Клірик острозький

На перешкоді польсько-шляхетському урядові, католицьким та уніатським ідеологам стояли київський воєвода, меценат православ'я князь Костянтин Острозький, рішення Брестського православного собору, гурток вчених і письменників-полемістів Острозької школи. Вороги добре усвідомлювали, що на боці князя Острозького був і народ, що проживав на підвладних йому землях. У зв'язку з цим наближений до двору князя Іпатій Потій написав Костянтину Острозькому кілька напівприватних листів. У них він продовжував наполягати на об'єднанні церков, вихваляв католицизм, Брестську унію та ін.

У цих посланнях І.Потій і повчав князя, і дорікав йому за зв'язки з російським урядом та за організацію анти уніатського собору в Бресті. Іноді він прямо наказував князеві прийняти унію „Што ти учиниш, и иние учинят". Проте князь Острозький не давав відповіді запроданцю і доручив це зробити одному з активних діячів Острозького гуртка вчених, талановитому письменнику, що заховався під псевдонімом Клірик Острозький. Дослідники по-різному розкривали цей псевдонім, називаючи імена Христофора Філалета, Мелетія Смотрицького, Івана Борецького.

Клірик Острозький у 1598 р. опублікував в Острозі відкритий лист-відповідь до єпископа-уніата Іпатія Потія „Опис на лист в бозе велебного отца Ипатіа, володимерского и берестейского єпископа, до ясне освецоного княжати Костянтина Острозького...” До цього „опису” був доданий памфлет „История о листрикійском, то есть о разбойническом, Фераском або Флоренском синоде, вкоротце правдиве списаная”. Обидва твори складають одне ціле й становлять значну художню цінність.

Насамперед, автор дає ґрунтовну відсіч Іпатію Потію як на його виправдання унії, так і на догматичні церковні питання про „правдивість” і „першість” церкви, наводить приклади. Далі автор відповіді з високою публіцистичною майстерністю подає узагальнену картину справжнього лиха українського та білоруського населення в умовах польсько-шляхетського і католицько-уніатського засилля.

Полеміст в „отписі” розкриває всю дворушницьку єзуїтську політику взагалі на Україні й в Білорусії як до Брестської унії, так і після її проголошення. У відповідь на улесливі слова Іпатія Потія він наводить приклади різноманітних злочинів зрадників „старожитньої віри”.

Клірик Острозький запевняє, що хвалена-перехвалена єзуїтом унія і католицька церква принесли страшне лихо в усі сфери суспільно-побутового та родинного життя українського та білоруського народів. Дає зрозуміти, що дарма уніатський владика та його спільники намагаються навернути князя Острозького до унії, навпаки, їм самим неба швидше повернутися у лоно православної церкви й благати у неї прощення за злодіяння.

У 1599 р. Клірик Острозький відповів, за дорученням князя, на другий лист Іпатія. І в цій відповіді він продовжував таврувати зрадників за те, що вони вчинили злочин перед народом, бігали на поклін до папи римського, були не пастирями, а вовками, які заради збагачення здирали шкуру з „овечок божих". Він від імені православної церкви знову закликає їх покаятися і вернутися в лоно православ'я.

У другому „Отписі" Клірик Острозький створив поетичний образ церкви-матері, яка оплакує свою вдовину долю після відступництва синів: „Тому вислухайте, сіонські сини, вашої матері-родительки, що з плачем до вас промовляє: прийдіть і побачите, синове, бо я покинута вдовиця. Виховала я вас із радістю, а погубила з журбою. Що ж маю тепер робити з вами я, вдовиця отпущена?.. Забракло сліз в очах моїх, засмутилося серце моє, розсипалася по землі слава моя”.