча спілка діє на принципах добровільного об'єднання її членів, які належать до одного фахового напряму культури та мистецтва, самоврядування, взаємодопомоги і співробітництва, невтручання у творчий процес, вільного вибору форм і методів творчої діяльності, визнання авторських прав. У кожному фаховому напрямі може бути створено одне або більше добровільних творчих об'єднань.

Творчі спілки незалежні у своїй статутній діяльності від органів державної влади і органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших громадських організацій.

Основними напрямами діяльності творчої спілки є: творча діяльність у галузі культури і мистецтва;

розвиток національної культури та мистецтва, розроблення і втілення в життя культурно-мистецьких заходів, організація творчих конкурсів, виставок, авторських вечорів, прем'єр, фестивалів тощо;

створення умов для творчої праці, підвищення професійного, наукового та загальнокультурного рівня членів творчої спілки, виховання творчої молоді, оволодіння нею досягненнями національної та загальнолюдської культури;

пошук талантів серед молоді та сприяння їх творчому розвитку;

видання газет, журналів, книг та іншої друкованої продукції, створення кіно- та відеофільмів, аудіовізуальної продукції з метою популяризації досягнень української та світової культури і

мистецтва, творчого доробку членів спілок;

турбота про правовий, соціальний та професійний захист членів творчої спілки;

сприяння відродженню, розвиткові та популяризації народної творчості, творчому використанню народних традицій у розвиткові культури та мистецтва, збереженню та збагаченню історико-культурної спадщини та довкілля, проведенню масових

культурно-просвітницьких заходів, а також утвердженню демократичних, загальнолюдських цінностей; постійна співпраця з педагогічними та науково-педагогічними

колективами навчальних закладів;

подання допомоги в навчально-виховній роботі педагогічним колективам у патріотичному, культурному та інтелектуальному розвитку дітей та молоді, у морально-етичному та естетичному вихованні;

сприяння обміну культурними цінностями, співробітництво між діячами культури і мистецтва різних країн, національними і міжнародними організаціями культури та мистецтв;

виховання поваги до історико-культурних цінностей, традицій українського та інших народів.

Основні напрями діяльності творчої спілки, зазначені у цій

статті, враховуються при вирішенні питання про надання громадській

організації статусу творчої спілки як суб'єкта творчої діяльності.

Творчі спілки України можуть мати всеукраїнський та

регіональний (місцевий) статус.

До всеукраїнських творчих спілок належать спілки, діяльність

яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві

творчі осередки у більшості її областей.

До регіональних (місцевих) творчих спілок належать спілки,

діяльність яких поширюється на територію відповідної

адміністративно-територіальної одиниці або регіону.

Всеукраїнським творчим спілкам може надаватися статус

національних. Порядок надання творчим спілкам статусу національних

встановлюється Кабінетом Міністрів України за пропозицією

засновника творчої спілки і Міністерства культури та мистецтв

України.

61. Висвітлити мету, завдання, напрями діяльності організацій споживачів.

Громадські організації споживачів (об'єднання споживачів) 

1. З метою захисту своїх законних прав та інтересів споживачі мають право об'єднуватися у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). 

2. Об'єднання споживачів є громадськими організаціями, що провадять свою діяльність відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян" ( 2460-12 ). 

3. Держава підтримує діяльність об'єднань споживачів. 

Стаття 25. Права громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів) 

1. Об'єднання споживачів мають право: 

1) вивчати споживчі властивості продукції, попит на неї, проводити опитування населення для виявлення громадської думки про якість товарів, що випускаються і реалізуються, та ціни на них; 

2) проводити самостійно або звертатися до уповноважених державних органів щодо проведення експертизи та випробування продукції; 

3) одержувати від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань; 

4) сприяти відповідним державним органам у здійсненні контролю за якістю продукції та обслуговування; 

5) надавати юридичну і консультаційну допомогу споживачам згідно із законодавством; 

6) вносити пропозиції щодо розроблення нормативних документів, які встановлюють вимоги до якості продукції; 

7) представляти і захищати інтереси споживачів в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування згідно із законодавством; 

8) вносити органам виконавчої влади і суб'єктам господарювання пропозиції про заходи щодо підвищення якості продукції, про тимчасове зупинення випуску та реалізації продукції, яка не відповідає встановленим вимогам щодо якості, про припинення виробництва, вилучення з реалізації продукції, що становлять небезпеку для життя, здоров'я та майна громадян або завдають шкоди навколишньому природному середовищу, фальсифіковану та дефектну продукцію, а також про коригування цін, встановлених з порушенням законодавства; 

9) звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій. 

При задоволенні такого позову суд зобов'язує порушника довести рішення суду у встановлений ним строк через засоби масової інформації або іншим способом до відома споживачів. 

Рішення суду, що набрало законної сили, про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів є обов'язковим для суду, що розглядає позов споживача щодо цивільно-правових наслідків їх дій з питань, чи мали місце ці дії і чи були здійснені вони цими особами; 

10) відповідно до законодавства захищати у суді права споживачів, які не є членами громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів); 

11) звертатися до правоохоронних органів та органів виконавчої влади про притягнення до відповідальності осіб, винних у випуску та реалізації продукції неналежної якості; 

12) інформувати громадськість про права споживачів; 

13) сприяти розвитку міжнародного співробітництва у сфері захисту прав та інтересів споживачів.

Союзи споживачів – це об'єднання, що захищають інтереси й права споживача, до яких вони відносять право на задоволення основних потреб, право на безпеку, право вибору, право на інформованість, відшкодування збитків, право бути вислуханим, право на споживчу освіту й здорове навколишнє середовище.

З метою захисту своїх законних прав та інтересів громадяни України мають право об'єднуватися на добровільній основі у гро­мадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Об'єднання споживачів – це громадські організації, що здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян". Держава підтримує діяльність об'єднань споживачів.

62. Висвітлити мету, завдання, напрями діяльності кредитних спілок.

Кредитна спілка — неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених Законом України «Про кредитні спілки». Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року кредитну спілку віднесено до кредитних установ — фінансових установ, які відповідно до закону мають право за рахунок залучених коштів надавати кредити на власний ризик. Завдання кредитної спілки полягає у задоволенні потреб її членів у

взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг шляхом здійснення

діяльності з:

ƒ- приймання вступних, обов'язкових пайових та інших внесків від членів спілки;

ƒ- надання кредитів своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі;

ƒ- залучення на договірних умовах внесків своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі;

ƒ- розміщення тимчасово вільних коштів на депозитних рахунках в установах банків, які мають ліцензію на право роботи з внесками громадян, об'єднаній кредитній спілці, а також придбання державних цінних паперів, перелік яких установлюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України;

ƒ- залучення на договірних умовах кредитів банків, кредитів об'єднаної кредитної спілки, коштів інших установ та організацій виключно для надання

кредитів своїм членам; надання кредитів іншим кредитним спілкам;

ƒ- оплати за дорученням своїх членів вартості товарів, робіт і послуг у межах наданого їм кредиту;

ƒ- проведення благодійної діяльності за рахунок коштів спеціально створених для цього фондів.

Основні принципи, на яких ґрунтується діяльність кредитної спілки, полягають у:

ƒ- добровільності вступу та свобода виходу з кредитної спілки, тобто ніхто не може бути примушений вступати до КС;

ƒ- рівноправності членів кредитної спілки, тобто всі члени КС мають рівні права, в тому числі у разі голосування на загальних зборах, незалежно від розміру пайового та інших внесків;

ƒ- самоврядуванні, тобто забороняється втручання інших організацій, органів влади в діяльність КС, за винятком випадків, передбачених законодавством;

ƒ- гласності, тобто КС зобов'язана забезпечити повне та своєчасне інформування своїх членів з питань власної діяльності, на їх прохання ознайомлювати з протоколами загальних зборів і засідань інших органів управління КС, видавати копії документів та витяги з них.

63. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності ветеранських організацій.

Одним із основних завдань є активна участь ветеранів у героїко-патріотичному вихованні молоді. У школах проводяться виховні години – зустрічі з ветеранами. Діти й старші волонтери роблять подвірні обходи – відвідують інвалідів, вдів загиблих, ветеранів, хворих, надають посильну допомогу. Особливо активні члени ради організації, ветерани війни Олексенко, Строй, які часто бувають на зустрічах зі школярами, вміють їх зацікавити. До Дня Перемоги й Дня визволення Роменщини відбуваються мітинги, покладання квітів, святкові концерти, урочисті зустрічі ветеранів у будинках культури та школах, традиційно проводиться щорічний рейд пам'яті і слави по селах району. Ведеться значна пошукова робота. Підсумком діяльності краєзнавців стало видання книги „Стежками Героїв" із розповіддю про Героїв Радянського Союзу – вихідців із Роменщини.

Сьогодні перед ветеранською організацією району стоять завдання, продиктовані необхідністю вдосконалення стилю діяльності. В основі його – забезпечення активних спільних дій з органами влади, господарськими, підприємницькими та громадськими структурами, подальше підвищення відповідальності й ефективності роботи первинних організацій, розширення використання місцевих резервів і можливостей для допомоги в житті ветеранів, всіх людей похилого віку.

Мета

1.Вивчення та оцінка стану і якості роботи первинних ветеранських організацій щодо сприяння забезпеченню соціального та правового захисту ветеранів та пенсіонерів Міністерства внутрішніх справ України, допомога їм в покращенні житлових умов, медичного, торговельного, побутового та іншого обслуговування.

2. Поліпшення роботи ветеранських організацій по вихованню молодих працівників на найкращих міліцейських традиціях попередніх поколінь, прищеплення їм поваги до закону та міліцейської професії, формування у них дисциплінованості, моральної та психологічної стійкості.

Головними завданнями Фонду є:

– фінансування програм та інших заходів щодо соціального захисту ветеранів війни;

– мобілізація та акумулювання коштів для забезпечення адресної допомоги ветеранам війни і членам їх сімей, організації їх оздоровлення і відпочинку;

– участь у міжнародній співпраці у сфері соціально-правового захисту ветеранів війни.

З метою забезпечення виконання вказаних завдань Фонд:

– визначає порядок використання коштів Фонду, складає розрахунки потреби в коштах на надання матеріальної, соціально-побутової та медичної допомоги ветеранам війни, утримання органів управління Фонду і здійснює контроль за їх витрачанням;

– сприяє розробці та фінансуванню програм соціального захисту ветеранів війни;

– організовує збір благодійних пожертвувань від фізичних і юридичних осіб України та іноземних держав;

– надає фінансову допомогу підприємствам, які будують житло для ветеранів війни;

– здійснює за рахунок власних коштів будівництво та реконструкцію житла, об'єктів культурно-побутового призначення, профілакторіїв і пансіонатів для ветеранів війни та членів їх сімей;

– самостійно або разом з іншими організаціями проводить конгреси, конференції, симпозіуми, у тому числі й міжнародні.

64. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності спортивних організацій України.

Основними завданнямиДержмолодьспорту України є:

• реалізація державної політики у молодіжній сфері, сфері фізичної культури та спорту;

• внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики у зазначених сферах.

Держмолодьспорт України відповідно до покладених на неї

завдань: 1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністрові;

2) подає Міністрові пропозиції щодо:

загальнодержавних цільових програм стосовно молоді, розвитку фізичної культури і спорту, адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

формування цільових програм з питань розвитку фізичної культури і спорту;

3) виконує затверджені цільові програми з питань розвитку фізичної культури і спорту, координує діяльність щодо виконання програм розвитку;

4) розробляє проекти прогнозних і програмних документів з питань, що належать до її компетенції;

5) забезпечує проведення профілактичних заходів з питань пропаганди та формування здорового способу життя молоді, проводить інформаційно-просвітницьку роботу з протидії поширенню у молодіжному середовищі соціально небезпечних хвороб;

6) бере участь у підготовці міжнародних договорів України з питань, що належать до її компетенції, забезпечує додержання і виконання зобов'язань України за такими договорами;

7) вживає разом із заінтересованими центральними та місцевими органами виконавчої влади заходів для розвитку мережі дитячо-юнацьких спортивних шкіл (комплексні дитячо-юнацькі спортивні школи, дитячо-юнацькі спортивні школи з різних видів спорту, дитячо-юнацькі спортивні школи для інвалідів, спеціалізовані дитячо-юнацькі школи олімпійського резерву, спеціалізовані дитячо-юнацькі спортивні школи для інвалідів параолімпійського резерву), шкіл вищої спортивної майстерності,центрів олімпійської підготовки, спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю, забезпечує в межах своїх повноважень контроль за їх діяльністю, присвоює в установленому порядку дитячо-юнацьким спортивним школам вищу категорію та надає статус спеціалізованої;

8) надає в установленому порядку державну підтримку дитячим,молодіжним та іншим громадським організаціям, у тому числі фізкультурно-спортивної спрямованості, залучає їх до виконання державних програм і здійснення заходів, пов'язаних із розвитком освіти, науки, молоді, фізичної культури та спорту;

9) сприяє в установленому порядку працевлаштуванню різних категорій молоді;

10) забезпечує розвиток видів спорту та фізичного виховання різних груп населення;

11) координує заходи з розвитку дитячого, дитячо-юнацького спорту, спорту вищих досягнень, спорту інвалідів, спорту ветеранів;

12) сприяє: проведенню Національним комітетом спорту інвалідів України фізкультурно-реабілітаційної та спортивної роботи,надає організаційну допомогу щодо розвитку фізичної культури і спорту інвалідів, параолімпійського та дефлімоліпійського руху, підготовки і участі національних збірних команд у Паралімпійських та Дефлімпійських іграх і зміцнення матеріально-технічної бази фізичної культури і спорту інвалідів, забезпечує в межах своїх повноважень діяльність Українського центру з фізичної культури і порту інвалідів "Інваспорт";розвитку різних форм фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи за місцем навчання, роботи, проживання та відпочинку населення, забезпечує в межах своїх повноважень діяльність центрів фізичного здоров'я населення "Спорт для всіх"; забезпеченню національними федераціями з видів спорту та фізкультурно-спортивними товариствами розвитку олімпійських,паралімпійських,дефлімпійських і неолімпійських видів спорту, поліпшенню їх матеріально-технічної бази, надає іншу підтримку; розвитку матеріально-технічної бази Національного олімпійського комітету України,надає йому фінансову,організаційну допомогу у забезпеченні участі членів збірних команд в Олімпійських іграх, сприяє в установленні міжнародних зв'язків;діяльності Спортивного комітету України щодо розвитку не олімпійських видів спорту,надає йому фінансову та організаційну допомогу з підготовки і участі національних збірних команд у Всесвітніх та Європейських іграх з не олімпійських видів спорту,інших міжнародних спортивних змаганнях;

13) організовує підвищення кваліфікації тренерів та інших фахівців у сфері фізичної культури і спорту;

14) розробляє порядок:

атестації спортивних тренерів і спортивних суддів; визнання видів спорту в Україні;

15) розробляє та погоджує з Міністерством освіти і науки,молоді та спорту України Єдиний календарний план фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів України,контролює його виконання;

16) делегує в установленому порядку всеукраїнським фізкультурно-спортивним товариствам повноваження щодо виконання державних завдань,програм розвитку фізичної культури і спорту,організації та проведення відповідних спортивних заходів згідно з укладеними договорами;

17) надає або відмовляє в наданні спортивній федерації статусу національної;

18) веде реєстр визнаних в Україні видів спорту;

19) здійснює заходи з нагородження переможців змагань,працівників у сфері фізичної культури і спорту, вносить пропозиції щодо відзначення їх державними нагородами;

20) подає Міністрові пропозиції щодо переліку центрів (баз)олімпійської та паралімпійської підготовки спортсменів,здійснює контроль за їх діяльністю;

21) здійснює заходи з формування та утримання в установленому порядку штатних команд національних збірних команд України з олімпійських та неолімпійських видів спорту і штатної збірної команди України серед спортсменів-інвалідів, здійснює на конкурсній основі добір тренерських кадрів таких команд;

22) розробляє положення про національні збірні команди України, здійснює контроль за підготовкою та участю членів національних збірних команд України у спортивних змаганнях і навчально-тренувальних зборах;

23) проводить офіційні всеукраїнські фізкультурно-оздоровчі та спортивні заходи (чемпіонати, кубки, турніри, інші змагання,передбачені Єдиним календарним планом фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів України), встановлює вимоги до змісту положення та/або регламенту змагань з урахуванням рекомендацій міжнародних спортивних організацій;

24) здійснює контроль за технічним станом та ефективним використанням спортивних споруд, центрів (баз) олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки, додержанням екологічних вимог під час їх використання, норм та правил безпеки на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління Держмолодьспорту України;

25) розробляє та впроваджує в межах своїх повноважень сучасні інформаційно-комунікаційні технології, забезпечує оперативне оприлюднення, в тому числі через засоби масової інформації і на власному веб-сайті, інформації про діяльність Держмолодьспорту України;

26)організовує в установленому порядку виставкову та видавничу діяльність,семінари, конференції,конгреси тощо з питань, що належать до компетенції Держмолодьспорту України; 27) здійснює в межах компетенції управління об'єктами державної власності;

28) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на неї Президентом України.

65. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності Всеукраїнської спортивної громадської організації "Федерація футболу України" (ФФУ).

Всеукраїнська спортивна громадська організація "Федерація футболу України" є всеукраїнською громадською незалежною фізкультурно-спортивного спрямування організацією зі статусом юридичної особи, створеноювідповідно до Законів України "Про об’єднання громадян" та "Про фізичнукультуру і спорт" на засадах колективного членства. ФФУ підтримує політичний тарелігійний нейтралітет.

Головна мета діяльності ФФУ – забезпечення та сприяння зростанню рівня імасовості футболу в Україні на основі консолідації і координації зусиль громадян іорганізацій, зацікавлених у його розвитку.

Завдання:

постійне удосконалення гри у футбол та сприяння її поширенню в Україні зурахуванням її об’єднуючих, освітніх, культурних та гуманітарних цінностей, особливо через молодіжні, дитячо-юнацькі програми та програми розвитку;

розроблення та забезпечення реалізації довгострокових програм розвиткуфутболу, у т. ч. підготовки футболістів міжнародного рівня, збірних командУкраїни до участі в Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи та клубнихкоманд у матчах клубних змагань УЄФА;

удосконалення принципів та критеріїв формування збірних команд, забезпечення динамічного зв'язку клубних і збірних команд України ізприоритетом останніх;

сприяння ефективній діяльності колективних членів ФФУ з виконаннястатутних завдань;

забезпечення організації змагань і турнірів, проведення футбольнихчемпіонатів і першостей, розіграшів Кубків та інших змагань серед членівфедерації;

сприяння налагодженню і розвитку співробітництва, плідної взаємодії тавзаєморозуміння між колективними членами ФФУ;

визначення шляхів розв’язання різноманітних проблем розвитку футболу;

підтримання зв'язку і співпраці з ФІФА та УЄФА, забезпечення дотримання їхСтатутів та інших регламентних документів всіма колективними членами ФФУ;

контроль та забезпечення дотримання всіма членами ФФУ установчих тарегламентних документів ФФУ, Правил гри (а у випадках, коли підлягаютьзастосуванню документи ФІФА, УЄФА, ВАДА – документів цих організацій) припроведенні матчів з футболу;

запобігання усім методам або практичним діям, що можуть поставити підзагрозу чесне проведення змагань або спричинити зловживання у футболі;

надання правової і соціальної допомоги колективним членам ФФУ, турбота проветеранів футболу;

отримання відповідних повноважень щодо організації міжнародних турнірів натериторії України; представлення в ФІФА та УЄФА команд для участі вміжнародних змаганнях;

сприяння поширенню інформації про футбол в Україні (у т. ч. про діяльністьФФУ) та обміну досвідом у цій сфері, зокрема, шляхом: виданняінформаційних бюлетенів для розповсюдження серед членів ФФУ, засобівмасової інформації, в мережі Інтернет тощо; організації конференцій, курсівдля тренерів, арбітрів, делегатів, інших фахівців з футболу;

представлення футболістів, тренерів та інших фахівців з футболу до нагород, заохочень та присвоєння почесних звань ФФУ та сприяння в представленні додержавних нагород, заохочень та почесних звань;

виготовлення в установленому законодавством порядку офіційної нагородної, пам'ятної атрибутики та сувенірної продукції ФФУ;

впровадження Системи атестації професіональних футбольних клубів, тренерів, футболістів та інших фахівців з футболу.

66. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями і форми діяльності козацьких організацій.

Козацька організація - громадська неприбуткова організація, яка об'єднує громадян України на основі єдності інтересів для реалізації і захисту своїх прав і свобод та задоволення інтересів щодо відродження історичних, патріотичних, господарських, культурних, духовних і моральних традицій Українського козацтва.

2. Козацькі організації мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою в об'єднання, укладати між собою угоди про співробітництво і взаємодопомогу.

Законодавство України про козацькі організації та їх об'єднання складається з Конституції України, Законів України "Про об'єднання громадян", "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону", цього Закону, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, інших виданих відповідно до них нормативно-правових актів.

Козацькі організації та їх об'єднання створюються і діють на таких основних засадах:

законність - козацькі організації та їх об'єднання у своїй діяльності неухильно додержуються Конституції та законів України;

добровільність вступу та свобода виходу - громадянин, козацька організація не можуть бути примушені до вступу у будь-яку козацьку організацію, об'єднання козацьких організацій, обмежені у правах за належність або неналежність до них; кожний член козацької організації, козацька організація, яка входить до об'єднання козацьких організацій, має право у будь-який час вийти з козацької організації, об'єднання козацьких організацій у порядку та на умовах, визначених їх статутами;

рівноправність членів - кожний член козацької організації, козацька організація, яка входить до об'єднання козацьких організацій, має рівні права у вирішенні будь-яких питань діяльності такої організації, об'єднання;

самоврядування - козацькі організації та їх об'єднання вільні у виборі напрямів своєї діяльності, вирішують внутрішні питання своєї діяльності відповідно до законодавства України; забороняється будь-яке втручання у діяльність козацької організації, об'єднання козацьких організацій, за винятком випадків, передбачених законом;

гласність - козацька організація, об'єднання козацьких організацій зобов'язані забезпечувати повне та своєчасне інформування своїх членів з питань здійснення статутної діяльності, ознайомлювати на їх прохання з усіма матеріалами, що стосуються діяльності організації, об'єднання; інформація, що міститься у статутах козацьких організацій, їх об'єднань, про склад керівних органів, джерела матеріальних та інших надходжень не є конфіденційною або іншою інформацією, яка охороняється законом; козацькі організації та їх об'єднання регулярно оприлюднюють свої основні документи, дані про склад керівних органів, джерела фінансування та витрати.

67. Розкрити зміст і завдання діяльності ВГО «Українське реєстрове козацтво».

Відродження історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій українського козацтва – головне завдання численних організацій козацтва. Найбільш значущою та впливо­вою серед них є Всеукраїнська громадська організація "Україн­ське реєстрове козацтво".

Всеукраїнська громадська організація "Українське реєстро­ве козацтво" (УРК) є спадкоємцем і продовжувачем ідейних, духовних і моральних засад українських козаків, їх духовних, культурних, організаційних, військово-патріотичних і госпо­дарських традицій.

Українське реєстрове козацтво – унітарна, єдина у своїй цілісності громадська організація, об'єднання українських козаків, на структурні організації якого поширюється дія за­конів України, указів Президента України, постанов і розпо­ряджень уряду з питань розвитку українського козацтва.

Статут Українського реєстрового козацтва є єдиним і загально-обов'язковим для усіх його структурних підрозділів, козацьких товариств, організацій і громад, що входять до складу Україн­ського реєстрового козацтва.

Українське реєстрове козацтво має свою атрибутику та симво­ліку: прапори, бунчук, клейноди, емблеми, а також членський квиток єдиного зразка, однострої, єдині козацькі військові зван­ня, козацькі відзнаки та нагороди, марш тощо.

На території України Українське реєстрове козацтво функ­ціонує згідно з адміністративно-територіальним поділом Украї­ни, але має історичні назви полків, куренів, сотень, що можуть не збігатися з назвами адмінтериторій.

Члени Українського реєстрового козацтва утворюють за міс­цем проживання козацькі громади (об'єднання). Реєстрові ко­заки підлягають єдиному реєстру в Головному штабі Україн­ського реєстрового козацтва, їхня діяльність регулюється Ста­тутом Українського реєстрового козацтва, положеннями та нормативно-правовими актами. Українське реєстрове козацтво взаємодіє з іншими козаць­кими організаціями, що стоять на державницьких позиціях і перебувають у складі Координаційної Ради з питань розвитку Українського козацтва при Президенті України. Українське реєстрове козацтво співпрацює з козацькими громадами всього світу. Українське реєстрове козацтво може мати тільки індиві­дуальне членство козаків, які є громадянами України.

Українське реєстрове козацтво історично належить до україн­ського православ'я, виступає за співробітництво традиційних українських християнських церков, що стоять на засадах від­родження, розбудови та розвитку національної державності України. Мета діяльності Українського реєстрового козацтва – спри­яння розбудові України як суверенної, самостійної та незалеж­ної, демократичної та правової держави, з козацькою моделлю демократії, що гармонійно поєднує вільності та свободи людини з дисципліною й порядком у державі.

Основними завданнями Українського реєстрового козацтва є:

– взаємодія з органами влади щодо формування державної політики у сфері духовного, економічного, соціального та вій­ськового будівництва держави на історичних, патріотичних, гос­подарських і культурних традиціях українського козацтва;

– сприяння відновленню й розвитку на звичаєвих засадах українського козацтва, діяльності та способу життя україн­ського народу, відродженню й розвитку козацької господарської діяльності;– створення козацьких січей, паланок і поселень як осеред­ків відродження та розвитку традиційних козацьких форм са­моврядування; – сприяння підготовці молоді до військової служби, вій­ськовому вишколу українських козаків, розбудові Збройних сил України, Прикордонних військ, митної служби та підроз­ділів цивільної оборони, сприяння комплектуванню окремих козацьких військових формувань призовниками з Українсько­го реєстрового козацтва; – забезпечення культурного обміну, тісної співпраці з ко­зацькими громадами в діаспорі; – патріотичне виховання нового покоління в дусі україн­ського козацького лицарства, української національної ідеї, відданості рідному українському народові й українській Землі-Матері;

– сприяння відбудові українських козацьких церков і мо­настирів, козацьких могил, створення нових пам'яток культу­ри у пам'ять про козацьке лицарство та славу українського на­роду; – участь у проведенні заходів щодо охорони та захисту дов­кілля, становлення ефективних енерго-, ресурсозберігаючих і екологічно чистих форм землекористування та промислового виробництва;

– розроблення, фінансування, реалізація і координація з органами влади, управлінням та державними установами про­ектів і програм, що відповідають інтересам українського козац­тва, його членів і засновників господарств, товариств, підпри­ємств тощо;

– сприяння розвитку військово-прикладних і технічних видів спорту й туризму;

– захист законних інтересів Українського реєстрового ко­зацтва та його членів у державних органах і громадських орга­нізаціях;

– піклування про безпеку Українського реєстрового козац­тва та його членів.

Напрями діяльності Українського реєстрового козацтва:

а) духовно-ідеологічний: комплекс заходів, спрямованих на відродження та піднесення національного українського духу, величі української нації в минулому та майбутньому. Фізичне й духовне оздоровлення нації через пропаганду козацького способу мислення та життя, системи вдосконалення козака;

б) економічний: комплекс заходів, спрямованих на відродження економіки України через розвиток традиційних і нових форм господарської діяльності з метою підняття добробуту народу на належний рівень;

в) соціальний: комплекс заходів, спрямованих на створення цілісної соціальної структури суспільства України, що складається з різних (але соціально захищених) прошарків населення;

г) військовий: комплекс агітаційних і виховних заходів, спрямованих на створення системи оборони держави з використанням широкого загалу формувань Українського реєстрового козацтва як резерву професійних Збройних сил та інших силових структур України.

68. Розкрити зміст і завдання діяльності Української асоціації соціальних педагогів та спеціалістів із соціальної роботи.

69. Розкрити зміст поняття «міжнародна організація».

Міжнародні організації — об'єднання трьох або більше незалежних держав, їхніх урядів, інших міжурядових організацій, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи організації проектів. Уряди діють від імені своєї держави і представляють її інтереси, дотримуючись поваги її суверенітету. Міжнародні організації виникли в середині XIX століття і до його кінця ці інститути набули статусу важливих центрів міжнародного життя. Масове виникнення міжнародних організацій розпочалося після Другої світової війни. Що пояснювалося прагненням націй встановити нову систему колективної безпеки, спрямовувати розвиток світової економіки і, зокрема, транснаціональних корпорацій, шукати шляхи міждержавної інтеграції.

Міжнародні організації поділяються на:

1.Універсальні (всесвітні) ММУО (ООН, Ліга Націй).

2.Спеціалізовані установи ООН. До них належать: Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародне агентствоатомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін.

3. Регіональні ММУО, серед яких:Регіональні економічні ММУО: Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС, 1947 p.), Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), Європейське економічне співтовариство ("Спільний ринок"), Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) та ін.;Регіональні військово-політичні ММУО: Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Союз Таїланду, Філіппін і Пакистану (СЕАТО) та ін.; Регіональні економічно-політичні ММУО: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація центральноамериканських держав (ОЦАД), Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР).

70. Висвітлити історію виникнення та етапи становлення міжнародних організацій.

Умовно можна виокремити п"ять основ­них стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:

Епоха рабовласницьких держав. Ще в IV—VI ст. до н.е. у Стародавній Греції існувало два типи міжнародних Інститутів - сіммахії та амфіктіонії. Сіммахії - - це союзи (коаліції) держав, які мали спільні військово-політичні цілі. Амфіктіонії були релі­гійно-політичними союзами племен та міст зі спільним святили­щем, скарбницею, правилами ведення війн.

Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об'єднання постійно ворогуючих між собою держав формувалися передовсім під час виникнення загрози з боку сильнішого спільного ворога (наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі). Водночас на світовій арені почали з'являтися торговельні со­юзи. Прикладом такого торговельного об'єднання е один із найвідоміших союзів цього типу — Ганза, що існував з XIV по XVII ст. Міста — члени союзу намагалися зосередити в себе усю посередницьку торгівлю між Західною, Північною та Східною Європою. Вони мали власне військо та флот, що дозволяло їм охороняти власні комерційні Інтереси і навіть вести війни з іншими державами.

Епоха великих географічних відкриттів, промислових рево­люцій та формування світового ринку. характеризується появою цілої низки організацій, яким уже були притаманні риси сучасних міжнарод­них установ: наявність погоджених цілей, постійного органу, по­рядку роботи та ін.

Деякі західні автори ведуть історію міждержавних організацій від так званого Священного союзу 1815 р. Іноді спеціалісти віддають першість Центральній комісії судно­плавства по Рейну, яка була організована Віденським конгресом 1814 — 1815 рр., а на постійній основі почала працювати з 1831 р. Стабільне зростання кількості міжнародних організацій з сере­дини XIX ст. пов'язане з розвитком зв'язку, транспортної мережі, фінансів, міжнародної торгівлі. У цей час з'являються такі органі­зації, як Дунайська комісія (1856 р.), Всесвітній поштовий союз (1874) та ін.

Період між Першою та Другою світовими війнами ознаме­нований появою першої у світі міжнародної організації універ­сального типу з широкою компетенцією — Ліги Націй. Створена в 1919 р. з ініціативи американського пре­зидента Вільсона.

Сучасний етап розвитку МО починається з 1945 року. Йому властиві такі риси:

- збільшення впливу міжнародних організацій на міжнародне життя, зокрема економічне;

- посилення ролі недержавних організацій у вирішенні світо­вих проблем (через систему консультацій);

- поява і вже понад 50-річне успішне функціонування уні­версальної організації глобального типу – Організації Об'єдна­них Націй;

- утворення інших функціональних організацій глобального типу - - Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Генеральної угоди з тарифів та торгів­лі; Всесвітньої торговельної організації;

- формування мережі міжнародних організацій наднаціо­нального типу, які інституціонально забезпечують діяльність ре­гіональних інтеграційних угруповань;

- посилення позиції ООН завдяки створенню системи «спе­ціалізованих установ» у складі шістнадцяти міждержавних орга­нізацій;

- розширення сфери діяльності міжнародних організацій;

- значне збільшення кількості як міждержавних, так і недер­жавних міжнародних організацій.

71. Представити класифікацію міжнародних організацій.

Міжнародні організації — об'єднання трьох або більше незалежних держав, їхніх урядів, інших міжурядових організацій, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи організації проектів. Уряди діють від імені своєї держави і представляють її інтереси, дотримуючись поваги її суверенітету. Міжнародні організації виникли в середині XIX століття і до його кінця ці інститути набули статусу важливих центрів міжнародного життя. Масове виникнення міжнародних організацій розпочалося після Другої світової війни.

За предметом діяльності — політичні, економічні, кредитно-фінансові, з питань торгівлі, охорони здоров'я, культури та ін.

За колом учасників — універсальні, регіональні.

За порядком прийому нових членів — відкриті, закриті.

За цілями та принципами діяльності — з загальною компетенцією, зі спеціальною компетенцією.

За кількістю членів — всесвітні, групові.

72. Охарактеризувати функції міжнародних організацій.

Основною функцією будь-якої міждержавної організації є пошук та виявлення сфери спільних інтересів країн-членів, а також досягнення їхньої згоди щодо спільних завдань і дій.Також існують певні спеціальні функції: регульована функція - встановлення для держав, міжнародних організацій або їхнього персоналу певних стандартів, норм, правил поведінки, які мають морально-політичне чи юридичне значення. Оперативна функція – це реалізація персоналом організації за допомогою засобів, якими вона володіє, прийнятих рішень виконавчого характеру. Різновидом оперативної функції є контрольна - виявлення фактичного стану справ у сфері діяльності організації і зіставлення з еталонами, які відображені в установчих документах або актах органів самої організації. інформаційна функція пов’язана з наданням членам організації обумовленої раніше інформації у вигляді у вигляді стат. зведень, коментарів, тематичних або галузевих оглядів, щорічні звіти тощо. Збір, пере опрацювання, систематизація, збереження і надання інформації є однією з найважливіших сфер діяльності будь-якої організації. консультативна функція передбачає створення механізму надання членам організації консультативних послуг з питань діяльності організації. У реалізації регулювальної та контрольної функції безпосередню участь беруть держави – члени міжнародних організації, а в реалізації оперативної – сама міжнародна організація.

73. Проаналізувати проектну діяльність міжнародних організацій соціального спрямування

74. Проаналізувати спектр діяльності міжнародних неурядових організацій соціального спрямування.

У класифікації організацій соціальної сфери, що склалася за кордоном, виокремлюють міжнародні, урядові і неурядові. Найбільш значними і впливовими міжнародними організаціями всоціальній сфері є Рада Європи, Європейська спілка (ЄС), Організація з економічного співробітництва і розвитку (ОЗСР), Організація збезпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Організація Об'єднанихНацій (ООН) та її агенції (Програма розвитку ООН, ЮНЕСКО іЮНІСЕФ), Всесвітній банк та ін. Завдяки своїй базі і масштабам

членства, міжнародні організації мають великі ресурси і технічний

досвід. Партнерство з міжнародними організаціями дає істотне фінансування, професіоналізм, доступ до інформації, законність, вплив

і визнання з боку уряду і спонсорів. Контакти з міжнародними організаціями можуть сприяти цінному обміну інформацією. Неурядові організації (НУО) відрізняються між собою своїми завданнями,статусом,походженням,структурою і системою фінансування. Міжнародні НУО мають відділення в багатьох країнах. Це,наприклад, “Міжнародна амністія”, “Католицька служба допомоги”, “Міжнародний комітет спасіння”, “Лікарі без кордонів”, “Врятуйте

дітей” та ін.Численні міжнародні НУО — це приватні гуманітарні організації, які здійснюють екстрену допомогу жертвам збройних і громадянських конфліктів або стихійних

лих, реалізують програми економічного розвитку, допомоги

бідним країнам чи регіонам. НУО мають приватні органи управління, частину фінансових засобів одержують від урядів,міжнародних організацій і фондів. Існують також фахові

організації й асоціації — це групи людей, які об'єдналися для захисту професійних інтересів або інтересів промислового сектора. Це асоціації вчителів, видавців, юристів,

науковців, письменників, журналістів, лікарів, фермерів,соціальних працівників тощо.

75. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності міждержавних (міжурядових) організацій.

Міжнародні міжурядові організації  — об'єднання трьох або більше незалежних держав, їхніх урядів, інших міжурядових організацій, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи організації проектів. Уряди діють від імені своєї держави і представляють її інтереси, дотримуючись поваги її суверенітету.

Ознаки

1. членство 3 і більше країн;

2. наявність установчого міжнародного договору;

3. постійні органи і штаб-квартира;

4. повага суверенітету членів-держав;

5. невтручання у внутрішні справи;

6. встановлення порядку прийняття рішень і їх юридичної сили;

Класифікація

• За предметом діяльності — політичні, економічні, кредитно-фінансові, з питань торгівлі, охорони здоров'я, культури та ін.

• За колом учасників — універсальні, регіональні.

• За порядком прийому нових членів — відкриті, закриті.

• За цілями та принципами діяльності — з загальною компетенцією, зі спеціальною компетенцією.

• За кількістю членів — всесвітні, групові

• Найважливішою відмінною ознакою будь-якої міжна­родної міжурядової організації є наявність договірної осно­ви - «ця ознака визначає юридичну природу міжнародної організації»¹. Саме вона відрізняє міжнародні міжурядові від міжнародних неурядових організацій. Переважна більшість сучасних міжнародних організацій здійснюють свою діяльність на підставі особливого міжнародного дого­вору (найпоширенішим його найменуванням є «статут»: Статут ООН, Статут ЮНЕСКО, Статут Ради Європи тощо).

• Наступний елемент поняття ММУО стосується членсько­го складу міжнародних організацій. Головна роль у ство­ренні міжнародних організацій належить державам. Вони укладають особливий міжнародний договір - статут орга­нізації — або голосують за відповідну установчу резолюцію.

• Міжнародні організації, як правило, створюються на невизначений термін. Вони мають постійну внутрішньоор-ганізаційну структуру. ММУО створюються для досягнен­ня певних цілей.

76. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності Організації Об‘єднаних Націй (ООН).

Організа́ція Об'є́днанихНа́цій (ООН) — міжнародна організація, заснована 24 жовтня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу. Головні органи ООН: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Секретаріат (генеральний секретар обирається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5 років), Міжнародний Суд, Економічна і соціальна рада; Рада з Опіки; штаб-квартира розташована у Нью-Йорку. Члени-засновники — 51 держава (в т. ч. Україна). Станом на 1998 рік ООН нараховувала 185 держав-членів. З 14 липня 2011 року має 193 держави-члени^[1]. Західна Сахара та інші маленькі держави не приєднались до ООН через їх невизнання.

Організація фінансується з обов'язкових та добровільних внесків від своїх держав-членів, і користується шістьма офіційними мовами:арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська.

Структурно Організація Об'єднаних Націй складається з п'яти основних органів (раніше шести — Зала Ради ООН призупинила свою діяльність у 1994 році): Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН, Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР) ООН,Секретаріату ООН і Міжнародного Суду юстиції ООН.

Чотири з п'яти основних органів ООН знаходяться, в основному, в Організації Об'єднаних Націй, штаб-квартира якої розташована на території міжнародного центру в Нью-Йорку. Міжнародний Суд знаходиться в Гаазі, в той час як інші великі установи перебувають у відділеннях ООН в Женеві, Відні і Найробі. Інші установи ООН, розташовані по всьому світу.

Шість офіційних мов Організації Об'єднаних Націй, що використовуються в міжурядових нарадах і документах — це арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська, у той час як Секретаріат ООН використовує дві робочі мови — англійську та французьку. П'ять з офіційних мов були обрані при заснуванні ООН, арабська була додана пізніше в 1973 році. В редакційних рекомендаціях Організації Об'єднаних Націй говориться, що стандартні документи ведуться англійською мовою Британського використання іОксфордського правопису (EN-GB-OED), а також китайським стандартним письмом (спрощеним). Заміну традиційного китайського правопису (в 1971 році), було введено, коли представництво ООН в Китаї, було змінено з Китайської Республіки (яка нині відома як Тайвань) на Народну Республіку Китай.

Коли Генеральна Асамблея проводить голосування з важливих питань, затвердження рішення відбувається більшістю у дві третини з тих, хто присутні і беруть участь у голосуванні. До числа важливих питань, які розглядають на цій сесії відносяться: рекомендації з питань миру і безпеки, вибори членів органів, а також допуск, призупинення, і виключення з членів; та бюджетні питання. Кожна країна-член має один голос.

Рада Безпеки відповідає за підтримання миру та безпеки у відносинах між країнами членами ООН. Якщо інші органи Організації Об'єднаних Націй можуть лише зробити «рекомендації» різним урядам держав, то Рада Безпеки ООН має право приймати обов'язкові рішення, щоб урядові делегації країн погодилися їх втілити, відповідно до положень Статуту ООН. Рада має великі повноваження в справі мирного врегулювання міжнародних суперечок. Вона зобов'язана не допустити військових зіткнень між державами, припиняти акти агресії й

інші порушення миру; покликана відновлювати мирні відносини.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) допомагає Генеральній Асамблеї ООН у сприянні міжнародного економічного і соціального співробітництва та розвитку. ЕКОСОР складається з 54 членів ООН, всі з яких обираються Генеральною Асамблеєю ООН на трирічний термін. До функцій ЕКОСОР входить координування й розвиток співробітництва

держав із різним соціальним устроєм, налагодження економічного розвитку, світової торгівлі, індустріалізації, а також допомога в освоєнні природних ресурсів, забезпеченні міжнародного захисту прав і свобод людини, положення жінок, народонаселення, соціального забезпечення, запобігання злочинності тощо.

Міжнародний суд (МС), що розташований в Гаазі, Нідерланди, є головним судовим органом Організації Об'єднаних Націй. Заснований в 1945 році відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй,

Секретаріат Організації Об'єднаних Націй, очолюваний Генеральним секретарем, організований із співробітників ООН та міжнародних цивільних службовців з усього світу. Секретаріат забезпечує дослідження, збір інформації і коштів, необхідних органам Організації Об'єднаних Націй для проведення своїх засідань та регламентних дій. Він також виконує завдання за вказівками від ООН, Ради Безпеки ООН, Генеральної Асамблеї ООН та інших органів ООН. 

цілі організації:

— підтримувати міжнародний мир та безпеку;

—    розвивати дружні відносини між націями на основі пова­жання принципу рівноправ'я;

—    здійснювати співробітництво для розв'язання міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру

— організовувати і погоджувати дії націй для досягнення цих спільних цілей.

77. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності Всесвітньої організації охорони здоров‘я (ВООЗ).

Всесвітня організа́ція охоро́ни здоро́в'я (ВООЗ) — спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй. Штаб-квартира розташована у Женеві. До складу ВООЗ входить 193 країни.

Структура та функції організації

Генеральний директор ВООЗ — доктор Маргарет Чен (КНР), обрана на другий термін строком від 1 липня 2012 р. по 30 червня 2017 року.

Головна мета ВООЗ — сприяння забезпеченню охорони здоров'я населення усіх країн світу. Текст Статуту ВООЗ можна коротко сформулювати як «Право на здоров'я». ВООЗ координує міжнародне співробітництво з метою розвитку й удосконалення систем охорони здоров'я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, координації фармацевтичної діяльності країн-членів тощо. Впродовж останніх років завдяки зусиллям ВООЗ питання охорони здоров'я стали пріоритетом у політичному порядку денному світу.

Функції ВООЗ поділяються на дві категорії: нормативна діяльність (здійснюється переважно штаб-квартирою) та технічне співробітництво (здійснюється регіональними та країновими бюро). З метою повнішого врахування регіональних пріоритетів у галузі охорони здоров'я та забезпечення тіснішого зв'язку з потребами національних систем охорони здоров'я головна діяльність ВООЗ здійснюється через її шість регіональних бюро та через представництва ВООЗ у країнах.

До Європейського регіону ВООЗ входить 52 країни, у тому числі Україна. Європейське регіональне бюро (ЄРБ) ВООЗ розташоване у Копенгагені (Данія).

Співробітництво України з ВООЗ — одна з важливих складових її міжнародного співробітництва з метою забезпечення конституційного права кожного громадянина України на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (стаття 49 Конституції України).

Україна зацікавлена у використанні потенціалу та накопиченого ВООЗ міжнародного досвіду, а також залученні через її канали міжнародної допомоги для розв'язання проблем, у першу чергу, на таких напрямках: туберкульоз та ВІЛ/СНІД; пташиний грип, рак, серцево-судинні захворювання та діабет; тютюн; здоров'я матері і дитини; безпека продуктів харчування; психічне здоров'я; безпека крові.

78. Розкрити зміст і завдання діяльності Міжнародної організації з міграції (МОМ).

Міжнародна організація з міграції  — неурядова міжнародна організація, створена й діюча для розв'язання численних міграційних проблем у сучасному світі; є провідною міжурядовою організацією у міграційній галузі та тісно співпрацює із урядовими, міжурядовими та громадськими установами та організаціями.

Працює у формі представництв у країнах світу-членах організації (146), штаб-квартира міститься у місті Женеві (Швейцарія).

Головні цілі й напрямки діяльності МОМ:

управління міграцією в інтересах усіх втягнутих сторін;

тісна співпраця з урядами країн, представлення та захист інтересів людей, що обрали для себе міграцію як єдиний можливий засіб вирішення своїх проблем;

попередження і боротьба з негативними міграційними явищами — торгівля людьми, рабство (в тому числі сексуальне) трудових мігрантів.

Міжнародна організація з міграції (МОМ) була заснована у 1951 році. Головною підставою для її створення послужила необхідність врегулювання великих потоків мігрантів у Європі внаслідок Другої світової війни.

МОМ сприяє гуманній та упорядкованій міграції на благо всіх через надання підтримки та послуг урядам та мігрантам. Нині, вона нараховує 125 держав-членів, інші 18 є країнами спостерігачами, а її представництва присутні у більш ніж 100 країнах.

МОМ підтримує забезпечення врегульованого та гуманного міграційного менеджменту, міжнародне партнерство у вирішенні міграційних питань, пошук практичних рішень міграційних проблем, а також надає гуманітарну підтримку мігрантам, які її потребують, включаючи біженців та осіб, які були змушені залишити свої будинки або місця звичайного проживання.

Конституція МОМ визнає зв’язок між міграційним та економічним, соціальним та культурним розвитком, а також право на свободу переміщення.

МОМ працює у сфері міграції та розвитку, полегшення міграційних процесів, регулювання міграції та вимушеної міграції. Діяльність МОМ, яка охоплює ці галузі, включає підтримку міжнародного міграційного законодавства, обговорення політики та розробку рекомендацій, захист прав мігрантів, надання медичних послуг мігрантам та розгляд гендерних аспектів міграції

Допомога уряду в роботі с проблемними аспектами міграції

1.Протидія торгівлі людьми

2.Управління нерегульованою міграцією

79. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ).

ЮНІСЕФ здійснює свою допомогу через підтримку українських ініціатив, які пропонуються як державними органами, так і громадськими організаціями. Окрім Державного комітету України з молодіжної політики, спорту і туризму, ЮНІСЕФ співпрацює з Міністерством охорони здоров'я, Міністерством освіти, Міністерством внутрішніх справ, Державним комітетом статистики та іншими урядовими та громадськими організаціями

ЮНІСЕФ в Україні також здійснює широку освітню програму, яка полягає у підготовці національних тренерів та консультантів з різних питань здоров'я та розвитку дітей, проведенні семінарів та тренінгів, друкуванні навчальних посібників та брошур. ЮНІСЕФ допомагає своїм національним партнерам, переважно громадським організаціям, у здійсненні проектів, пов'язаних з самореалізацією дітей та молоді, зокрема у відкритті молодіжних інформаційних центрів, молодіжних клубів, дитячих ігрових майданчиків.

Програма співпраці між ЮНІСЕФ та урядом України перш за все покликана зробити захист прав дітей та молоді основним пріоритетом розвитку українського супільства.

.Дитя́чий фонд ООН, ЮНІСЕФ (United Nations International Children's Fund, UNICEF), спецілізована структура ООН створена 11 грудня 1946 року. Мета фонду — поліпшення стану здоров'я, харчуваня, умов існування дітей.Фонд надає допомогу дітям бідних держав. Лауреат Нобелівської премії Миру 1965 р.

Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ) відкрив своє представництво у Києві у 1997 році. З того часу він працює над покращенням життя дітей та сімей на всій території України.

Протягом останніх років ЮНІСЕФ постійно збільшував масштаби своєї підтримки Уряду України у створенні програм з охорони здоров'я, харчування, освіти та захисту для дітей. ЮНІСЕФ відстоює права дітей на участь та виступає за пріоритетність дій направлених на найуразливіших та знедолених. Визнаючи, що добробут дітей тісно пов'язаний із станом матерів, ЮНІСЕФ також працює заради покращення здоров'я та освіти та захисту прав матерів в Україні..

Поточна Програма співпраці з Урядом України складається із чотирьох програм:

— Адвокація, Інформація та Соціальна політика

— ВІЛ/СНІД, Діти та Молодь

— Захист Дитини

— Здоров'я та Розвиток Дитини

Програми ЮНІСЕФ впроваджуються у Києві, АР Крим, Одесі, Донецьку, Львові, Херсоні, Сумах, Івано-Франківську, Черкасах, Житомирі, Хмельницькому, Чернігові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві.

Діяльність ЮНІСЕФ фінансується за рахунок добровільних внесків окремих осіб, підприємств, фондів та урядів.

80. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності Міжнародного олімпійського комітету (МОК).

Міжнародний олімпійський комітет, скорочено МОК – керівний орган олімпійського руху.

МОК опікується організацією й проведенням Олімпійських ігор, керуючись у своїх рішеннях Олімпійською хартією. До його складу входять 205 Національних олімпійських комітетів.

МОК був заснований 1894 року з ініціативи барона П'єра де Кубертена. Наразі він базується у Лозанні, Швейцарія. Нині МОК — найкрупніша і найповажніша у світі спорту організація.

Місія і роль МОК Роль МОК - керівництво олімпійським рухом і розвиток олімпізму, відповідно до Олімпійською хартією. МОК заохочує організацію та розвиток спорту і спортивних змагань, забезпечує регулярне проведення Олімпійських ігор

Члени МОК

Членами МОК, всупереч поширеній помилці, є не національні олімпійські комітети, а фізичні особи в кількості не більше 115 осіб, з яких 70 членів не пов'язані з якоюсь певною посадою або видом діяльності, 15 членів є чинними спортсменами, 15 членів представляють міжнародні спортивні федерації чи їхні асоціації і 15 членів представляють національні олімпійські комітети або їхні асоціації.

Станом на жовтень 2010 року членами МОК є 112 фізичних осіб

Національні олімпійські комітети діють на основі визнання МОК. Станом на жовтень 2010 року всього налічується 205 національних олімпійських комітетів, визнаних МОК. Кожен з них підпорядковується своїм континентальним національним олімпійським асоціаціям.

Комітети МОК

• Виконавчий комітет

• Антидопінговий комітет

81. Розкрити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ).

Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ)

У 1863 році п'ятеро громадян Швейцарії - Анрі Дюнан, Гійом Анрі Дюфур, Гюстав Муан'є, Луї Аппіа та Теодор Монуар заснували Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ).

МКЧХ - це нейтральна, безпристрасна і незалежна гуманітарна організація. Народилася вона на полі бою понад 130 років тому. Sui generis (організація особливого напряму) МКЧХ має повноваження (манадат), отримані від міжнародного товариства, виступає в якості нейтрального посередника між воюючими сторонами. МКЧХ є пропагандистом та хранителем міжнародного гуманітарного права, прагне забезпечити захист та допомогу жертвам збройних конфліктів, внутрішніх безладів та насильства усередині країни.

До завдань МКЧХ входять:

- відвідування військовополонених, а також цивільних осіб, затриманих у зв'язку з конфліктом;

- розшук зниклих без вісти;

- організація обміну листами між членами родин, розлучених у результаті конфлікту;

- возз'єднання розлучених родин;

- надання продовольства, води і медичної допомоги цивільним особам, що позбавлені всього самого необхідного; - поширення знань про міжнародне гуманітарне право і контроль за дотриманням його норм; - залучення уваги до порушень гуманітарного права і сприяння його розвиткові.

Одним із напрямків діяльності Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) є поширення знань про міжнародне гуманітарне право (право збройних конфліктів) - систему договірних та звичаєвих міжнародних норм, які застосовуються під час збройних конфліктів міжнародного та неміжнародного характеру та спрямовані на те, щоб, з одного боку, надати захист особам, які не беруть або припинили брати участь в бойових діях, а з іншого – обмежити методи і засоби ведення збройної боротьби. В рамках свої програми МКЧХ співпрацює з вищими навчальними закладами : пропонує включити у вузівські програми вивчення міжнародного гуманітарного права, для чого організовує семінари для викладачів, видає та передає бібліотекам спеціальну літературу, а також проводить науково-практичні конференції та студентські конкурси з міжнародного гуманітарного права

Структура

Відповідно до Статуту МКЧХ :

є незалежною гуманітарною організацією, яка має особливим статусом;

є однією з складових частин Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця;

є асоціацією, діяльність якої визначається статтею 60 і наступними за нею статтями Цивільного кодексу Швейцарії;

є юридичною особою за законодавством Швейцарії.

В члени МКЧХ можуть бути кооптовані громадяни Швейцарії, число членів комітету - від 15 до 25. МКЧХ має право обирати почесних членів.

82. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється не­повторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий ін­телектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші резуль­тати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

Для людини характерні два види творчості - худож­ня і технічна. Результатом художньої творчості є літерату­рні і художні твори. Результатом технічної творчості - ви­находи, торговельні марки, комерційні таємниці тощо

Всесвітня організація інтелектуальної власності

Комплекс заходів щодо міжнародної співпраці координує Всесвіт­ня організація інтелектуальної власності, яка є однією з 16 спеціа­лізованих установ Організації Об'єднаних Націй. Попередником ВОІВ було Об'єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної влас­ності (BIRPI), створене у 1893 році на базі об'єднання Міжнародних бюро Паризької і Бернської конвенцій. Як ці Бюро, так і BIRPI (до 1970 року) функціонували під «високим наглядом» Уряду Швей­царської Конфедерації. Штаб-квартира BIRPI до 1960 року розміщу­валася в Берні, потім отримала постійну акредитацію в Женеві.

Діяльність світової організації інтелектуальної власності.

Сферою діяльності Світової організації інтелектуальної власності , створеної в 1970 р., є промислова власність, що стосується захисту прав на винахід , товарні знаки , промислові зразки, а також авторські права, в основному на літературні , музичні, художні, фотографічні й аудіовізуальні твори. Головна мета СОІВ- охорона інтелектуальної власності в усьому світі на основі співробітництва між країнами і міжнародними організаціями ( укладання нових міжнародних договорів, робота з удосконалювання національного законодавства в частині охорони прав інтелектуальної власності, технічна допомога країнам , що розвиваються); розширення адміністративного співробітництва між об'єднаннями (союзами) держав у галузі інтелектуальної власності; поширення інформації; підтримка при одночасному одержанні прав на винаходи, товарні знаки , промислові зразки чи моделі в декількох країнах.

83. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності Комісії з прав людини ООН.

Комісія з прав людини ООН

Цей допоміжний орган, заснований у 1946 році, є типовим органом універсального характеру, що займається широким колом питань у галузі прав людини, у тому числі і забезпеченням виконання загальновизнаних міжнародних стандартів по правам людини. Комісія має декілька власних допоміжних органів, у тому числі Підкомісію по попередженню дискримінації і захисту меншин, членами якого є фахівці з прав людини в індивідуальній якості.

Після утворення 1945 р. Організації Об'єднаних Націй (Україна була серед її засновників) на порядок денний міжна­родної спільноти було висунуто завдання виробити універ­сальний міжнародний механізм захисту прав людини. Для цього було засновано комісію ООН з прав людини, на яку було покладено завдання з підготовки Міжнародного білля про права людини. Першу частину цього білля було прийнято й проголошено 3-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у Парижі 10 грудня 1948 р. як Загальну декларацію прав людини. За це проголосували 48 держав - членів ООН, а Українська РСР, на жаль, виявилася серед 8, які утрималися. Декларація склада­ється з преамбули і 30 статей. Вона є одним з найвидатніших гуманітарних документів сучасності, який стверджує пріоритет прав людини. Декларація ратифікована більшістю держав світу, у тому числі й Україною.

Комітет з прав людини ООН - організація, що займається наглядом за виконанням Міжнародного пакту про громадянські та політичні права в країнах-учасницях пакту. Засновано згідно з частиною 4 Пакту. Комітет з прав людини був створений в 1977 році відповідно до статті 28 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Комітет складається з 18 членів - громадян держав-учасниць Пакту, що володіють високими моральними якостями і визнаною компетенцією в галузі прав людини. Члени Комітету обираються на нараді держав - учасниць Пакту таємним голосуванням строком на чотири роки і працюють в особистій якості, а не як представники своїх країн.

Питаннями прав людини врамках ООН в різного ступеня займаються всі головні органи цієї організації, але найбільшу увагу даного питання приділяють Генеральна Асамблея і Економічна і Соціальна рада.

Більшість питань про права людини, що стоять на порядку денному Генеральної Асамблеї, беруть свій початок у розділах доповіді Економічної і Соціальної ради, що стосуються прав людини, або в прийнятих Генеральною Асамблеєю на її попередніх сесіях рішеннях про розгляд конкретних питань.

84. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності спеціалізованої установи Організації Об‘єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

Організа́ціяОб’є́днанихНа́цій з пита́ньосві́ти, нау́ки і культу́ри, скорочено ЮНЕСКО - міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй, яка при співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури, охороні пам’яток культури тощо.

Структура

Крім штаб-квартири організації в Парижі, існує цілий ряд регіональних, кластерних і національних офісів ЮНЕСКО, створених в рамках стратегії децентралізації і забезпечують її ефективне присутність у всіх регіонах та областях, а також зв’язок з агентствами ООН та іншими організаціями-партнерами. Адміністративну підтримку мережі забезпечує координаційне бюро ЮНЕСКО (англ. BureauofFieldCoordination). Зв’язок з ООН підтримується в офісах організації в Женеві і Нью-Йорку.

Освіта: у галузі освіти основні зусилля ЮНЕСКО спрямовані на:

сприяння розширенню доступу до базової освіти та ліквідації неписьменності;

розвиток екологічної та превентивної, безперервної, професійно-технічної та вищої освіти;

сприяння проведенню аналізу та оцінки національних освітніх систем, розробці політики та здійсненню реформ у галузі освіти з метою покращання її якості та адаптації до потреб суспільства;

підготовку освітянських кадрів;

сприяння визнанню еквівалентності навчальних курсів, свідоцтв і дипломів у сфері освіти.

Наука

У галузі науки, окрім згаданих вище довгострокових міжнародних наукових програм, ЮНЕСКО сприяє міжнародній співпраці з розвитку фундаментальних та інженерних наук, вузівської науки та її адаптації до потреб суспільства, розвитку та застосуванню в різних галузях нових інформаційних і телекомунікаційних технологій. У галузі гуманітарних наук реалізуються проекти, що стосуються людських аспектів глобальних соціальних змін і розвитку, зміцнення демократичних процесів, забезпечення прав людини, усунення різного роду дискримінації, участі молоді у розвитку суспільства, питань багатоетнічного співіснування, запобігання національним та етнічним конфліктам, створення клімату соціальної гармонії.

Культура:Діяльність ЮНЕСКО в галузі культури охоплює такі сфери:

збереження та відродження матеріальної і нематеріальної культурної спадщини;

розвиток мистецтв;

сприяння розвитку сучасних культур;

сприяння поверненню втрачених культурних цінностей країнам їхнього походження;

поширення книг і читання шляхом сприяння розвитку книговидавничої справи;

розвиток індустрії культури та розробка політики в галузі культури;

захист авторських і суміжних прав;

аналіз взаємозв’язку між культурою та розвитком, врахування культурного фактора у розвитку суспільства;

розвиток культурного плюралізму та міжкультурного діалогу.

85. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності Всесвітньої туристичної організації (ВТО).

Всесвітня туристична організація (ВТО, з 2005 р. - ЮНВТО) — міжнародна міжурядова організація в галузі туризму.

Створена у 1975 в Мадриді. Організація стала спадкоємицею Міжнародного союзу офіційних туристських організацій (МСОТО), заснованого ще в 1934 р. СРСР був однією з держав — засновниць ВТО.

Структура: 

• Генеральна асамблея 

• Виконавча рада 

• Регіональні комісії 

• Комітети 

• Секретаріат 

Склад: 

• Співробітництво з метою розвитку 

• Якість розвитку в туризмі 

• Сталий розвиток туризму 

• Статистика 

• Дослідження ринку 

• Розвиток кадрів для туризму 

• Комунікації і документація 

• Туризм і технологія 

• Ділова рада 

• Регіональні представництва

Напрямки діяльності ВТО: 

• Співробітництво з метою розвитку туризму. Рекомендації та допомогу урядам з широкого кола питань, що стосуються туризму, включаючи генеральні плани і техніко-економічні обгрунтування, визначення потреби в інвестиціях і передачі технологій, а також маркетинг і просування туризму; 

• Розвиток людських ресурсів. Базова структура для організації системи освіти і професійної підготовки в галузі туризму, включаючи курси з "навчання навчальних", короткострокові та заочні курси, а також розширюється мережа центрів освіти та професійної підготовки СОТ; 

• Навколишнє середовище. СОТ сприяє забезпеченню сталого розвитку туризму і прийняття практичних заходів для вирішення екологічних проблем; 

• Якість розвитку туризму. СОТ працює над усуненням бар'єрів на шляху розвитку туризму і стимулює лібералізацію торгівлі туристськими послугами, а також вживає заходів з охорони здоров'я туристів та їх безпеки; 

• Статистика, економічний аналіз і дослідження ринку. СОТ є основним центром збору, аналізу та розповсюдження даних з туризму з більш ніж 180 країн і територій. СОТ веде постійне спостереження та аналізує тенденції розвитку туризму в світі. Для членів СОТ і туристської індустрії загалом видається комплексна серія публікацій; 

Комунікації та документація. Відділ СОТ зі зв'язків з пресою і комунікацій діє в якості видавничого підрозділу. У центрі документації СОТ зосереджена значна кількість джерел інформації та різноманітних даних у галузі туризму

86. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності Міжнародної федерації соціальних працівників (МФСП).

Міжнароднафедераціясоціальнихпрацівників (МФС).Попередникомцієїорганізаціїбувміжнароднийкоординуючий орган — Постійнийсекретаріатсоціальнихпрацівників, створений у 192& р. з ініціативи семи національнихАсоціацій, якийвже у 1956 р. сформувався в одну з найвідоміших НУО. Зараз МФСП об'єднує 70 національнихасоціацій, 400 тисяччленів, одним ізчленів МФСП є Українськаасоціаціясоціальнихпедагогів та спеціалістів з соціальноїроботи. Основними документами Федерації є Статут, Міжнародний кодекс етикисоціальногопрацівника і Декларація про етичніпринципи в соціальнійроботі. За концепцією МФСРП, соціальна робота ґрунтується на гуманістичнихідеалах І націлена на задоволення потреб людини, на розвитоктворчогопотенціалуособистості".

Найважливішими цілями МФСП проголошено:

• удосконалення соціальної роботи як; професії;

• підтримка національних асоціацій у питаннях соціального планування, формування соціальної політики;

• розширення контактів і обмін досвідом соціальних працівників усіх країн;

• дотримання й удосконалення Кодексу етики професіонального соціального працівника.

Фахова асоціація поширює інформацію через бюлетень організації і циркулярні листи членському складу; здійснює технічний і фаховий аналіз; обговорює проблеми професії; збирає кошти серед членського складу; інформує студентів і представників-початківців про можливості працевлаштування і підвищення кваліфікації.

Основна мета проекту — розвиток громадянського суспільства та демократії в Україні шляхом становлення соціальної роботи як професії, підвищення рівня соціальних послуг населенню, дітям та сім'ям до рівня міжнародних стандартів. Основні завдання проекту — навчання викладачів, студентів факультетів соціальної педагогіки та соціальної роботи, а також працівників-практиків та волонтерів з усіх регіонів України; підтримка їх соціальних ініціатив, розробка стандартів підготовки фахівців, підвищення якості соціальних послуп; ініціювання системи дистанційного навчання для продовження освіти; започаткування навчальних курсів для практиків без дипломів та створення ресурсних центрів для сприяння навчанню соціальній роботі на відстані та надання інформаційно-консультативних послуг практичним працівникам.

87. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності Міжнародної ради соціального добробуту.

Міжнародна рада з соціального добробуту (спочатку — Конференція з соціальної роботи) заснована у 1928 році і зараз є однією з трьох найбільших НУО, враховуючи Міжнародну федерацію соціальних працівників і Міжнародну асоціацію шкіл соціальної роботи, які займаються вирішенням проблем соціального добробуту, соціальної справедливості і соціального розвитку.

Колективними членами у регіональних відділеннях є національні комітети країн, що об'єднують національні громадські, державні органи й органи місцевого самоврядування» науково-дослідні інститути, які працюють у соціальній сфері й в галузі охорони здоров'я.

Відповідно до концепції своєї діяльності Рада захищає основні права на виживання, їжу, нічліг, освіту» здоров'я, турботу і безпеку, враховуючи їх фундаментом свободи, справедливості у світі.

Міжнародна рада з соціального добробуту сприяє свободі самовираження і рівному доступу людей до соціальних благ; зменшенню соціально знедолених, ліквідації масової міграції і расових конфліктів тощо.

Для розв'язання цих завдань структурні підрозділи Ради займаються збором і поширенням інформації, дослідженнями та їх аналізом, підготовкою, проведенням семінарів і конференцій, вживають заходів щодо зміцнення НУО. Велику увагу Рада приділяє розвитку співробітництва між громадськими і державними організаціями, координації їх діяльності.

88. Окреслити організаційну структуру, мету, завдання, напрями діяльності Всесвітньої ради церков (ВРЦ).

Всесвітня рада церков (TheWorldCouncilofChurches; ВРЦ) — міжнародна екуменічна організація, заснована в 1948 в Амстердамі, у яку входить 348христианських церков різних традицій; одна з міжхристиянських організацій, що є керівним осередком екуменічного руху.

Керівним органом ВРЦ є Генеральна асамблея представників церков — членів ради.

Структура

Вищим керівним органом ВРЦ є асамблея, до-раю збирається 1 раз на 7 років. Її учасниками є представники всіх членів ВРЦ, делеговані церквами і реліг. орг-ціями, що володіють правом голосу. Асамблея обирає 8 президентів ВРЦ, к-рие складають Президію ВРЦ, і 150 (максимум) членів ЦК (пропорційно чисельності, конфесійної приналежності та географічному положенню Церков). Центральний комітет обирає Генерального секретаря ВРЦ, к-рий є головою виконавчого комітету і керівником усіх адм. співробітників ВРЦ. Генеральними секретарями були: В. А. Віссер'тХоофт (1948-1966), ЮджинКарсонБлейк (1966-1972), Філіп А. Поттер (1972-1984), Еміліо Кастро (1985-1992), Конрад Райзер (1993 - 2003) і Семюел Кобіа (з 2004).

Асамблея 1948 створила 12 основних відділів (36 співробітників), к-рие перебували під контролем генерального секретаріату. У 1956 р. на асамблеї в Еванстоні діяльність ВРЦ була розподілена між 4 великими підрозділами, кожне з яких брало мало свої відділи: вивчення (Studies) - «Віра і церковний устрій», «Церква і суспільство», «Євангелізація і місіонерські вивчення» ; екуменічні дії (EcumenicalActions) - молодь, миряни, «Жінки і чоловіки в Церкві та суспільстві», Боссе екуменічний ін-т; міжцерковних допомогу, біженці та міжнародні справи (InterchurchAid, RefugeesandInternationalAffairs); інформація (Information). Асамблея в Уппсале (1968) прийняла рішення змінити структуру «для спрощення та кращої координації роботи». У 1972 р. під ВРЦ було перетворено 3 відділи: «Віра і свідоцтво» (FaithandWitness); «Справедливість і служіння» (JusticeandService) і «Освіта та оновлення» (EducationandRenewal). Кожен відділ працював за спеціальними програмами. Метою такої реорганізації було подолання розриву між теорією і практикою. Кожна з одиниць мала под'едініци зі спеціальними програмами. Після асамблеї в Хараре (1998) діяльність ВРЦ розділена на 4 основних напрямки, що підрозділяються на неск. груп (teams): зв'язки (Церква і екуменічні зв'язки, межреліг. зв'язку та діалог, міжнародні зв'язки, реліг. зв'язку та поділ ресурсів); проблеми і теми (освіта та екуменічне формування, віра і пристрій, справедливість, мир і творіння, місія і євангелізація); комунікації (загальнодоступна інформація, публікації і документи); фінанси, служби та адміністрація.