Пересторога

Одним із найпомітніших творів української полемічної літератури поч. 17 ст. був антиуніатський памфлет невідомого автора „Пересторога”, написаний в кінці 1605 чи на поч. 1606 р.

Є різні гіпотези щодо особи автора твору, який з невідомих причин не залишив свого імені на „Пересторозі”, можливо, боячись переслідування з боку польсько-шляхетської влади та єзуїтів. Дослідник А.Попов висунув гіпотезу, що автором міг бути священик і активний діяч Львівського братства Андрій Вознесенський.

Цю думку підтримав і радянський дослідник В.Яременко. І.Франко схилявся до думки, що автором був діяч Львівського братства Юрій Рогатинець.

Вже сама назва твору говорить про ті причини, що спонукали автора до написання памфлету. Він поставив перед собою конкретну мету – розповісти сучасникам і прийдешнім поколінням православних руської церкви правдиву історію про зрадницькі дії єпископів, які відступили від віри свого народу та подалися на поклін до папи римського не через внутрішні переконання чи для спасіння душ людських, як вони про це говорили, а заради власних меркантильних інтересів. Основну причину такого важкого стану він вбачав у недостатній освіченості народу, зумовленій малою кількістю шкіл. Брак власних шкіл, на думку автора, і став причиною денаціоналізації значної частини українського панства. Автор зазначає: „ Українці, увійшовши в зносини з ними (поляками), позавидували їх обичаям, їх мові й наукам і, не маючи своїх наук — у науки римські свої діти давати почали, котрі з науками й до віри їх призвичаїлися і так поволі науками своїми все панство руське до віри римської привели, що потомки князів руських з віри православної на римську вихрестилися, і назвища й імена собі позмінили, немовби не знали, що вони потомки побожних прабатьків своїх. А після того православне грецьке озимніло та в погорду прийшло й занедбання, бо ж особи знатних панів, погордивши своїм православієм, до урядів духовних приходити перестали, але кого-будь на них поставляли, по волі тільки самої посполитої людини".

І.Франко по-різному оцінював «Пересторогу». Як „історичний документ" вона не має великої цінності, бо в ній „перекручена хронологія, змішані факти, чимало неточностей, пропусків і перекручень, а поруч з цим багато подробиць, не відомих з інших джерел і подібних на плітки, правдоподібно почерпнуті з усних розповідей тої доби, коли пристрасті були збуджені, а фантазія розбурхана релігійною полемікою ".

„ТРЕНОС" Мелетія Смотрицького

У 1610 р. у Відні вийшла польською мовою книжка „Тренос, або Плач єдиної вселенської апостольської східної церкви", підписана Теофілом Ортологом. Це був псевдонім Максима Смотрицького (бл. 1575-1633), сина Герасима Смотрицького. Він пройшов складний життєвий і творчий шлях. Спочатку був палким прихильником і захисником православ'я а потім перейшов в уніатство. Це й було основною причиною упередженого ставлення до його діяльності за життя, а згодом і до вивчення його творчої спадщини представниками православної і католицької орієнтацій.

Він навчався в Острозькій академії, в університетах Італії і Німеччини, де здобув ступінь доктора медицини. Протягом 10 років (1608-1617) він учителював у Вільні, деякий час (1616) був ректором Київської братської школи. У 1617 р. під іменем Мелетія постригся у ченці. 1620 р. був висвячений на полоцького архієпископа, вітебського і Мстиславського єпископа. Здійснював паломницьку і дипломатичну подорож по „святих місцях", у 1627 р. офіційно перейшов до унії. Останні роки у стані духовної кризи жив у Германському монастирі на Волині, де й помер 27 грудня 1633 р.

Спадщина складається з 20-ти творів польською мовою і двох творів українською мовою. Проти унії та католицизму полеміст написав і опублікував у Вільні кілька трактатів польською мовою, зокрема „Антиграфе", „Тренос", „Виправдання невинності", „Оборона Виправдання", „Відпір ущипленим писанням" та ін. Інші твори уже написані на своє оправдання, у зв'язку з прийняттям уніатства.

Найдосконалішим твором Мелетія Смотрицького й усієї полемічної літератури поч. ХVП ст. є його „Тренос, тобто Плач єдиної вселенської апостольської східної церкви". „Тренос" написаний польською мовою у формі плачу-голосіння православної матері-церкви.

У „Треносі" автор звертався передусім до представників відомих українських княжих родів, щоб вони покинули багату мачуху - Польщу і католицьку віру, й повернулися до рідної матері - православної церкви, що до Брестської унії була „найзначнішою королевою", при оздобленою дорогоцінними каменями.

Персоніфікований образ матері-церкви переростає в символічний образ матері-України, що тужить-плаче за своїми невдячними дітьми, які давно вже її покинули, зрадили її віру, мову, громадянство.

З докором звертається церква і до Іпатія Потія, якому пропонує покаятися та розповісти всім про моральну розбещеність поплічників, які за гроші все продали -віру, гідність, душу.

У „Треносі" вперше подається великий поіменний список українських і білоруських світських магнатів, які зрадили національну справу своєї батьківщини, зденаціоналізувалися та перейшли в католицький табір. Перелік починається від княжат Острозьких, які після смерті князя Костянтина також зрадили віру. Далі називає відомих князів: Слуцькі, Заславські, Вишневецькі, Головчинські, Крашинські, Ходкевичі, Халецькі та ін.

У гротескно-сатиричному плані характеризує Мелетій і „лиху мачуху" –католицьку церкву з папою римським і його вірними слугами єзуїтами. У „Треносі" немає прямого заклику до боротьби, але критика католицизму, уніатства, світських владик, які подались на службу Речі Посполитій, були досить влучними. Король Сигізмунд Ш наказав під загрозою штрафу в п'ять тисяч злотих не продавати і не купувати книжки, а наявні примірники знищити, друкарню закрити, а коректора Логвина Карповича ув'язнити.

„Тренос" був сприйнятий читачами по-різному. У православному середовищі зачитувалися твором Мелетія Смотрицького, у польсько-католицькому та уніатському його зустріли з осудом. Так, П.Скарга у книзі „На тренос і лямет Теофіла Оршолога до Русі грецької віри пересторога” (1610) писав, що „наклепи його костелові римському не нашкодять, але церкві руській це велика зараза і вступ до єретицтва спричинити може ".

М.Смотрицький також автор першої в Україні, Білорусії та Росії „Граматики правильное Синтагма", вперше виданої у 1618 p., яку сучасний український мовознавець В.Німчук назвав „перлиною давнього мовознавства". До середини ХVШ ст. вона була єдиною граматикою для трьох східнослов'янських мов й справила великий вплив на розвиток мовознавства.

Таке болісне шукання шляхів до припинення релігійної ворожнечі між таборами, складні суспільні негаразди, постійне цькування з боку католицького, а потім і православного кліру, різні життєві незгоди, в які потрапив автор, його богословсько-догматичний світогляд призвели Мелетія Смотрицького до глибокої духовної кризи: він перейшов до уніатства, а відтак поступово втрачав і талант публіциста-полеміста. Його антиправославні твори „Апологія" (1628), „Протестація" (1628) та ін., писані польською мовою, вже не мали того високого літературного рівня, який бачимо у „Треносі". Часто письменник згадував кращі роки свого життя, коли його полюбили і прийняли, а писання цілували і над головою своєю підносили ". Це й був присуд самому собі.