Стефан зизаній

Значну популярність та обурення викликали проповіді і полемічні твори Стефана Зизанія (Зизаній – це грецький переклад його прізвища – Кукіль, що підказало деяким дослідникам думку, що він родом із с. Кукільники на теперішній Івано-Франківщині.

Був ректором Львівської братської школи, ідейним провідником рішучих дій проти шляхетсько-католицького наступу, організатором збройних виступів братчиків. У своїй антикатолицькій і антифеодальній боротьбі Зизаній використовував не лише церковну трибуну, а й міські майдани, вулиці та ринки. Це стало причиною його переслідувань.

У 1596 р. митрополит Рогоза скликав спеціальний собор, на якому оголосив Стефана Зизанія єретиком, відлучив від церкви та заборонив проповідувати.

В історію української полемічної літератури Стефан Зизаній увійшов насамперед твором „Казаньє св. Кирила, патріархи ієрусалимського, о антихрист і знакох его з розширенім науки против єресей разних" (називає папу – антихристом).. Попередній його твір „Катехізис..." було знищено, а про його зміст знаємо із польської брошури Фелікса Жебровського „Кукіль, котрий розсіває Степанець Зизанія в руських церквах у Вільні".

Другий період полемічної літератури започаткував Петро Скарга своєю книжкою „Собор Брестський і його оборона” (1596), яку у власному українському перекладі наступного року видав володимирський єпископ Іпатій Потій під назвою „Описаньє і оборона собору руського берестейського”. У ній польський єзуїт у делікатній формі захищав об'єднання двох церков, доводив його правосильність, обстоював моральні і матеріальні переваги такої унії, що принесе обом церквам „духовноє потіхи і весельця ангельського".

У відповідь на книгу Петра Скарги з'явився „Апокрисис, албо Отповідь на книжку о соборе Берестейском, именем людей старожитній религии и греческой, чрез Христофора Філарета врихль дана”, що вийшла польською й українськими мовами. Вона була написана з ініціативи князя Острозького, який спочатку прихильно ставився до ідеї унії, а пізніше став її ворогом. Ймовірно, що під псевдонімом Христофора Філалета сховався Мартин Броневський, протестант, шляхтич і королівський писар, довірена особа князя Острозького, від імені якого він вів переговори з литовським князем Х.Радзивіллом. Його трактат вважають „короною” антиуніатської полеміки ХVІ в”.

Христофор Філалет на документальній основі розглядає передісторію та історію Брестської унії, стверджує, що такої злуки бажали кращі діячі України, а серед них — і сам Костянтин Острозький. І тут же уточнює, що така церковна унія мала б статися між усім православ'ям, з одного боку, і з католицизмом - з другого. А обмеження її тільки рамками України і Бєларусі може викликати ще більшу релігійну і національну ворожнечу. Полеміст також не погоджується з тим, що український митрополит одержить місце у польському сенаті, а владики „місця в сенаті, на соймі й на трибуналах між депутатами”. І дійсно, польські магнати намагалися не допустити у своє середовище „русинів".

У двох інших частинах „Апокрисису" Х.Філалет зупинився на догматичних питаннях, зокрема про східний патріархат і про верховенство папи римського. А взагалі, він виявив неабияку ерудицію, добре знання релігійної літератури та грецької й латинської мов.

ІПАТІЙ ПОТІЙ

Про Іпатія Потія писали І.Франко („Життя й літературна діяльність Іпатія Потія”), М.Грушевський в „Історії України-Руси”, М.Возняк.

Адам (у чернецтві – Іпатій) Потій (1541-1613) народився у родині королівського писаря, навчався у кальвіністській школі литовського князя М.Радзивілла у Несвіжі (Бєларусь), пізніше став студентом Краківського університету. До 1572 р. працював писарем при королівському дворі Жигмонта-Августа П. У 1574 p. одружився з дочкою волинського православного боярина Т.Острожецького, повернувся до православ'я.

У грудні 1594 р. І.Потій підписав декларацію українського єпископату про з'єднання із Римом, а наступного року як заступник митрополита очолив делегацію до Рима, де своїм блискучим знанням латинської мови та історичної церкви справив незабутнє враження. У жовтні 1596 р. він довершив соборно Берестейське порозуміння, а через три роки був обраний митрополитом уніатської церкви. З того часу і до самої смерті Іпатій Потій боровся за законне її утвердження в Речі Посполитій, за нову внутрішню її організацію, за підготовку священиків, для чого у Вільні організував першу духовну семінарію. Помер у Володимирі-Волинському.

Перу Потія належать, зокрема, трактати „Унія, альбо Виклад прейдешних артикулів ку зодноченню греків з костелом Римським належаних", „Антирисис, або Апологія роти Христофора Філалета", „Календар римський новий" тощо.

В „Унії...” І.Потій ще раз аналізує вже відомі розходження між православ'ям і католицизмом: походження Святого Духа від Отця і від Сина, Чистилище, верховенство папи римського, реформа календаря і віра в антихриста, проте робить це з позицій католицизму.

У трактаті „Антирисис” І.Потій захищає Брестську церковну унію, як „благодать Божу”, називає її „святою єдністю”.